Рішення

від 04.12.2018 по справі 520/8820/18

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2018 р. № 520/8820/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чудних С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Хмелівської Н.М.,

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Гончаренко Олени Анатоліївни Харківської районної державної адміністрації Харківської області, третя особа - ОСОБА_5, про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Гончаренко Олени Анатоліївни за № 43268976 від 01.10.2018 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

В обґрунтування позову зазначив, що оскаржуване рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Гончаренко Олени Анатоліївни за № 43268976 від 01.10.2018 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень позивач вважає незаконним, прийнятим без дотримання вимог чинного законодавства, а отже є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 16.10.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 06.11.2018 о 15:00 год.

Протокольною ухвалою судді від 20.11.2018 закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 04.12.2018.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Відповідач не скористався правом на подачу відзиву на позов, оскільки до суду відповідні документи у визначений судом строк не надходили.

Третя особа - ОСОБА_5, в судове засідання не прибула, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, надала до суду заяву, відповідно до якої зазначила, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просила проводити розгляд справи за її відсутності.

Суд, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши наявні матеріали, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 08.08.2018 ОСОБА_2 та ОСОБА_5 звернулись до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Гончаренко Олени Анатоліївни Харківської районної державної адміністрації Харківської області із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації прав власності на земельну ділянку НОМЕР_3, що розташована у Харківській області, Харківському районі, с/рада Русько-Тишківська, "Аква" садівниче товариство.

До заяви разом із іншими документами як підстава виникнення права власності подано рішення Харківського районного суду Харківської області по справі № 635/6680/16-ц від 03.02.2017.

Рішенням від 14.08.2018 № 42531103 Державним реєстратором прав на нерухоме майно Гончаренко О.А. Харківської районної державної адміністрації Харківської області зупинено розгляд заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.08.2018, у зв'язку із тим, що документи подані не в повному обсязі, а саме: не збігається назва садівничих товариств "Аква" та "Аква-1", де розташована земельна ділянка НОМЕР_3 та не зазначені частки осіб у праві власності.

21 серпня 2018 року ОСОБА_2 надала відповідачу пояснювальну записку, відповідно до якої зазначила, що у зв'язку з незбігом назв садівничих товариств було в судовому порядку встановлене юридично значимий факт, що садівниче товариство "Аква-1", яке помилково зазначене в державному акті є, в дійсності садівничим товариством "Аква". Також, вказано, що відповідно до ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Згідно із ст. 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Жодним нормативним документом, яким керується державний реєстратор у своїй діяльності не зазначено, що при реєстрації речових прав на власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності ( що є в дійсності спільною сумісною власністю) слід обов'язково зазначати частки у праві власності.

Судом встановлено, що 01 жовтня 2018 року Державним реєстратором прав на нерухоме майно Гончаренко Оленою Анатоліївною Харківської районної державної адміністрації Харківської області прийнято рішення № 43268976 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на земельну ділянку НОМЕР_3, що розташована у Харківській області, Харківському районі, с/рада Русько-Тишківська, "Аква" садівниче товариство за ОСОБА_2 та ОСОБА_5.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернулась до суду за захистом своїх прав.

Суд, вирішуючи спір по суті зазначає наступне.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 2 вказаного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обовязковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації, встановлені статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якою визначено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності, речові права, похідні від права власності, право власності на об'єкт незавершеного будівництва та заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Згідно частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина 2 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно частини 4 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначено Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі Порядок № 1127).

Згідно пункту 40 Порядку № 1127 державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Частиною 2 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Наказом Міністерства юстиції України від 26.12.2011 № 3601/5, затверджені форми рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно та вимоги до їх оформлення. Відповідно до цього наказу рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень повинно містити підстави для такої відмови відповідно до статті 24 Закону.

Із вищезазначеного випливає, що спірне рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень повинно містити посилання на підстави такої відмови, які передбачені саме Законом із вказівкою на конкретний пункт частини першої статті 24 та підтверджуватися матеріалами реєстраційної справи.

Разом з тим, оскаржуване рішення за № 43268976 від 01.10.2018 містить лише загальне посилання на приписи статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без вказівки на конкретний пункт.

Загальне посилання на статтю 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є процедурним порушенням, що суперечить принципу правової визначеності.

Конституційний Суд України у рішенні від 29.06.2010 № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.

Крім того, у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

У справі "Стіл та інші проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що вимога Конвенції пункту 2 ст.10 про те, що обмеження здійснення свободи вираження поглядів, яке має бути встановлене законом, є рівнозначною вимозі, передбаченій у пункті 1 статті 5 про те, що будь-яке позбавлення свободи має бути законним. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", у пункті 1 статті 5 зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке позбавлення свободи відповідає меті статті 5 і не є свавільним.

Крім того, суд зазначає, що в оскаржуваному рішенні зазначено, що заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви не виконав вимоги державного реєстратора.

Однак, із матеріалів справи вбачається, що у рішенні від 14.08.2018 № 42531103 державний реєстратор прав на нерухоме майно Гончаренко О.А. зупинила розгляд заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.08.2018, у зв'язку із тим, що не збігається назва садівничих товариств "Аква" та "Аква-1", де розташована земельна ділянка НОМЕР_3 та не зазначені частки осіб у праві власності.

Проте, 21 серпня 2018 року ОСОБА_2 надала відповідачу пояснювальну записку, відповідно до якої зазначила, що у зв'язку з незбігом назв садівничих товариств було в судовому порядку встановлене юридично значимий факт, що садівниче товариство "Аква-1", яке помилково зазначене в державному акті є, в дійсності садівничим товариством "Аква". Також, вказано, що відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Згідно із статтею 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Жодним нормативним документом, яким керуєтесь державний реєстратор у своїй діяльності не зазначено, що при реєстрації речових прав на власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності ( що є в дійсності спільною сумісною власністю) слід обов'язково зазначати частки у праві власності.

Стосовно того, що позивачем при зверненні не зазначені частки осіб у праві власності, суд зазначає, що відповідно до положень Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Так, із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації прав власності на земельну ділянку НОМЕР_3 звернулись разом ОСОБА_2 та ОСОБА_5, тобто вказана земельна ділянка є їх спільною сумісною власністю.

Крім того, статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не передбачено такої підстави для відмови у проведенні державної реєстрації як не зазначення частки осіб у праві власності.

Також, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача у рішенні про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.08.2018 № 42531103 на те, що не збігається назва садівничих товариств "Аква" та "Аква-1", де розташована земельна ділянка НОМЕР_3, виходячи із наступного.

Суд зазначає, що позивач вже зверталась до відповідача із аналогічною заявою про державну реєстрацію у 2017 році. Так, рішенням від 12.10.2017 позивачу відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зокрема, на підставі того, що неможливо встановити, що садівниче товариство "Аква-1" перейменовано на садівниче товариство "Аква".

ОСОБА_2 звернулась до Московського районного суду м. Харкова. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07.06.2018 встановлено факт, що зазначений в Державному акті на право приватної власності на землю серія НОМЕР_4, виданого на ім'я ОСОБА_6 на підставі рішення виконкому Русько-Тишківської сільської Ради народних депутатів від 12 травня 1998 року № 125 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1166 від 29 червня 1998 року, на земельну ділянку, яка розташована на території Русько-Тишківської сільської Ради садівничого товариства "Аква-1" ділянка НОМЕР_3, площею 0,0778 га, яка передана для ведення садівництва, є в дійсності Обслуговуючим кооперативом "Садівниче товариство "Аква", код 25616848, розташованим на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області.

Отже, позивачем надано до державного реєстратора всі документи, які необхідні для проведення державної реєстрації.

Таким чином, твердження відповідача щодо того, що заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви не виконав вимоги державного реєстратора є необґрунтованим та не спростовується матеріалами справи.

Суд вказує, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

А згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Отже, правом на подання відзиву на позов відповідач не скористався та не подав до суду доказів у підтвердження правомірності оскаржуваного рішення, що суд кваліфікує як відсутність доказів правомірності прийняття спірного рішення та, відповідно, визнання позову.

З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа..

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 61135, код НОМЕР_1) до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Гончаренко Олени Анатоліївни Харківської районної державної адміністрації Харківської області (Григорівське шосе, буд. 52, м. Харків, 61064, код 04058775), третя особа - ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_2), про скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Гончаренко Олени Анатоліївни за № 43268976 від 01.10.2018 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 61135, код НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державного реєстратора прав на нерухоме майно Гончаренко Олени Анатоліївни Харківської районної державної адміністрації Харківської області (Григорівське шосе, буд. 52, м. Харків, 61064, код 04058775).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 13 грудня 2018 року.

Суддя С.О.Чудних