Рішення

від 03.12.2018 по справі 911/1805/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2018 р. Справа № 911/1805/18

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., при секретарі судового засідання Литовці А.С., розглянувши матеріали справи

за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури

в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України

до: 1. Ірпінської фінансово-економічної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю

2. Університету Державної фіскальної служби України

про визнання недійсним договору оренди та стягнення 49 950,00 грн.

за участю представників сторін:

прокурор: Галась О.М. - посвідчення № 031869 видане 02.02.2015;

позивач : ОСОБА_1 - предст. за дов. від 05.11.2018 № 99-99-10-17/172;

відповідач 1: не з'явився;

відповідач 2: ОСОБА_2 - предст. за дов. № 2198/91-91-01-23 від 29.08.2018.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернувся заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури (далі - прокурор) з позовом в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України (далі - позивач) до Ірпінської фінансово-економічної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач 1) та Університету Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору оренди № 917116 від 10.01.2009, укладеного між Національним університетом державної податкової служби України (правонаступником якого є Університет Державної фіскальної служби України) та ТОВ Міжрегіональна фінансово-юридична академія (правонаступником якого є Ірпінська фінансово-економічна академія у формі товариства з обмеженою відповідальністю), та стягнення з Ірпінської фінансово-економічної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю у дохід держави 49 950,00 грн., сплачених Університетом за Договором № 917116 від 10.01.2009.

Обгрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що спірний договір оренди суперечить інтересам держави і суспільства, з огляду на що підлягає визнанню недійсним, а сплачені на його підставі державні кошти підлягають поверненню.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.08.2018 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 21.09.2018. Відповідачам встановлено строк для подання відзивів на позов.

13.09.2018 через канцелярію суду відповідачем 1 подано клопотання про витребування доказів.

В судовому засіданні 21.09.2018 за результатами розгляду вказаного клопотання, з урахуванням позиції представників учасників справи, судом відхилено клопотання, з огляду на те, що обставини, які за твердженням відповідача підтверджують вказані докази, не впливають на вирішення спору по суті.

13.09.2018 через канцелярію суду відповідачем 1 також подано заяву про застосування строку позовної давності та відзив на позовну заяву.

В обґрунтування заяви про застосування строку позовної давності відповідач 1 зазначає, що перший платіж по спірному договору у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, який затверджено позивачем, здійснено 25.02.2009, у зв'язку з чим відповідач 1 вважає, що для держави в особі її уповноваженого органу - Державної фіскальної служби України, строк позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 917116 з підстав, які заявлені прокурором, почав обчислюватись з наступного дня від дати затвердження кошторису, але не пізніше 25.02.2009, та закінчився 25.02.2012.

У поданому відзиві відповідач 1 заперечує проти задоволення позову прокурора, посилаючись на те, що відповідно до п. 10.1.4 Статуту Національного університету державної податкової служби університет самостійно розпоряджається доходами та іншими надходженнями, одержаними від надання дозволених законодавством платних послуг у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Враховуючи вищезазначене, відповідач 1 зазначає, що йому достеменно відомо, що витрати на оплату послуг оренди майна здійснювались Університетом зі спеціального фонду, який формувався за рахунок самостійно зароблених Університетом коштів, а згідно підпункту 10.1.4 Університет самостійно розпоряджається такими доходами в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Також, відповідач 1 звертає увагу на те, що в процесі розгляду справи № 911/1030/16 досліджувалась законність прийняття виконавчим комітетом Ірпінської міської ради рішення № 143 від 31.07.2007 Про оформлення правовстановлюючої документації на будівлі і споруди реабілітаційного-оздоровчого комплексу Сосновий бір , розташованого в смт Ворзель, вул. Кірова, 3 за Національним університетом ДПС України , та жодним чином не досліджувалося і не аналізувалося питання витрачання бюджетних коштів на оренду реабілітаційно-оздоровчого комплексу Сосновий бір у сумі 13016083,20 грн.

20.09.2018 на електронну пошту суду прокурор надіслав відповідь на відзив відповідача 1. Так, прокурор зазначає, що не має значення, з якого фонду проводилася оплата послуг за оспорюваним договором, оскільки в будь-якому випадку матеріально-технічна база Університету є державним майном.

Заперечуючи проти позиції відповідача 1 щодо пропуску прокуратурою строку позовної давності, прокурор наголошує на тому, що підстави для звернення до суду з даним позовом виникли у зв'язку з прийняттям господарським судом Київської області рішення від 15.08.2016 у справі № 911/1030/16, яким задоволено позов заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі уповноваженого органу: Державної фіскальної служби України та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Київській області до Національного університету державної податкової служби України, Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю, виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області про визнання незаконним і скасування рішення та повернення майна у державну власність. Саме вказаним рішенням суду встановлені обставини незаконності вибуття з володіння держави належного їй майна та створено правову підставу для стягнення незаконно сплачених бюджетних коштів за користування вказаним майном.

21.09.2018 через канцелярію суду відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву, який обґрунтовується наступним: відповідач 2 вважає, що позов в частині стягнення з Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю коштів, сплачених Університетом за Договором № 917116 від 10.01.2009, в дохід держави є необґрунтованим; Державна фіскальна служба України не є належним позивачем; кошти, сплачені Університетом за Договором № 917116 від 10.01.2009, повинні бути стягнені на користь (в дохід) держави, тобто на користь Університету державної фіскальної служби України, та просить у разі задоволення позову не покладати на Університет державної фіскальної служби України судовий збір за позовну вимогу майнового характеру про стягнення з Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю коштів, сплачених Університетом за Договором № 917116 від 10.01.2009.

03.10.2018 через канцелярію суду прокуратурою подано заперечення на заяву про застосування строків позовної давності, в яких прокурор, з посиланням на практику Верховного Суду України у постанові від 16.11.2016 по справі за № 6-2469цс16, наголошує на тому, що про порушення прав та інтересів держави в особі Державної фіскальної служби України стало відомо за результатами розгляду справи №911/1030/16.

08.10.2018 через канцелярію суду позивач подав відповідь на відзив відповідача 1, в якому зазначає, що оскільки держава в особі ДФС України є єдиним правомірним набувачем об'єкта нерухомого майна - реабілітаційного-оздоровчого комплексу Сосновий бір , який є об'єктом оренди за оспорюваним договором, а отже, є належним позивачем. Заперечуючи проти заяви відповідача 1 про застосування строку позовної давності позивач звертає увагу на те, що видатки бюджету при затвердженні кошторису відповідача 2 на відповідний рік розмежовані з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками, а саме в розрізі оплати орендних послуг за спеціально встановленими кодом і не містить жодних посилань на оскаржуваний правочин.

16.10.2018 та 22.10.2018 від прокуратури та позивача до суду надійшли відповіді на відзив відповідача 2, в яких прокурор і позивач не погоджуються з позицією Університету по суті спору.

22.10.2018 через канцелярію суду відповідач 2 подав заперечення щодо відповідей на відзив Університету, поданих прокурором та позивачем, які судом залучено до матеріалів справи.

12.11.2018 через канцелярію суду відповідач 2 подав клопотання про долучення доказів.

З метою вирішення питань, визначених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання неодноразово відкладалось, строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів, про що 08.10.2018 судом постановлено ухвалу.

В підготовчому засіданні 12.11.2018 суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження, внаслідок чого постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.12.2018.

В судове засідання 03.12.2018 відповідач 1 не забезпечив явку свого уповноваженого представника, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання учасниками справи доказів і заперечень, а також здійснено всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами за відсутності представника відповідача 1.

Суд, заслухавши вступне слово представників учасників справи, з'ясувавши обставини, на які посилаються сторони, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України докази у справі.

Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів. Представники учасників справи виступили з заключним словом, посилаючись на обставини і докази досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

03.12.2018, після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Ірпінської міської ради 20.09.2007 згідно рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 143 від 31.07.2007, за Національним університетом державної податкової служби України комунальним підприємством Київської обласної ради Ірпінське бюро технічної інвентаризації в книзі: 1-29, номер запису: 160, реєстраційний номер: 20350050 було зареєстровано право власності на нерухоме майно - Реабілітаційно-оздоровчий комплекс Сосновий бір , який розташований за адресою: Київська область, смт Ворзель, по вулиці Кірова, 3.

26.11.2007 між Національним університетом державної податкової служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю Міжрегіональна фінансово-юридична академія , правонаступником якої є Ірпінська фінансово-юридична академія у формі товариства з обмеженою відповідальністю, укладено договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу Сосновий бір , що знаходиться за адресою: Київська область, смт Ворзель, по вулиці Кірова, 3.

Вказані обставини встановлені рішенням господарського суду Київської області від 15.08.2016 у справі № 911/1030/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.02.2017, а отже є таким, що набрало законної сили.

Як вбачається з вищезазначеного рішення, вказаний договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу Сосновий бір укладений всупереч вимогам ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна , яка встановлює мораторій на приватизацію (відчуження) об'єктів освіти та науки.

За вказаних обставин, вказане нерухоме майно вибуло з власності держави з порушенням вимог чинного законодавства шляхом укладення цивільно-правової угоди без дозволу уповноваженого державою органу управління державним майном.

Правовідносини, які були наслідком укладання зазначеного правочину купівлі-продажу прямо суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки призвели до втрат державного бюджету на суму 13016083,20 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням господарського суду Київської області від 15.08.2016 у справі №911/1030/16 за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури і інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Київській області до Національного університету державної податкової служби України, Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю та виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області про визнання незаконним та скасування рішення та повернення майна у державну власність визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 143 від 31.07.2007 Про оформлення правовстановлюючої документації на будівлі і споруди реабілітаційного оздоровчого комплексу Сосновий бір , розташованого в смт Ворзель, вул. Кірова 3 за Національним університетом ДПС України та витребувано з незаконного чужого володіння Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь держави в особі уповноваженого органу Державної фіскальної служби України об'єкт нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчий комплекс Сосновий бір , що знаходиться за адресою: Київська область, смт Ворзель, по вулиці Кірова, 3, загальною вартістю 1665384,25 грн.

Як встановлено вказаним судовим рішенням від 15.08.2016 у справі №911/1030/16, після проведення процедури відчуження, яка не відповідала вимогам законодавства України, об'єкт нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчий комплекс Сосновий бір , який розташований за адресою: Київська область, смт Ворзель, по вул. Кірова, 3, перебував в оренді Університету державної фіскальної служби України для проживання та обслуговування студентів та співробітників вузу. Починаючи з 2008 року по 2014 рік між Університетом та Товариством укладались договори найму (оренди) нерухомого майна. За вказаний період Університетом на користь товариства за договорами оренди було сплачено 13016083,20 грн.

10.01.2009 між товариством з обмеженою відповідальністю Міжрегіональна фінансово-юридична академія (орендодавець) та Національним університетом Державної податкової служби України, правонаступником якого є Університет державної фіскальної служби України, (орендар) було укладено договір наймання (оренди) нерухомого майна № 917116 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець зобов'язався передати орендарю в строкове платне користування приміщення реабілітаційно-оздоровчого-комплексу Сосновий бір для проживання та обслуговування студентів і співробітників Національного університету ДПС України, що знаходиться в смт Ворзель, Київської області по вулиці Кірова, 3 площею 3461 кв. м (далі - майно), а орендар зобов'язався прийняти це майно та після припинення цього договору повернути майно орендодавцю в належному стані.

Згідно з п. 1.2. Договору майно, що надається в користування, належить орендодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 26.11.2007 № 4031 (приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_3В.), зареєстрованого в комунальному підприємстві Київської обласної ради Ірпінське міське державне бюро технічної інвентаризації 29.12.2007 за № 17260560.

Відповідно до п. 2.1. Договору орендодавець протягом тижня з дня набрання чинності цим Договором передає, а орендар приймає у користування майно, що оформлюється відповідним актом, який підписується сторонами.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що орендар за користування орендованим майном сплачує орендну плату. Розмір орендної плати обмежений рамками кошторисного призначення і становить 16650,00 грн. на місяць, у т.ч. ПДВ - 2775,00 грн. Загальна сума Договору складає 49950,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Цей договір набирає чинності з 01.01.2009 та діє до 31.03.2009 (п. 6.1. Договору).

На виконання умов договору відповідачем 2 протягом періоду дії Договору №917116 від 10.01.2009 оренди нерухомого майна було сплачено відповідачу 1 орендну плату у загальній сумі 49950,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 147 від 23.02.2009 на суму 16650,00 грн., № 224 від 05.03.2009 на суму 16650,00 грн., № 346 від 31.03.2009 на суму 16650,00 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор посилається на те, що вищезазначений договір оренди нерухомого майна № 917116 від 10.01.2009 завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Прокурор вказує, що реабілітаційно-оздоровчий комплекс Сосновий бір , що знаходиться за адресою: Київська область, смт Ворзель, по вулиці Кірова, 3, будучи державною власністю, перебував на балансі Національного університету ДПС України, був об'єктом освіти, оскільки використовувався для забезпечення діяльності закладу освіти в якості гуртожитку для проживання студентів університету.

Крім того, прокурор наголошує на тому, що відповідач 2, безпідставно зареєструвавши за собою право власності на реабілітаційно-оздоровчий комплекс Сосновий бір , незаконно відчужив вказане майно відповідачу 1 згідно договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 26.11.2007, після чого взяв у останнього зазначене майно в оренду для проживання та обслуговування студентів і співробітників Національного університету державної податкової служби України.

Загальні правові засади визнання правочину недійсним визначено у ст. 215 Цивільного кодексу України, частиною першою якої передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Аналогічні приписи містяться в частині 3 статті 228 ЦК України, відповідно до якої у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 3.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013 необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства слід відносити зокрема, ті, які спрямовані на використання всупереч законові державної або комунальної власності.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Оскільки реабілітаційно-оздоровчий комплекс Сосновий бір , будучи державним майном, до незаконного його відчуження, перебував на балансі відповідача 2, що обумовлювало безоплатне користування університетом вказаним майном для цілей, для яких воно призначене, та з огляду на той факт, що після незаконного відчуження реабілітаційно-оздоровчого комплексу, відповідач 2 на підставі оскаржуваного договору взяв зазначене майно в строкове платне користування, хоча до цього були всі підстави для користування вказаним нерухомим майном університетом безоплатно, то протиправність укладення оскаржуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства, є очевидною, про що сторони оскаржуваного договору усвідомлювали та повинні були усвідомлювати. Такі дії сторін договору спрямовані на незаконне заволодіння коштами Державного бюджету України, оскільки їх наслідки призвели до втрат державних коштів, які безпідставно сплачувались відповідачу 2 у вигляді орендних платежів за користування Університетом реабілітаційно-оздоровчим комплексом Сосновий бір на підставі оскаржуваного договору.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним Договору наймання (оренди) нерухомого майна № 917116 від 10.01.2009, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю Міжрегіональна фінансово-юридична академія та Національним університетом Державної податкової служби України.

Разом з тим, відповідач 1 заявив про застосування строку позовної давності та відмову в задоволенні позову у зв'язку з пропуском цього строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається з матеріалів справи, підстави для звернення прокурора з даним позовом виникли у зв'язку з прийняттям господарським судом Київської області рішення від 15.08.2016 у справі № 911/1030/16, оскільки саме вказаним рішенням встановлені обставини незаконності вибуття з володіння держави належного їй об'єкта нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу Сосновий бір , що знаходиться за адресою: Київська область, смт Ворзель, по вулиці Кірова, 3, загальною вартістю 1665384,25 грн., які створили правову підставу для стягнення незаконно сплачених бюджетних коштів за користування вказаним майном.

Таким чином, перебіг позовної давності для позивача - Державної фіскальної служби України розпочався з моменту, коли позивач дізнався про вказане рішення, яке набрало законної сили 03.11.2016.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прокурором при зверненні з даним позовом до господарського суду Київської області не пропущено, встановлений ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності.

За таких обставин, вимога прокурора про визнання недійсним Договору наймання (оренди) нерухомого майна № 917116 від 10.01.2009, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю Міжрегіональна фінансово-юридична академія та Національним університетом Державної податкової служби України, підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч. 3 ст. 216 Цивільного кодексу України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Визнання недійсним Договору наймання (оренди) нерухомого майна № 917116 від 10.01.2009 з причин недодержання сторонами вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, за наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами, є підставою для стягнення за рішенням суду в дохід держави одержаного за таким правочином.

Як встановлено судом, на виконання умов оспорюваного Договору відповідачем 2 перераховано на рахунок відповідача 1 грошові кошти з орендної плати в сумі 49950,00 грн.

Отже, відповідно до приписів ст. 228 Цивільного кодексу України та враховуючи те, що вимога прокурора про визнання недійсним Договору наймання (оренди) нерухомого майна № 917116 від 10.01.2009 задоволена судом, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 1 в дохід держави грошових коштів у сумі 49950,00 грн., сплачених відповідачем 2 на користь відповідача 1 за вказаним договором в якості орендних платежів, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно тверджень відповідача 2 про те, що саме він є належним позивачем у справі, а не Державна фіскальна служба України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про управління об'єктами державної власності управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

В силу положень ст. 4 Закону України Про управління об'єктами державної власності Державна фіскальна служба України, як центральний орган виконавчої влади (уповноважений орган управління) відноситься до суб'єктів управління об'єктами державної власності у зв'язку наявністю відповідних повноважень.

Відповідно до п. п. 11, 38 ч. 1 ст. 6 Закону України Про управління об'єктами державної власності Державна фіскальна служба України як уповноважений орган управління має повноваження щодо ведення обліку об'єктів державної власності, що перебувають в її управлінні, здійснення контролю за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів та виконання інших передбачених законодавством функцій з управління об'єктами державної власності.

Відповідно до підпунктів 83 та 85 п. 4 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою КМУ від 21.05.2014 №236, ДФС відповідно до покладених на неї завдань здійснює внутрішній аудит та контроль за дотриманням вимог законодавства і виконанням службових, посадових обов'язків у ДФС, її територіальних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери її управління та здійснює управління об'єктами державної власності.

Згідно з інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Університет Державної фіскальної служби України за організаційно-правовою формою являється державним закладом, засновником якого є Державна фіскальна служба України, що підтверджує факт наявності у Державної фіскальної служби України повноважень щодо здійснення контролю за ефективним використанням об'єкта нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу Сосновий Бір , що розташований за адресою: смт Ворзель, вул. Кірова, 3, та перебуває на балансі Університету Державної фіскальної служби України.

Таким чином Державна фіскальна служба України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, тобто належним позивачем.

З огляду на викладені вище обставини та подані суду докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги прокурора є законними та обґрунтованими, підтвердженими належними доказами, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з наведеної норми процесуального закону, витрати прокуратури, понесені у зв'язку зі сплатою судового збору, при задоволенні позову покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 73-80, 123, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір наймання (оренди) нерухомого майна № 917116 від 10.01.2009, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю Міжрегіональна фінансово-юридична академія (код ЄДРПОУ 32240252) та Національним університетом Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 02973089).

3. Стягнути з Ірпінської фінансової-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю (08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. Тургенівська, буд. 50, код 32240252) у дохід держави 49 950 (сорок дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн. 00 коп., сплачених за договором наймання (оренди) нерухомого майна № 917116 від 10.01.2009.

4. Стягнути з Ірпінської фінансової-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю (08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. Тургенівська, буд. 50, код 32240252) на користь прокуратури Київської області (код ЄДРПОУ 02909996, р/р 35216008015641, МФО 820172, Державна казначейська служба України у м. Києві) 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.

5. Стягнути з Університету державної фіскальної служби України (08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. Університетська, буд. 31, код ЄДРПОУ 40233365) на користь прокуратури Київської області (код ЄДРПОУ 02909996, р/р 35216008015641, МФО 820172, Державна казначейська служба України у м. Києві) 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 14.12.2018.

Суддя О.В. Щоткін