Рішення

від 07.12.2018 по справі 520/8968/18

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

07.12.2018 р. справа №520/8968/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Старосєльцевої О.В., за участю секретаря судового засідання - Кіт С.В., представника позивача - Тарасова І.В., представника відповідача - Загурської А.В., розглянувши порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні за позовом ТОВ "Деметра" до ГУ ДФС про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.09.2018 року №0000071418, -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Деметра", в порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 05.09.2018р. №0000071418.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що не вчиняв викладеного у тексті акту перевірки податкового правопорушення. Стверджував, що спірне рішення суб'єкта владних повноважень вмотивовано помилковими судженнями, а факт вчинення податкового правопорушення є вигаданим. Наголошував, що при справлянні ПДВ неухильно дотримувався вимог закону. Посилаючись на ці міркування, представник позивача у судовому засіданні просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що проведеною позаплановою виїзною перевіркою не підтверджено реальності господарських зносин між платником та контрагентом-покупцем з огляду на відомості податкової інформації відносно останнього, а також існування кримінального провадження за подією створення і діяльності контрагента. Стверджував, що було встановлено факт відсутності реального здійснення господарських операцій з поставки товару. Посилаючись на ці міркування, представник відповідача у судовому засіданні просив суд прийняти рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що контролюючий орган провів позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ "Деметра" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по господарських взаємовідносинах з ТОВ "Енерго Постач-81" (податковий номер 40053765 за грудень 2015р.)

Результати перевірки оформлені актом від 14.08.2018р. № 3296/20-40-14-18-06/23757473.

У вказаному акті відображені судження контролюючого органу про вчинення особою податкових правопорушень, а саме (у співвідношенні з предметом оскарження): п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України за рахунок відображення в обліку показників первинних документів, складених за нереальними господарськими операціями у межах нікчемного правочину, що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 47.275,12грн., і, як наслідок, до завищення від'ємного значення по податку на додану вартість за грудень 2015р. - 47.275,12грн.

05.09.2018р. з посиланням на названий акт владний суб'єкт видав податкове повідомлення-рішення №0000071418 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 47.275,00 грн.

Як з'ясовано судом, юридичним мотивом для винесення оскаржених рішень владний суб'єкт обрав положення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.198.5 ст198 Податкового кодексу України, а фактичним мотивом послугувало судження контролюючого органу про відсутність фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, судом також з'ясовано, що фактичні мотиви владного суб'єкта ґрунтуються на відомостях податкової інформації відносно контрагента-покупця та на поясненнях директора цього контрагента - ТОВ "Енерго Постач 81" (наданих в рамках кримінального провадження №32016220000000075).

Перевіряючи відповідність закону оскаржених рішень контролюючого органу, суд зазначає, що з 01.01.2011 р. правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість урегульовані приписами розділу V Податкового кодексу України.

Аналізуючи положення норм розділу V Податкового кодексу України, в кореспонденції з приписами ст.ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України суд дійшов висновку, що платник податків може правомірно реалізувати право на формування податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента-постачальника первинних документів без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на податковий кредит; 5) реєстрація контрагентом-постачальником податкової накладної в Реєстрі податкових накладних.

Відтак, до предмету доказування по справі входять перелічені вище обставини, а також обставини обґрунтованості, належності та достатності добутих контролюючим органом фактичних даних для доведення події скоєння податкового правопорушення - заниження грошового зобов'язання з ПДВ.

У розумінні п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Зі змісту п. 83.1 ст. 83 Податкового кодексу України вбачається, що подія скоєння цих протиправних діянь встановлюється владним суб'єктом за висновками посадових осіб контролюючих органів на підставі: 83.1.1. документів, визначених цим Кодексом; 83.1.2. податкової інформації; 83.1.3. експертних висновків; 83.1.4. судових рішень; 83.1.5. виключено; 83.1.6. податкових консультацій, інших матеріалів, отриманих в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

У ході розгляду справи судом встановлено, що в основу оскарженого рішення контролюючим органом покладено пояснення керівника контрагента позивача - ТОВ "Енерго Постач - 81" (покупець за правочином), одержані слідчим податкової міліції у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні №32016220000000075.

Суд наголошує, що надана копія протоколу допиту свідка не завірена у встановленому законодавством порядку, що є нездоланним та непереборним дефектом у визнані цього документу доказом взагалі.

Суд також зауважує, що одержані у межах досудового розслідування в кримінальних провадженнях пояснення громадян є не податковою інформацією, а документами саме кримінального провадження, позаяк створюються не у порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації" та не у порядку Податкового кодексу України, а за відповідною процедурою згідно з положеннями Кримінального процесуального кодексу України. Такі пояснення фізичних осіб - громадян самі по собі у силу закону здатні лише спричинити виникнення у контролюючого органу сумнівів у правильності справляння податків. Разом із тим, такі пояснення не можуть слугувати беззаперечним доказом вчинення податкового правопорушення, адже правдивість і достовірність таких пояснень підлягає перевірці судом у межах кримінального судочинства за правилами Кримінального процесуального кодексу України з постановленням відповідного рішення, про що законодавцем прямо згадано у п.83.1.4 ст. 83 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що доказів наявності такого рішення кримінального суду відповідач до матеріалів справи не надав.

Відтак, згадані пояснення громадянина у даному конкретному випадку не можуть мати юридичної сили і доводити подію вчинення податкового правопорушення.

Оскільки укладений з контрагентом правочин не визнаний владним суб'єктом нікчемним чи недійсним у судовому порядку, а з огляду на сукупність добутих судом доказів то даний правочин явно та однозначно не відповідає ознакам нікчемних правочинів згідно з ст. 228 Цивільного кодексу України та відповідно до ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України, то суд вважає, що у силу ст.ст. 215, 216, 234, 235, 236 Цивільного кодексу України контролюючий орган не мав управлінських повноважень для іншої кваліфікації проведених у межах цих правочинів операцій до набрання законної сили судовим рішенням про визнання цих правочинів фіктивними або удаваними.

З огляду на викладені міркування, суд приходить до переконання, що використані контролюючим органом пояснення керівника контрагента у даному конкретному випадку не можуть бути кваліфіковані як належні та допустимі докази вчинення податкового правопорушення.

Отже, використані контролюючим органом у спірних правовідносинах аргументи та документи за своїм характером, змістом та призначенням об'єктивно не здатні довести факту вчинення особою податкового правопорушення.

З цих міркувань оскаржене рішення владного суб'єкта підлягає скасуванню .

Разом з тим, оскільки платником податків за власною волею подано до суду первинні документи на спростування факту вчинення податкового правопорушення, суд не знаходить підстав для неврахування цих документів при розв'язанні спору по суті.

Так, на підтвердження доводів про відсутність податкового правопорушення позивачем подано до суду договір купівлі-продажу від 04.12.2015р. № 04/12-15, предметом якого є постачання товару - кукурудзи.

Претензій контролюючого органу до правоздатності чи дієздатності контрагента - постачальника акт перевірки не містить.

У межах згаданого правочину були проведені господарські операції з постачання товару, які оформлені видатковою накладною № 1/12 від 08.12.2015р., №2/12 від 02.12.2015р.

Фізичне переміщення товару підтверджується ТТН від 08.12.2015р. №59367, від 08.12.2015р. №59365, від 08.12.2015р. №59366.

Зобов'язання по оплаті вартості товару були виконані контрагентом позивача шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на користь позивача (а.с.83-84).

Зауважень щодо виконання обов'язку з оплати вартості згаданого у цих документах товару в акті перевірки контролюючим органом не викладено.

Зберігання зазначеного товару підтверджується, наданим представником позивача, договором складського зберігання №65 від 24.07.2015р..

Розвантаження та відвантаження підтверджується актами надання послуг №1000 від 30.11.2015р., №940 від 16.11.2015р., №883 від 31.10.2015р., №1031 від 09.12.2015р., актом- розрахунком №ХКЗ00000052 від 09.12.2015р. та оплатою за послуги відповідно до платіжного доручення №3474 від 09.12.2015р.

Оглянувши перелічені вище докази, суд відмічає, що надані платником документи не містять дефектів форми, змісту, підстав походження, котрі б у силу приписів ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, ст.ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України позбавляли ці документи юридичної сили і доказовості.

Наявні неузгодженості, а саме: 1) зазначення у договорі як постачальника - ТОВ "Енерго Постач-81", а як покупця позивача, ТОВ "Деметра"; 2) видача довіреності на ім"я директра ТОВ "Енерго Постач - 81", який у силу закону має право діяти від імені суб'єкта господарюваня; 3) наведення у тексті усіх ТТН у якості пункту навантаження - міста Харків без конкретизації адреси (при фізичному знаходженні товару на зберіганні у ТОВ "Харківський комбікормовий завод" в смт.Білий Колодязь") та відсутність у тексті ТТН конкретного пункту розвантаження у місті Харкові, дійсно здатні спричинити виникнення обгрунтованих сумнівів у проведенні господарських операцій платником в умовах звичайної, розсудливої, обачливої та виваженої господарської діяльності.

Проте, ці неузгодженості у даному конкретному випадку не мають наслідок втрату юридичної сили первинними докумнетами.

Посилання владного суб'єкта на не зазначення у товарно-транспортних накладних марки автомобіля, а у сертифікатах якості - номеру та дати, у даному випадку не може бути визнана судом достатньою підставою для висновку про заниження ПДВ.

Більше того, самостійно визнана контролюючим органом обставина реальності товару та відсутність жодних (навіть щонайменших) ознак пов'язаності сторін правочину та узгодженості свідомих навмисних дій сторін правочинів, спрямованих на реалізацію наміру з безпідставного одержання податкової вигоди, на думку суду, має бути урахована як недоведеність факту вчинення податкового правопорушення за цим епізодом.

Разом з тим, суд зазначає, що контролюючий орган, посилаючись на існування податкової інформації відносно наявності кримінальних проваджень за ст.ст.205, 212 Кримінального кодексу України по ТОВ Енерго Постач 81 , дійшов висновку, що насправді відображений у складених на ім'я цього контрагента-покупця товар був поставлений платником у власність третьої сторонньої невстановленої перевіркою особи.

Відповідно до п.п. а п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За визначенням п.14.1.191 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно з п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Системно проаналізувавши приписи наведених норм кодексу, суд доходить висновку, що для кваліфікації господарської операції як об'єкту оподаткування ПДВ контролюючому органу належить виявити не лише існування ознак проведення цієї операцій в дійсності (тобто з'ясувати фізичні умови операції, досягнуті між сторонами домовленості тощо), але й також однозначно ідентифікувати набувача товару як реально існуючого суб'єкта права за національним законодавством України та встановити справжню (дійсну) договірну вартість товару.

У спірних правовідносинах контролюючий орган наведених правил не дотримався.

З огляду на приписи ст.8 Конституції України суд не знаходить підстав для визнання правильним висновку контролюючого органу про те, що невстановлена операція з реалізації товару невстановленій особі за невстановленою ціною є об'єктом справляння ПДВ в Україні.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для визнання доведеним факту вчинення особою податкового правопорушення за цим епізодом.

Між тим, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.8,19, ст.124, 129 Конституції України, ст.72-76 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Таким чином, висновки податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій згаданих вище не знайшли підтвердження в ході розгляду справи.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст. 77 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем послуг від іншої особи ніж сторона за правочином. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету перелічених правочинів з напрямом господарської діяльності ТОВ "Енерго Постач - 81".

Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для визнання доведеним факту вчинення особою податкового правопорушення у спосіб заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Підсумовуючи викладене вище, суд доходить до переконання, що покладені в основу спірного рішення судження контролюючого органу не підтверджені належними та допустимими у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказами, а за правилом ст.ст. 76 КАС України зібрані контролюючим органом докази є недостатніми для висновку про вчинення особою податкового правопорушення у розумінні ст.109 Податкового кодексу України.

У силу приписів ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ч.2 ст. 2 КАС України, ст.ст. 86, 109 Податкового кодексу України суду при вирішенні спору з приводу відповідності закону рішення контролюючого органу про визначення платнику податків грошових зобов'язань належить перевірити чи достатнім поза розумним сумнівом є обсяг добутих контролюючим органом доказів для підтвердження факту вчинення податкового правопорушення.

Положення ст. 9 КАС України цього правила не змінюють і змінювати не можуть, позаяк у такому випадку замість судової перевірки правильності виконання управлінської функції суб'єктом владних повноважень суд вдаватиметься до збору доказів проти платника податків, а вказане прямо суперечить завданню адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України при винесенні оскарженого рішення про самостійне визначення податкового зобов'язання платника податків з ПДВ.

Унаслідок цього, помилковими є також і судження владного суб'єкта про наявність у платника податків обов'язку виписувати податку накладну за подією поставки третій невстановленій особі того ж самого товару, що вже був проданий ТОВ "Енерго Постач - 81".

Факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі податкової справи знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог про скасування оскаржених рішень владного суб'єкта.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 05.09.2018 року №0000071418.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра" (Харківська обл., м.Вовчанськ, вул.Енгельса (Обозна), 1, каб.12, 62501, код ЄДРПОУ 23757473 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (м.Харків, вул.Пушкінська, 46, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.)

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз'яснити, що скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Роз'яснити, що рішення у повному обсязі виготовлено у порядку ч.3 ст.243 КАС України 13.12.2018р.

Суддя Старосєльцева О.В.