Рішення

від 13.12.2018 по справі 826/6849/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 грудня 2018 року № 826/6849/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Хімекс Лімітед доГоловного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними дій

Суд прийняв до уваги таке:

Товариство з обмеженою відповідальністю Хімекс Лімітед (надалі - ТОВ Хімекс Лімітед , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - ГУ ДФС у м.Києві, відповідач) про визнання протиправними дій Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо використання звіту про оцінку майна Про проведення незалежної оцінки пакету акцій ВАТ Кременчуцький завод технічного вуглецю (код ЄДРПОУ 00152299) у кількості 1 162 810 штук, що складає 100% статутного капіталу станом на 18 лютого 2008 року , який складений ТОВ Центр оцінки власності Парето (код ЄДРПОУ 38138307) (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності від 18.01.2016 № 33/16) при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ХІМЕКС ЛТД (код ЄДРПОУ 30075981) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час купівлі-продажу акцій ВАТ Кременчуцький завод технічного вуглецю (код ЄДРПОУ 00152299) за період з 01.01.2008 по 31.12.2008.

Під час розгляду справи в судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на те, що контролюючим органом не дотримано норм Податкового кодексу України в частині переліку матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки. Просив суд розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, з підстав викладених у письмових запереченнях.

Суд, на підставі частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент проведення судового засідання) ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Враховуючи приписи даної статті, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Як слідує з матеріалів справи, згідно п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, у зв'язку з надходженням ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.08.2016 у справі 335/9688/16-к, винесеної за клопотанням заступника начальника другого відділу розслідувань кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Запорізькій області, в межах матеріалів кримінального провадження від 13.11.2014 № 32014000000000102 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 212 КК України, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Хімекс Лімітед (код ЄДРПОУ 30075981) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин під час купівлі-продажу акцій ВАТ Кременчуцький завод технічного вуглецю (код ЄДРПОУ 00152299) за період з 01.01.2008 по 31.12.2008.

Копію наказу від 31.03.2017 № 2391 вручено та направлення від 07.04.2017 № 356/26- 15-14-07-01, № 357/26-15-14-07-01 представнику за довіреністю ТОВ Хімекс Лімітед Гулько Сергію Валентиновичу відповідно 07.04.2017.

При перевірці використано наступні документи :

Листи Головного управління ДФС у Запорізькій області :

- Від 05.09.2016 № 2186/23-03, яким надійшла ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.08.2016 у справі 335/9688/16-к;

- Від 22.02.2017 № 277/23-03, яким надійшов звіт про оцінку майна Про проведення незалежної оцінки пакету акцій ВАТ Кременчуцький завод технічного вуглецю (код ЄДРПОУ 00152299) у кількості 1 162 810 штук, що складає 100% статутного капіталу станом на 18 лютого 2008 року .

Крім того, в ході даної перевірки використано:

Інформація, що міститься в підсистемі ІС Податковий блок за період діяльності з 01.01.2008 по 31.12.2008.

Інших первинних документів бухгалтерського та податкового обліку стосовно взаємовідносин під час купівлі-продажу акцій ВАТ Кременчуцький завод технічного вуглецю (код 00152299) за період 01.01.2008 по 31.12.2008 до перевірки не надано.

За період з 01.01.2008 по 31.12.2008 ТОВ Хімекс Лімітед задекларовано скоригований валовий дохід у сумі 19 429 126 грн.

Перевіркою повноти визначення скоригованого валового доходу при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин під час купівлі-продажу акцій ВАТ Кременчуцький завод технічного вуглецю (код 00152299) за період 01.01.2008 по 31.12.2008 встановлено його заниження на загальну суму 15 109 053 грн, в тому числі за 2008 рік на суму 15 109 053 грн.

При вивчені наданих до перевірки документів ТОВ Хімекс Лімітед при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин під час купівлі-продажу акцій ВАТ Кременчуцький завод технічного вуглецю (код ЄДРПОУ 00152299) встановлено, що платником податку не надано документів бухгалтерського та податкового обліку при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин під час купівлі-продажу акцій ВАТ? Кременчуцький завод технічного вуглецю (код ЄДРПОУ 00152299) за період 01.01.2008 по 31.12.2008 від 11.04.2017 №330/26-15-14-07-01.

За результатами перевірки складений акт від 21.04.2017 № 63/26-15-14-07- 01/30075981, яким встановлено порушення ТОВ Хімекс Лімітед вимог п. 1.21 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п.п 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР Про оподаткування прибутку підприємств (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток за 2008 рік, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 4 532 716 грн.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо використання під час проведення перевірки податковим органом звіту про оцінку майна Про проведення незалежної оцінки пакету акцій ВАТ Кременчуцький завод технічного вуглецю , позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з пп. 21.1.1 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до п. 61.1 ПКУ податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

При цьому, п. 62.1 ПКУ визначено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків (п.п. 62.1.1 п. 62.1 ПКУ), інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів (п.п. 62.1.2 п. 62.1 ст. 62 ПКУ), перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі орлани, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (п.п. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПКУ).

Податкова інформація, зібрана відповідно до ПКУ, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів (п. 74.1 ст. 74 ПКУ). Порядок збору та отримання контролюючими органами податкової інформації визначено ст. ст. 72, 73 ПКУ.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи Функцій та завдань (п. 74.2 ст. 74 ПКУ).

Згідно п. 44.6 ПКУ у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Абзацом першим пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

В силу підпункту 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Пункт 78.1 статті 78 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки винесену ними відповідно до закону.

Згідно пункту 78.4 статті 78 ПК України Про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що документальні перевірки щодо дотримання вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є лише одним з інструментів здійснення контролюючими органами функцій контролю за дотриманням платниками податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Враховуючи викладене, факти або ознаки порушень платниками податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, можуть бути встановлені, як у результаті проведення документальних перевірок платників податків, так і в результаті опрацювання посадовими (службовими) особами контролюючих органів податкової інформації, зібраної в ході інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів.

Таким чином, результати податкового контролю можуть бути відображені, як шляхом складання акту (довідки) про результати перевірки (у разі здійснення податкового контролю шляхом проведення документальної перевірки), так і шляхом складання документів, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (звітів, висновків, доповідних записок тощо), які пов'язані зі здійсненням контрольних, наглядових функцій контролюючими органами.

За таких обставин, оскільки податковий контроль є одночасно однією з функцій контролюючого органу та його виключною компетенцією.

Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Частиною другою ст. 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, за змістом наведеної норми Конституції України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. А правильніше - те право, яке особа вважає порушеним.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізаціїїї права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Таким чином, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв'язати спір.

Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні від 1 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам .

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Водночас за відсутності об'єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У відповідності до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв'язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

З цього приводу Вищий господарський суд України в постанові від 28 липня 2010 зазначив таке: Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові .

Оскільки контролюючим органом в рамках досліджуваних правовідносин не приймалось будь-яких рішень, які б впливали на права та інтереси позивача, враховуючи недоведеність позивачем обставин порушеного права внаслідок складення відповідачем акту за результатами проведеної перевірки, з урахуванням всього вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 31, 33, 72-78, 90, 244-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Хімекс Лімітед (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 30075981, адреса: 04071, м.Київ, вул.Набережно-Лугова, 12) до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 33/19) про визнання протиправними дій - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Р.О. Арсірій