Постанова

від 13.12.2018 по справі 826/10221/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2018 року

м. Київ

справа №826/10221/15

адміністративне провадження №К/9901/2487/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Анцупової Т.О., Мороз Л.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Непідприємницького товариства Відкритий недержавний пенсійний фонд Резерв Рівненщини на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2015 року (суддя Федорчук А.Б.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року (головуючий суддя Пилипенко О.Є., судді Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.) у справі №826/10221/15 за позовом Непідприємницького товариства Відкритий недержавний пенсійний фонд Резерв Рівненщини до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк Штогріної Ірини Вікторівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Південкомбанк , про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року Непідприємницьке товариство Відкритий недержавний пенсійний фонд Резерв Рівненщини (далі по тексту - позивач) звернулось до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-1), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк Штогріної Ірини Вікторівни (далі по тексту - відповідач-2), в якому просило визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо неповернення пенсійних активів у розмірі 28 500 грн., розміщених у Публічному акціонерному банку "Комерційний банк "Південкомбанк" згідно договору банківського вкладу Стандартний № 216Д-11Ю від 15 квітня 2013 року; зобов'язати відповідача-1 повернути позивачу пенсійні активи у розмірі 28 500 грн., розміщених у Публічному акціонерному банку "Комерційний банк "Південкомбанк" згідно договору банківського вкладу Стандартний № 216Д-11Ю від 15 квітня 2013 року.

В обґрунтування вимог адміністративного позову зазначено, що в договорі банківського вкладу не ідентифіковано конкретних фізичних осіб, на користь яких цей договір укладено, його стороною є саме позивач, який згідно норм законодавства наділений компетенцією укладати договори лише на користь своїх учасників-фізичних осіб. Отже, відсутність в договорі банківського вкладу прямого посилання на те, що такий правочин вчинений на користь фізичних осіб - учасників позивача, жодним чином не впливає на правовий режим коштів, що були розміщені позивачем.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Непідприємницьке товариство Відкритий недержавний пенсійний фонд Резерв Рівненщини подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що незалежно від того, на підставі якого правочину активи пенсійного фонду були розміщені у банку, банк, що ліквідується, зобов'язаний повернути пенсійні активи в повному обсязі їх законному розпоряднику, визначеному Законом України Про недержавне пенсійне забезпечення . При цьому активи недержавних пенсійних фондів не можуть включатися до ліквідаційної маси будь-якого із банків. Не зазначення у договорі банківського вкладу конкретних фізичних осіб, на користь яких цей договір було укладено, жодним чином не змінює правовий режим коштів, що були розміщені позивачем

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк Штогріною І.В. подано заперечення на касаційну скаргу, відповідно до яких просить залишити останню без задоволення, а рішення судів - без змін, як законні та обґрунтовані.

Наголошено на тому, що Фонд гарантує повернення коштів за банківським вкладом лише фізичним особам або за наслідками укладення договорів на користь фізичних осіб. Позивачем не надано жодних доказів того, що грошові кошти, залучені на вкладний рахунок позивача, є пенсійними активами, залученими від власників пенсійних коштів/учасників позивача, як відсутні і докази звернення фізичних осіб, що є учасниками позивача, до третьої особи з метою набуття прав вкладників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що між позивачем, від імені та за рахунок якого діє ПАТ "Компанія з управління активами "Національний резерв" (Вкладник), з однієї сторони, та ПАТ "Комерційний банк "Південкомбанк" (Банк), з іншої сторони, укладено договір №216Д-11Ю від 15 квітня 2013 року.

У відповідності пунктів 1.1 -1.6 вказаного договору, на умовах цього договору Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок №2651.3.028888.003 в Глибочицькому відділенні Київської філії ПАТ "КБ "Південкомбанк". Вкладник перераховує грошові кошти у безготівковій формі на Рахунок, а Банк приймає грошові кошти Вкладника в сумі 28 500,00 гривень. Банк зобов'язується повернути Вкладнику Вклад "16" жовтня 2013 року. Строк розміщення Вкладу може бути продовжений за взаємною згодою Сторін, що оформлюється додатковими угодами до цього Договору. За користування коштами Банк сплачує Вкладнику проценти з розрахунку 20,5% (двадцять цілих 50 сотих) процентів річних. Умовами Вкладу не передбачене його поповнення. Дострокове повне або часткове повернення Вкладу умовами Вкладу не передбачене.

Між сторонами 16 жовтня 2013 року укладено додаткову угоду №1 до договору №216Д-11Ю, якою пункт 1.3 Договору викладено у наступній редакції: 1.3. Банк зобов'язується повернути Вкладнику Вклад "18" квітня 2014 року .

Правлінням Національного банку України 23 травня 2014 року прийнято постанову № 305 Про віднесення ПАТ Комерційний банк Південкомбанк до категорії неплатоспроможних .

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24 вересня 2014 року № 598 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Комерційний банк Південкомбанк виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26 вересня 2014 року № 101 Про початок процедури ліквідації ПАТ Комерційний банк Південкомбанк та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку , згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ Комерційний банк Південкомбанк та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ Комерційний банк Південкомбанк строком на 1 рік.

Позивач листом від 03 березня 2015 року (вх.№3955/15 від 05 березня 2015 року) звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з проханням повернення коштів, розміщених Недержавним пенсійним фондом в ПАТ "Комерційний банк "Південкомбанк" за договором банківського вкладу.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб листом від 08 квітня 2015 року №21-10217/15 повідомив позивача, що 29 грудня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ КБ "Південкомбанк". Відповідно до статті 49 Закону вимоги кредиторів, що надійшли після закінчення вищезазначеного строку, вважаються погашеними. Кредитори, що подали заяви з кредиторськими вимогами до ПАТ КБ "Південкомбанк" можуть звертатись за отриманням довідки щодо акцептування їх кредиторських вимог за адресою: м. Київ, просп. Червонозоряний, 82 (5 поверх).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Фонд гарантує повернення коштів за банківським вкладом лише фізичним особам, в той час, як черговість та порядок задоволення вимог до банку визначені статтею 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб . При цьому договір банківського вкладу, укладений між позивачем та банком, не містить жодної інформації про те, що він укладений на користь інших фізичних осіб. Підтвердження того, що грошові кошти, які зараховані на депозитний рахунок складають саме активи пенсійного фонду, сформовані за рахунок внесків до пенсійного фонду, не надані, як і відсутня інформація щодо розмірів сум вкладів, належних фізичним особам, що унеможливило встановлення факту належності таких коштів до складу пенсійних внесків учасників пенсійного фонду.

Залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що активи недержавного пенсійного фонду, зберігачем яких є банк, не можуть бути включені до ліквідаційної маси такого банку. Разом з тим, виключенням із вказаного правила є активи недержавного пенсійного фонду, які внесені до банку у якості депозитів.

Вирішуючи спір між сторонами, суди виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів вважає, що суди не звернули увагу на наступне.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (частина перша статті 6 КАС України; в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У цій справі оскаржується бездіяльність Фонду щодо неповернення коштів, розміщених на депозитному рахунку. При цьому, на думку позивача, ці кошти є пенсійними активами, розміщеними у Банку, і не можуть у процедурі ліквідації банку, яку здійснює Фонд, включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків.

Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI Про систему гарантування вкладів фізичних осіб установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

Згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у правовідносинах між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, діє як суб'єкт публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Разом з тим, системний аналіз норм Закону № 4452-VI свідчить про те, що основні функції Фонду та уповноваженої особи Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір у межах даної справи, обумовлені наявністю, на думку позивача, невиконаного Банком в особі Фонду зобов'язання перед позивачем щодо безумовного повернення/передачі активу - грошових коштів (майнової вимоги) у загальній сумі 28500 грн., яке ґрунтується на договорі про розміщення коштів на депозиті, а також на положеннях Закону України 09 липня 2003 рок № 1057-IV Про недержавне пенсійне забезпечення та частини п'ятої статті 50 Закону № 4452-VI, які визначають спеціальні гарантії збереження пенсійних активів недержавного пенсійного фонду.

Оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з оскарження позивачем бездіяльності відповідача не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який в процедурі ліквідації цього банку як орган управління здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобіганню втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, касаційний суд дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Саме така правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2018 року у справі № 826/328/17 та від 07 листопада 2018 року у справі №826/20917/13-а.

При цьому слід зазначити, що Верховний Суд у даній справі не відступає від правової позиції, застосованої Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року у справі №826/20917/13-а (провадження №К/9901/1939/18), постанові від 07 вересня 2018 року у справі №826/16001/14 (провадження №К/9901/6349/18) та постанові від 23 листопада 2018 року у справі №826/16003/14 (провадження №К/9901/2486/18), які були розглянуті за правилами адміністративного судочинства, оскільки у вказаних справах аналогічними позивачами було визначено інший правовий характер спірних правовідносин. Так, у цих справах позовні вимоги були обґрунтовані тим, що грошові активи недержавного пенсійного фонду належать його вкладникам - фізичним особам, а тому у зв'язку із ліквідацією банку, в якому недержавний пенсійний фонд зберігав такі активи, у Фонду виник обов'язок за рахунок власних коштів повернути ці грошові активи як такі, що підпадають під гарантії держави перед вкладниками банку в розумінні Закону № 4452-VI. Таким чином, з огляду на підстави позову, вимоги до Фонду були заявлені як до суб'єкта публічного права, створеного з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Проте, касаційний суд у цих справах дійшов висновку, що відсутні підстави вважати фізичних осіб (учасників недержавних пенсійних фондів) вкладниками Банку, на яких розповсюджуються дія і гарантії Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , а тому відмовив у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 5 частини першої стаття 349 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції діючій з 15 грудня 2017 року, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно зі статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі із закриттям провадження у даній справі.

Відповідно до статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1). Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між юридичною особою непідприємницьким товариством Відкритий недержавний пенсійний фонд Резерв Рівненщини та юридичною особою Публічним акціонерним банком "Комерційний банк "Південкомбанк" в особі Фонду.

Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (стаття 2 ГПК України).

Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України, згідно з пунктом першим частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

З огляду на наведене, цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 356 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Непідприємницького товариства Відкритий недержавний пенсійний фонд Резерв Рівненщини задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року у справі №826/10221/15 скасувати.

Провадження у справі № 826/10221/15 закрити.

Роз'яснити позивачу, що справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Т.О. Анцупова

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду