Рішення

від 06.12.2018 по справі 810/4135/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2018 року № 810/4135/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Мілієнко О.М., за участю: представника позивача - Перекрьостова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Релігійної організації Релігійна громада Свідків Єгови в м. Біла Церква Київської області до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Київській області, третя особа: Відділ містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Тетіївської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії,

в с т а н о в и в:

Релігійна організація Релігійна громада Свідків Єгови в м. Біла Церква Київської області (далі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Київській області (далі - відповідач) з вимогою визнати протиправним і скасувати рішення головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Могиленка П. А. № 1 від 25 червня 2018 року Про скасування дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 7 від 20.08.2013, прийнятого відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Тетіївської районної державної адміністрації Київської області, 09800, Київська область, м. Тетіїв, вул. Цвіткова, 11 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 24.10.2018 залучено в якості третьої особи по справі Відділ містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Тетіївської районної державної адміністрації (далі - третя особа).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 25.06.2018 відповідачем було прийнято рішення № 1, яким було скасовано дію містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 7, виданих позивачу 20.08.2013 третьою особою під будівництво культової споруди (Зал Царства Свідків Єгови) (далі - оскаржуване рішення). Оскаржуване рішення було прийнято відповідачем за результатами проведеної ним позапланової перевірки третьої особи, результати якої було оформлено Актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 19.06.2018. За результатами цієї ж перевірки відповідачем також було складено Припис від 19.06.2018.

Зазначає, що з тексту рішення № 1 вбачається, що воно прийняте у зв'язку із нібито наявністю порушення п. 1.1, 1.3, 2.2, 2.4, 3.2, 3.6, 3.7 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 за № 109 (далі - Порядок № 109) та ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності при видачі зазначених містобудівних умов та обмежень.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Пояснює, що він є власником земельної ділянки, розташованої по вулиці Ярослава Мудрого (стара назва - Ворошилова), 8 в місті Тетієві Київської області. 20.08.2013 третьою особою на виконання рішення виконавчого комітету Тетіївської міської ради № 7 від 29.01.2013 йому були видані містобудівні умови і обмеження № 7 забудови цієї земельної ділянки під будівництво культової споруди (Зал Царства Свідків Єгови). Після цього позивач на підставі зареєстрованої Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області декларації про початок виконання будівельних робіт № КС 083142590576 від 16.09.2014 (зі змінами, внесеними до неї оновленою декларацією про початок виконання будівельних робіт № КС 083160610603, яка була зареєстрована Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області 01.03.2016) збудував на цій земельній ділянці культову споруду Зал Царства Свідків Єгови , завершивши будівництво у грудні 2014 року. По завершенню будівництва, позивач шість разів подавав до органів державного архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність зазначеного об'єкту до експлуатації, однак усі вказані декларації було повернуто на доопрацювання. Після цього, з листа третьої особи від 10.07.2018 йому стало відомо про прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, з наданням його копії, а також копії Акту перевірки та Припису від 19.06.2018.

Вказує, що відповідно до Акту перевірки від 19.06.2018, виявлені відповідачем стверджувані порушення при видачі містобудівних умов та обмежень № 7 від 20.08.2013 можна поділити на дві групи: 1) невідповідність положенням містобудівної документації на місцевому рівні, а саме: положенням Генерального плану м. Тетіїв 1993 року; 2) порушення процедури видачі містобудівних умов і обмежень, а саме: скасовані містобудівні умови та обмеження видані за відсутності певних документів, у невідповідній формі та із безпідставним встановленням терміну їх дії.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

По-перше, позивач зазначає, що порушення містобудівного законодавства в частині невідповідності намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні відсутнє, оскільки наміри забудови позивача відповідали містобудівній документації на місцевому рівні, а скасовані містобудівні умови та обмеження видані з урахуванням її положень. Обґрунтовує свою позицію посиланнями на пояснювальну записку до Генерального плану м. Тетієва 1993 року, яка передбачає можливість розміщення будівель підприємств та установ обслуговування у сельбищній зоні міста Тетієва.

По-друге, позивач стверджує, що порушення процедури видачі спірних містобудівних умов і обмежень могли бути усунені, а тому могли бути підставою лише для зупинення, а не для скасування спірних містобудівних умов та обмежень. Зазначає, що скасування є крайнім заходом, якій застосовується у разі неможливості усунення виявлених порушень.

По-третє, позивач стверджує, що спірні містобудівні умови і обмеження на момент прийняття оскаржуваного рішення вже були реалізовані, оскільки будівництво культової споруди, яке здійснювалось позивачем на їх підставі було завершено у грудні 2014 року. Позивач вважає, що на момент прийняття оскаржуваного рішення ці містобудівні умови та обмеження вже не були чинними і в принципі не могли бути скасовані.

По-четверте, позивач зазначає, що оскаржуване рішення відповідача порушує норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки безпідставно обмежує його права, гарантовані статтею 9 цієї Конвенції (право на свободу релігії) та статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції (право мирно володіти своїм майном). Посилається на недотримання відповідачем принципів справедливого балансу, законного очікування та належного урядування, встановлених прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Вказані обставини, на думку позивача, доводять, що у відповідача не було підстав для винесення рішення про скасування містобудівних умов і обмежень № 7 від 20.08.2013.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Зазначав, що будівництво позивачем культової споруди на спірній земельній ділянці відповідало існуючій містобудівній документації. Наголошував, що відповідачем було скасовано містобудівні умови та обмеження № 7 від 20.08.2013 через три з половиною роки після того, як будівництво культової споруди Зал Царства Свідків Єгови , здійснене позивачем на їх підставі, було повністю завершено. Посилався на те, що внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення позивач не може ввести в експлуатацію свою культову споруду, а тому це рішення порушує його права.

Відповідач проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні. Надіслав до суду Відзив на позовну заяву, в якому наголошує на тому, що повноваження органу державного архітектурно-будівельного контролю проводити позапланові перевірки на підставі виявлення за результатами камеральної чи документальної перевірки відомостей про порушення об'єктом нагляду вимог законодавства під час виконання ним повноважень у сфері містобудівної діяльності законодавчо визначені.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позовних вимог, зазначає, що у період з 04.06.2018 року ним на підставі довідки про результати документальної перевірки третьої особи від 15.05.2018, наказу Держархбудінспекції від 21.05.2018 № 611, направлення на проведення позапланової перевірки № 9 від 22.05.2018 проведено позапланову перевірку третьої особи щодо законності видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 20.08.2013 № 7.

Стверджує, що при проведенні перевірки було встановлено численні порушення містобудівної документації місцевого рівня, містобудівного законодавства, державних будівельних норм, стандартів і правил. Зазначає, що третьою особою було надано позивачу містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 7 від 20.08.2013 за наявності підстави для відмови у їх видачі у зв'язку з невідповідністю намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. З огляду на це, відповідачем і було прийнято оскаржуване рішення про скасування дії відповідних містобудівних умов та обмежень.

Також зазначає, що оскільки містобудівні умови та обмеження відповідно до закону є складовими вихідних даних, наслідком їх видачі з порушенням законодавства є розроблення проектної документації з такими ж порушеннями, та, у подальшому, будівництво об'єкту, що не відповідає вимогам містобудівної документації місцевого рівня, містобудівного законодавства, державних будівельних норм, стандартів і правил.

Відповідач також зазначає, що головні інспектори будівельного нагляду органу державного архітектурно-будівельного контролю мають законодавчо визначені повноваження скасовувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки у разі їх невідповідності містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам.

Зазначає, що рішення третьої особи щодо видачі зазначених містобудівних умов та обмежень прийнято з порушенням вимог п. 1.1, п. 1.3, п. 2.2, п. 2.4, п. 3.2, п. 3.6, п. 3.7 Порядку № 109 та ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , у зв'язку з відсутністю матеріалів, надання яких було необхідним для прийняття такого рішення та в зв'язку з невідповідністю намірів забудови земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні, а саме: Генеральному плану м. Тетіїв 1993 року. З огляду на це, зважаючи на встановлення під час заходів державного нагляду цих порушень, вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте на підставі чинного законодавства.

При цьому Відповідач зазначає, що твердження позивача про те, що можливість усунення виявлених порушень підтверджується фактом винесення відповідачем припису про їх усунення ґрунтується лише на припущенням позивача. Посилається на норми законодавства, які надають головним інспектори будівельного нагляду органу державного архітектурно-будівельного контролю повноваження у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об'єктами нагляду, видавати обов'язкові до виконання об'єктами нагляду приписи про усунення цих порушень та скасовувати чи зупиняти дію рішень, які порушують вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, на підставі яких стверджує, що за результатами виявлених порушень посадова особа відповідача була зобов'язана скласти припис про їх усунення.

У судове засідання представник відповідача двічі поспіль, 22.11.2018 та 06.12.2018, не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Подав клопотання про відкладення судового розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника в інших справах. Протокольною ухвалою від 06.12.2018 суд відповідно до пункту 2 частини 3 статті 205 КАС України, ухвалив провести розгляд справи за його відсутності.

Третя особа надіслала до суду письмові пояснення, в яких заявлений позов підтримала в повному обсязі з підстав, аналогічних викладеним позивачем у позовній заяві. Зазначає, що у третьої особи не було передбачених законом підстав для відмови у видачі позивачу містобудівних умов і обмежень, наміри забудови відповідали положенням Генерального плану м. Тетіїв 1993 року, які передбачали можливість розміщення у сельбищній зоні, до якої належать території житлової забудови, культових споруд, в тому числі і шляхом знесення існуючого житлового фонду. Зазначає, що з огляду на цю обставину, єдиним законним варіантом поведінки для третьої особи була видача Позивачу відповідних містобудівних умов та обмежень, що ним і було зроблено. Вважає, що оскаржуване рішення відповідача є незаконним, оскільки воно не враховує положень пояснювальної записки до Генерального плану м. Тетіїв 1993 року.

Додатково у своїх поясненнях третя особа стверджує, що виявлені відповідачем порушення п. 1.1, 1.3, 2.2, 3.2, 3.6, 3.7 Порядку № 109 (щодо відсутності ситуаційного плану (схеми) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі), викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000, витягу з земельного кадастру, фотофіксації земельної ділянки (з оточенням) та містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками запланованого об'єкта будівництва, а також невідповідності форми містобудівних умов та обмежень та безпідставного встановлення терміну їх дії) могли бути усунені шляхом витребування у позивача документів, яких недоставало, та внесення змін у спірні містобудівні умови та обмеження на підставі припису відповідача від 19.06.2018 про усунення виявлених порушень до 17.07.2018, але відповідач унеможливив виконання третьою особою цього свого припису, прийнявши оскаржуване рішення до спливу встановленого у приписі строку їх усунення.

Також третя особа погоджується із твердженнями Позивача про те, що після завершення у грудні 2014 року будівельних робіт спірні містобудівні умови та обмеження були повністю реалізовані та припинили свою дію, оскільки на цей час визначені ними вимоги були повністю виконані, а тому, на його думку, оскаржуване рішення Відповідача не відповідає вимогам ст. 2 КАС України щодо його розсудливості та своєчасності.

У судове засідання представник третьої особи не з'явився, при цьому третя особа подала до суду клопотання про проведення судового розгляду без участі її представника.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 04.06.2018 відповідачем на підставі довідки про результати документальної перевірки третьої особи від 15.05.2018, наказу Держархбудінспекції від 21.05.2018 № 611, направлення на проведення позапланової перевірки № 9 від 22.05.2018 проведено позапланову перевірку третьої особи.

Метою перевірки, відповідно до направлення на проведення позапланової перевірки від 22.05.2018 № 9, була перевірка дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності під час видачі третьою особою містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 20.08.2013 № 7.

За результатами проведеної перевірки головним інспектором будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Департаменту ДАБІ у Київській області Могиленком Павлом Андрійовичем складено Акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 19.06.2018 (далі - Акт перевірки).

У Акті перевірки зазначено наступний опис виявлених порушень:

В ході позапланової перевірки МБУО № 7 від 20.08.2013 виявлені відомості про ознаки вчинення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, а саме:

• відсутній ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі);

• відсутнє викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

• відсутній черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру - за умови відсутності містобудівного кадастру);

• відсутня фотофіксація земельної ділянки (з оточенням);

• відсутній містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об'єкта будівництва;

• форма МБУО № 7 від 20.08.2013 не відповідає формі, наведеній у додатку до Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст , затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 07.07.2011 № 109;

• начальником відділу містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури А. Ф. Завальнюком було встановлено термін дії МБУ 7 від 20.08.2013 (на три роки);

• відповідно до креслення Генеральный план и проект застройки на І-очередь строительства г. Тетиев Киевской области 1993 року інв № 020881, земельна ділянка за адресою: Київська обл, м. Тетіїв, вул. Ворошилова, 8 належить до території індивідуальної садибної житлової забудови.

Маючи підстави щодо відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, у зв'язку з невідповідністю намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, Відділом надано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: Київська область, м. Тетіїв, вул. Ворошилова (Ярослава Мудрого), буд. 8, від 20.08.2013 № 7, на об'єкт будівництва: Культова споруда Зал царства свідків Єгови , чим порушено вимоги п. 1.1, п. 1.3, п. 2.2, п. 2.4, п. 3.2, п. 3.6, п. 3.7 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст , затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 07.07.2011 № 109 та ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

За результатами перевірки 19.06.2018 відповідачем винесено Припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності , яким вимагалось від третьої особи усунути виявлені порушення до 13.07.2018.

Також за результатами перевірки 25.06.2018 відповідачем винесене оскаржуване Рішення № 1 про скасування дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 7 від 20.08.2013, прийнятого відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Тетіївської районної державної адміністрації , яке позивач вважає протиправним та просить його скасувати.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач, Релігійна організація Релігійна громада Свідків Єгови в м. Біла Церква Київської області (стара назва, відповідно до Статуту - Релігійна громада Свідків Єгови в м. Біла Церква Київської області) є власником земельної ділянки площею 0,0827 га, якій присвоєно адресу вул. Ярослава Мудрого (стара назва - Ворошилова), 8, м. Тетіїв, Київська обл. (кадастровий номер 3224610100:01:096:0001). Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-3209282642017 від 26.06.2017, ця земельна ділянка належить до категорії земель житлової та громадської забудови, вид використання земельної ділянки: для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій.

29.01.2013 рішенням виконавчого комітету Тетіївської міської ради № 7 було затверджено видачу начальником Відділу містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Тетіївської районної державної адміністрації містобудівних умов і обмежень на будівництво культової споруди (Зал Царства Свідків Єгови) по вулиці Ворошилова, 8 в місті Тетієві . Це рішення було прийнято з урахуванням раніше наданого висновку третьої особи, Відділу містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Тетіївської районної державної адміністрації № 05 від 15.01.2013 про те, що вивчивши ситуацію в забудові мікрорайону, план детального планування, генеральний план міста, технічну документацію будинку, а також провівши обстеження даної земельної ділянки по вул. Ворошилова № 8, відділ не заперечує проти надання міськвиконкомом містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки за даною адресою та дозволу заявникові на будівництво культової споруди (Зал Царства Свідків Єгови) на власній земельній ділянці

На виконання цього рішення 20.08.2013 третьою особою було видано позивачу відповідні містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки № 7. Відповідно до п. 1 цих містобудівних умов та обмежень, вид об'єкта містобудування: культова споруда (Зал Царства Свідків Єгови).

16 вересня 2014 року Інспекцією ДАБК у Київській області було зареєстровано подану Позивачем Декларацію про початок виконання будівельних робіт з будівництва культової будівлі на вказаній земельній ділянці № КС 083142590576, а 1 березня 2016 року Департаментом ДАБІ у Київській області було зареєстровано оновлену Декларацію про початок виконання будівельних робіт № КС 083160610603, у зв'язку із внесенням змін до попередньої Декларації.

11 грудня 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю Геоземкадсервіс було виготовлено технічний паспорт на громадський будинок культова споруда Зал Царства Свідків Єгови за адресою № 8, вул. Ворошилова, місто Тетіїв, що свідчить про завершення на той момент робіт з будівництва культової споруди.

Таким чином, суд доходить висновку, що будівництво культової споруди Зал Царства Свідків Єгови , яке здійснювалось позивачем на підставі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 7 від 20.08.2013 було завершено за три з половиною роки до прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про їх скасування.

Судом встановлено, що на момент розгляду цієї справи культова будівля, збудована позивачем, в експлуатацію не введена.

Як вбачається зі складеного відповідачем Акту перевірки від 19.06.2018 та самого оскаржуваного рішення відповідача від 25.06.2018, рішення про скасування виданих позивачу містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 7 від 20.08.2013 було прийняте відповідачем у зв'язку із виявленням ним під час позапланової перевірки порушень, допущених третьою особою під час їх надання, а саме: вимог п. 1.1, п. 1.3, п. 2.2, п. 2.4, п. 3.2, п. 3.6, п. 3.7 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст , затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 07.07.2011 № 109 та ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Проаналізувавши доводи учасників справи щодо порушення п. 2.4 Порядку № 109 та ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (невідповідність намірів забудови земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні), суд зазначає наступне.

Порядок видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на момент видачі спірних містобудівних умов та обмежень станом на 20.08.2013 був врегульований Законом України Про регулювання містобудівної діяльності та Порядком № 109.

Частиною 1 статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, що діяла станом на 20.08.2013) було передбачено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Відповідно до частин 4 та 5 цієї ж статті Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, що діяла станом на 20.08.2013), спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Розгляд заяви і надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх наданні здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви. Рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Аналогічні положення містилися і в п. 2.4. Порядку № 109 (в редакції, що діяла станом на 20.08.2013), відповідно до якого розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності". Підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Відмова у видачі містобудівних умов та обмежень або внесення змін до них з відповідним обґрунтуванням надається уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, визначений пунктом 2.1 цього розділу (протягом семи робочих днів).

Таким чином, отримавши від позивача заяву про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки по вул. Ворошилова, 8 в м. Тетіїв під будівництво культової споруди Зал Царства Свідків Єгови , спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури, яким в даному випадку є третя особа, Відділ містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Тетіївської районної державної адміністрації, був зобов'язаний визначити, чи відповідають наміри позивача щодо забудови земельної ділянки вимогам існуючої містобудівної документації на місцевому рівні.

Залежно від висновку, якого третя особа дійшла під час такого визначення, вона була зобов'язана: у разі відповідності намірів забудови містобудівній документації - видати позивачу містобудівні умови та обмеження, а у разі невідповідності - відмовити у їхній видачі.

При цьому діючим станом на 20.08.2013 законодавством було передбачено лише одну підставу для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень - невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності містобудівна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Відповідно до ч. 1 ст. 17 вказаного Закону генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Статтею 39 Земельного кодексу України визначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Пунктом 6 розділу V Прикінцеві положення Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлено, що до 1 січня 2015 року рішення щодо визначення та надання містобудівних умов і обмежень на територіях, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій, приймають уповноважені органи містобудування та архітектури з урахуванням попередніх планувальних рішень у межах встановленого законодавством строку.

На момент видачі спірних містобудівних умов та обмежень, станом на 20.08.2013 єдиною існуючою містобудівною документацією на місцевому рівні для земельної ділянки позивача був Генеральний план м. Тетіїв Київської області 1993 року. Іншої містобудівної документації на місцевому рівні (планів зонування територій і детальних планів території) для цієї земельної ділянки станом на 20.08.2013 не існувало. Ця обставина визнається позивачем (абзац 2 та 3 сторінки 4 позовної заяви), відповідачем (абзац 3 та 4 сторінки 3 та абзац 4, 5 сторінки 6 відзиву на позовну заяву) та третьою особою (абзац 2 сторінки 2 пояснень третьої особи), а тому, відповідно до положень ч. 1 ст. 78 КАС України не підлягає доказуванню.

Таким чином, враховуючи той факт, що спірні містобудівні умови та обмеження були видані 20.08.2013, тобто до 1 січня 2015 року, третя особа була зобов'язана визначити відповідність намірів забудови позивача виключно положенням Генерального плану м. Тетіїв 1993 р., і єдиною підставою для відмови у видачі позивачу спірних містобудівних умов та обмежень могла бути лише невідповідність намірів забудови земельної ділянки цим положенням. У разі встановлення відсутності такої невідповідності, третя особа була зобов'язана видати позивачу відповідні містобудівні умови та обмеження.

Судом встановлено, що Генеральний план м. Тетіїв 1993 р. складається з графічних матеріалів (креслення Генеральный план и проект застройки на І-очередь строительства г. Тетиев Киевской области 1993 року, інв № 020881) та текстових матеріалів ( Пояснительная записка до Генерального плану м. Тетіїв 1993 р., інв. № 020889), викопіювання з яких містяться у матеріалах справи. Суд зазначає, що ці дві складові є невід'ємними частинами Генерального плану м. Тетіїв 1993 р. та мають розглядатися як одне ціле.

Відповідно до викопіювання з креслення Генеральный план и проект застройки на І-очередь строительства г. Тетиев Киевской области 1993 року інв. № 020881 земельна ділянка за адресою: вул. Ворошилова (Ярослава Мудрого), 8 розташована поміж території садибної житлової забудови.

Водночас, Пояснительная записка до Генерального плану м. Тетіїв 1993 р., інв. № 020889 містить наступні положення (цитується мовою оригіналу):

На территории города можно рассматривать четыре основные функциональные зоны: селитебную, производственную, зону отдыха и внешнего транспорта. Селитебная зона включает в себя жилую застройку с участками учреждений и предприятий обслуживания. Селитебная зона в основном формируется на базе существующей застройки и получает свое логическое завершение застройки, примыкающих к существующей селитебной территории (сторінка 52, Розділ 2 Проектные предложения , підрозділ а) Функциональное зонирование , абзаци 1, 2);

• В состав селитебных территорий входят территории учреждений м предприятий внемикрорайонного значения и земельные насаждения общего пользования, потребная территория для этих элементов селитьбы составит - 27,0 га (сторінка 49, Розділ 4 Потребность в территориях и источники их покрытия , абзац 5);

• Общее выбытие жилого фонда на расчетный срок составит 7,5 тыс.кв.м. общей площади, в том числе: - обобществленного - 1,0 тыс.кв.м.; - индивидуального - 6,5 тыс.кв.м. Из общего выбытия жилого фонда 2,5 тыс.кв.м общей площади приходится на снос по планировочным соображениям /для размещения жилья, под пробивку улиц, для размещения учреждений и предприятий обслуживания и под зеленые насаждения общего пользования/ (Розділ Проектный жилой фонд , сторінка 46, абзац 7 - сторінка 47, абзац 1).

Суд приймає до уваги те, що ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , затверджені наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року N 44 (діяли станом на 20.08.2013, на момент видачі спірних містобудівних умов та обмежень) відносять культові споруди до установ та підприємств обслуговування (Розділ 6 Установи та підприємства обслуговування , Таблиця 6.1*, п. 3 Установи культури і мистецтва, культові споруди ).

Таким чином, з наведених вище положень Генерального плану м. Тетіїв 1993 р. (текстових та графічних матеріалів) вбачається, що земельна ділянка позивача, розташована за адресою: вул. Ворошилова (Ярослава Мудрого), 8 в місті Тетієві Київської області відноситься до сельбищної ( селитебной ) функціональної зони, яка включає в себе як житлову забудову, так і території установ та підприємств обслуговування, в тому числі, культових споруд. При цьому положеннями Генерального плану м. Тетіїв 1993 р. передбачена можливість зносу житлового фонду для розміщення установ та підприємств обслуговування, в тому числі, культових споруд.

Відповідачем в межах цього спору не надано жодних доказів того, що земельна ділянка позивача відноситься до будь-якої іншої встановленої положеннями Генерального плану м. Тетіїв 1993 року функціональної зони, ніж сельбищна, зокрема, до промислової зони, зони відпочинку чи зони зовнішнього транспорту.

З огляду на викладене вище, суд доходить висновку, що наміри забудови позивача щодо розміщення на власній земельній ділянці по вул. Ворошилова (Ярослава Мудрого), 8 в місті Тетієві Київської області культової споруди Зал Царства Свідків Єгови відповідали положенням існуючої станом на 20.08.2013 відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, а саме: положенням Генерального плану м. Тетіїв 1993 року. Відповідач в межах цього спору не надав суду жодних доказів на підтвердження протилежного.

Таким чином, суд встановлює відсутність під час видачі позивачу третьою особою містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 7 від 20.08.2013 порушення вимог п. 2.4 Порядку № 109 та ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи, зокрема, прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Суд зауважує, що висновок відповідача про невідповідність намірів забудови позивача містобудівній документації на місцевому рівні, яким було обґрунтовано його оскаржуване рішення, базувався виключно на графічній частині (кресленні) Генерального плану м. Тетіїв 1993 року. З цього приводу суд зазначає, що ця частина Генерального плану м. Тетіїв 1993 року взагалі не містить відомостей щодо дозволених/недозволених видів використання тієї чи іншої частини території міста Тетіїв. Водночас, текстова частини Генерального плану м. Тетіїв 1993 року, яка передбачає функціональне зонування території міста Тетієва та яка, як було встановлено судом, вказує на відповідність намірів забудови позивача Генеральному плану м. Тетіїв 1993 року, не згадується відповідачем ані в Акті перевірки, ані в оскаржуваному рішенні, ані у відзиві на позовну заяву.

З огляду на це, суд доходить висновку, що положення текстової частини Генерального плану м. Тетіїв 1993 року, які мали істотне значення для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, під час прийняття цього рішення ним не враховувались. Таким чином, оскаржуване рішення було прийняте відповідачем без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, і навіть всупереч цим обставинам, тобто необґрунтовано, що в свою чергу є підставою для визнання рішення протиправним і для його скасування.

Окрім цього, проаналізувавши доводи сторін щодо наявності порушень п. 1.1, п. 1.3, п. 2.2, п. 3.2, п. 3.6, п. 3.7 Порядку № 109 (відсутність матеріалів, надання яких було необхідним для прийняття рішення про видачу позивачу містобудівних умов та обмежень та недотримання встановленої законодавством форми їх видачі), суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд наголошує на тому, що п. 2.4 Порядку № 109 та ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції станом на 25.06.2018) не було передбачено такої підстави для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень як відсутність певних документів, а тому третя особа не мала повноважень відмовити позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень з цієї підстави.

До того ж, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи, зокрема, прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 41-1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, що діяла станом на 25.06.2018, тобто на момент прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об'єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.

Пунктом 1 частини 3 статті 41-1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, що діяла станом на 25.06.2018) встановлено, що з метою здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду головні інспектори будівельного нагляду перевіряють законність рішень у сфері містобудівної діяльності, прийнятих об'єктами нагляду, а пунктами 1 та 6 частини 4 цієї ж статті встановлено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об'єктами нагляду, головні інспектори будівельного нагляду мають право видавати обов'язкові до виконання об'єктами нагляду приписи про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та скасовувати чи зупиняти дію рішень, прийнятих об'єктами нагляду відповідно до визначених цим Законом повноважень, які порушують вимоги містобудівного законодавства, з одночасним складанням протоколу відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Таким чином, судом встановлено наявність у відповідача повноважень на здійснення перевірки законності рішення третьої особи про видачу позивачу містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 7 від 20.08.2013. При цьому, у разі виявлення порушень вимог містобудівного законодавства, судом встановлено наявність у відповідача двох альтернативних повноважень - скасувати чи зупинити дію відповідного рішення.

Відповідно до частини 2 статті 41-1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, що діяла станом на 25.06.2018) державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, суд доходить висновку, що законодавством передбачено спосіб реалізації відповідачем згаданих вище повноважень, який встановлений Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 698 (далі - Порядок № 698).

Відповідно до п. 32 Порядку № 698, якщо рішення об'єкта нагляду порушує вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, таке рішення скасовується або його дія зупиняється в разі можливості усунення виявлених порушень.

Аналізуючи ці положення, суд звертає увагу, що за загальним правилом рішення об'єкта нагляду, яке порушує вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, зупиняється, і лише у випадку неможливості усунення виявлених порушень - скасовується. Таким чином, прийняття рішення про скасування рішення об'єкта нагляду є крайнім заходом, якій застосовується виключно у разі неможливості усунення виявлених порушень. Аналогічні правові висновки наведені в п. 57 постанови Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 826/14181/17.

Відповідачем не доведено жодними доказами, що виявлені ним порушення п. 1.1, п. 1.3, п. 2.2, п. 3.2, п. 3.6, п. 3.7 Порядку № 109, допущені третьою особою під час видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 7 від 20.08.2013 (відсутність матеріалів, надання яких було необхідним для прийняття рішення про видачу позивачу містобудівних умов та обмежень та недотримання встановленої законодавством форми їх видачі), неможливо було усунути, зокрема, шляхом витребування у позивача документів, яких не вистачало та внесення змін до відповідних містобудівних умов та обмежень.

Більш того, суд зауважує, що 19.06.2018 відповідач видав третій особі Припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності , яким вимагалось від третьої особи усунути виявлені порушення до 13.07.2018.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції станом на 25.06.2018) було законодавчо передбачено можливість внесення змін до містобудівних умов та обмежень органом, що їх надав, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Таким чином, суд розцінює видачу відповідачем третій особі Припису від 19.06.2018 як визнання ним факту можливості усунення виявлених ним під час перевірки порушень. Суд не погоджується з твердженнями відповідача про те, що за результатами виявлених порушень посадова особа відповідача була зобов'язана в будь-якому разі скласти припис про їх усунення, оскільки законодавством встановлено, що видавати обов'язкові до виконання об'єктами нагляду приписи про усунення цих порушень - це право, а не обов'язок відповідача. Винесення відповідачем рішення про скасування містобудівних умов та обмежень на підставі порушень, які відповідач надав припис усунути, є протиправним.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що порушення п. 1.1, п. 1.3, п. 2.2, п. 3.2, п. 3.6, п. 3.7 Порядку № 109, допущені третьою особою під час видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 7 від 20.08.2013 було можливо усунути, а тому у відповідача не було підстав для винесення рішення про скасування цих містобудівних умов та обмежень.

З огляду на це, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення було прийняте відповідачем не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, що також є підставою для визнання рішення протиправним і для його скасування.

Суд погоджується з твердженнями позивача про те, що внаслідок винесення відповідачем оскаржуваного рішення позивач позбавлений можливості ввести культову споруду Зал Царства Свідків Єгови по вул. Ворошилова (Ярослава Мудрого), 8 у м. Тетієві в експлуатацію. Відповідач не заперечував проти цього, наголосивши, що незаконність містобудівних умов та обмежень робить незаконним будівництво, здійснене на їх підставі.

В цьому контексті, надавши правову оцінку оскарженого рішення відповідача в світлі національного діючого законодавства, суд вважає за необхідне додатково розглянути, чи було це рішення втручанням у права позивача, гарантовані статтею 9 Конвенції та статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції та чи було це втручання виправданим.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, далі - Конвенція) кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

В цьому контексті суд застосовує до обставин цієї справи рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 24.05.2016 у справі Асоціація Солідарності зі Свідками Єгови та інші проти Туреччини (Association for Solidarity with Jehovah's Witnesses and Others v. Turkey), заяви №36915/10 та 8606/13, як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

У вказаному рішенні ЄСПЛ встановив, що церковний або релігійний орган (яким у даній справі є відповідач) може самостійно здійснювати від імені своїх прихильників права, гарантовані статтею 9 Конвенції та що свобода Свідків Єгови на вільне здійснення права на свободу віросповідання захищена статтею 9 Конвенції. Згідно зі статтею 9 Конвенції, право на свободу релігії включає в себе, зокрема, свободу сповідувати свою релігію під час богослужіння та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів . Релігійні громади традиційно існують як організовані структури і вони дотримуються правил, які часто розглядаються їх послідовниками як такі, що мають божественне походження. При цьому місця для проведення таких релігійних богослужінь, безумовно, мають важливе значення для кожного члена спільноти. Таким чином, участь у житті громади є особливим способом сповідування своєї релігії, яка сама по собі захищена статтею 9 Конвенції. У цьому зв'язку ЄСПЛ підкреслює, що стаття 9 Конвенції гарантує "свободу сповідувати свою релігію ... спільно з іншими". Тому, якщо релігійна спільнота не може розпоряджатися приміщеннями для поклоніння, це право стає позбавленим всієї своєї суті (п. п. 87, 88 зазначеного рішення у справі Асоціація Солідарності зі Свідками Єгови та інші проти Туреччини ).

Суд звертає увагу на те, що внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення прихильники релігії Свідків Єгови, від імені яких позивач здійснює права, гарантовані ст. 9 Конвенції, на даний час позбавлені можливості займатися релігійною практикою та проводити спільні богослужіння у збудованій позивачем для цієї цілі культовій споруді Зал Царства Свідків Єгови по вул. Ворошилова (Ярослава Мудрого), 8 у м. Тетієві. З огляду на це, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення являє собою втручання у право позивача на свободу релігії.

Суд зазначає, що згідно з положеннями пункту 2 ст. 9 Конвенції, будь яке втручання у право на свободу релігії має бути передбаченим законом , виправдане необхідністю досягнення законної мети чи цілі, бути пропорційним цій цілі та необхідним у демократичному суспільстві (п. п. 92, 108 згаданого рішення ЄСПЛ у справі Асоціація Солідарності зі Свідками Єгови та інші проти Туреччини ).

Суд визнає, що в даному випадку проведена відповідачем перевірка була передбачена законом та переслідувала законну мету: забезпечення дотримання спеціально уповноваженими органами містобудування і архітектури (в даному випадку - третьою особою) вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності, тобто, охорону публічного порядку.

При цьому, оцінюючи, чи було втручання у право позивача на свободу релігії пропорційним та необхідним у демократичному суспільстві , суд наголошує, що відповідач не довів жодними доказами, що станом на 25.06.2018, через 3,5 роки після повного завершення позивачем будівництва культової споруди на земельній ділянці по вул. Ворошилова (Ярослава Мудрого), 8 у м. Тетієві існувала нагальна суспільна необхідність обмежувати можливість позивача почати використовувати цю будівлю за призначенням. Відповідачем не було обґрунтовано з усією переконливістю, що внаслідок процедурних порушень під час видачі містобудівних умов та обмежень будівництво та подальша експлуатації позивачем культової споруди, збудованої на їх підставі, вже створила чи створить у майбутньому значну загрозу публічному порядку, що могло б виправдати накладення таких суворих обмежень на право позивача, захищене ст. 9 Конвенції.

Таким чином, Суд вважає, що оскаржуване рішення відповідача становить втручання у свободу релігії позивача, яке не було ані пропорційним легітимній меті, ані необхідним у демократичному суспільстві.

Водночас, відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Суд зауважує, що оскаржуване рішення відповідача анулювало підставу, на якій у позивача виникло право на проектування та подальше будівництво культової споруди Зал Царства Свідків Єгови на належній йому на праві приватної власності земельній ділянці по вул. Ярослава Мудрого (Ворошилова), 8 в м. Тетієві. Суд також враховує, що відповідачем прийняв це рішення, коли будівництво було повністю завершене, обмеживши можливість позивача ввести вже збудованої культової споруди в експлуатацію. Враховуючи такі істотні негативні наслідки оскаржуваного рішення відповідача для майнових прав позивача, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення відповідача є також втручанням у здійснення позивачем права, гарантованого ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції.

Згідно з положеннями ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, будь яке втручання у право власності має бути законним та спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника (рішення ЄСПЛ від 20.10.2012 у справі Рисовський проти України , заява №77962/01, п. 68).

Оцінюючи, чи було дотримано справедливий баланс між інтересами суспільства та інтересами позивача під час втручання у право останнього, гарантоване статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції, суд зазначає, що принцип справедливого балансу означає, що заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними меті їх застосування, тобто спрямованими на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе особистий і надмірний тягар (рішення ЄСПЛ від 22.11.2007 у справі Україна-Тюмень проти України , заява № 22603/02, п. 55).

Судом вже було встановлено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 7 під будівництво культової споруди були видані позивачу 20.08.2013 компетентним органом державної влади - третьою особою. При цьому позивача не було повідомлено про юридичні дефекти отриманих ним від третьої особи містобудівних умов та обмежень, аж до моменту отримання ним копії оскаржуваного рішення.

На підставі цих містобудівних умов та обмежень позивачем було отримано від компетентних органів влади дозвільний документ на будівництво, а в грудні 2014 року це будівництво було повністю завершено. На момент завершення будівництва та протягом подальших трьох з половиною років спірні містобудівні умови та обмеження були чинними, і їх законність не ставилася під сумнів.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач наголошував, що скасовані ним містобудівні умови та обмеження були видані позивачу третьою особою - Відділом містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Тетіївської РДА - з порушенням містобудівного законодавства. Таким чином, причиною накладення обмежень на права позивача були не порушення законодавства, допущені з його боку, а стверджувана помилка компетентного органу державної влади.

У цьому контексті ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (п. п. 70, 71 згаданого раніше рішення ЄСПЛ у справі Рисовський проти України ). Особа вправі очікувати у майбутньому стабільності правовідносин, які виникли на підставі рішення органу публічної влади, та розраховувати, що таке рішення не буде ретроспективно анульовано їй на шкоду (рішення ЄСПЛ від 10.02.2015 у справі Белане Надь проти Угорщини (Bйlбnй Nagy v. Hungary), заява № 53080/13, п. 78).

Суд вважає, що, за обставин цієї справи, після отримання від третьої особи містобудівних умов та обмеження № 7 від 20.08.2013 у позивача, який добросовісно покладався на легітимність дій державного органу, що їх видав, виникло законне очікування щодо реальної можливості будівництва культової споруди на придбаній саме для цієї мети земельній ділянці. Аналогічні правові висновки відносно Позивача наведені в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 у справі 357/4277/17. Позивач був вправі розраховувати, що видані йому містобудівні умови та обмеження не будуть пізніше анульовані йому на шкоду.

Суд також зазначає, що відповідач вдався до перевірки законності видачі цих містобудівних умов та обмежень після спливу 5 років після їх видачі та 3,5 років після їх повної реалізації позивачем. Суд вважає, що відповідач не діяв вчасно. Відповідачем не наведено жодних переконливих доказів наявності об'єктивних причин, які унеможливлювали проведення такої перевірки раніше, до того, як позивач здійснив погоджене державними органами будівництво культової споруди.

З огляду на це, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення відповідача становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки воно непропрорційним чином втручається у нове майнове право позивача, набуте ним внаслідок будівництва культової споруди на підставі містобудівних умов та обмежень № 7 від 20.08.2013, а також є спробою виправити стверджувані помилки, допущені державним органом - третьою особою - за рахунок позивача, в діях якого судом не було встановлено жодних порушень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи зокрема прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

На думку суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було дотримано принципу пропорційності, що також є підставою для визнання оскаржуваного рішення протиправним і його скасування.

За таких обставин суд вважає, що рішення головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області Могиленка П. А. № 1 від 25.06.2018 Про скасування дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 7 від 20.08.2013, прийнятого відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Тетіївської районної державної адміністрації Київської області, 09800, Київська область, м. Тетіїв, вул. Цвіткова, 11 є протиправним та підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду.

Відповідно до ч. 1 та 3. ст. 135 КАС України, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи квитанції 1092065547.1 від 23.07.2018, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1762,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат по сплаті судового збору в розмірі вказаної суми.

На підтвердження обставин понесення судових витрат, що пов'язані із прибуттям до суду, представником позивача були надані суду роздруківки електронних посадочних документів на проїзд у потязі за маршрутом Львів-Київ-Львів на судові засідання, призначені на 24.10.2018, 22.11.2018 та 06.12.2018 - всього на загальну суму 1960,36 грн. Суд дійшов висновку, що ці судові витрати також підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення № 1 від 25.06.2018 "Про скасування містобудувних умов та обмежень забудови земельної ділянки №7 від 20.08.2013 прийнятого відділом містобудування, архітектури Тетіївської районної адміністрації Київської області (09800, Київська область, місто Тетіїв, вулиця Цвіткова, будинок 11)".

3. Стягнути витрати пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників у розмірі 1960 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят) грн. 36 коп. на користь Релігійної організації "Релігійна громада Свідків Єгови в м. Біла Церква Київської області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Київській області.

4. Стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. на користь Релігійної організації "Релігійна громада Свідків Єгови в м. Біла Церква Київської області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Щавінський В.Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 11 грудня 2018 р.