Постанова

від 11.12.2018 по справі 820/4344/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4344/18

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Подобайло З.Г.

суддів: Лях О.П. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2018, суддя Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 10.09.18 по справі № 820/4344/18

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "САМАРА"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Самара" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.05.2018 №0000221419, складене Головним управлінням ДФС у Харківській області на підставі акту перевірки від 07.05.2018 №179/20-40-14-19-08/30758623, про встановлені під час перевірки порушення п. 44.1 ст. 44, п. 18.51 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 209 Податкового кодексу України, яким збільшено суму грошового зобов'язання ПДВ у розмірі 127067 грн., та нарахована штрафна (фінансова) санкція у розмірі 31767,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2018р. адміністративний позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Самара" задоволено . Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 25.05.2018 №0000221419. Стягнуто на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Самара" сплачену суму судового збору в розмірі 2382 грн. 50 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області.

Головне управління ДФС у Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подало апеляційну скаргу , вважає , що рішення прийнято без повно та всебічно з'ясованих обставин справи, з огляду на те, що при вирішенні даної справи слід було дослідити обставини реальності здійснення господарських операцій позивача з відповідним контрагентом, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому, приймати на підтвердження даних податкового обліку можна було лише достовірні первинні документи, які були складені лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Вказує , що доводи відповідача стосовно протоколу допиту свідка в оскаржуваному рішені не описані, а одже є імовірність ігнорування судом зазначеного доводу та не прийняття його до уваги під час винесення рішення. Податковим органом не заперечується формальне існування первинних документів, однак вказує , що даний товар (пшеницю у кількості 231,030 т) було продано іншим особам, та не господарські операції не відображені у податковому та бухгалтерському обліку. Укладені між СТОВ Самара та ТОВ Амодор договір не опосередковувався реальним виконанням операції, яка становить його предмет. Враховуючи вищевикладене, ГУ ДФС в Харківській області стверджено неможливість здійснення постачальниками та як наслідок безтоварність здійснених взаємовідносин між позивачем та контрагентом. Таким чином неможливо надати належної юридичної сили і доказовості первинним документа отриманим в наслідок зазначених вище взаємовідносин. Тобто, на справді вищевказані угоди не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов'язань перед замовником, а лише для заниження податкового зобов'язання по операціям з постачання натуральні солоні яловичі черева (кишкові оболонки) за невідомим напрямком. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2018, прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову СТОВ Самара у повному обсязі.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Самара" подало до суду відзив на апеляційну скаргу , вважає доводи апеляційної скарги безпідставними , просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги , залишити без змін рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2018р.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги та обґрунтування апеляційної скарги , наполягав на її задоволенні .

Представник позивача в судовому засіданні заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню, просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає , виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в період з 23.04.2018 по 27.04.2018 головним державним ревізором- інспектором сектору аудиту платників території обслуговування Лозівської ОДПІ управління аудиту Головного управління ДФС у Харківській області Морозовою Л.Б. згідно наказу ГУ ДФС у Харківській області від 06.04.2018 №2396 було проведення позапланової виїзної документальної перевірки діяльності СТОВ "Самара", ЄДРПОУ 30758623 з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо господарських відносин з ТОВ "Амодор" ЄДРПОУ 39662374 за грудень 2015 року, за результатами якої складено акт перевірки, від 07.05.2018 року, №179/20-40-14-19- 08/30758623.

В ході перевірки відповідачем встановлено порушення СТОВ "Самара" п.44.1, ст.44, п.185.1, ст.185, п.187.1 ст.187, п. 188.1, ст.188, п.209.2, ст.209 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість по декларації спеціального режиму оподаткування (скороченої) у грудні 2015 року на суму 127067 грн. 00 коп.

Підставою проведення перевірки є дані, отримані під час досудового провадження ЄРДР №32016080000000009 від 15.01.2016, яке проводиться органами досудового розслідування податкової міліції СУ ФР ГУ ДФС у Запорізькій області, яким встановлено факти безпідставного формування ТОВ "Амодор" ЄДРПОУ 39662374 податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат для інших суб'єктів господарювання, оскільки вказаний контрагент має ознаки фіктивності.

Судом встановлено, що на запит відповідача від 10.07.2017 №941/10/20-40-14-12-18 від СТОВ "Самара" отримані копії первинних документів, стосовно проведення господарської операції - укладання у 2015 році правочину з контрагентом - ТОВ "Амодор", які відповідач вважає наданими не у повному обсязі, не зазначаючи при цьому, які саме документи не надані.

Відповідачем було взято до уваги відомості, надані суб'єктом малого підприємництва, до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, що у ТОВ "Амодор" відсутнє відвантаження пшениці у період з 01.12.2015 по 31.12.2015, та її залишки на балансі (код рядка 1100) станом на 31.12.2015.

Оскільки відсутня подальша її реалізація та залишки на балансі, відповідач вважає, що ТОВ "Амодор" фактично не придбавало продукцію (пшеницю врожаю 2015 року) за договором купівлі-продажу №1/17 від 17.12.2015, з СТОВ "Самара".

Вказує, що відвантаження СТОВ "Самара" пшениці у кількості 231,03 т на загальну суму 762399 грн. дійсно мало місце у грудні 2015 року, згідно книги вагаря, не вважає, що товар було продано не ТОВ "Амодор", а іншим особам (фізичним особам Славетикову, Солодаєву, Романюку, Ковтуну, Хрюніну), а вказані операції не відображено у податковому та бухгалтерському обліку платника податків.

На підставі акту документальної позапланової виїзної перевірки №1794/20-40-14-19-08/30758623 від 07.05.2018 Головним управлінням ДФС у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення №0000221419 від 24.05.2018, яким збільшено суму грошового зобов'язання ПДВ із вироблених в України товарів (робіт, послуг) у розмірі 127067,00 грн., та нарахована штрафна санкція у розмірі 31767,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того , що податковим органом не було доведено належними і допустимими доказами обставин та фактів, на які він посилається в обґрунтування відповідності нормам чинного законодавства прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового Кодексу України встановлено , що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно пункту 185.1 статті 185 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового Кодексу України встановлено , що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового Кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 209.1 статті 209 Податкового Кодексу України встановлено , що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Відповідно до пункту 209.2. статті 209 Податкового Кодексу України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено , що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною1 статті 9 Податкового Кодексу України встановлено , що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення об'єкту оподаткування ПДВ та виникнення права у платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Колегія суддів зазначає , що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору судом першої інстанції) та ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України(у редакції чинній на час вирішення спору судом апеляційної інстанції) обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції після 15.12.2017) згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Матеріали справи свідчать , що 17.12.2015 укладено договір купівлі-продажу №1/17 пшениці врожаю 2015 року, у кількості 231,030 метричних тон, ціною 2750,00 грн. за тону, на загальну суму 762399, 00 грн., у тому числі ПДВ 127066, 50 грн.

За умовами договору поставка товару мала відбутися до 31 грудня 2015 року, за умовами СРТ, відповідно до "Інкотермс", 2010 року.

За умовами п. 7 договору, покупець протягом 3 банківських днів з моменту поставки товару здійснює 100% оплату даного товару, за умови надання рахунку - фактури продавця на прийняту партію товару, видаткової накладної, податкової накладної.

Згідно п. 12 договору, при підписанні договору Продавець - юридична особа має пред'явити оригінали, та надати Покупцю копії документів: Виписку з єдиного державного реєстру, Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

На виконання укладеної угоди СТОВ "Самара", ЄДРПОУ 30758623 було відвантажено ТОВ "Амодор" ЄДРПОУ 39662374 зі складу підприємства 231,030 т пшениці, за накладними №60 від 19.12.2015, №61 від 20.12.2015 та №62 від 21.12.2015.

Продукція видавалася на підставі довіреності №1 від 17.12.2015 на ім'я ОСОБА_2, самовивозом, про що у журналі вагової СТОВ "Самара" внесено відповідні відомості.

Розрахунки за отриману продукцію у розмірі 762399,00 грн., з ПДВ, здійснювалися контрагентом - ТОВ "Амодор" ЄДРПОУ 39662374, згідно з рахунками - фактурою №17/12 від 17.12.2015 та №21/12 від 21.12.2015.

СТОВ "Самара" має складські приміщення, в яких зберігає зерно, яке обліковувалося згідно Книги складського обліку, та найманих працівників, які здійснювали завантаження зерна, його документальне оформлення .

СТОВ "Самара" обліковувало операції на рахунках 26,27 згідно відомості руху продукції та матеріалів, звітувало до органів ДФС України та статистики ("Звіт про основні показники роботи с/г підприємств" , "Реалізація с/г продукції" про отриманий врожай за 2015 рік та обсяги продаж.

Покупець ставив підпис на видатковій накладній і один примірник повертав продавцеві, передавав довіреність на отримання ТМЦ від СТОВ "Самара", та оплачував отриману продукцію за безготівковими розрахунками, згідно платіжних банківських доручень.

В підтвердження реальності господарської операції під час проведення документальної перевірки на вимогу контролюючого органу надані копії первинних документів, завірені уповноваженою особою (керівником підприємства) відповідно до законодавства та установчих документів, про взаємовідносини СТОВ "Самара" у 2015 році з ТОВ "Амодор" ЄДРПОУ 39662374, а саме рахунки - фактури №17/12 від 17.12.2015 та №21/12 від 21.12.2015 , договір купівлі - продажу № 1/17 від 17.12.2015 довіреності №1 від 17.12.2015 на ОСОБА_3, накладну №60 від 19.12.2015 накладну №61 від 20.12.2015, накладну №62 від 21.12.2015 Витяг з Єдиного реєстру податкових накладних №2742 від 25.04.2018, рух по р/рахунку №26004143886 з 01.12.2015 по 31.12.2015, рух по балансовому рахунку 27.26 за грудень 2015 року, витяг з книги вагаря, звіт про основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств за 2015 рік, Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 01.12.2015, звіт про посівні платежі за 2015 рік, статистичний звіт про реалізацію сільськогосподарської продукції, розшифровка до рахунку "Основні засоби" по СТОВ САМАРА на 01.04.2018, список працівників СТОВ "САМАРА" на 01.04.2018, та інші документи податкового та бухгалтерського обліку.

Тобто, суд першої інстанції дійшов вірного висновку , що надані письмові докази свідчать про реальні зміни майнового стану платника податків та фактичне здійснення господарської операції між СТОВ "САМАРА" та ТОВ "Амодор" ЄДРПОУ 39662374, рух активів, наявність спеціальної податкової правосуб'єктності суб'єктів господарювання на момент проведення господарської операції, та засвідчують факт придбання товарів, тобто виникнення події, що дає право на отримання податкового кредиту, відповідно до чинного законодавства, звітування позивача у відповідному податковому періоді до податкового органу за декларацією з ПДВ за грудень 2015 року.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагента позивача, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Разом з тим, наявність даних , отриманих під час досудового провадження ЄРДР 32016080000000009 від 15.01.2016, яке проводиться органами досудового розслідування податкової міліції СУ ФР ГУ ДФС у Запорізькій області чи кримінального провадження не є тим доказом фіктивної підприємницької діяльності ТОВ "Амодор", яка б звільняла відповідача від доказування даних обставин, оскільки як вбачається з ч.6 ст.78 КАС України саме вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду. Однак, відносно вказаного контрагента та встановлював відповідні обставини, які є предметом даної справи вирок за ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) відсутній.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 08.08.2018р. № 820/4428/17, від 27.03.2018 по справі №816/809/17, від 26.06.2018 по справі №826/3006/14 та 06.02.2018 у справі №821/589/17 , які в силу приписів ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховуються судом при застосуванні таких норм права.

Щодо наявності протоколу допиту свідка у кримінальному провадженні.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє на момент розгляду справи у суді касаційної інстанції) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Протокол допиту свідка є джерелом доказів, у розумінні статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, яке підлягає обов'язковій оцінці судом у сукупності, разом з іншими доказами, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Колегія суддів не погоджується з доводом апеляційної скарги, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки протоколу допиту свідка, з точки зору його належності (відношення до обставин справа), допустимості (отримання уповноваженими суб'єктами у спосіб та у порядку, встановлений законом), достовірності (відповідності фактам об'єктивної дійсності), з огляду на здійснену судом оцінку в процесі нового розгляду справи.

При цьому, податковим органом не вжито ніяких заходів з метою доведення складу податкового правопорушення, крім дублювання податкової інформації, викладеної в акті перевірки, не викликано свідків у судове засідання, не надано суду інших доказів на підтвердження складу податкового правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у справі №809/2438/15.

Системно проаналізувавши приписи наведених норм кодексу, суд доходить висновку, що для кваліфікації господарської операції як об'єкту оподаткування ПДВ контролюючому органу належить виявити не лише існування ознак проведення цієї операцій в дійсності (тобто з'ясувати фізичні умови операції, досягнуті між сторонами домовленості тощо), але й також однозначно ідентифікувати набувача товару як реально існуючого суб'єкта права за національним законодавством України та встановити справжню (дійсну) договірну вартість товару. У спірних правовідносинах контролюючий орган наведених правил не дотримався. Тобто , підстав для визнання правильним висновку контролюючого органу про те, що невстановлена операція з реалізації товару невстановленій особі за невстановленою ціною є об'єктом справляння ПДВ в Україні.

Також, матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Таким чином податковий орган заперечуючи факт здійснення операцій позивачем і зазначеними вище контрагентами, стверджує про факт здійснення поставки позивачем відповідного товару, проте іншим невстановленим особам. При цьому , жодного доказу останнього твердження податковим органом під час перевірки не зазначено та до суду не надано,

Також, податковим органом під час перевірки не зазначено та до суду не надано доказів, що продаж позивачем товарів вищевказаним контрагентом здійснено в операціях, що не є господарською діяльністю позивача.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Колегія суддів при прийнятті рішення у даній справі приймає до уваги позицію Верховного суду, висловлену у постанові суду у справі № К/9901/6704/18 (804/4940/14) від 06.02.2018, зокрема, що наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом".

Наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому , такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні в справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад з метою проведення безтоварних операцій та отримання незаконної податкової вигоди.

Судом першої інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, досліджено господарські операції позивача з вищезазначеними контрагентами, за якими товариством сформовано свій податковий облік, та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом як в акті перевірки так і апеляційній скарзі, у зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі (аналогічні тим, що були зазначені у відзиві) щодо цього не спростовують правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом".

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність винесеного податкового повідомлення- рішення належним чином в суді не довів, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною , підлягає скасуванню у зв'язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги , який повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції , містить виключно суб'єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321 ,323,325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2018 по справі № 820/4344/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді (підпис) (підпис) О.П. Лях А.М. Григоров Повний текст постанови складено 17.12.2018.