Постанова

від 05.12.2018 по справі 918/34/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 918/34/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Стратієнко Л.В., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представників учасників справи

позивача - Карачун Н.М.

відповідача - Фурманчук В.І.

третіх осіб: 1.- не з'явилися, 2. - не з'явилися, 3. - не з'явилися, 4. - не з'явилися, 5. - не з'явилися, 6. - не з'явилися, 7. - Волощук П.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2017

(головуючий - Маціщук А.В., судді: Петухов М.Г., Філіпова Т.Л.)

у справі № 918/34/17 Господарського суду Рівненської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Сіянцівської сільської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. Кабінету Міністрів України, 2. Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, 3. Рівненської обласної державної адміністрації, 4.Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, 5. Департаменту з питань будівництва та архітектури Рівненської обласної державної адміністрації, 6. Острозької районної державної адміністрації, 7. Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"

про стягнення 2 601 898,80 грн, з них: 1 272 197,00 грн боргу, 111 465,37 грн 3% річних, 1 218 236,43 грн інфляційних нарахувань,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Сіянцівської сільської ради про стягнення 1 272 197,00 грн боргу, 111 465,37 грн 3 % річних та 1 218 236,43 грн інфляційних втрат.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору №178 від 19 квітня 2012 року, на підставі якого позивач перерахував відповідачу грошові кошти на добудову об'єкта газопостачання "Газопостачання села Сіянці Острозького району (підвідний газопровід)". Зазначений договір укладено сторонами спору на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів".

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. 19 квітня 2012 року Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Сіянцівська сільська рада Острозького району Рівненської області як Замовник уклали Договір № 178 (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" (далі - Розпорядження) та на умовах цього Договору, на підставі затвердженого рішенням правління Нафтогазу "Переліку об'єктів газопостачання, у спорудженні яких передбачено фінансову участь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", та графіку фінансування спорудження об'єкта газопостачання (Додаток 1), здійснює фінансування добудови об'єкта газопостачання: "Газопостачання села Сіянці Острозького району /підвідний газопровід/" (далі - Об'єкт), а Замовник зобов'язується здійснити добудову Об'єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами Договору, забезпечити передачу його як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об'єкта.

2.2. У п.п. 2.3.1 Договору сторони визначили, що Замовник зобов'язаний забезпечити виконання всіх належних дій для добудови Об'єкта відповідно до діючого законодавства України та умов Договору, в тому числі отримання необхідних дозвільних документів та розробку проектно-кошторисної та іншої документації, надання підтверджуючих документів щодо права власності Замовника на інші частки Об'єкта та введення в експлуатацію Об'єкта і передачу його у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс відповідного спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації, яке здійснює ліцензійну діяльність на території розташування Об'єкта, згідно з діючим законодавством України.

Відповідно до підпунктів 2.3.14 та 2.3.15 Договору Замовник зобов'язаний своєчасно здійснити всі необхідні дії для отримання компенсації витрат на добудову об'єкта газопостачання для забезпечення повернення Нафтогазу в установлений даним Договором термін суми грошових коштів, перерахованих ним на добудову об'єкта газопостачання та протягом року, наступного за роком введення Об'єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об'єкта.

У п. 3.1 Договору визначено загальний обсяг фінансування за Договором, який склав 1 321 690,00 грн.

2.3. Суди дослідили, що на виконання Договору Нафтогаз перерахував на рахунок Замовника грошові кошти в сумі 1 321 690, 00 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 3499 від 24 квітня 2012 року.

В свою чергу, відповідач повернув позивачу невикористані кошти в сумі 49 493,00 грн. Решта сплачених позивачем грошових коштів на добудову Об'єкта відповідачем не повернута.

Об'єкт - підвідний газопровід до села Сіянці Острозького району побудовано та введено в експлуатацію.

Рішенням Сіянцівської сільської ради Острозького району Рівненської області № 172 від 01 лютого 2013 року "Про передачу у державну власність підвідного газопроводу газопостачання с. Сіянці (підвідний газопровід) Острозького району Рівненської області на баланс Здолбунівського УЕГГ ПАТ "Рівнегаз" вирішено підвідний газопровід до с. Сіянці Острозького району Рівненської області передати на баланс Здолбунівського УЕГГ ПАТ "Рівнегаз" з метою подальшого здійснення його експлуатації.

На підставі акта від 03.05.2013 відповідач передав іу державну власність підвідний газопровід до с. Сіянці Острозького району Рівненської області, який прийнято на баланс Здолбунівського УЕГГ ПАТ "Рівнегаз".

Таким чином, Договір в частині фінансування будівництва та в частині побудови Об'єкта та введення його в експлуатацію виконано повністю.

Неповернення відповідачем позивачу основного боргу у сумі 1 272 197,00 грн і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі.

3. Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.03.2017 позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Сіянцівської сільської ради задоволено у повному обсязі.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у повному обсязі не виконав свої договірні зобов'язання щодо повернення грошових коштів, отриманих від позивача на добудову об'єкта, допустивши порушення умов Договору.

3.2. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

3.2.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд зазначив, що враховуючи той факт, що правочин між сторонами укладено на виконання розпорядження уряду, результати робіт, профінансовані позивачем, перейшли у державну власність, зобов'язаною стороною у таких правовідносинах, слід вважати державу.

У зазначеному аспекті суд апеляційної інстанції вказав, що правочин між сторонами спору укладений на виконання державного замовлення. Зміст Розпорядження є державним завданням, яке встановлено Кабінетом Міністрів України, з метою виконання якого сторонами у справі укладено Договір.

Специфікою договорів, укладених на виконання державного замовлення, виходячи з норм ст.ст. 12, 13, 183 Господарського кодексу України (далі - ГК України), є те, що держава гарантує оплату за такими контрактами, що узгоджується з п. 3 Розпорядження, згідно з яким замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт, послуг, пов'язаних з завершенням будівництва.

3.2.2. Суд дійшов висновку, що умови Договору в частині покладення на відповідача обов'язку щодо повернення коштів, наданих для виконання робіт з добудови газопроводу, у разі відсутності бюджетного фінансування, є прийняттям сільською радою зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань, а тому таке господарське зобов'язання є недійсним, оскільки суперечить вимогам закону. Виконання такого зобов'язання сільською радою суперечить вищенаведеним нормам бюджетного законодавства, тому підстави для задоволення позову в частині стягнення боргу в сумі 1 218 236,43 грн з Сіянцівської сільської ради відсутні.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити без змін рішення місцевого господарського суду.

4.2. Вимоги касаційної скарги обґрунтовані такими доводами.

4.2.1. Суд не врахував, що Договір профінансований за рахунок юридичної особи приватного права та не з'ясував, за рахунок чого передбачалося покриття витрат НАК "Нафтогаз України". Зі змісту Розпорядження та умов Договору не слідує, що держава виступила гарантом за зобов'язаннями сільської ради. Висновок апеляційного господарського суду про те, що Договір підпадає під категорію державного замовлення, базується виключно на припущеннях, зроблених за аналогією з іншими пріоритетними державними потребами, які реалізовувались на підставі державного контракту, проте не на підставі доказів, зібраних у справі.

Відтак держава, не виступивши гарантом за зобов'язаннями та не передбачивши коштів у державному бюджеті на відповідні періоди, безкоштовно отримала у власність об'єкт, продуктом діяльності якого користується відповідач.

Скаржник вважає, що Договір не заснований на державному замовленні, а судом апеляційної інстанції помилково застосовано відповідні положення норм матеріального права в цій частині.

4.2.2. Суд апеляційної інстанції не врахував, що Розпорядженням не визначено порядку відшкодування державою коштів, витрачених НАК "Нафтогаз України" на добудову підвідних газопроводів.

4.2.3. Посилаючись на ст.69 Бюджетного кодексу України та ч.2 ст.64 Закону України "Про місцеве самоврядування", позивач зазначає, що уклавши Договір та Додаткову угоду, сторони були вільними у визначенні його умов та положень, а проведення розрахунків за рахунок власних коштів є цілком законним.

4.2.4. Апеляційний господарський суд, встановивши, що відповідач взяв на себе зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань, не з'ясував, чи є відсутність бюджетних асигнувань підставою для припинення зобов'язань відповідно до глави 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

4.2.5. Висновок суду про те, що переведення обов'язку держави на територіальну громаду в особі Сіянцівської сільської ради не відповідає вимогам закону, є необґрунтованим, оскільки суд не вказав, якому ж саме закону переведення такого обов'язку не відповідає, як і не врахував те, що саме держава безкоштовно отримала у власність об'єкт, продуктом якого користується, в тому числі, і відповідач.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу Рівненська обласна державна адміністрація заперечує проти вимог та доводів касаційної скарги позивача.

Позиція та доводи третьої особи ґрунтуються на висновках, здійснених судом апеляційної інстанції.

Аналогічно як і позиція відповідача, який також подав відзив на касаційну скаргу та просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

4.4. Розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 у справі №918/34/17 зупинявся до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суд справи №918/33/17.

Ухвалою Верховного Суду від 14.11.2018 провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" поновлено.

4.5. 03 грудня 2018 року позивач подав до Суду клопотання про передачу справи №918/34/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч.5 ст.302 ГПК України, як справу, яка містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

В обґрунтування зазначеного клопотання скаржник зазначає, що об'єднана палата Верховного Суду, переглядаючи судові рішення у справі №918/33/17, ухвалила постанову без застосування норм права, які підлягали застосуванню та без врахування практики Європейського суду з прав людини, якими керувався позивач.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень ч. 5 ст. 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов'язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суд.

Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п'ятої статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Проте доводи, наведені скаржником, не містять належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права. З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність надання додаткової чи повторної оцінки доказам, а також необхідність встановлення і дослідження фактичних обставин справи.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі стосується стягнення з Сіянцівської сільської ради на користь НАК "Нафтогаз України" грошових коштів, отриманих Сіянцівською сільською радою на добудову підвідного газопроводу до села Сіянці Острозького району (Об'єкта).

Як зазначено у преамбулі Договору, його укладено між НАК "Нафтогаз України" та Сіянцівською сільською радою на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р (Розпорядження), відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України та Закону України "Про трубопровідний транспорт" і діючого законодавства України.

НАК "Нафтогаз України" здійснило фінансування добудови (будівництва) Об'єкта.

Сіянцівська сільська рада на виділені грошові кошти здійснила організацію будівництва зазначеного у Договорі газопроводу. Після закінчення будівництва газопроводу та введення його в експлуатацію Сіянцівська сільська рада передала газопровід у власність держави. Залишок невикористаних під час будівництва газопроводу грошових коштів відповідач повернув НАК "Нафтогаз України".

Відмовивши у задоволенні позову, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що зобов'язаною особою за цим Договором є держава, а Сіянцівська сільська рада не повинна нести відповідальність за невиконання державою своїх зобов'язань.

5.2.2. За змістом ч.1 ст.5 ГК України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

У зазначеній нормі встановлено загальну вимогу фундаментального характеру до формування правового господарського порядку, якою повинні керуватися органи влади, приймаючи управлінські рішення стосовно суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин.

Відповідно до приписів ч.3 ст.5 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

При цьому, враховуючи те, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, вони повинні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави.

5.2.3. Відповідно до ч.1 ст.9 ГК України у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах (ч.4 ст.9 ГК України).

Відповідно до ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно з абз.3 п.1 ч.1 ст.20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (який був чинний на час видачі Розпорядження) одним із повноважень Кабінету Міністрів України є визначення доцільності розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечення їх виконання .

Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням (ст.1 Закону України "Про державні цільові програми" (в редакції, чинній на час видачі Розпорядження).

5.2.4. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 №1158 затверджено Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року, метою якої є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Серед шляхів та способів розв'язання проблем, зокрема, зазначено удосконалення на законодавчому рівні міжбюджетних відносин центральних та місцевих органів виконавчої влади, а саме тих, що пов'язані з вирішенням питань фінансування проектів комплексного розвитку сільських територій .

У Розділі ІІ Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року конкретизовано завдання та шляхи їх реалізації для досягнення мети програми. Так, у п.4 Розділу ІІ врегульовано питання удосконалення інженерної інфраструктури сільських територій, що повинно здійснюватись шляхом розроблення і виконання програм будівництва газопроводів-відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів.

Фінансове забезпечення відповідно до п.15 розділу ІІ цієї Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України .

Додатком 2 до Програми "Завдання і заходи з виконання Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року" визначено конкретні завдання, показники та їх значення, найменування заходів, що будуть здійснюватись, джерела їх фінансування тощо.

Серед визначених Кабінетом Міністрів України завдань та заходів у п.4 зазначеного додатку виділено поліпшення інженерної інфраструктури шляхом будівництва підвідних газопроводів до сільських населених пунктів . Головними розпорядниками бюджетних коштів з виконання цього заходу є Мінрегіон та Мінагрополітики, а джерелом фінансування визначено Державний бюджет України . Прогнозований обсяг фінансових ресурсів для виконання завдань визначено на рівні 2 002,3 млн. гривень.

5.2.5. Підсумовуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що держава з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села взяла на себе обов`язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Зазначене відповідає ст.1 Конституції України, у якій проголошено, що Україна є соціальною державою. Підтримка і розвиток українського села є невід`ємною складовою реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України розпорядження від 26.08.2009 №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р (Розпорядження).

5.2.6. У п.1 Розпорядження зазначено: "Погодитися з пропозицією Міністерства палива та енергетики та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів (далі - газопроводи) відповідно до затвердженого Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" переліку".

Згідно з п.2 Розпорядження взято до відома, що для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до пункту 3 Розпорядження замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням будівництва, згідно із законодавством.

Зі змісту пунктів 4 та 5 Розпорядження слідує, що після закінчення будівництва газопроводів та введення їх в експлуатацію, газопроводи повинні бути передані у державну власність .

Розпорядження Кабінету Міністрів України відповідно до положень ст.117 Конституції України є обов'язковими до виконання.

5.2.7. Згідно з Розпорядженням НАК "Нафтогаз України" була уповноважена державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.

Проте взаємовідносини НАК "Нафтогаз України" та держави, зокрема, і відносини, що стосуються питання подальшого врегулювання спірної ситуації, яка виникла внаслідок виконання позивачем Розпорядження, знаходяться поза межами предмету розгляду цієї судової справи.

5.2.8. Аналізуючи зміст укладеного сторонами Договору, слід погодитись з висновком апеляційного господарського суду про те, що відповідач не є "замовником" у значенні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов'язань, оскільки у цьому випадку сільська рада, на відміну від "замовника" у звичайному значенні, є лише учасником Договору, зобов'язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі державі у власність.

Розпорядженням на відповідача по суті покладено лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів.

Сіянцівська сільська рада є органом місцевого самоврядування, який відповідно до ст.19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.2.9. Вигодонабувачем за договорами про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є держава. Саме державі ці газопроводи передаються у власність.

Відповідач не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об'єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує.

Отже, держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов'язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій прояв у виданому Кабінетом Міністрів України Розпорядженні, на підставі якого власне і було укладено Договір між позивачем та відповідачем у справі.

5.2.10. Основним принципом цивільних відносин є те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України). Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 ЦК України).

У справі, що розглядається, безсумнівно, потрібно звернути увагу на особливості, які стосуються укладення та виконання Договору. Зокрема, на те, що учасником відносин з добудови (будівництва) підвідних газопроводів є держава і що Договір було укладено на виконання нормативного акта, виданого повноважним державним органом - Розпорядження Кабінету Міністрів України. У підсумку газопровід, побудований за рахунок грошових коштів, перерахованих Сіянцівській сільській раді НАК "Нафтогаз України", отримала у власність держава.

Тому загальні принципи і засади цивільних відносин у цій конкретній ситуації потрібно застосовувати з урахуванням зазначених вище особливостей.

5.2.11. Разом з тим, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про визначення правової природи Договору як договору державного замовлення.

Так, суд не врахував, що відповідно до положень статті 183 ГК України договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

У відносинах, що виникли за Договором, відповідач не є державним замовником, а НАК "Нафтогаз України" не є виконавцем державного замовлення у значенні, що застосовується у Господарському кодексі України.

Договір, укладений між Сіянцівською сільською радою та НАК "Нафтогаз України", прямо не врегульований нормами Цивільного кодексу України чи Господарського кодексу України, але сторони могли його укласти, виходячи із загального принципу диспозитивності цивільного права (ст. 6 ЦК України).

5.2.12. Стосовно здійснення розрахунків за Договором та повернення грошових коштів слід зазначити таке.

Відповідно до п.2.3.15 договору Сіянцівська сільська рада зобов'язалась протягом року, наступного за роком введення Об'єкта в експлуатацію, повернути НАК "Нафтогаз України" шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача суму грошових коштів, отриманих на добудову Об'єкта. Тобто саме на відповідача було покладено повний обсяг відповідальності за невиконання умов Договору.

Як встановив суд апеляційної інстанції, серед видатків місцевого бюджету відповідача положення про компенсацію грошових коштів НАК "Нафтогаз України" не передбачено.

Таким чином, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що підписавши Договір, відповідач всупереч приписам Бюджетного кодексу України взяв на себе зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань з перевищенням повноважень, встановлених рішенням про місцевий бюджет.

Аналогічна правова позиція зазначена і постанові Верховного Суду від 12.10.2018 у справі №918/33/17, підстави відступати від якої відсутні.

5.2.13. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8 Конституції України).

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм.

Справедливість як одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин та є одним із загальнолюдських вимірів права.

У зазначеному аспекті доцільно зазначити про позицію Європейського суду з прав людини стосовно важливості принципу "належного урядування". Він передбачає, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-І, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Цneryэldэz v.Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Цneryэldэz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

5.2.14. Держава взяла на себе обов'язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів в межах реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Державою на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проекту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю НАК "Нафтогаз України", яка уповноважувалася здійснювати фінансування будівництва газопроводу, та Сіянцівської сільської ради, яка здійснювала технічні функції з будівництва газопроводу. Зважаючи на те, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов'язком держави, Суд вважає, що покладення на відповідача обов'язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування. Таким чином, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відмову позивачу у задоволенні позову.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.2. З огляду на зазначене у розділі 5 цієї постанови, суд касаційної інстанції залишає постанову апеляційного господарського суду без змін, з урахуванням висновків, зазначених вище.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 у справі № 918/34/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І. Ткач

Судді: Л. Стратієнко

В. Студенець