Постанова

від 10.12.2018 по справі 816/1434/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/1434/18 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Присяжнюк О.В. , Бершова Г.Є.

за участю секретаря судового засідання Патової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 року (суддя А.Б. Головко, повний текст складено 13.08.18 року по справі № 816/1434/18

за позовом Публічного акціонерного товариства "НДІ КОЛАН"

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство НДІ Колан (далі - ПАТ НДІ Колан , позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило:

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.02.2018 року №0001481401 щодо збільшення (визначення) суми податкового зобов'язання на податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 44169,21 грн. та штрафна санкція 11042,3 грн.

- стягнути на користь ПАТ НДІ Колан за бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавський області судові витрати - сплачений судовий збір.

В обґрунтування позову зазначає, що позивач є власником нежитлових приміщень та споруд, які відповідають класу "будівлі промисловості", здійснює господарську діяльність за КВЕД із секції А,С ( промислове підприємство), а отже нерухоме майно - адміністративно-побутові (офісні) приміщення, що належать позивача, не є об'єктом оподаткування на нерухоме майно, проте податковий орган безпідставно нарахував податок на нерухоме майно.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 р. задоволено позов.

Визнано протиправним та скасовано податкове рішення-повідомлення Головного управління ДФС у Полтавській області від 13.02.2018 року №0001481401.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області на користь ПАТ "НДІ Колан" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1762 гривні.

Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач), не погоджуючись з рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування посилається на не вірне застосування судом положення пп. 266.2.1, п. 266.2, п.266.3.3, п.266.3, п.266.5.1, п.266.5 ст. 266 ПК України, не відповідність висновків суду обставинам справи, не врахування доводів податкового органу, що адміністративна будівля не відноситься до об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування, що призвело до невірного вирішення справи

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування зазначив, що доводи апеляційної скарги не підтверджені належними доказами.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Представник відповідача надав пояснення суду та підтримав доводи апеляційної скарги.

З урахуванням ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач є власником нежитлового приміщення, які знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Фрунзе, 153, та складається з : адміністративного корпусу А-1, А-3 -2663,5 кв.м.; інженерного корпусу, Б-4, Б-5 - 8134,5 кв.м., технічного корпусу, В-1, 632 кв.м.; експериментального копусу, Г-1, Г-2, 12475,8 кв.м., пункту охорони, Д-1, 7,4 кв.м., тимчасової будівлі, Е-1, 11,9 кв.м., авто гараж, Ж-1, 497,0 кв.м., складу хімреактивів, З-1, 22,3 кв.м., складу ПММ, К-1, 40,0 кв.м., пункту охорони, Л-1, 3,8 кв.м., складу центрального, М-1, 192 кв.м., насосної станції, Н-1, 83,0 кв.м., складу балонів кисню, О-1, 23,4 кв.м., автогаражу, П-1, 380,6 кв.м., камери реакційної, Р-1, 35,6 кв.м., підземного сховища пального, № 1; огорожи, №2-4; замощення, №5; протипожежного резервуару № 6; відстійнику - нейтралізатору, №7, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.08.2006 року, виданого УЖКГ ПАТ "НДІ Колан" (а.с.86)

Частина площі адміністративного корпусу ПАТ " ДНІ Колан" - 2636,9 кв.м. не задекларовано позивачем.

Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного законодавства України, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, за результатами якої складено акт №112/16-31-14-01-10/04637622 від 24.01.2018 року (а.с.16-65).

Згідно висновків акту перевірки зазначено про порушення позивачем, зокрема, пунктів пп. 266.2.1 п. 266.2, пп. 266.3.3 п. 266.3, пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України в частині заниження податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно на загальну суму 44 169, 21 грн., у т. ч. за 2015 - 26208,37 грн., за 2016 - 17 960,84 грн.

13.02.2018 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001481401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в розмірі 55211,51 грн. (за основним платежем 44169,21 грн., за штрафними санкціями 11042,30 грн. ( а.с.71).

Підставою для збільшення податкових зобов'язань підприємству слугували висновки податкового органу щодо не сплати позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме адміністративного корпусу нежитлової будівлі, площею 2636,9 кв.м.

Позивачем в адміністративному порядку подані заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки залишені без змін, а заперечення без задоволення. (а.с.66-67).

Також позивачем оскаржено до Державної фіскальної служби України в адміністративному порядку спірне рішення, за наслідками розгляду якого скарга залишена без задоволення, а податкове рішення-повідомлення - без змін. (а.с.77-81, 82-84).

Позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача, звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача прийнято поза межами повноважень, з порушенням порядку та способу, визначеного чинним законодавством.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України.

Підпунктом 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Склад податкового правопорушення доводиться податковим органом на підставі того, що Підприємством не включено до податкових декларацій з податку на нерухоме майно за об'єкт - адміністративний корпус, розташовану за адресою: м. Полтава, вул. Фрунзе, буд. 153.

Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) під оподаткування потрапили, крім об'єктів житлової, об'єкти нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки.

Відповідно до пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Буквальний аналіз пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств . При цьому законодавець використав прислівник зокрема , який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

Згідно п.п. 14.1.129.1. п.14.1 ст.14 ПК України об'єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (ґ).

Згідно п.5.2 п. 5.3 ст.5 ПК України якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать цьому кодексу, то для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПК. Інші терміни, що застосовуються в цьому кодексі й не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B Добувна промисловість та розроблення кар'єрів , C Переробна промисловість , D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря , E Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та F Будівництво .

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст. 4 ПК України єдиний підхід до встановлення податків та зборів - це, насамперед, визначення на законодавчому рівні всіх обов'язкових елементів податку. Відсутність хоча б одного із елементів означає, що обов'язок платника податків щодо сплати податку не встановлений.

Відповідно до п.3.1 ст.3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Застосування пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Згідно ч.2 ст.191 ЦК України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торгову марку або інші позначення та права, якщо протилежне не встановлено договором або законом.

Отже, поняття "будівлі промисловості" неможливо вважати лише промисловими та складськими будівлями, тобто тими, що використовуються для виробництва та зберігання продукції, зберігання матеріалів. Будівлі, які не задіяні безпосередньо для виготовлення продукції, використовуються промисловим підприємством для розміщення персоналу та обладнання, необхідного для адміністративного, побутового (опалення, водопостачання тощо), транспортного забезпечення, а також виконання інших функцій.

В підтвердження використання спірних приміщень в процесі виробництва позивачем надано технічний паспорт, накази по підприємству щодо використання в господарській діяльності спірних приміщень за 2015-2017р. , приписи Державного пожежного нагляду. (т.2 а.с.35-67)

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач є промисловим підприємством, здійснює діяльність пов'язану з виробництвом інших машин і устаткування загального призначення (КВЕД 28.29), адміністративний корпус, який не задіяний безпосередньо для виготовлення продукції, використовується промисловим підприємством для розміщення персоналу та обладнання, необхідного для адміністративного, побутового (опалення, водопостачання тощо), а також виконання інших функцій, є частиною єдиного майнового комплексу та використовується підприємством для забезпечення його діяльності.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідачем не надано доказів щодо правомірності прийняття спірного рішення, а також на спростування висновків суду, що спірне нерухоме майно не використовується підприємством в господарській діяльності та не відноситься до будівель промисловості, а тому висновки податкового органу, що нерухоме майно є об'єктом оподаткування та не підпадає під дію "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є хибними.

Щодо посилання апеляційної скарги на постанову Верховного Суду від 15.05.2018р. у справі № 806/2461 та необхідність врахування її під час розгляду справи, колегія суддів зазначає, що в цій постанові Верховним Судом надано оцінку правовідносинам за іншим суб'єктним складом, а саме щодо фізичної особи- підприємця, а в постанові Верховного Суду від 30.10.2018р. по справі № 821/1904/17 встановлено відсутність двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, проте як в спірних правовідносинах позивач є промисловим підприємством, та це визнається відповідачем.

Доводи апелянта не спростовують правильність висновків судів першої інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС України у Полтавський області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 по справі № 816/1434/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді О.В. Присяжнюк Г.Є. Бершов Повний текст постанови складено 17.12.2018.