Постанова

від 12.12.2018 по справі 820/1531/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1531/18 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Кононенко З.О.

суддів: Калиновського В.А. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

представника позивача Філатова П.А.

представника відповідача Зекової С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2018, суддя Шевченко О.В., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 09.07.18 по справі № 820/1531/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровська Садиба"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОКРОВСЬКА САДИБА", з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0004041403, №0004051403 та №0004061403 від 14.12.2017 року.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач зазначав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті Головним управлінням ДФС у Харківській області з порушенням норм чинного в Україні законодавства, на підставі висновків, які не відповідають фактичним обставинам, внаслідок чого зазначені податкові повідомлення-рішення щодо збільшення сум грошового зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ, зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ, а також нарахування сум штрафних санкцій, є протиправними та підлягають скасуванню. Стверджує, що господарські взаємовідносини позивача зі своїми контрагентами - ТОВ "Інженергобуд", ТОВ "Арманд Бест", ТОВ "БК Будмонтаж Інновейшн" мали реальний характер та підтверджені належними документами. Зазначає, що витрати на придбання мішків для фасування цементу віднесено до витрат на збут правомірно з дотриманням вимог П(С)БУ 16 "Витрати".

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2018 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Покровська Садиба" (код ЄДРПОУ 35477357, адреса: 61058, м. Харків, вул. Данилевського, буд. 27, кв. 11) до Головного управління ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ 39599198, адреса: 61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46) про скасування податкових повідомлень - рішень - задоволено.

Скасовано податкові повідомлення - рішення № 0004041403, №0004051403, № 0004061403 від 14 грудня 2017 року, прийняті Головним управлінням ДФС у Харківській області.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на підставі направлень №7278, №7279, №7280, №7281, №7282, №7283 від 22.09.2017 року в період з 25.09.2017 року по 13.10.2017 року Головним управлінням ДФС у Харківській області була проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОКРОВСЬКА САДИБА" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 30.06.2017 року, за результатами якої складено акт перевірки № 16265/20-40-14-03-07/35477357 від 23.10.2017 року.

Висновками акту документальної планової виїзної перевірки № 16265/20-40-14-03-07/35477357 від 23.10.2017 року встановлено наступні порушення "ПОКРОВСЬКА САДИБА":

1. п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 121 876 грн., у тому числі за 2015 рік в сумі 533746 грн., за І квартал 2016 року в сумі 35191 грн., за ІІ квартал 2016 року в сумі 274179 грн., за ІІІ квартал 2016 року в сумі 411097 грн., за IV квартал 2016 року в сумі 167340 грн., за І квартал 2017 року в сумі 206483 грн., за ІІ квартал 2017 року в сумі 493840 грн.

2. п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, пп. г) п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 1 224 841 грн., в т.ч. за липень 2015 року в сумі 55097 грн., за серпень 2015 року в сумі 65363 грн., за вересень 2015 року в сумі 31135 грн., за жовтень 2015 року в сумі 79919 грн., за грудень 2015 року в сумі 43671 грн., за лютий 2016 року в сумі 10990 грн., за травень 2016 року в сумі 31802 грн., за липень 2016 року в сумі 193847 грн., за серпень 2016 року в сумі 84243 грн., за вересень 2016 року в сумі 470119 грн., за листопад 2016 року в сумі 139892 грн., за грудень 2016 року в сумі 18763 грн.

3. п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, пп. г) п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено від'ємне значення по податку на додану вартість в сумі 1 156 627 грн., в т.ч. за червень 2017 року в сумі 1156627 грн.

На підставі зазначених висновків акту документальної планової виїзної перевірки № 16265/20-40-14-03-07/35477357 від 23.10.2017 року та згідно з п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України ГУ ДФС України в Харківській області, винесено оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення:

1) податкове повідомлення-рішення № 0004041403 від 14.12.2017 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2 915 941 грн., з яких податок - 2 121 876 грн., штрафна санкція - 794 065 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення № 0004051403 від 14.12.2017 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 1 531 051,25 грн., з яких податок - 1 224 841 грн., штрафна санкція - 306 210,25 грн.;

3) податкове повідомлення-рішення № 0004061403 від 14.12.2017 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 1 156 627 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності податкових повідомлень-рішень внаслідок не доведення податковим органом складу податкового правопорушення, покладеного в основу його прийняття. Відсутність складу податкового правопорушення, на думку суду першої інстанції, обумовлена реальністю операцій позивача з контрагентами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів -дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митногокордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг визначає стаття 188 Податкового кодексу України.

Так, пункт 188.1 зазначеної статті встановлює, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг); б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності)); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України (в редакції згідно із Законом № 1797-VIII від 21.12.2016).

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). До внесення змін Законом № 1797-VIII від 21.12.2016 в наступній редакції - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного пона санкція - 794 06

Відповідно до абз. г п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних. З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

За п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.1995 №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.1995 №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції .

З аналізу вказаних норм можна дійти висновку, що податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що згідно договору № 0303БМ від 03.03.2015 року позивачем було придбано у ТОВ "Інженергобуд" пінополістирольні екструзійні плити Carbon ECO різних розмірів, ДСП, клей, тепловату, блоки UDK, плиту типу OSB/3, цемент за видатковими накладними № ИЭ-000015 від 16.03.2015року, № ИЭ-000016 від 17.03.2015 року. Оплата товару відбулась в повному обсязі, що підтверджується виписками по банківському рахунку за 16 та 17 березня 2015 року. Транспортування здійснювалось перевізником ФО-П ОСОБА_3 за договором № 15-2014-ТР від 01.12.2013 року.

В подальшому придбаний товар протягом березня 2015 року було реалізовано покупцям: Підприємство Харківська виправна колонія (№43), ТОВ "Агентство нерухомості "Рестриелт", ПАТ "Кондитерська фабрика "Харків'янка", ТОВ "Vladi", ТОВ "Віа-Телос", ТОВ "Citadel", ТОВ "Сава+", ТОВ "Будмен Інтер", ТОВ "ТПК "Гермес-Сервіс", ТОВ "Компанія ТВІ", ТОВ "БК "Форт-Пост", ПП "Етуаль-С П", ПП "Айстермо", ТОВ "Торгівельна компанія Регіон Комплект", ТОВ "ВКП "Точмашдеталь", ПП "Каскад-Буд", ТОВ "Спецбудмонтаж", ТОВ НВП "Хіменергомаш", ТОВ "Атлант Будкомплект", ТОВ "Фенікс менеджмент груп плюс", ФО-П ОСОБА_5, ФО-П ОСОБА_6, ФО-П ОСОБА_7, ФО-П ОСОБА_8, ФО-П ОСОБА_9, ФО-П ОСОБА_10, ФО-П ОСОБА_11, ФО-П ОСОБА_12, ФО-П ОСОБА_13, ТОВ "Ел ІМС", ФО-П ОСОБА_14, на підтвердження чого представником позивача також надано до суду копії первинних документів.

З матеріалів справи вбачається, що висновки контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Інженергобуд" ґрунтуються, зокрема, на результатах опрацьованої податкової інформації від 13.05.2015 року №49/22/2, складеної Красноградською ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області.

Проте, колегія суддів не бере до уваги зазначену інформацію в підтвердження нереальності господарських операцій, оскільки така містить лише загальну оцінку господарської діяльності контрагента позивача, без оцінки їх спільної діяльності, зокрема, щодо реальності здійснення досліджуваних господарських операцій.

Оскільки, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок та виконання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником/покупцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Отже, з урахуванням досліджених судом первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності товариства, та враховуючи висновки податкового органу викладені в акті перевірки, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи (позивача), та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено реальність проведених операцій з придбання ТМЦ у ТОВ "Інженергобуд".

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в постанові від 28.01.2016 року по справі № К/800/64018/13.

З матеріалів справи, зокрема з акту перевірки № 16265/20-40-14-03-07/35477357 від 23.10.2017 року вбачається, що фактичною підставою для відображення в ньому факту заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 34042 грн. у листопаді 2016 року, слугував висновок про використання товарів в операціях, що не є господарською діяльністю, а саме - поставку за невідомим напрямком товарів, що згідно документів позивача поставлені на адресу ТОВ "Арманд Бест". Підставою для відображення в акті перевірки факту заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 117837 грн. у липні-листопаді 2016 року, слугував висновок про використання товарів в операціях, що не є господарською діяльністю, а саме - поставку за невідомим напрямком товарів, що згідно документів позивача поставлені на адресу ТОВ "БК Будмонтаж Інновейшн".

Так, на адресу ТОВ "Арманд Бест" позивачем було поставлено цемент М-400 згідно рахунку № 5489 від 09.11.2016 року за видатковими накладними № 6019 від 09.11.2016 року, № 6020 від 10.11.2016 року. Оплата товару відбулась в повному обсязі, що підтверджується виписками по банківському рахунку за 09.11.2016 року. На адресу ТОВ "БК Будмонтаж Інновейшн" позивачем було поставлено цемент ПЦ II/Б-Ш-400 Євроцем та цемент ПЦ І-500-Н Євроцем згідно рахунків № 3005 від 18.07.2016 року, № 3062 від 20.07.2016 року, № 3135 від 25.07.2016 року, № 3181 від 26.07.2016 року, № 3217 від 28.07.2016 року, № 3383 від 08.08.2016 року, № 3410 від 09.08.2016 року, № 3524 від 15.08.2016 року, № 3525 від 15.08.2016 року, № 3590 від 17.08.2016 року, № 3700 від 22.08.2016 року, № 3701 від 22.08.2016 року, № 3783 від 26.08.2016 року, № 3796 від 29.08.2016 року, № 4102 від 06.09.2016 року, № 4103 від 06.09.2016 року, № 4249 від 12.09.2016 року, № 4375 від 15.09.2016 року, № 4559 від 22.09.2016 року, № 4794 від 03.10.2016 року, № 4931 від 10.10.2016 року, № 5533 від 11.11.2016 року, № 5646 від 21.11.2016 року за видатковими накладними № 3309 від 19.07.2016 року, № 3310 від 19.07.2016 року, № 3319 від 22.07.16 року, № 3320 від 22.07.2016 року, № 3480 від 26.07.2016 року, № 3484 від 27.07.2016 року, № 3489 від 29.07.2016 року, № 3780 від 09.08.2016 року, № 3788 від 11.08.2016 року, № 3920 від 16.08.2016 року, № 3921 від 16.08.2016 року, № 3935 від 18.08.2016 року, № 4049 від 23.08.2016 року, № 4053 від 25.08.2016 року, № 4131 від 30.08.2016 року, № 4133 від 31.08.2016 року, № 4509 від 08.09.2016 року, № 4684 від 13.09.2016 року, № 4700 від 15.09.2016 року, № 4707 від 16.09.2016 року, № 5092 від 29.09.2016 року, № 5333 від 50.10.2016 року, № 5475 від 11.10.2016 року, № 6175 від 17.11.2016 року, № 6280 від 22.11.2016 року. Оплата товару відбулась в повному обсязі, що підтверджується виписками по банківському рахунку за липень 2016 року, серпень 2016 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, листопад 2016 року. Поунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при

Стосовно доводів контролюючого органу про те, що в ході проведення перевірки не надано жодного первинного документу, підтверджуючого транспортування товару, колегія суддів зазначає, що відповідно до законодавства України наявність товарно-транспортної накладної є обов'язковою для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах. У випадку якщо юридична особа здійснює вантажні перевезення для власних потреб, обов'язкова наявність товарно-транспортної накладної не вимагається, а достатньо наявності видаткової накладної або іншого документу, що підтверджує право власності на вантаж.

Отже, посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, які б засвідчували поставку товарів, неправомірне, оскільки товарно-транспортна накладна взагалі не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з купівлі-продажу товарів (чи поставки) та, відповідно, набуття права власності на товар, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з купівлі-продажу товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Стосовно посилань відповідача на відсутність укладеної письмової угоди між позивачем та його контрагентами на придбання товарів, колегія суддів зазначає, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. В

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Сам факт наявності або відсутності письмового договору не є підставою для висновку про нереальність господарської операції, оскільки свідчить лише про узгодженість наміру виконати певні дії та не може підтверджувати їх фактичне виконання.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена у постанові від 22.11.2016 у справі №826/11397/14.

Колегія суддів зазначає, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Первинні документи, що містяться в матеріалах справи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з п. 201.1 ст.201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняли втрату означеними накладними юридичного статусу первинних документів судом не виявлено та актом перевірки не встановлено.

Матеріали справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що господарські операції позивача з ТОВ "Арманд Бест" та ТОВ "БК Будмонтаж Інновейшн" мали реальний характер, пов'язані з господарською діяльністю позивача.

З дослідженого акту перевірки № 16265/20-40-14-03-07/35477357 від 23.10.2017 року вбачається, що фактичною підставою для відображення в ньому факту заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 2229589,00 грн. та заниження доходів на суму 11147948,00 грн., слугував висновок про неправомірне невключення до собівартості реалізованого позивачем цементу та, відповідно, до суми отриманого доходу вартості мішків, які використано для фасування цементу.

З матеріалів справи вбачається, що придбані позивачем у ТОВ "ВКФ Політара" і АТ "Сегежа Оріана Україна" мішки було віднесено позивачем до витрат на збут.

Як вбачається з пояснень позивача, підтверджених наявними в матеріалах справи копіями первинних документів (службових записок, накладних-вимог, актів списання), облік мішків для пакування цементу здійснювався в наступному порядку з оформленням руху відповідними документами: після заходу вагонів на станцію Харків-Балашовський комірник позивача ОСОБА_15 подавав службову записку із зазначенням номерів вагонів та кількістю мішків необхідних для пакування. На підставі службової записки комірник позивача ОСОБА_16 оформлював накладну-вимогу на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, та передавав мішки зі складу ОСОБА_15. В кінці робочого дня ОСОБА_15 оформлював акт списання на фактичну кількість використаних мішків. На підставі вказаних документів бухгалтерією позивача здійснювався облік руху мішків.

Матеріали справи не містять відомостей використання позивачем мішків для затарювання готової продукції безпосередньо в процесі виробництва. Відповідачем не наведено жодних доводів на користь здійснення позивачем виробництва готової продукції, натомість навпаки наголошено на тому, що цемент придбавався та реалізовувався без зміни номенклатури. Також відповідачем безпідставно розцінено пакування цементу позивачем для мети використання на підприємстві, вважаючи таким використанням зберігання для подальшої реалізації, оскільки використання на підприємстві означає внутрішнє виробництво, та не пов'язано з відвантаженням товару в його первинному вигляді покупцям.

Відповідно до п. 17 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999 року (надалі - П(С)БУ 16), витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Відповідно п. 19 П(С)БУ 16 витрати на збут включають, у тому числі, витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції.

Відповідно до п.п. 20, 23 Методичних рекомендацій з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності, затверджених наказом Міністерства економіки України № 226 від 02.03.2010 року, однією з статей витрат на збут є стаття 3.6 Витрати на зберігання, підсортування, оброблення, пакування і передпродажну підготовку товарів (продукції) , до якої віднесена, у тому числі, вартість матеріалів (пакувального та обгорткового паперу, пергаменту, плівки, пакетів, коробок, футлярів, клею, дроту, шпагату, цвяхів, дощок, фанери, стружки, тирси, соломи, вати, бісульфату, парафіну тощо), які використовують для пакування і фасування товарів (продукції).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що вартість пакувальних матеріалів (упаковка - мішки), які використані для пакування (затарювання) відноситься до складу витрат на збут, що є витратами операційної діяльності, які не включаються до собівартості реалізованої продукції.

Відповідно до позиції, висловленій Міністерством фінансів України у листі № 31-34000-10-16/44972 від 18.12.2008 року, в якому зазначено, що відповідно до Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 № 2, вартість тари, використаної для затарювання готової продукції безпосередньо в процесі виробництва, включається до виробничої собівартості готової продукції, а вартість тари, використаної для затарювання готової продукції на складах, включається до витрат на збут.

Відповідно до пп. 20.1.7 п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України контролюючий орган наділений правом залучати у разі потреби фахівців, експертів та перекладачів, а згідно пп. 83.1.3 п. 83.1 ст. 83 Податкового кодексу України експертний висновок передбачений як одна з підстав для висновків під час проведення перевірок. При цьому, відповідно до п. 84.1 ст. 84 Податкового кодексу України Експертиза проводиться у разі, коли для вирішення питань, що мають значення для здійснення податкового контролю, необхідні спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки, економіки та в інших галузях.

У зв'язку з невикористанням відповідачем права на залучення до перевірки експерта, відсутності жодних відомостей з законних джерел щодо конкретних показників необхідних на думку контролюючого органу затрат робочого часу на навантажувально-розвантажувальні роботи, переміщення вантажу до складського приміщення, розрахунків відстані між пунктами транспортування, характеристик транспортного засобу, та враховуючи передбачену ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України заборону суб'єкту владних повноважень посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, суд не приймає наведені висновки відповідача як недоведені.

З приводу посилань відповідача на дані баз даних "автоматизованої системи співставлення розшифрованих податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів при співставлення даних" АС" Податковий блок", "Архів електронної звітності", як на підставу визначення нереальності господарських операцій, то слід зазначити, що процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов'язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту й характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

З огляду на це висновки податкового органу не можуть ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеними контрагентами.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалі від 13.06.2016 у справі К/800/25461/14.

Колегія суддів зазначає, що про відсутність факту реального вчинення господарських операцій можуть свідчити, зокрема, такі обставини: всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб; результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції. Проте, відповідачем під час складення акту перевірки не були встановлені вищевказані обставини, а отже й висновок щодо відсутності факту реального вчинення господарських операцій є передчасним.

Надані документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак повинні сприймаються як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Також, норми Податкового кодексу України не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальників 2-го чи іншого ланцюга.

Діючим законодавством не передбачений і не визначений обов'язок підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Здійснення платником податків навмисних збиткових фінансово-господарських операцій матеріалами справи не підтверджується. Фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника податків наміру набути у спірних правовідносинах безпідставну податкову вигоду, колегія суддів в ході розгляду справи не виявила, адже належними та допустимими доказами підтверджується факт вибуття з власності суб'єкта права-платника податків коштів в оплату вартості придбаних товарів (робіт, послуг), факт юридичної непов'язаності сторін правочину, факт відсутності у сторін правочину спільних економічних інтересів, що в сукупності підтверджує звичайність умов ведення господарської діяльності.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, в його діях не має порушень вимог Податкового кодексу України, відповідно позивачем правомірно сформовано податковий кредит за господарськми операціями з його контрагентоми.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0004041403, №0004051403 та №0004061403 від 14.12.2017 року суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішень, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення, чим порушено законні інтереси платника податків.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2018 року по справі № 820/1531/18 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2018 по справі № 820/1531/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді (підпис) (підпис) В.А. Калиновський В.О. Бондар Повний текст постанови складено 17.12.2018.