Постанова

від 11.12.2018 по справі 908/920/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.12.2018 року                         м. Дніпро                        Справа №  908/920/18       Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді:  Кощеєва     І. М. (доповідач), суддів:                        Кузнецової І. Л., Широбокової Л.П. секретар судового засідання Мацекос І.М. розглянувши у відкритому  судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ТЕК" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.09.2018 р. ( суддя Боєва О.С., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 28.09.2018 р.) у справі за позовом          Корпорації "Енергоресурс-інвест",                             м. Львів до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ТЕК",                            м. Запоріжжя про стягнення суми 835 965,88 грн., -   ВСТАНОВИВ: Корпорація “Енергоресурс-інвест” звернулась до Господарського суду Запорізької області  з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕГА-ТЕК”, про стягнення 835 965,88 грн., з яких: 398 127,20 грн. основний борг за договором № 08-11/15 ОС від 13.11.2015 р., сума пені у розмірі 291 916,88 грн., сума збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції у розмірі 117 845,65 грн., 28 076,15 грн. – 3 % річних. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.09.2018 р. позов задоволено частково - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕГА-ТЕК”  на користь  Корпорації “Енергоресурс-інвест” 193 600 грн. боргу за поставлену продукцію, 204  527,20 грн. боргу за транспортні послуги, 141  881,89 грн. пені, 13  636,87 грн.  3% річних, 62  418,95  грн. втрат від інфляції, 9 240 грн. 97 коп. витрат зі сплати судового збору. У задоволенні іншої частини позову – відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ТЕК" подало апеляційну скаргу про скасування рішення  Господарського суду Запорізької  області від 18.09.2018 р.  у справі № 90//920/18 в частині стягнення з нього 204 527 грн. 20 коп. боргу за транспортні послуги та прийняття нового рішення, про відмову в задоволенні позову у вказаній частині. В обгрунтування своїх доводів та заперечень Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку, про реалізацію Позивачем свого права вимагати від боржника виконання обов'язку шляхом пред'явлення даного позову, внаслідок чого на час розгляду даної справи у боржника виник обов'язок з виконання грошового зобов'язання щодо оплати на користь Корпорації «Енергоресурс-інвест» суми 204 527,20 грн. вартості транспортних послуг.           Скаржник вважає, що звернення Позивача з позовом про стягнення заборгованості, не може вважатися вимогою на підставі якої виникають зобов'язання по сплаті у розумінні ч. 2. ст. 530 ЦК України, оскільки позовна заява є адресованою господарському суду заявою про захист вже існуючого порушеного права в примусовому порядку. Відповідно, розгляд спору в судовому порядку є правом сторони на захист своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів. Подача позову в суд має інший, відмінний від пред'явлення вимоги про оплату, правовий зміст. При цьому Скаржник зазначає, що предметом спору є вимоги про стягнення двох різних за видом та походженням сум заборгованості та нарахування на них штрафних санкцій та відсотків. Укладеним між сторонами договором узгоджено лише питання з продажу та оплати замовленої продукції. Щодо вимоги стягнення заборгованості з наданих транспортних послуг, то Скаржник вважає, що дані вимоги є безпідставними, оскільки Позивач фактично не надавав дані транспортні послуги. Послуги з перевезення надавались стороною транспортною організацією, вартість послуг яких сторонами не узгоджено у зв'язку з їх безпідставним завищенням та не наданням підтверджуючих документів. Тобто, в даному випадку може розглядатись питання не оплати транспортних послу Позивачем, а можливе відшкодування транспортних витрат на доставку Продукції здійснений сторонньою організацією. Скаржник наголошує на тому, що умовами договору, укладеного між сторонами врегульовано питання строку оплати виключно за поставленої продукції та відповідальності за несвоєчасну оплату поставленої продукції. Умовами Договору та наданих Актів не визначено строк оплати транспортних послуг або відшкодування транспортних послуг. Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П. Ухвалою Центрального  апеляційного господарського суду від  05.11.2018 р., колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П., відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ТЕК". Розгляд апеляційної скарги призначено на 11.12.2018 р. У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов до суду, Позивач зазначає, що повністю згідний з рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 908/920/18 від 18.09.2018 р., вважає рішення законним, обґрунтованим та таким, що прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно ст. 269 ГПК України, переглядаючи в апеляційному порядку судові рішення, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції саме в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Сторони не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Беручи до уваги, що неявка учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності вказаних представників.     У судовому засіданні 11.12.2018 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи,  колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної  скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13.11.2015 р. між Корпорацією “Енергоресурс-інвест” ( Виконавець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю “МЕГА-ТЕК” ( Замовник )  укладено Договір № 08-11/15 ОС, згідно з яким Виконавець зобов'язується виготовити і поставити, а Замовник прийняти і оплатити комплект установки біологічного очищення стічних вод продуктивністю 100 куб. м./добу у кількості 4 шт. ( надалі - Продукція) , відповідно до Специфікації ( п.1.1. договору ). Загальна сума за договором складає 7  053   600,00 грн. з ПДВ ( п. 3.1. договору ). Згідно з п. 4.1. договору Замовник оплачує поставлену Виконавцем продукцію за ціною, передбаченою у п. 3.1. даного договору згідно виставленого рахунку. В п. п. 5.1. - 5.2. договору визначено, що розрахунки за даним договором здійснюються у безготівковому порядку на р/рахунок Виконавця, зазначений в реквізитах даного договору. Початок виконання замовлення по договору – зарахування авансової оплати в розмірі до 30 % від суми договору на  р/рахунок Виконавця. Кінцева оплата за поставлену продукцію згідно видаткових накладних здійснюється протягом 3-х робочих днів після отримання Замовником коштів за цю продукцію від Управління капітального будівництва Запорізької обласної державної адміністрації. Датою передачі продукції від виконавця замовнику  вважається момент вручення продукції. Дата передачі продукції визначається згідно з видатковою накладною, товарно-транспортною накладною ( п. 4.3. договору ). Відповідно до п. 6.3. договору відвантаження продукції проводиться автомобільним транспортом Замовника і за рахунок Замовника, але також Виконавець може здійснити поставку та перевезення продукції власним транспортом  з окремою оплатою транспортних послуг Замовником згідно рахунку та/або акту надання транспортних послуг. Відповідно до п. 9.1. договору, він набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Відповідно до видаткової накладної № 1217-1 від 17.12.2015 р. та довіреності № МТ-52 від 17.12.2015 р., Виконавець здійснив Замовнику поставку комплектів установок біологічного очищення стічних вод продуктивністю 100 куб. м./добу у кількості 4 шт. на загальну суму 7   053    600,00 грн.       Згідно з товарно-транспортних накладних № ТР1221-1, № ТР12121-2 від 21.12.2015 р., № ТР1217-3, № ТР1217-4 від 17.12.2015 р. здійснена автомобільним транспортом перевізника - ПП “Одісей Транс Україна” за маршрутом м. Львів – смт. Фруктове. Вантажовідправником за вказаними накладними є Корпорація “Енергоресурс-інвест”, вантажоодержувачем – ТОВ “Мега-Тек”, який підписав ці накладні та скріпив печаткою.   Сторонами підписано Акти здачі-приймання робіт ( надання послуг ) № 1217-3 від  17.12.2015 р., № 1217-5 від 17.12.2015 р., № 1221-1 від 21.12.2015 р., № 1221-2 від 21.12.2015 р. на суму 51 131,80 грн. кожний. Згідно з цими актами Виконавцем надано, а Замовником, прийнято транспортні послуги за маршрутом: м. Львів - смт. Фруктове на загальну суму 204 527,20 грн. Акти підписані без зауважень та скріплені печатками. Замовник здійснив часткову оплату за продукцію в сумі 6  860  000,00 грн., а саме:  20.11.2015 р. перерахував суму 1 800 000 грн. попередньої оплати, 29.12.2015 р. – 5 060 000 грн. оплати за продукцію, із посиланням у призначенні платежу на договір, що підтверджується виписками банку з рахунку Позивача, копії яких містяться в матеріалах справи. У зв'язку з тим, що Відповідач не розрахувався повністю за отриману продукцію та не сплатив вартість транспортних послуг, Позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Відповідача суми 398 127,20 грн. основного боргу, що складається з суми 193 600 грн. заборгованості за поставлену продукцію та суми 204 527,20 грн. за транспортні послуги, а також суми 291 916,88 грн. пені, суми 28 076,15 грн. – 3 % річних, нарахованих за період з 01.01.2016 р. по 07.05.2018 р., та суми 117 845,65 грн. втрат від інфляції за період січень 2016 – березень 2018. Дослідивши зміст укладеного сторонами договору  № 08-11/15 ОС від 13.11.2015 р., місцевий господасрський суд дійшов правильного висновку, що даний договір є змішаним. Фактично цей договір є договором поставки, який містить елементи договору про надання послуг, що пов'язані з відвантаженням та доставкою товару (продукції) на адресу покупця. Ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний  сплатити  продавцеві  повну  ціну переданого товару. Ст. 901 ЦК України передбачено, що за  договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за  завданням  другої  сторони  (замовника)  надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно зі ст. 903 цього Кодексу якщо договором передбачено надання  послуг за  плату, замовник зобов'язаний  оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Ст. 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Місцевий господарський суд, врахувавши, що Відповідач позовні вимоги в частині заборгованості за отриману ним продукцію не спростував, доказів належного виконання зобов'язання  за договором в цій частині не надав ( відповідно до змісту відзиву наявність заборгованості за поставлену продукцію у розмірі 193 600 грн. Відповідачем визнано ), дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості з оплати за поставлену продукцію в сумі 193 600 грн. є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст. ст. 610 - 611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник  повинен передати  кредиторові  у  разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Аналогічні приписи містяться у ч. 2 ст. 343 ГК України. Ч. 6 ст. 232 ГК України  встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Позивачем також заявлено позовні вимоги  про стягнення з Відповідача суми           291 916,88 грн. пені, суми 117  845,65 грн. інфляційних втрат та суми 28  076,15 грн. 3 % річних, які, згідно з розрахунком наведеним у позовній заяві, нараховано на загальну суму в розмірі 398 127,20 грн., що складається з суми 193 600 грн. заборгованості за продукцію та суми 204 527,20 грн. вартості транспортних послуг, починаючи з 01.01.2016 р.   В п. 10.2 договору встановлено, що за порушення термінів оплати Продукції Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, встановленої на цей період, нараховану на суму простроченого платежу за кожен день прострочення. Строк нарахування пені, а також строк позовної давності щодо її стягнення за цим пунктом становить 3 (три) роки. Враховуючи доведеність факту порушення Відповідачем грошового зобов'язання в частині оплати заборгованості за поставлену продукцію в сумі 193 600 грн., починаючи з 01.01.2016 р., місцевий господарський суд дійшов висновку про обгрунтованість нарахування пені та 3% річних за період з 01.01.2016 р. по 07.05.2018 р., втрат від інфляції за період січень 2016 – березень 2018 на вказану суму боргу.  Таким чином, на суму 193 600 грн. боргу за вказані періоди обґрунтованим є нарахування суми 141 881,89 грн. пені, суми 13 636,87 грн. 3% річних та суми 62 418,95 грн. втрат від інфляції.        Встановивши факт відсутності направлення вимоги щодо оплати транспортних послуг, та прострочення виконання грошового зобов'язання станом на час звернення Позивача до суду з даним позовом, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність нарахування 3 % річних та втрат від інфляції за заявлені періоди, в цій частині, на суму         204 527,20 грн. вартості транспортних послуг. Так, п. 10.2  договору передбачено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ саме за порушення термінів оплати продукції, а не будь-якого іншого грошового зобов'язання, що може виникнути на підставі цього договору.            Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком господарського суду, що застосування Позивачем умов п. 10.2 договору щодо розрахунку розміру пені за порушення грошового зобов'язання з оплати вартості транспортних послуг є необґрунтованим. Пункт договору, яким передбачається відповідальність за порушення такого грошового зобов'язання, в укладеному сторонами договорі відсутній. Іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення також не встановлено, з огляду на що, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в цій частині задоволенню не підлягають. Разом з тим, господарський суд врахувавши, що ані в договорі, ані в актах здачі-приймання робіт (надання послуг) не встановлений строк (термін) виконання Замовником обов'язку з оплати вартості транспортних послуг, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, оскільки:  кредитор мав право вимагати його виконання в порядку, який передбачений ч. 2 ст. 530 ЦК України, шляхом пред'явлення вимоги у будь-який час; докази направлення Відповідачу такої вимоги до звернення до суду із даним позовом відсутні; Позивач реалізував своє право вимагати від боржника виконання обов'язку шляхом пред'явлення даного позову, який направлено до суду 11.05.2018 р., внаслідок чого на час розгляду даної справи у боржника виник обов'язок з виконання грошового зобов'язання щодо оплати на користь Корпорації “Енергоресурс-інвест” 204 527,20 грн. вартості транспортних послуг. Відповідач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з нього 204 527 грн. 20 коп. боргу за транспортні послуги. Як зазначалося раніше, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 269 ГПК України саме в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Згідно з приписами ст.ст. 74, 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі для своїх вимог та заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з підписаними сторонами актами здачі-приймання робіт (надання послуг), Позивачем, як Виконавцем, надано Відповідачу ( Замовнику ) транспортні послуги, пов'язані із відвантаженням (доставкою) продукції його на адресу, загальна вартість яких становить суму  204 527,20 грн. Окрема оплата таких послуг угоджена сторонами в п. 6.3 договору. Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №1217-3 від 17.12.2015, № 1217-5 від 17.12.2015, №1221-1 від 21.12.2015, № 1221-2 від 21.12.2015 на суму 51131,80 грн. кожний, містять застереження про те, що сторони не мають претензій одна до одної. Акти  підписані без зауважень та скріплені печатками сторін. Факт здійснення доставки продукції  на адресу Відповідача автомобільним транспортом підтверджується товарно-транспортними накладними № № ТР1221-1, ТР1221-2 від 21.12.2015, №№ ТР1217-3, ТР1217-4 від 17.12.2015 вантажовідправником в яких значиться Корпорація “Енергоресурс-інвест” (позивач), вантажоодержувачем – ТОВ “Мега-Тек” ( Відповідач ), які підписані сторонами та скріплені печатками. Господарський суд встановив, що Відповідачем не доведено направлення Позивачу листів за вих. №155 від 29.12.2015 р. в якому, зокрема, зазначено про повернення чотирьох підписаних актів здачі-приймання робіт (надання послуг), вартість відшкодування по яким є неузгодженою до надання документів підтверджуючих транспортні витрати та за вих. № 14 від 27.01.2016 аналогічного змісту. Згідно пояснень Позивача наданих суду першої інстанції - перевезення здійснювалося ПП “Одісей-Транс Україна”, з яким Позивачем було укладено відповідний договір про організацію перевезень, що був діючим на час правовідносин за договором між сторонами. Також, Позивачем надано в матеріали справи копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОД-0000018 від 17.12.2015 р. та № ОД-0000019 від 21.12.2015 про надання перевізником транспортно-експедиторських послуг за маршрутом м. Львів – с. Фруктове Запорізької області та копії виписок по рахунку, згідно із якими Позивачем здійснено оплату вартості транспортних послуг на користь автомобільного перевізника – ПП “Одісей-Транс Україна”, у розмірі, який заявлено Позивачем до стягнення з Відповідача.    Крім того, за змістом п. 6.3 укладеного договору сторони погодили, що у разі здійснення поставки продукції виконавцем на адресу замовника,  вартість транспортних послуг оплачуються замовником на підставі рахунку та/або Акту надання транспортних послуг. Таким чином, підписавши акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №1217-3 від 17.12.2015, № 1217-5 від 17.12.2015, №1221-1 від 21.12.2015, № 1221-2 від 21.12.2015 без зауважень, Відповідачем було погоджено зазначену у них вартість транспортних послуг, тому доводи Скаржника про протилежне є безпідставними. Суд першої інстанції обргрунтовано послався на те, що заперечення Відповідача про фактичне транспортне перевезення іншою організацією, не впливають на вирішення спору в цій частині. Так, Договір № 08-11/15 ОС від 13.11.2015 р. не містить умов щодо обов'язковості здійснення перевезення виключно самим  Позивачем, а передбачає здіснення останнім, як виконавцем, поставки та перевезення продукції власним транспортом, тобто власними силами, із подальшою оплатою пов'язаних із цим транспортних послуг замовником. Тому, як слушно зауважив господарський суд залучення Позивачем перевізника до здійснення доставки продукції Відповідачу не суперечить умовам договору. Наданими Позивачем доказами повністю підтверджується організація ним поставки продукції на адресу Відповідача автомобільним транспортом та оплата їх вартості перевізнику. Інших умов щодо обов'язку підтвердження Виконавцем вартості перевезення, крім надання рахунку та/або актів надання транспортних послуг договір не містить.   Отже, у Відповідача виник обов'язок з виконання грошового зобов'язання щодо оплати на користь Корпорації “Енергоресурс-інвест” суми 204 527,20 грн. вартості транспортних послуг, право вимоги якого Позивач реалізував шляхом пред'явлення даного позову, тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.   Відповідно до п. 1 ч. 1  ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені  ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду  у даній справі відсутні. Згідно з     ст. 129 ГПК України     судові витрати по сплаті Відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги  слід покласти на останнього. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України Центральний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-ТЕК" залишити без задоволення. Рішення  Господарського суду Запорізької області від 18.09.2018 р. у справі № 908/7920/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.          Повний текст постанови складено  17.11.2018 р. Головуючий суддя                                                                                І.М. Кощеєв Суддя                                                                                                    І. Л. Кузнецова Суддя                                                                                             Л.П. Широбокова