Постанова

від 06.12.2018 по справі 923/366/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 923/366/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідачів - не з'явилися,

третьої особи - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Малко"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 (судді: Принцевська Н. М., Діброва Г. І., Лисенко В. А.) у справі № 923/366/17

за позовом Фермерського господарства "Малко"

до Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області та Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області) - ОСОБА_1,

про визнання додаткової угоди укладеною,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У травні 2017 року Фермерське господарство "Малко" (далі - ФГ "Малко") звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області (далі - Голопристанська РДА) та Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Херсонській області) про визнання укладеною (підписаною) додаткової угоди від 27.04.2015, поданої ФГ "Малко" до Голопристанської РДА, стосовно земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Малокопанівської сільської ради Голопристанського району, а також про зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Херсонській області виконати всі необхідні дії, спрямовані на продовження договірних відносин за договором оренди землі від 23.08.2007 (далі - договір від 23.08.2007), зареєстрованим у Голопристанському реєстраційному окрузі Херсонської регіональної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 4АА 002357-040772100014.

Позов обґрунтовано посиланням на положення статті 33 Закону України "Про оренду землі"; належним виконанням позивачем обов'язків орендаря за договором від 23.08.2017; дотриманням вимог щодо порядку реалізації свого права на поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачених положеннями наведеної норми. Позивач зазначив, що неодноразово направляв відповідачеві листи-повідомлення про поновлення договору від 23.08.2007, проте додаткової угоди між сторонами укладено не було. Позивач також наголосив на неправомірному зволіканні відповідачем у прийнятті рішення щодо поновлення договору оренди землі та зауважив, що продовжував користуватися спірною земельною ділянкою до березня 2013 року.

1.2. У відзиві на позов Голопристанська РДА наголосила на необґрунтованості позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні, акцентуючи, що позивач у порушення умов спірного договору замість 23.05.2012 звернувся до орендодавця із заявою про поновлення строку дії договору лише 23.07.2012 та всупереч вимогам Закону України "Про оренду землі" не долучив до заяви проект додаткової угоди, хоча просив продовжити строк дії договору на 49 років. На думку Голопристанської РДА, договір припинив свою дію 23.08.2012 за закінченням строку, на який його було укладено.

1.3. ГУ Держгеокадастру у Херсонській області також заперечило проти позовних вимог, просило відмовити у їх задоволенні, наголошуючи, зокрема, що орендарем не вчинено необхідних дій для продовження строку дії спірного договору, як це передбачено умовами договору від 23.08.2007 і положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі"; дія зазначеного договору закінчилася 23.08.2012; у цьому випадку мала місце систематична несплата орендарем орендної плати за земельну ділянку; згідно з інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.07.2016 та витягу із Державного земельного кадастру право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, зареєстровано за ГУ Держгеокадастру у Херсонській області; права позивача ГУ Держгеокадастру у Херсонській області за наведених обставин не порушено. Крім того, ГУ Держгеокадастру у Херсонській області просило застосувати позовну давність у цьому випадку.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 12.09.2017 (суддя Пригуза П. Д.) позов задоволено повністю. Визнано укладеною між ФГ "Малко" і державою в особі ГУ Держгеокадастру у Херсонській області додаткову угоду від 27.04.2015 до договору від 23.08.2007, укладеного між Голопристанською РДА та ФГ "Малко", зареєстрованого в Голопристанському реєстраційному окрузі Херсонської регіональної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.08.2007 за № 4АА 002357-040772100014, на той же строк і на тих самих умовах, що передбачені договором, а саме з 24.08.2012 до 23.08.2017 включно. Здійснено розподіл судових витрат.

Місцевий господарський суд виходив із наявності у цьому випадку умов, за яких позивач має право на поновлення спірного договору оренди землі на той же строк та на тих самих умовах відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі".

2.2. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 (судді: Принцевська Н. М., Діброва Г. І., Лисенко В. А.) рішення Господарського суду Херсонської області від 12.09.2017 скасовано, у позові відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Апеляційний господарський суд виходив із того, що факти недотримання позивачем встановленого договором і законом порядку продовження (поновлення) договору від 23.08.2007 та припинення дії такого договору встановлено судовими рішеннями в інших господарських справах № 923/237/13-г і № 923/131/17 і є преюдиціальними, тому не підлягають повторному доведенню у розумінні положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017. Водночас суд апеляційної інстанції з'ясував, що місцевий господарський суд фактично не розглянув позовні вимоги, викладені позивачем у прохальній частині позовної заяви, визначив і виклав їх на власний розсуд у резолютивній частині судового рішення, вийшовши за межі позовних вимог у порушення положень статті 83 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017. Окрім того, при вирішенні позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди до спірного договору оренди землі суд першої інстанції всупереч статті 84 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, у резолютивній частині судового рішення не виклав змісту такої додаткової угоди.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. ФГ "Малко", не погоджуючись з ухваленою у справі постановою, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2017, а рішення Господарського суду Херсонської області від 12.09.2017 у справі залишити в силі.

Підставами для скасування постанови у справі скаржник вважає порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема статті 764 Цивільного кодексу України, статей 140, 141 Земельного кодексу України, частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", статей 35, 43, 99, 101, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, посилаючись, у тому числі, на те, що позивач користувався спірною земельною ділянкою після закінчення дії спірного договору оренди землі, сплативши орендну плату до січня 2013 року, та не отримував від орендодавця заперечень проти укладення додаткової угоди до договору оренди землі. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції помилково у порушення вимог законодавства зазначив, що саме на орендаря покладено обов'язок із надання проекту додаткової угоди до договору оренди землі та безпідставно врахував обставини, установлені у справах № 923/237/13-г, № 923/131/17, які, на думку скаржника, не є преюдиціальними.

3.2. Голопристанська РДА у відзиві на касаційну скаргу просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржену постанову у справі залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі. Зокрема, відповідач акцентував на невжитті позивачем заходів щодо продовження договору, систематичній несплаті орендної плати за землю, фактичному невикористанні спірної земельної ділянки з 2012 року.

3.3. ОСОБА_1 також заперечує проти доводів, викладених у касаційній скарзі, вважає постанову суду апеляційної інстанції обґрунтованою і законною, наголошує на припиненні дії спірного договору оренди землі, відсутності підстав для його пролонгації. Крім того, третя особа зазначає, що місцевий господарський суд, визнаючи укладеним договір оренди землі до 23.08.2017, залишив поза увагою, що ОСОБА_1 на торгах отримав право оренди спірної земельної ділянки, яке було зареєстровано у встановленому законом порядку у держреєстрі, починаючи з 04.05.2017.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій і підтверджено матеріалами справи, розпорядженням Голопристанської РДА від 18.09.2006 № 384 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Малокопанівської сільської ради, в оренду строком на 5 років ФГ "Малко" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Позивач виготовив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, який затверджено розпорядженням Голопристанської РДА від 20.04.2007 № 173. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1.

23.08.2007 між Голопристанською РДА та ФГ "Малко" укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивачеві надано у строкове платне користування на 5 років земельну ділянку із земель запасу сільськогосподарського призначення, розташованих на території Малокопанівської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір зареєстровано в Голопристанському реєстраційному окрузі Херсонської регіональної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.08.2007 за № 4АА 002357-040772100014.

Позивач у заяві від 23.07.2012 повідомив Голопристанській РДА про свій намір продовжити термін дії зазначеного договору на строк 49 років згідно з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки за 2006 рік.

У листі від 14.08.2012 № 08-6/526 Голопристанська РДА поінформувала позивача про необхідність надання проекту додаткової угоди, в якій переглядаються істотні умови договору, зокрема щодо розміру орендної плати. У цьому листі було також зазначено, що земельним законодавством заборонено використовувати земельну ділянку як ріллю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ФГ "Малко" повторно звернулося із заявою до Голопристанської РДА (без номера і дати) та просило терміново посприяти чи укласти і підписати додаткову угоду про внесення змін до договору від 23.08.2007 з метою поновлення цього договору та продовження строку його дії. Зазначену заяву отримано райдержадміністрацію 23.04.2013. У долученому до заяви проекті додаткової угоди було змінено істотні умови договору оренди, зокрема в частині строку його дії, порядку поновлення (пролонгації) договору.

У листі від 23.04.2013 № 01-10/1003 Відділ Держземагенства у Голопристанському районі Херсонської області повідомив позивачеві про неможливість задоволення його заяви у зв'язку із відсутністю рішення уповноваженого органу про поновлення договору оренди.

27.04.2015 ФГ "Малко" у заяві, направленій Голопристанській РДА, просило поновити договір оренди, прискоривши вирішення райдержадміністрацією цього питання.

21.05.2015 Голопристанська РДА (лист № 01-29/1211) повідомила позивача, що вирішення питання про поновлення договору оренди землі не належить до повноважень райдержадміністрації.

29.05.2015 ФГ "Малко" звернулося із заявою до ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, в якій просило надати відповідь стосовно можливості укладання нового договору оренди чи додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1.

ГУ Держгеокадастру у Херсонській області у листі від 10.06.2015 № 19-21-0.102-50/42-15-СГ (у відповідь на заяву від 29.05.2015) звернуло увагу позивача на необхідність правильного складання (формулювання) заяви щодо поновлення договору оренди землі та зміни орендної плати, а також зазначило про необхідність надання витягу із Державного земельного кадастру, довідки з територіального органу фіскальної служби про відсутність заборгованості з орендної плати.

У подальшому 16.06.2015 ФГ "Малко" звернулося до ГУ Держгеокадастру у Херсонській області із листом від 16.06.2015 № 24, до якого долучило заяву про продовження договору оренди.

ГУ Держгеокадастру у Херсонській області у листі від 14.07.2015 № 19-21-7777.10-338/42-15-СГ поінформувало позивача, що для розгляду питання стосовно поновлення договору оренди землі необхідно надати витяг із Державного земельного кадастру, довідку про стан родючості ґрунтів або іншу інформацію, що підтверджує, що корисні властивості земельної ділянки не погіршилися, а також довідку із територіального органу фіскальної служби про відсутність заборгованості з орендної плати; зазначило, що поновлення права оренди земельної ділянки відбувається після формування цієї земельної ділянки.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, установив, що Господарський суд Херсонської області під час розгляду спору в іншій господарській справі № 923/237/13-г (за позовом ФГ "Малко" до Голопристанської РДА про визнання договору від 23.08.2007 продовженим на строк до 23.08.2017) установив, що строк дії договору від 23.08.2007 (про визнання укладеною додаткової угоди до якого (договору) заявлено позов у цій справі (№ 923/366/17) припинився 23.08.2012; після закінчення терміну дії зазначеного договору Голопристанська РДА рішення про продовження строку дії договору не приймала. Також судом установлено, що ФГ "Малко" заяву про поновлення договору надіслало орендодавцеві із порушенням вимог пункту 7 договору від 23.08.2017 щодо строків повідомлення орендодавця та без проекту додаткової угоди всупереч положенням статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 14.05.2013 у справі № 923/237/13-г, яке набрало законної сили, у позові ФГ "Малко" до Голопристанської РДА про визнання договору оренди від 23.08.2007 продовженим на строк до 23.08.2017 було відмовлено.

Разом із тим іншим рішенням Господарського суду Херсонської області від 18.04.2017 у справі № 923/131/17, яке набрало законної сили, у позові ФГ "Малко" до Голопристанської РДА про визнання першочергового права на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, відмовлено у повному обсязі.

Під час розгляду спору у справі № 923/131/17 господарський суд, серед іншого, установив, що строк дії договору від 23.08.2007 закінчився 23.08.2012; Голопристанська РДА рішення про продовження дії такого договору не приймала; після закінчення строку дії договору від 23.08.2017 ФГ "Малко" не має будь-яких прав на земельну ділянку, що була об'єктом за таким договором.

Як уже зазначалося, рішення Господарського суду Херсонської області у справах № 923/237/13-г, № 923/131/17 ФГ "Малко" оскаржені не були та набрали законної сили.

4.3. Як убачається із матеріалів справи та установлено господарськими судами, позивач звернувся із позовом у цій справі про визнання укладеною додаткової угоди від 27.04.2015, поданої ФГ "Малко" до Голопристанської РДА, стосовно земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Малокопанівської сільської ради Голопристанського району, а також про зобов'язання ГУ Держгеокдастру у Херсонській області виконати всі необхідні дії, спрямовані на продовження договірних відносин за договором від 23.08.2007, зареєстрованим у Голопристанському реєстраційному окрузі Херсонської регіональної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 4АА 002357-040772100014.

4.4. Ухвалюючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

4.5. Скасовуючи судове рішення у справі, апеляційний господарський суд визнав позовні вимоги необґрунтованими, зважаючи на відсутність обставин, з якими положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" у цьому випадку пов'язують можливість поновлення спірного договору оренди землі на новий строк. Суд також не установив порушень прав позивача і відмовив у позові за його необґрунтованістю.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Колегія суддів вважає, що оскаржену постанову ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, тому її необхідно залишити без змін із таких підстав.

5.2. За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

5.3. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1-5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Таким чином, законодавець у частині 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" визначив алгоритм дій, який зобов'язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря:

1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону;

2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору;

3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності);

4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Зазначені положення слід розуміти таким чином:

а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;

б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про визнання додаткової угоди укладеною на нових узгоджених істотних умовах, а не автоматична пролонгація на попередніх умовах.

Водночас у розумінні наведених положень переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, буде порушено, зокрема, у разі укладення договору оренди з новим орендарем за умови отримання письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Наслідком вирішення господарського спору повинно бути відновлення порушеного (невизнаного, оспорюваного) права чи охоронюваного законом інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством.

З огляду на загальні засади цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін, у разі невизнання орендодавцем права орендаря, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі", на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 6-55цс15).

Разом із тим частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди, відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно із цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, Верховним Судом у постановах від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.

5.4. За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

5.5. Апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дослідив обставини та зібрані у справі докази, установив, що позивачем не було дотримано вимог законодавства, від яких залежала реалізація його права на поновлення спірного договору оренди на новий строк; рішення про поновлення договору від 23.08.2007 орендодавець не приймав; додаткової угоди між сторонами укладено не було; зазначений договір припинив свою дію за спливом строку, на який його було укладено (тобто ще 23.08.2012), і такі обставини, у тому числі установлені рішенням судів у господарських справах № 923/237/13-г, № 923/131/17, що за змістом статті 35 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017 (на час ухвалення судових рішень у цій справі), статті 75 Господарського процесуального кодексу України, є преюдиціальними і не потребують повторного доведення; обставин правомірного користування позивачем спірною земельною ділянкою суд апеляційної інстанції не установив, а позивач не довів. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання укладеною додаткової угоди до договору від 23.08.2007 та зобов'язання ГУ Держгеокдастру у Херсонській області виконати всі необхідні дії, спрямовані на продовження договірних відносин за таким договором оренди.

5.6. Поряд із цим апеляційний господарський суд з'ясував, що господарський суд першої інстанції у порушення положень статей 83, 84 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, задовольняючи позов, визнав укладеною між сторонами додаткову угоду від 27.04.2015 до договору оренди від 23.08.2007 на той самий строк і на тих же умовах, що передбачені договором, а саме з 24.08.2012 до 23.08.2017 включно, незважаючи на те, що такі позовні вимоги позивачем не було заявлено, а матеріали справи не містять будь-яких змін предмету позову в порядку положень статті 22 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017. Крім того, як зазначив суд апеляційної інстанції, у резолютивній частині рішення суд першої інстанції не виклав змісту додаткової угоди, а проект додаткової угоди від 2015 року (без дати), надісланий позивачем, містить інші умови, ніж договір від 23.08.2007, зокрема стосовно строку, на який його укладено, та розміру орендної плати.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

6.2. Доводи скаржника стосовно неправильного застосування, на його думку, судом апеляційної інстанції положень статті 764 Цивільного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі" не підтверджено матеріалами справи, не спростовують обставин, на які послався суд апеляційної інстанції як на підставу для відмови у позові, а тому не можуть бути підставою для скасування оскарженої постанови.

Посилання скаржника на помилковість урахування судом апеляційної інстанції фактів, установлених в інших господарських справах, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки за змістом частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. У розумінні положень наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо було досліджено і встановлено судом, що відображено у мотивувальній частині судового рішення; преюдиціальне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, що, зокрема (як установив суд апеляційної інстанції), мало місце у наведеному випадку.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, також не можуть бути підставами для скасування оскарженої постанови у справі, оскільки вони стосуються переоцінки доказів та обставин, установлених апеляційним господарським судом, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

6.3. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судом апеляційної інстанції, зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог із заявлених ним мотивів, та ураховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржену у справі постанову ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Малко" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 у справі № 923/366/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак