Постанова

від 12.12.2018 по справі 138/1803/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 138/1803/16-ц

провадження № 61-4326св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Приват-Плюс ,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Приват-Плюс на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 25 серпня 2016 року у складі судді Лисенко Т. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 17 жовтня 2016 року в складі колегії суддів: Якименко М. М., Стеблюк Л. П., Колоса С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Приват-Плюс (далі - ТОВ Компанія Приват-Плюс , товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 08 лютого 2010 року ОСОБА_3 уклала з товариством договір № 000623, за умовами якого позивач надав їй адміністративні послуги щодо придбання будівельних матеріалів, вартістю 100 000,00 грн, а вона зобов'язувалась згідно з графіком платежів протягом 180 місяців сплачувати щомісяця платіж у розмірі 685,56 грн. 08 вересня 2010 року між ТОВ Компанія Приват-Плюс та ОСОБА_3 було підписано додаток 2 до договору, у якому сторони визначили залишок заборгованості за договором у розмірі 68 532,68 грн та строк її погашення до 07 грудня 2018 року. Крім того, цього ж дня між товариством, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, яким передбачено солідарну відповідальність поручителів за зобов'язаннями ОСОБА_3, що виникають з договору від 08 лютого 2010 року № 000623. 15 вересня 2010 року ОСОБА_3 отримала товар, після цього припинила сплату платежів за договором. 11 березня 2016 року товариство направляло ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 письмову вимогу про сплату поточної заборгованості у розмірі 35 649,12 грн, яка залишилась невиконаною.

З урахуванням уточнення вимог позивач просив: стягнути з відповідачів солідарно 82 265,80 грн заборгованості за договором від 08 лютого 2010 року № 000623 та штраф; стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 по 685,56 грн штрафу.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 25 серпня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ Компанія Приват-Плюс заборгованість за договором від 08 лютого 2010 року № 000623 в сумі 82 265,80 грн.

У решті вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ Компанія Приват-Плюс 1 378,00 грн судових витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 порушує взяті на себе зобов'язання за договором від 08 лютого 2010 року № 000623 щодо сплати щомісячних платежів. Суд дійшов висновку, що порука є припиненою, оскільки ОСОБА_3 не виконує умов договору щодо сплати чергових платежів з листопада 2011 року, строк пред'явлення вимог до поручителів повинен обчислюватись з моменту настання строку погашення кожного платежу в межах шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України; на момент звернення ТОВ Компанія Приват-Плюс до суду з цим позовом такий строк сплинув. При цьому суд послався на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14 та від 23 травня 2012 року у справі № 6-33цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 17 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду є законним та обґрунтованим, висновки суду першої інстанції про те, що пред'явлення вимог до поручителів більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання припиняє поруку щодо цих зобов'язань, є правильними.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ Компанія Приват-Плюс , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 25 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 17 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що обставини справи встановлені судами неправильно, направлена відповідачам вимога стосувалась стягнення заборгованості на момент надіслання вимоги (березень 2016 року), вимога про дострокову сплату всієї суми боргу збігається у часі з моментом пред'явлення ТОВ Компанія Приват-Плюс цього позову, отже, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України строк пред'явлення вимог до поручителів не є пропущеним.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 08 лютого 2010 року між ОСОБА_3 і ТОВ Компанія Приват-Плюс укладено договір № 000623 (далі - договір), предметом якого було надання послуг щодо придбання будівельних матеріалів на суму 100 тис. грн на умовах програми Приват-Плюс (додаток 1 до договору) та на підставі анкетних даних партнера (додаток 2 до договору), за умовами яких сторони визначили щомісячний чистий платіж у розмірі 555,56 грн, щомісячні адміністративні витрати - 130,00 грн, та асигнаційний платіж у розмірі 3 % вартості товару.

08 вересня 2010 року ті ж сторони підписали додаток 3 до договору, у якому визначили, що ОСОБА_3 сплатила 54 868,12 грн, залишкова заборгованість становить 68 532,68 грн.

Виконання цих зобов'язань забезпечувалось договором поруки від 08 вересня 2010 року, укладеним між ОСОБА_5, ОСОБА_4 і ТОВ Компанія Приват-Плюс , відповідно до умов якого кожен з поручителів взяв зобов'язання відповідати перед кредитором як солідарні боржники, включаючи повне та своєчасне погашення заборгованості, сплату щомісячних загальних платежів, штрафів та збитків.

Договір поруки діє до повного виконання боржником своїх зобов'язань (пункт 18 договору).

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема порукою.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, сплив якого припиняє суб'єктивне право кредитора.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, закон пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не є строком припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України.

У такому разі, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

За викладених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ Компанія Приват-Плюс до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором, оскільки вимога до поручителів пред'явлена у травні 2016 року із пропуском строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що строк пред'явлення вимог до поручителів відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України має обраховуватись з моменту направлення у березні 2016 року вимоги про дострокову сплату всієї суми боргу, не заслуговують на увагу, оскільки були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який встановив, що ОСОБА_3 припинила виконання зобов'язань за договором від 08 лютого 2010 року № 000623 щодо поверненню коштів частинами (щомісячними платежами) у 2011 року, тому строк дії поруки має обраховуватись за правилом, передбаченим частиною четвертою статті 559 ЦК України, саме з цього моменту.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог ТОВ Компанія Приват-Плюс про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором учасники справи не оскаржують, тому у цій частині не переглядаються Верховним Судом.

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 25 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 17 жовтня 2016 року - без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Приват-Плюс залишити без задоволення.

Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 25 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 17 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик