Постанова

від 19.12.2018 по справі 908/1341/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2018 Справа № 908/1341/18

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Кощеєв І.М., Орєшкіна Е.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2018 у справі №908/1341/18 (суддя Горохов І.С.; рішення ухвалене о 17:07 год. у місті Запоріжжя, повне рішення оформлено і підписано 30.08.2018)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Координатор", м.Запоріжжя

до Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", м.Запоріжжя

про стягнення 79333,45 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Координатор" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" про стягнення 15619,65 грн. - трьох процентів річних і 63713,80 грн. - інфляційних втрат, а загалом 79333,45 грн.

Позивач обґрунтував свої позовні вимоги наявністю судового рішення про стягнення суми заборгованості з оплати поставленого обладнання і порушенням з боку відповідача строку сплати суми боргу.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.08.2018 у справі №908/1341/18 позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто інфляційні втрати в сумі 63713,80 грн. три проценти річних у сумі 15601,53 грн. і судовий збір у сумі 1761,60 грн.

Означене рішення вмотивоване неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати за отриманий товар.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Запорізької області, Публічне акціонерне товариство "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (відповідач) подало апеляційну скаргу, в якій просить з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та неповно з'ясованих обставин, що мають значення для справи, скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2018 у справі №908/1341/18 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Судові витрати покласти на позивача.

Відповідач посилаючись на рекомендації Верховного Суду України у листі від 03.04.1997 №62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", а також позиції Вищого господарського суду України у постанові від 01.02.2012 №52/30 та інформаційному листі від 17.07.2012 №01-06/928/2012 вказує на неправильний розрахунок інфляційних втрат.

Сторона вважає, що обов'язок згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України сплати 3% річних від простроченої суми і суми боргу з урахуванням індексу інфляції виникає у боржника лише у разі пред'явлення відповідної вимоги кредитора. Лист від 19.01.2015, на який посилається позивач, як на вимогу сплатити борг, вимоги про його сплату з урахуванням індексу інфляції і 3% річних не містить.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Координатор" (позивач) у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що відсутність пред'явленої вимоги у відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України не позбавляє права звернення до суду і не звільняє від відповідальності. Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого обладнання підтверджено постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017 у справі №908/2507/15 і відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи.

Щодо посилання відповідача на арифметичні помилки у розрахунках суду інфляційних втрат, позивач звертає увагу на те, що як можна побачити з наведеної у додатках роздруківки розрахунків, зроблених за допомогою програми з розрахунків "ІPLEX", цифра зазначена апелянтом можлива виключно з урахуванням: "Липня 2015" та "Листопада 2017". Отже, сам апелянт допускається помилки, враховуючи при розрахунках інфляційні втрати у липні 2015 та листопаді 2017, внаслідок чого дійшов помилкових висновків щодо наявності арифметичних помилок у розрахунках суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено наступні обставини.

В період з 30.05.2012 по 20.06.2012 Товариством з обмеженою відповідальністю "Координаор" (позивач) було здійснено поставку обладнання Публічному акціонерному товариству "ЗМК Запоріжсталь" (відповідач) на загальну суму 220462,99 грн.

Несплата відповідачем за означений товар стала приводом для звернення позивача до господарського суду із позовом до відповідача про стягнення грошових коштів в сумі 220462,99 грн., який був прийнятий до розгляду господарським судом Запорізької області у справі №908/2507/15-г.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.11.2015 у справі №908/2507/15-г у позові ТОВ "Координатор" було відмовлено.

В результаті перегляду означеної вище справи в апеляційному порядку постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017 рішення Господарського суду Запорізької області від 19.11.2015 у справі №908/2507/15-г - скасоване, прийняте нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Координатор" до ПАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" задоволені, стягнуто з ПАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" на користь ТОВ "Координатор" заборгованість в розмірі 220462,99 грн. , а також судовий збір за подання позовної заяви в сумі 4409,26 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 4850,19 грн.

Означена вище сума заборгованості відповідачем була сплачена лише 17.11.2017, що підтверджується копією платіжного доручення №314703 від 17.11.2017.

З посиланням на ту обставину, що письмова вимога щодо сплати суми боргу за поставлене обладнання була направлена відповідачу 19.01.2015, семиденний термін для сплати боргу, встановлений відповідно до приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, сплив 27.01.2015, а відповідачем сума боргу в розмірі 220462,99 грн. сплачена лише 17.11.2017, позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача з урахуванням строку позовної давності суму: трьох відсотків річних з 09.07.2015 по 31.12.2015 в сумі 3189,16 грн., з 01.01.2016 по 31.12.2016 в сумі 6613,89 грн., з 09.01.2017 по 17.11.2017 в сумі 5816,60 грн., загальна сума яких складає 15619,65 грн., а також суму 63713,80 грн. інфляційних втрат з липня 2015 по жовтень 2017.

Відтак причиною спору у цій справі є питання наявності у відповідача зобов'язань з оплати трьох процентів річних та втрат від інфляції, нарахованих на основне зобов'язання у зв'язку з його простроченням, та пред'явлених до стягнення в судовому порядку за окремим позовом.

За приписами пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Частина перша статті 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так предметом позовних вимог у справі №908/2507/15-г було стягнення з відповідача вартості поставленого йому позивачем товару в період з 30.05.2012 по 20.06.2012 в сумі 220462,99 грн.

В судових рішеннях у справі №908/2507/15-г встановлено, що факт здійснення господарської операції і виникнення цивільних прав і обов'язків сторін засвідчують відповідні видаткові накладні.

Так видаткові накладні, що були надані позивачем у справі №908/2507/15-г, підтверджують передачу позивачем і приймання відповідачем спірного обладнання:

- за видатковою накладною №3005-2 від 30.05.2012 поставлено дросель клапан ДКСк D250 у кількості 2 шт., дросель клапан ДКСк D160 у кількості 8 шт., дросель клапан ДКСк D180 у кількості 1 шт., дросель клапан ДКСк з двома перехідниками D125 D150 у кількості 3 шт., вентилятор із зворотнім клапаном d 100 Силента -М у кількості 2 шт. на загальну суму 6949,99 грн.;

- за видатковою накладною №0706-1 від 07.06.2012 поставлено шафу ШАСУ-АВО-2,2 (АВО-52), шафу ШАСУ-АВО-2,4 (АВО-52), шафу ШАСУ-АВО-2,5 (АВО-52), шафу ШАСУ-АВО-2,1 (АВО-52) на загальну суму 51012,00 грн.;

- за видатковою накладною №0706-2 від 07.06.2012 поставлено агрегат АВО-К-52В1 вибухозахисний у кількості 12 шт. на загальну суму 94392,00 грн.;

- за видатковою накладною №1506-1 від 15.06.2012 було поставлено AirMate-849 у кількості 2 шт., комплект автоматики (бл/3 14376б), фільтр кишеньковий 287х287х250/3G3 у кількості 20 шт., фільтр кишеньковий 287х287х250/5G4 у кількості 10 шт. на загальну суму 55482,00 грн.;

- 20.06.2012 за видатковою накладною №2006-1 було поставлено AirMate-2000 (б/з 14376б) на загальну суму 12627,00 грн.

Листом від 19.01.2015 вих. №1901/1 позивач заявив відповідачеві свою вимогу про сплату означеного товару протягом 7 днів з моменту отримання цієї вимоги.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається з постанови Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017 у справі №908/2507/15-г позивачем не були заявлені вимоги до відповідача про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.

У постанові Верховного Суду України від 15.06.2016 у справі №910/17078/115 (3-610гс16) зроблено висновок, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Отже, зважаючи на юридичну природу цих правовідносин між сторонами як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини другої статі 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави також для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за правочином, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього правочину, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 №3-1522гc16.

Суд першої інстанції правильно вказав, що чинним законодавством не передбачено звернення кредитора до боржника з окремою вимогою про сплату трьох процентів річних і інфляційних втрат до подання позову. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

У постанові Верховного суду України від 19.10.2016 у справі №6-2129цс16 зроблено також висновок, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Як убачається з розрахунків позивача загальний період для нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат був визначений не з дати спливу семиденного терміну для оплати боргу (27.01.2015), а з 09.07.2015 - дати, яка визначається з урахуванням загальної позовної давності з огляду на звернення до суду, та по 17.11.2017 - дату повної оплати товару.

Здійснивши перерахунок трьох процентів річних суд першої інстанції правильно встановив помилкове включення позивачем до періоду розрахунку день фактичної сплати заборгованості - 17.11.2017, а отже за період з 09.07.2015 по 16.11.2017 стягненню підлягають 15601,53 грн.

Щодо розрахунку інфляційних втрат з липня 2015 по жовтень 2017 суд апеляційної інстанції при перевірці розрахунку враховує рекомендації Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 №62-97р в яких зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція); у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р (пункт 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"). Таким чином, індекс інфляції підлягає нарахуванню за місяць.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про його правильність.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об'єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати на оплату судового збору, понесені позивачем у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2018 у справі №908/1341/18 - залишити без змін.

Судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Публічне акціонерне товариство "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту з підстав, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.12.2018.

Головуючий суддя                                                                                І.М. Подобєд

Суддя                                                                                                    І.М. Кощеєв

Суддя                                                                                                    Е.В. Орєшкіна