Рішення

від 05.12.2018 по справі 925/823/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року м. Черкаси справа № 925/823/18

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Буднік А.М., за участі представників сторін:

від позивача: Дубина В.Я. - особисто, Константин В.М. - адвокат;

від відповідача: Таранова Г.І. - директор, Руднічук Д.В. - адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом фізичної особи - підприємця Дубини Віктора Яковича (м. Черкаси) до ПрАТ "Лаура" (м. Черкаси) про усунення перешкод у користуванні орендованим робочим місцем, стягнення штрафу за порушення умов договору, стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов з вимогами :

- усунення перешкод у користуванні орендованим робочим місцем відповідно до договору від 01.02.2011, шляхом зобов'язання ПрАТ "Лаура" не чинити перешкоди у користуванні орендованим робочим місцем в приміщенні перукарні "Лаура" за адресою: м. Черкаси, вул. Енгельса, 114/42;

- стягнення штрафу у розмірі 5 000,00 грн. за перешкоджання у доступі на робоче місце;

- стягнення упущеної вигоди в розмірі 1 500,00 грн., за кожен день перешкоджання у доступі на робоче місце;

- стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

Ухвалою від 23.08.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Судом прийнято до розгляду заяву представника позивача про збільшення позовних вимог в частині упущеної вигоди від 01.10.2018, якою заявник просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 99 000,00 грн. упущеної вигоди за перешкоджання у доступі на робоче місце (із розрахунку по 1500,00 грн. втраченої виручки в день, за 66 днів з 01.06.2018 по 01.10.2018).

В судовому засіданні представник позивача збільшені позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Відповідач, проти задоволення позовних вимог заперечив, зокрема, у зв'язку з тим, що договір між сторонами відповідач розцінює як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства щодо укладення у нотаріальній формі, договір взагалі розірваний в ході його виконання за односторонньою ініціативою відповідача, що свої доходи позивач необґрунтовано завищив для стягнення упущеної вигоди, про що суду було надано відзив на позов та пояснення в ході розгляду справи (а.с. 107-109 том 1).

У відповідності до ст. ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В судовому засіданні 05.12.2018 на підставі статті 240 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, заслухавши доводи і пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає лише до часткового задоволення, виходячи з такого:

З матеріалів справи вбачається наступне:

01.02.2011 між ПрАТ "Лаура" (далі - Орендодавець, відповідач по справі) та акціонером ПрАТ "Лаура" Дубиною Віктором Яковичем (далі - Орендар, позивач по справі) було укладено договір оренди робочого місця (а.с. 15-16 том 1) у відповідності до якого Орендодавець передає, а Орендар бере в тимчасове володіння робоче місце (п.1.1. договору), яке знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Енгельса, 114/42 приміщення перукарні ПрАТ "Лаура" (п. 1.1.1. договору).

В оренду передається наступне майно:

дзеркало, крісло, стерілізатор, шафи для інструментів та для одягу, столи, інвентар для прибирання приміщення, чайник, бойлер, кондиціонер, пральна машина, білизна ( загального користування) (п. 1.1.3. договору).

Розмір орендної плати складає: 583,00 грн. за 1 (один) місяць (п. 4.1. договору).

Орендна плата сплачується в готівковому порядку в касу підприємства ПрАТ "Лаура" не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа кожного місяця (п. 4.2. договору).

Розмір орендної плати може бути переглянуто в сторону збільшення або зменшення за умови зміни вартості комунальних послуг ( п. 4.3. договору).

Термін оренди складає 10 (десять) років з моменту прийняття майна, що орендується ( п. 3.1. договору).

Згідно з ч.1, 2 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

В ході розгляду справи з'ясувалося, що сторони мають різне тлумачення предмету договору від 01.02.2018 (а.с. 15 том 1).

Так, позивач за умовами договору вказує, що договір регулює питання оренди робочого місця з користуванням супутнім майном, яке необхідно для здійснення діяльності по наданню перукарських послуг. Хоча в п. 1.1.1. договору вказано адресу місця знаходження робочого місця - це приміщення перукарні ПрАТ "Лаура", але сам договір за своїм змістом не є цільовим договором оренди нерухомого майна.

Натомість представник відповідача доводить, що позивач взяв в оренду частину нерухомого майна і тому цей договорі у відповідності до ст. 793,794 ЦК України повинен бути нотаріально посвідчений і пройти державну реєстрацію, чого сторонами не було дотримано.

Щодо вказаних питань суд приходить до висновку, що договір між сторонами є договором саме оренди робочого місця, а не цільовим договором оренди нерухомого майна чи його частини.

При цьому суд виходить із сукупності умов самого договору від 01.02.2011, який прямо вказує на оренду робочого місця, як на предмет договору у назві, у пунктах розділу 1 договору, що передбачають право на отримання позивачем у тимчасове володіння робочого місця з супутнім майном: крісло, дзеркало, перукарський інвентар та інше.

Умова договору про сплату позивачем вартості комунальних послуг у складі орендної плати не є вирішальною ознакою того, що в оренду безумовно здано саме об'єкт нерухомості чи його частина.

Також відповідач посилається на існування додатку № 1 до договору між сторонами (а.с. 111 том 1) де наведено складові частини витрат, по яких визначено розмір місячної орендної плати для позивача і серед них є оренда землі. Цей додаток не містить підпису позивача і тому, на думку суду, взагалі не доведено зв'язок договору між сторонами і цього додатку. Тому умови цього додатку не можуть тлумачити умови договору між сторонами з приводу предмету договору від 01.02.2011.

Акт приймання-передавання приміщення та майна (загального користування) в оренду від 01.02.2011 (а.с. 111 том 1 оборот) не може бути вирішальним чинником для визначення предмету договору всупереч розділу самого договору, який визначає цей предмет. Крім того, в акті прямо вказано про те, що відповідач передає, а позивач приймає приміщення (робоче місце) та майно загального користування (крісло, дзеркало, стіл .....), а не лише об'єкт нерухомості чи його частину. Тому зміст цього Акту не суперечить висновкам суду з приводу фактичного предмету договору між сторонами, як його визначено у розділі 1 договору.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не довів, що договір оренди робочого місця від 01.02.2011 року між сторонами є цільовим договором оренди нерухомого майна чи його частини і він підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Доводи відповідача з наданими у справу доказами про те, що станом на час вирішення спору договір оренди робочого місця між сторонами від 01.02.2011 є правомірно розірваним за ініціативою відповідача, а тому предмет спору взагалі відсутній, суд не приймає до уваги виходячи з такого:

В обґрунтування позовних вимог позивач спирається на те, що договір між сторонами оренди робочого місця від 01.02.2011 є чинним (його укладено на 10 років), відповідач порушує свої зобов'язання за цим договором і тому права позивача підлягають захисту.

У відповідності до ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

У відзиві на позов (а.с. 119 том 1) відповідача жодним словом не вказав на те, що договір між сторонами розірвано в односторонньому порядку за ініціативою відповідача, при тому що ця обставина виникла ще у 2017 році і була відома стороні відповідача і на час подачі позову і на час складення відзиву на позов. Доказів про розірвання договору між сторонам до відзиву прикладено не було.

Крім того, в ході розгляду справи за наявними доказами та з пояснень сторін з'ясовано, що позивач у липні-вересні 2018 року на рахунки відповідача продовжував сплачувати орендну плату в розмірі 583,00 грн. на місяць (а.с. 46, 164 том 1). Однак ці кошти відповідач позивачу не повернув як отримані за договором, що вже розірвано, що свідчить про те, що між сторонами договірні стосунки є чинними.

З урахуванням положень ч. 4 ст. 165 ГПК України суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що йому, як адвокату, керівник ПрАТ "Лаура" з невідомої причини не повідомила про обставину розірвання договору і тому на час складення відзиву на позов така обставина не була відома адвокату.

Адвокат є лише представником сторони. А у відповідності до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в межах зібраних у справі доказів та з урахуванням ч. 4 ст. 165 ГПК України договір оренди робочого місця між сторонами від 01.02.2011 суд розцінює як діючий станом на час вирішення спору.

У разі не спростування правомірності договору всі права сторін по договору повинні безперешкодно здійснюватися та реалізовуватися, а обов'язки підлягають виконанню.

Отже, договір оренди робочого місця від 01.02.2011 є підставою для виникнення у сторін цього договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За твердженням позивача, в порушення умов договору оренди робочого місця від 01.02.2011, відповідачем, зокрема, в особі директора ПрАТ "Лаура" Таранової Г.І. було вчинено перешкоди позивачу Дубині В.Я. в доступі до орендованого робочого місця, що підтверджується протоколами, складеними патрульною поліцією про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення або таке, що готується та поясненнями ( а.с. 18-30, 133-163 том 1).

Даними протоколами підтверджується, що станом на певні дати 2018 року позивач приходив на своє робоче місце у перукарню ПрАТ "Лаура", однак йому або перешкоджали взагалі у доступі в приміщення та до робочого місця або позивачем було виявлено відсутність перукарського крісла та дзеркала, без яких надання послуг неможливе.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що якщо у протоколах прямо не зафіксовано твердження позивача про те, що йому вчинено перешкоди у доступі до робочого місця, а вказано лише на відсутність перукарського крісла та обладнання, то слід вважати, що перешкоджання позивачу мало місце не у всі дні, які фігурують у протоколах.

При цьому суд виходить з того, що крім надання робочого місця за умовами договору відповідач передав позивачу супутнє майно для надання перукарських послуг і повинен забезпечити його наявність та видачу позивачу для роботи, бо за його користування щомісячно сплачується орендна плата як за існуюче в наявності майно. Крім того, відповідач не довів суду, що крісло та дзеркало було втрачено позивачем саме з його вини і відповідач не несе за його відсутність ніякої відповідальності.

Представники відповідача не заперечують проти того, що вони не допускали позивача до його робочого місця у перукарні ПрАТ "Лаура" керуючись мотивом, що договір між сторонами розірвано.

Враховуючи таку позицію відповідача та те, що договір між сторонами розцінюється судом як чинний, то не допуск позивача до його робочого місця всупереч умовам договору є неправомірною дією з боку відповідача, яка порушує права позивача на роботу та отримання доходу.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 5 000,00 грн. за перешкоджання у доступі на робоче місце, упущену вигоду в розмірі 99 000,00 грн., за кожен день перешкоджання у доступі на робоче місце та моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

Дані вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з такого:

У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, до якої ст. 549 ЦК України відносить штраф та пеню.

Вимоги про стягнення штрафу позивач обґрунтовує пунктом 5.2.1. Договору між сторонами, згідно якого Орендодавець-відповідач не має права перешкоджати орендарю в доступі на робоче місце, інакше штраф 5 000,00 гривень.

Згідно ч. 4 ст. 230 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За змістом наведених норм та умови п. 5.2.1. договору штраф може бути стягнуто за одноразове порушення (перешкоджання орендарю в доступі на робоче місце).

Оскільки відповідач не заперечує фактів перешкоджання ним позивачу у доступі на робоче місце, що також підтверджено наявними у справі протоколами та поясненнями, складеними Управлінням патрульної поліції за різні дати у 2018 році, то вимога про стягнення 5 000,00 грн. штрафу підлягає до повного задоволення.

В частині вимог про стягнення упущеної вигоди в розмірі 99 000,000 суд прийшов до висновку, що в цій частині позов підлягає лише до часткового задоволення виходячи з наступного.

Як стверджує позивач, в зв'язку з не допуском відповідачем позивача на робоче місце у перукарню протягом 66 днів, ним було втрачено заробіток, який в середньому складає 1 500,00 грн. в день ( 1500 х 66 = 99 000).

Згідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Такі ж положення передбачені і ст. 224, 225 Господарського Кодексу України.

За матеріалами справи та поясненнями представників обох сторін судом встановлено, що в заявленому періоді з 01.06.2018 по 01.10.2018 вчинення не допуску позивача до його робочого місця (а.с. 165 том 1) фактично мало місце не за 66 днів, як вказує позивач, а лише за 49 днів. При цьому суд виходить з того, що за деякі заявлені дні (де сталися порушення права позивача) відсутні протоколи Державної патрульної служби про фіксацію порушення і інших доказів про це не подано, а за деякі дні у позивача показано отримання доходу по книзі обліку доходів, що спростовує доводи позивача про те, що в ці дні йому вчинялися перешкоди у доступі до робочого місця.

Так, у справі наявні протоколи про перешкоджання позивачу у доступі до робочого місця лише за 01,04,05,06,07 червня 2018; 07,08,07 липня 2018; 10,11,12,13,14,16,17,18,19,20,22,23,27,28,29,30,31 серпня 2018; 01,03,04,05,06,07,08,09,10,11,12,13,14,15,16,17,19,20,23,24,25,26,27,28,29 вересня 2018 і 01 жовтня 2018, тобто за 51 день.

При цьому з копії книги обліку доходів позивача (а.с. 48-54 том 1) вбачається, що за 07 та 09 липня 2018, тобто, в ті дні, коли позивач доводить перешкоджання йому у доступі на робоче місце з боку відповідача, позивач вказав на отримання доходу в сумі 1300 та 1700 грн. відповідно.

Отже, фактично кількість днів перешкоджання позивачу у доступі до робочого місця, які підтверджені документально складеними протоколами і поясненнями Управління патрульної поліції у справі та з виключенням двох днів, в які позивачем було отримано доходи, є лише 49 днів (51-2).

При цьому суд вже визначився, що перешкоджанням позивачу у доступі на робоче місце є і фактичний не допуск позивача у приміщення і незабезпечення наявності крісла та дзеркала на його робочому місці, наявність яких за договором забезпечує відповідач.

Позивач доводить, що у січні-серпні 2018 року ним було отримано доходу з середнього розрахунку 1500,00 грн. в день, що вираховується ним за даними, внесеними до його книги обліку доходів і витрат.

Натомість представники відповідача надали суду податкову декларацію позивача за 2017 рік (а.с. 128 том 2), якою задекларовано отримання позивачем доходу від підприємницької діяльності в сумі 64 920,00 грн. за 2017 рік.

Суд приєднав цей доказ до справи, оскільки достовірність цих відомостей у декларації визнано позивачем та про отримання 64920,00 грн. доходу за 2017 рік самим позивачем вказано у його книзі обліку доходів і витрат (а.с. 50 том 1), копію аркушів з якої ще раніше подано до справи.

В засіданні судом разом із сторонами за оригіналом книги обліку доходів підраховано, що за 2017 рік позивач отримував доходи з розрахунку в середньому 401,00 грн. на день (64920,00 :162 дні).

Згідно п.3) ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення судом повинно бути зазначена мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

На заперечення та запитання відповідача про те, що за 2018 рік середньоденні доходи у позивача разюче виросли у порівнянні з 2017 роком і як можна це пояснити, представник позивача вказав, що до позивача почали частіше ходити клієнти, замовляти більш дорогі послуги, він почав застосовувати більш дорогі фарби і засоби, а також підвищив свою кваліфікацію.

Однак ці доводи не були підтверджені позивачем ніякими доказами і чому це не робилося у 2017 році - не пояснено. Заперечення представників відповідача про те, що у кожному році завжди є періоди, коли замовлення у всіх перукарнях різко знижуються (січень-лютий, всі літні місяці з відпустками, кінець року) і як позивач може пояснити свої постійно високі доходи за всі періоди 2018 року, залишилися без пояснень.

Згідно ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд не має заперечень проти того, що відомості, внесені позивачем до книги доходів, у кінці року будуть внесені до річної декларації про доходи і будуть взаємно відповідати. Однак позивач працює без касового апарата, відомості про доходи у книгу обліку вносить на власний розсуд, а тому якщо у позивача на заперечення відповідача немає обґрунтованих пояснень із доказами щодо причин різкого збільшення своїх доходів у 2018 році до 1500 грн. в день, то суд вважає, що більш об'єктивними і доведеними будуть задекларовані відомості позивача про середньоденний його дохід за 2017 рік у розмірі 401 грн. Крім того, ці відомості потрапили до книги обліку доходів та річної декларації за 2017 рік ще до виникнення спору в суді по даній справі.

Таким чином суд вважає доведеним втрачений заробіток позивача за 49 днів у 2018 році, коли відповідачем вчинилися перешкоди позивачу у доступі до робочого місця лише на суму 19 649,00 (49 х 401,00 грн.), які і слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5 000 грн. моральної шкоди.

Вказана вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відшкодування моральної шкоди передбачено ст. 23 ЦК України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. При цьому моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Сторони є господарюючими суб'єктами, порушення своїх прав позивач пов'язує із невиконанням відповідачем умов господарського договору між сторонами. Позивач заявив позов саме як суб'єкт підприємницької діяльності, а тому, на думку суду, у позивача моральна шкода може виникнути лише внаслідок приниження ділової репутації.

Однак з пояснень представника позивача вбачається, що виникнення моральної шкоди позивач пов'язує із своїми душевними стражданнями через втрату заробітку, переживаннями через необхідність постійно протидіяти перешкодам у доступі на робоче місце, викликати поліцію, через погіршення самопочуття, що притаманно фізичній особі.

Позивач не доказав суду, що норми чинного законодавства, яким врегульовано правовідносини сторін, взагалі передбачають можливість відшкодування моральної шкоди учасника цих правовідносин. Така необхідність випливає із аналізу, наприклад ст. 200, 216 ЦК України, які прямо передбачають можливість відшкодування моральної шкоди у сфері інформації чи у зв'язку із вчиненням недійсного правочину.

Тому саме по собі порушення відповідачем умов договору оренди робочого місця від 01.02.2011 шляхом перешкоджання позивачу у доступі до робочого місця, за відсутності доказів про приниження цим ділової репутації позивача (в чому це виражено і перед якими конкретно особами це відбулося), не може бути підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди.

У відповідності до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з відповідача 15 450,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, яка надана позивачу адвокатом Константин В.М. за договором про надання правничої допомоги від 10.05.2018 (а.с. 34-39 том 1 та 130-131 том 2).

Згідно ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник відповідача вважає заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу адвоката Константин В.М. неспіврозмірними і просить їх зменшити.

Посилається на те, що в позовній заяві позивач просив стягнути лише 8 935,20 грн. на правову допомогу за ознайомлення адвоката з матеріалами справи, складення позовної заяви, представництво інтересів в суді (а.с. 10 том 1).

Натомість в кінці розгляду справи адвокат позивача доповнив свої послуги витратами на складання заяви про збільшення позовних вимог, складанням відповіді на відзив та ще однією годиною представництва інтересів в суді, що потягло зростання суми послуг майже в два рази.

У відповідності до ч. 3-5 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд вважає, що обґрунтованими витратами для надання правничої допомоги для позивача є сума в розмірі 10 000,00 грн., виходячи з складності справи та характеру наданих адвокатом послуг.

У відповідності до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 4 584,88 грн. судових витрат з урахуванням витрат на правову допомогу (при цьому за вимогу про усунення перешкод судовий збір покладається повністю на відповідача, за вимогу про стягнення моральної шкоди - на позивача, а за решту вимог із зменшеними адвокатськими послугами - пропорційно задоволеному (24%).

Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Усунути перешкоди фізичній особі - підприємцю Дубині Віктору Яковичу (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) у користуванні орендованим робочим місцем відповідно до договору оренди робочого місця від 01.02.2011, шляхом зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Лаура" (ідентифікаційний код 22797915, вул. В. Чорновола, 114/42 м. Черкаси) не чинити ФОП Дубині Віктору Яковичу перешкоди у користуванні орендованим робочим місцем в приміщенні перукарні "Лаура" за адресою: м. Черкаси, вул. Енгельса, 114/42;

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Лаура" (ідентифікаційний код 22797915, вул. В. Чорновола, 114/42 м. Черкаси) на користь фізичної особи - підприємця Дубини Віктора Яковича (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) штраф у розмірі 5 000,00 грн. за перешкоджання у доступі на робоче місце, 19 649,00 грн. упущеної вигоди, та 4 584,88 грн. судових витрат.

В решті вимог у позові відмовити.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 17 грудня 2018 (понеділок)

Суддя Н.М. Спаських