Рішення

від 18.12.2018 по справі 320/5396/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2018 року № 320/5396/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши в місті Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне управління-5 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

до суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне управління-5 , третя особа: Київський обласний центр зайнятості, про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 46422, 30 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, в порушення вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , у 2017 році не виконано норматив по створенню робочих місць та не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність. У зв'язку з чим позивач, враховуючи приписи статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , визначив за відповідачем суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 51431, 63 грн.

Ухвалою суду від 17.10.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Зазначеною ухвалою суду відповідачеві було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

02 листопада 2018 року на адресу суду від відповідача надійшли письмові заперечення на позов, за результатом вивчення змісту яких судом встановлено, що у поданому звіті форми 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік, у рядку 03 Кількість інвалідів - штатних працівників… помилково зазначено 1 особу, замість 2 . Крім того зазначено, що при зверненні відповідача подати коригуючий звіт за 2017 рік до Фонду соціального захисту інвалідів, з усіма підтверджуючими копіями документів про те, що на підприємстві дійсно було працевлаштовано та працювало за основним місцем роботи інвалідів у кількості двох осіб, Фонд соціального захисту інвалідів запропонував надати акт перевірки Головного управління Держпраці у Київській області про достовірність даних щодо працевлаштування інвалідів за 2017 рік. Відповіді від Головного управління Держпраці у Київській області по суті звернення відповідач не отримав.

Відповідачем разом із запереченнями було надано також повідомлення про прийняття працівника на роботу датою формування - 01.10.2015 (а.с. 44) та копії відповідних документів, з яких вбачається, що гр. ОСОБА_1 прийнятий на роботу в підприємство відповідача на підставі наказу № 2 від 01.10.2015 (а.с. 54) та приступив до виконання обов'язків з 05.10.2015. Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1, гр. ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи (загальне захворювання) (а.с. 46). Відповідно до наказу № 20 від 29.11.2017, гр. ОСОБА_1 звільнено за згодою сторін із займаної посади з 30.11.2017 (а.с. 55). Крім того, відповідно до контракту № 1 від 10.09.2014 (а.с. 51-53), на підприємство відповідача було прийнято на роботу гр. ОСОБА_2, який відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с. 48) є інвалідом ІІ групи у зв'язку із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

Крім того, ухвалою суду від 17.10.2018 витребувано від Київського обласного центру зайнятості подані відповідачем у 2017 році звіти про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів (форма № 3-ПН) тощо.

На виконання вимог ухвали від 17.10.2018 Київський обласний центр зайнятості надіслав до суду лист, в якому повідомив, що Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне управління-5 у 2017-2018 роках звітність за формою № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) для працевлаштування інвалідів до служби зайнятості не подавало. Також зазначив, що звіти з виконання робіт з працевлаштування осіб з інвалідністю до служби не подаються.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані учасниками справи, суд виходить з такого.

Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне управління-5 є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, що підтверджується відомостями, які містяться в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом в ЄДРПОУ: 38085033.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем було подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік, який прийнятий та зареєстрований 28.02.2018 за вх. № 3928 (а.с. 12).

Відповідно до вищезазначеного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 16 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , становить - 1 особа.

Таким чином, на думку позивача, з даних звіту вбачається, що відповідач не забезпечив працевлаштування 1 інваліда. Натомість, із представлених суду заперечень на позов відповідач пояснив, що ним помилково не включено у зазначений звіт у рядок 03 двох осіб з інвалідністю.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, відповідач, у зв'язку із відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 42825, 00 грн. та пеню в розмірі 3957, 30 грн., що разом становить 46422, 30 грн.

Судом встановлено, та не заперечується відповідачем, що станом на 30.11.2017 на підприємстві відповідача утворилася одна вакантна посада із двох наявних, не зайнята інвалідом, що підтверджується наказом № 20 від 29.11.2017, яким гр. ОСОБА_1 звільнено за згодою сторін із займаної посади з 30.11.2017 (а.с. 55).

З листа Київського обласного центру зайнятості від 06.11.2018 № 3061/13/9-18 судом встановлено, що відповідач впродовж 2017-2018 років жодного разу не подавав звіти за формою № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) для працевлаштування інвалідів до служби зайнятості.

Однак, із представлених суду письмових доказів встановлено, що кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях у підприємстві відповідача, створених відповідно до 4 % нормативу - складає 1 особа, в той час як фактично станом до 30.11.2017 працювало дві особи з інвалідністю, після 30.11.2017 - залишилася працювати одна особа з інвалідністю.

Судом встановлено, що на підприємстві відповідача, окрім звільненого 30.11.2017 гр. ОСОБА_1, на підставі контракту № 1 від 10.09.2014 (а.с. 51-53) також працює гр. ОСОБА_2, який відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с. 48) є інвалідом ІІ групи у зв'язку із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідно до пункту 22 контракту № 1, передбачений строк його дії - з 10.09.2014 по 10.09.2024. Доказів того, що гр. ОСОБА_2 як станом на 30.11.2017, так і після зазначеної дати не перебуває у трудових відносинах з відповідачем, матеріали справи не містять та позивачем зазначений факт не спростований.

Вважаючи, що відповідачем, всупереч вимогам статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , не працевлаштовано одного інваліда, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути в примусовому порядку з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ Про основи соціальної захищеності інвалідів в України (далі - Закон № 875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 № 223 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за № 552/13819 (далі - Порядок № 223).

Відповідно до частин другої та третьої статті 19 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у них професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18-1 Закону № 875-XII передбачено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 12 Закону України № 2694-XII від 14.10.1992 Про охорону праці , підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Таким чином, з аналізу вищезазначених норм Закону убачається, що працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організації чи до державної служби зайнятості, на яку, власне, і покладено обов'язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них.

Разом з тим суд зазначає, що передбачений статтею 19 Закону № 875-XII обов'язок по забезпеченню працевлаштування інвалідів не слід ототожнювати з обов'язком роботодавця здійснювати їх фактичний пошук і працевлаштування на створених останнім робочих місцях, оскільки законом на роботодавця цей обов'язок не покладається.

Згідно з Постановою Верховного Суду від 21.09.2018 у справі № 816/593/17, висновки якої в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховані судом в межах даного провадження, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Приписами статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно - господарських санкцій, за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається у розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, що використовує найману працю.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону № 875-XII, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 Про затвердження форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання затверджена форма звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

Згідно з вимогами вказаного Порядку форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма № 3 ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми № 3-ПН) відповідного року може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII. Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно з частиною другою статті 238 Господарського кодексу України, види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про вищевикладене зазначено також у статті 20 Закону № 875-XII.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої вищевказаної статті вбачається, що зазначена норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI Про зайнятість населення , роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для інвалідів відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

В свою чергу, необхідності у відповідача у спірний період вживати заходів щодо створення робочого місця для інваліда відповідно до нормативу та подання необхідної інформації про попит на робочу силу не виникло, оскільки як зазначалося вище, відповідачем створено робоче місце для особи з інвалідністю, яке зайнято гр. ОСОБА_2

З наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що на підприємстві відповідача, окрім звільненого 30.11.2017 гр. ОСОБА_1, на підставі контракту № 1 від 10.09.2014 (а.с. 51-53) також працює гр. ОСОБА_2, який відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с. 48) є інвалідом ІІ групи у зв'язку із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, та, відповідно до пункту 22 контракту № 1, строк його дії - з 10.09.2014 по 10.09.2024. Доказів того, що гр. ОСОБА_2 як станом на 30.11.2017, так і після зазначеної дати не перебуває у трудових відносинах з відповідачем, матеріали справи не містять та позивачем зазначений факт не спростований.

Так, у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів та відсутності попиту на робочі місця, якщо при цьому цей суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом № 875-XII заходів для працевлаштування останніх, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватись.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або: 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-XII, а саме, не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону № 875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Як вже зазначалось судом, відповідно до звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 16 осіб, підлягало працевлаштуванню - 1 особа інваліда та працевлаштовано 1 особу, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Крім того, доказів на підтвердження того, що відповідачем не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів або ж про факти відмови у працевлаштуванні з боку відповідача за зверненням інваліда або направленням державної служби зайнятості, позивачем суду не надано та про таке не зазначено.

Отже суд вважає, що відповідачем жодних порушень щодо незабезпечення працевлаштування інвалідів у кількості однієї особи на його підприємстві не вчинено.

Таким чином, в діях відповідача відсутній склад інкримінованого позивачем правопорушення, а відтак, застосування до нього адміністративного-господарських санкцій та пені за не працевлаштування інвалідів, не ґрунтується на нормах чинного законодавства та спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача, підтвердженими відповідними письмовими доказами.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено не на користь суб'єкта владних повноважень, в силу вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повне рішення складено та підписано 18.12.2018.

Суддя Панченко Н.Д.