Постанова

від 20.05.2019 по справі 320/5396/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5396/18 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Лічевецького І.О., Земляної Г.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.12.2018 у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне управління - 5 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне управління-5 , третя особа: Київський обласний центр зайнятості, про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 46422, 30 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.12.2018 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Доводи апелянта, зокрема, обґрунтовані тим, що відповідачем підроблено контракт № 1 від 10.09.2014 для обґрунтування правомірності своєчасного неподання ним до Центру зайнятості Звіту за формою № 3-ПН у зв`язку із звільненням з роботи 30.11.2018 ОСОБА_1 , працівника - особи з інвалідністю.

Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажне управління-5 було подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік, який прийнятий та зареєстрований 28.02.2018 за вх. № 3928, відповідно до якого, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 16 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , становить - 1 особа.

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що з даних звіту вбачається, що відповідач не забезпечив працевлаштування 1 інваліда, а із представлених суду заперечень на позов відповідач пояснив, що ним помилково не включено у зазначений звіт у рядок 03 двох осіб з інвалідністю.

Вважаючи, що відповідачем, всупереч вимогам статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні № 875-XII, не працевлаштовано одного інваліда, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути в примусовому порядку з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що відповідачем жодних порушень щодо незабезпечення працевлаштування інвалідів у кількості однієї особи на підприємстві не вчинено, а тому в діях відповідача відсутній склад інкримінованого позивачем правопорушення.

Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Положеннями статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно - господарських санкцій, за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається у розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, що використовує найману працю.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону № 875-XII, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 Про затвердження форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання затверджена форма звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

Згідно з вимогами вказаного Порядку форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма № 3 ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми № 3-ПН) відповідного року може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII. Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Так, згідно з розрахунком позивача, у зв`язку із відсутністю в штаті відповідача необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, останній зобов`язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 42825, 00 грн. та пеню в розмірі 3957, 30 грн., що разом становить 46 422, 30 грн.

Станом на 30.11.2017 на підприємстві відповідача утворилася одна вакантна посада із двох наявних, не зайнята інвалідом, що підтверджується наказом № 20 від 29.11.2017, яким ОСОБА_1 звільнено за згодою сторін із займаної посади з 30.11.2017.

Лист Київського обласного центру зайнятості від 06.11.2018 № 3061/13/9-18 містить інформацію про те, що відповідач впродовж 2017-2018 років не подавав звіти за формою № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) для працевлаштування інвалідів до служби зайнятості.

Разом з тим, суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що з наданих відповідачем доказів вбачається, що кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях у підприємстві відповідача, створених відповідно до 4 % нормативу - складає 1 особа, в той час як фактично станом до 30.11.2017 працювало дві особи з інвалідністю, а після 30.11.2017 - залишилася працювати одна особа з інвалідністю.

Як видно з матеріалів справи, у відповідача, окрім звільненого 30.11.2017 працівника ОСОБА_1 , на підставі контракту № 1 від 10.09.2014 також працює ОСОБА_2 , який відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 є інвалідом ІІ групи у зв`язку із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідно до пункту 22 контракту № 1, передбачений строк його дії - з 10.09.2014 по 10.09.2024.

Оцінюючи доводи апелянта стосовно того, що відповідачем було підроблено зазначений вище контракт, колегія суддів вважає мотивованими аргументи суду першої інстанції, який вказав, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 як станом на 30.11.2017, так і після зазначеної дати не перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 19 Закону Про основи соціальної захищеності інвалідів в України № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у них професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18-1 Закону № 875-XII передбачено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 12 Закону України № 2694-XII від 14.10.1992 Про охорону праці , підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Відтак, працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організації чи до державної служби зайнятості, на яку, власне, і покладено обов`язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них.

Крім того, суд першої інстанції вірно вказав, що передбачений статтею 19 Закону № 875-XII обов`язок по забезпеченню працевлаштування інвалідів не слід ототожнювати з обов`язком роботодавця здійснювати їх фактичний пошук і працевлаштування на створених останнім робочих місцях, оскільки законом на роботодавця цей обов`язок не покладається, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.09.2018 у справі № 816/593/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу. Натомість, законом також передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

В контексті наведеного, суд першої інстанції вірно зазначив, що необхідності у відповідача у спірний період вживати заходів щодо створення робочого місця для інваліда та подання необхідної інформації про попит на робочу силу не виникло, оскільки як зазначалося вище, відповідачем створено робоче місце для особи з інвалідністю, яке було зайнято ОСОБА_2 , який, як вказано вище, окрім звільненого 30.11.2017 працівника ОСОБА_1 , на підставі контракту № 1 від 10.09.2014 також працював у відповідача та відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 є інвалідом ІІ групи.

Вказане вище не спростовано апелянтом жодними доказами, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, а тому, враховуючи факт роботи осіб з інвалідністю на підприємстві відповідача, останній не повинен нести відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII.

Жодних інших мотивованих доводів з посиланням на положення нормативно-правових актів, які б свідчили про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, апеляційна скарга не містить.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.12.2018 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко

Суддя І.О. Лічевецький

Суддя Г.В. Земляна