Постанова

від 18.12.2018 по справі 361/10268/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 361/10268/13-ц

провадження № 22-ц/824/3091/2018

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)

суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.

за участю секретаря судового засідання - Булах А.А.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи

відповідачі - ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Технології Експлуатація Сервіс Транспорту

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2013 року у складі судді Білик Г.О.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Технології Експлуатація Сервіс Транспорту про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2013 року представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості у розмірі 230 213,48 грн.

В обґрунтування вимог зазначав, що 27 червня 2007 року між ЗАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №КС-110/07, відповідно до якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит у сумі 167 500,00 грн., а відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, у строки та на умовах, що передбачені кредитним договором та додатком №1 до нього - графіком платежів. З метою забезпечення виконання кредитного договору 27 червня 2007 року між ЗАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та ТОВ Виробнича фірма Технології Експлуатація Сервіс Транспорту було укладено договір поруки №РКС-110/-7.

Вказував, що 17 грудня 2012 року між ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та ТОВ Кредитні ініціативи укладено Договір відступлення прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк відступає, а ТОВ Кредитні ініціативи набуває всі права вимоги кредитора за кредитними договорами та договорами щодо забезпечення виконання основного зобов'язання.

Стверджував, що первинний кредитор свої зобов'язання перед відповідачем виконав, надавши кредит у сумі 167 500,00 грн. Однак, відповідач ОСОБА_1 у порушення умов кредитного договору неналежно виконував свої зобов'язання, а тому станом на 30 вересня 2013 року утворилася заборгованість по тілу кредиту у розмірі 128 412,00 грн., заборгованість за відсотками у розмірі 87 134,32 грн., штрафні санкції у розмірі 14 667,16 грн., що в зальній сумі становить 230 213,48 грн.

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2013 року позов задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ Виробнича фірма Технології Експлуатація Сервіс Транспорту заборгованість за кредитним договором №КС-110/07 від 27 червня 2007 року в сумі 230 213,48 грн. та судовий збір у сумі 2 302,13 грн.

У червні 2018 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав заяву про перегляд вказаного заочного рішення.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду, 08 жовтня 2018 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням вимог статті 376 ЦПК України, у зв'язку з чим заочне рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

В мотивування вимог зазначає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права в частині належного повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, призначене на 18 грудня 2013 року. Посилається на те, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання, крім того, не містять підтвердження ані направлення судових повісток ОСОБА_1, ані оголошення у пресі про розгляд справи.

Зазначає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права в частині позовної давності три роки та один рік. Пояснює, що позивач надав розрахунок заборгованості за кредитом у період з 27 червня 2007 року по 30 вересня 2013 року, що становить п'ять років та три місяці, однак загальний термін позовної давності становить три роки.

На думку апелянта, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме те, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 травня 2009 року вже було стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за даним кредитним договором на користь первісного кредитора ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк , на підставі якого було відкрито виконавче провадження . Виходячи з цього, уважає, що ОСОБА_1 двічі притягнутий до відповідальності за тілом кредиту та за штрафними санкціями, вимоги стосуються подвійної відповідальності.

Також указує, що висновки суду не відповідають обставинам справи, за якими позивач зобов'язаний був звертатися до суду про заміну сторони у виконавчому провадженні на підставі рішення суду, за яким відкривалося виконавче провадження. Обґрунтовує тим, що заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто на будь-якій стадії процесу.

Посилається на те, що суд першої інстанції помилково визнав встановленими обставини, які мають значення для справи, а саме, що стосується обов'язковості письмового повідомлення відповідача ОСОБА_1 про заміну кредитора у зобов'язанні новим кредитором. Зазначає, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про зміну кредитора у зобов'язанні.

При зверненні з апеляційною скаргою апелянт подав заяву, в якій просить застосувати строки позовної давності у справі за позовом ТОВ Кредитні ініціативи до ОСОБА_1, ТОВ Виробнича фірма Технології Експлуатація Сервіс Транспорту про стягнення заборгованості, щодо нарахованої заборгованості.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах постановлено ліквідувати Апеляційний суд міста Києва.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року № 1402- VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (пункт шостий статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 суддів Апеляційного суду міста Києва переведено на посади суддів до Київського апеляційного суду.

Згідно повідомлення, опублікованого в газеті Голос України , з 3 жовтня 2018 року свою процесуальну діяльність розпочав Київський апеляційний суд.

Представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, своїх представників не направили, про день, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача ОСОБА_3, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що до ТОВ Кредитні ініціативи перейшли всі права ПАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк щодо права заявлення вимоги до відповідачів за кредитним договором № КС-110/07 від 27 червня 2007 року, який ОСОБА_1 належним чином не виконувався, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Залишаючи без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи.

Проте, з такими висновками суду погодись неможливо, оскільки таких висновків суд дійшов не з'ясувавши дійсні обставини спору та без належної оцінки доказів.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Однак, рішення суду не відповідає вказаним нормам, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового по суті заявлених позовних вимог.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 27 червня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №КС-110/07, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 167 500 грн. 00 коп., строком до 27 червня 2012 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17 % річних, а позичальник зобов'язався прийняти кредитні кошти, належним чином використати, та повернути позивачу на умовах та порядку, що визначені договором.

Згідно з розрахунком позивача через неналежне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором станом на 30 вересня 2013 року утворилась заборгованість у сумі 230 213 грн. 48 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 128 412 грн. 00 коп., заборгованість по відсотках - 87 134 грн. 32 коп., штрафні санкції - 14 667 грн. 16 коп. (а.с.33).

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №КС-110/07 від 27 червня 2007 року між Публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк , ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Технології Експлуатація Сервіс Транспорту того ж дня укладено Договір поруки № РКС-110/07, за умовами пункту 2.1 якого поручитель у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором зобов'язався виконати зобов'язання по погашенню заборгованості за кредитним договором, а саме, заборгованість у розмірі наданого кредиту - 167 500 грн.; нараховані за користування кредитом проценти на момент погашення вказаної суми кредиту; неустойки (штрафу, пені); збитків, завданих кредиторові.

Також судом установлено, що 17 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи та Публічним акціонерним товариством Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк укладено договір відступлення права вимоги.

Згідно наданого ТОВ Кредитні ініціативи витягу з Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року до товариства перейшло право вимоги стягнення заборгованості з ОСОБА_1 по кредитному договору № КС-110/07 від 27 червня 2007 року.

Відповідно до п.2.1, 2.2 Договору первинний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає кредитний портфель, внаслідок чого новий кредитор набуває всіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань.

Згідно статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок надання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно зі статтею 514 цього кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору відступлення права вимоги (цесії), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, у тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У частині першій статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Разом з тим, з матеріалів справи убачається, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 травня 2009 року у справі № 2-755/2009 за позовом Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії Ленінградське відділення Промінвестбанку в м. Київ до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Технології Експлаутація Сервіс Транспорту про стягнення суми заборгованості за кредитним договором позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Технології Експлуатація Сервіс Транспорту на користь Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) філія Ленінградське відділення Промінвестбанку в м. Київ 138 635 грн. 83 коп. заборгованості за кредитним договором, 1 416 грн. 36 коп. судових витрат, а всього стягнуто 140 052 (сто сорок тисяч п'ятдесят дві) грн. 19 коп.

При ухвалені вищевказаного рішення судом було встановлено наступні обставини справи.

27 червня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком в особі філії Ленінградське відділення Промінвестбанку в м. Київ та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № КС-110/07, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 167 500 грн. для придбання автомобіля Богдан зі сплатою 17 % річних строком до 27 червня 2012 року (а.с. 7-11).

27 червня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком в особі філії Ленінградське відділення Промінвестбанку в м. Київ та ОСОБА_1 укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, відповідно до якого в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, ОСОБА_1 передав у заставу банку автомобіль Богдан А-069.21, 2006 року випуску (а.с. 12-13).

27 червня 2007 року між позивачем, ОСОБА_1 та ТОВ Виробнича фірма Технології Експлуатація Сервіс Транспорту укладено договір поруки.

Святошинським районним судом м. Києва також установлено, що свої зобов'язання Філія Ленінградське відділення Промінвестбанку в м. Київ за кредитним договором виконала у повному обсязі, а відповідач ОСОБА_1 з липня 2008 року кошти не сплачував, у зв'язку із чим станом на 06 лютого 2009 року виникла заборгованість на загальну суму 138 635, 83грн.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової часини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником, а правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою визначені статтею 554 ЦК України.

Таким чином, посилаючись на норми статті 1050 ЦК України щодо права позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики та встановивши наявність порушення умов кредитного договору № КС-110/07 від 27 червня 2007 року ОСОБА_1, місцевий суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Вказане рішення набрало законної сили.

Згідно статті 18 ЦПК України судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України.

Після набрання рішенням законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (частини друга статті 223 ЦПК України (2004 року).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постановах: від 26 листопада 2014 року № 6-75цс14, від 3 лютого 2016 року № 6-2017цс15, від 6 липня 2016 року № 6-1199цс16, а також аналогічного висновку дійшов Верховний суд в постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 756/11318/15-ц (провадження № 61-4859св18).

Відповідно до частини 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що такі обставини встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Виходячи з наведеного, колегія суддів доходить висновку, що стосовно відповідачів ОСОБА_1 та ТОВ Виробнича фірма Технології Експлуатація Сервіс Транспорту ухвалені два судових рішення між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав, що фактично є подвійною відповідальністю за одним зобов'язанням.

Відповідно до положень статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Отже, стягнення з відповідачів солідарно заборгованість за невиконання зобов'язання за одним й тим самим кредитним договором № КС-110/07 від 27 червня 2007 року двічі прямо заборонено законом.

Окрім того, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, представник відповідача зазначав, що його довіритель ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання.

Ухвалюючи заочне рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, згідно письмового клопотання, наявного в матеріалах справи, просив розглядати справу у його відсутності на підставі наявних доказів та матеріалів, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Згідно з положеннями частини першої статті 158 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини третьої статті 74 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Згідно із частиною четвертою вказаної статті судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України (у редакції, яка була чинною на момент розгляду справи) судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

На підставі статті 224 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення) суд до постановлення ухвали про заочний розгляд справи обов'язково повинен перевірити факт повідомлення відповідача належним чином про час і місце судового засідання. Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи повинно проводитися відповідно до вимог статей 74-76 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення).

При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо відповідні докази відсутні, то відповідач не може вважатися повідомленим належним чином, і підстав для заочного розгляду справи не існує.

Відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого невідоме, навіть після звернення до адресного бюро та органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. При цьому друкований орган, в якому розміщуються відповідні оголошення, визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частини 9,10 статті 74 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення).

У матеріалах справи міститься конверт з відміткою Судова повістка , направлений судом на адресу ОСОБА_1 та повернений за закінченням терміну зберігання (а.с. 45), в якому міститься ухвала від 01 листопада 2013 року про відкриття провадження та призначення справи до розгляду на 29 листопада 2013 року.

Згідно протоколу судового засідання від 29 листопада 2013 року суд ухвалив відкласти розгляд справи на 18 грудня 2013 року на 11 год. 40 хв. у зв'язку з першою неявкою позивача та ненадходженням до суду зворотних повідомлень про вручення судової повістки відповідачам.

У матеріалах справи відсутні докази направлення сторонам судових повісток про призначення справи до розгляду на 18 грудня 2013 року.

18 грудня 2013 року суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача і відповідача та ухвалив заочне рішення, не перевіривши отримання судової повістки відповідачем.

Виходячи з наведеного, колегія суддів доходить висновку, що, розглянувши справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час та місце розгляду справи, місцевий суд порушив його права на участь у судовому процесі.

Нормами пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи, що позбавило його права на участь у судовому засіданні, є обґрунтованими, а порушення судом норм процесуального права відповідно до вимог пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового.

Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, оскільки при ухваленні судового рішення суд першої інстанції не дослідив належним чином обставини справи, подані сторонами докази та не звернув увагу на існування рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 травня 2009 року, яким вже стягнуто достроково з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором № КС-110/07 від 27 червня 2007 року, тобто вирішено питання щодо виконання зобов'язань за даним кредитним договором, колегія суддів, зважаючи на норми статті 367 ЦПК України, доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2013 року - скасуванню.

Виходячи з викладеного, колегія суддів не вирішує питання про застосування строку позовної давності з огляду на необґрунтованість позовних вимог.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов'язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі Краска проти Швейцарії визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті , тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів доходить висновку про скасування рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 151 грн. за подання позовної заяви та 3 453,20 грн. за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2013 року - скасувати.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма Технології Експлуатація Сервіс Транспорту про стягнення заборгованості - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи на користь ОСОБА_1 1 151 грн. за подання позовної заяви та 3 453,20 грн. за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 грудня 2018 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.Ф. Мазурик

Л.Д. Махлай