Постанова

від 17.12.2018 по справі 905/350/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" грудня 2018 р.                                                              Справа № 905/350/18   Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гетьман Р.А. , суддя  Хачатрян В.С. за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О. за участю представників сторін: позивача - не з'явився відповідача - не з'явився розглянувши апеляційну скаргу ТОВ "Реліс", м. Київ (вх. № 369Д) на рішення господарського суду Донецької області від 23.05.2018  у справі № 905/350/18 (повний текст якого складено в приміщенні зазначеного суду  29.05.2018 суддею Зекуновим Е.В.) за позовом ТОВ "Реліс", м. Київ до ТОВ  "Лєон", м. Київ про  визнання права власності ВСТАНОВИЛА: У лютому 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю “Реліс” звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лєон”, в якому керуючись статтею 392 Цивільного кодексу України, просив визнати право власності на приміщення спортивного клубу з прибудовою басейну літ.А1-1 в адміністративній будівлі літ.А-2.9, площею 4520,3 кв.м., розташованого за адресою м. Донецьк, вул. Овнатаняна, б.16А. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що протоколом №1 загальних зборів учасників ТОВ “Лєон” від 10.07.2017р. було прийнято рішення про створення ТОВ “Реліс” та передання спортивного клубу з прибудовою басейну в статутний капітал в якості внеску засновника. 26.10.2017р. на загальних зборах ТОВ “Реліс” було прийнято рішення, оформлене протоколом №2, про вихід із складу учасників ТОВ “Леон” та передачу частки учасника на користь нових учасників. Після виходу зі складу учасників ТОВ “Реліс”, відповідач, вимагає повернення йому спірного нежитлового приміщення, чим на погляд позивача, не визнає права ТОВ “Реліс” на вказане майно. Рішенням господарського суд Донецької області від 23.05.2018 у справі № 905/350/18 у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Реліс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Лєон" про визнання права власності на приміщення спортивного клубу з прибудовою басейну літ. А1-1 в адміністративній будівлі літ.А-2.9, площею 4520,3 кв.м., розташованого за адресою м. Донецьк, вул. Овнатаняна, б.16-А відмовлено повністю. Не погодившись з рішення господарського суду першої інстанції, до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Реліс", в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 23.05.2018 у справі №905/350/18 та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Так, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не надані суду належні та допустимі докази які свідчать, що право власності позивача на приміщення спортивного клубу з прибудовою басейну літ.А1-1 в адміністративній будівлі літ. А-2.9 площею 4520,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Донецька обл., вул. Овнатаняна, буд. 16А, оспорюється або не визнається відповідачем, а тому відсутні правові підстави для застосування ст. 392 ЦК України, оскільки таке твердження суду першої інстанції суперечить, на думку апелянта, наявним в матеріалах справи доказам. Даний спір саме і виник саме з приводу того, що відповідач, який вийшов зі складу учасників позивача, не визнає право власності ТОВ «Реліс» на нерухоме майно, передане ним в статутний капітал, в зв'язку з чим вимагав повернути це майно на підставі ст. 54 Закону України «Про господарські товариства». Фактично, відповідач вимагає від позивача повернути належне ТОВ «Лєон» майно, в зв'язку з його виходом з товариства. Так, в матеріалах справи наявні копії листів представника відповідача (оригінали були надані суду для огляду) з вимогою надати всі правовстановлюючі документи та забезпечити явку уповноважених представників позивача до державного реєстратора з метою внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про реєстрацію права власності на приміщення за відповідачем. Доказами не визнання відповідачем права власності, на думку апелянта, є відзив на позовну заяву у якому відповідач просить відмовити у позові та пояснення представника відповідача, який під час підготовчого судового засідання заперечувала проти позову. Оскільки приміщення має бути повернуто відповідачу, а позивач чинить перешкоди у повернені приміщення. Крім того, як зазначає апелянт, на адресу позивача надійшла від відповідача копія позовної заяви з додатками про витребування майна з чужого володіння. Зазначений позов обґрунтований тим, що ТОВ «Лєон» не визнає право власності ТОВ «Реліс» на спірні приміщення. Як зазначає апелянт, представник відповідача підтверджувала, що ТОВ «Лєон» має намір подати до суду відповідну позовну заяву. Відповідач посилається на ст. 54 Закону України «Про господарські товариства», якою зазначено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. На вимогу учасника вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 23.07.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Реліс" на рішення господарського суд Донецької області від 23.05.2018 у справі №905/350/18; встановлено сторонам строк для подання відзиву з доказами його надсилання іншим учасникам справи в порядку ст. 263 ГПК України до 07.08.2018. Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 23.07.2018 розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Реліс" на рішення господарського суд Донецької області від 23.05.2018 у справі №905/350/18 призначено на 12.09.2018. Відповідач 11.09.18 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги позивача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка. Так, відповідач зазначає, що спірне нерухома майно належить ТОВ «Лєон» та, зв'язку з виходом останнього зі складу учасників ТОВ «Реліс», має бути повернуто позивачем. Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 12.09.2018 оголошено перерву у судовому засіданні у справі №905/350/18 до 24.09.2018. Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 24.09.2018 оголошено перерву у судовому засіданні у справі № 905/350/18 до 04.10.2018. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2018 прийнято дану справу до провадження Східного апеляційного господарського суду та призначено до розгляду на  21.11.2018. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2018 оголошено про перерву у розгляді справи до 17.12.2018. В судове засідання, призначене на 17.12.2018 представники сторін не з'явились, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином. Натомість, представник позивача звернувся з клопотання про розгляд справи за його відсутності. Копії ухвали від 21.11.2018, яка була направлена на юридичну адресу ТОВ «Лєон» (04211, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 2Д, квартира 356, зазначена адреса є адресою місцезнаходження відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) повернулась до суду із відміткою пошти “за закінченням терміну зберігання”. Отже, судом вчинено всіх процесуальних дій, щодо повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, однак правом на участь свого представника в судовому засідання апеляційної інстанції відповідач не скористався. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду та повернення його до суду з поміткою “за закінченням терміну зберігання” та не звернення відповідача на пошту для отримання судової повістки є наслідком свідомої бездіяльності відповідача щодо його належного отримання, тобто є власною волею учасника справи. Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Враховуючи, що учасники судового процесу були повідомлені належним чином, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні. Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як встановлено колегією суддів, що ТОВ “Лєон” засноване 23.01.2009, номер реєстраційного запису в Єдиному державному юридичних осіб , фізичних осіб-підприємців та громадських формувань – 1    266    102 0000 032410, ідентифікаційний код юридичної особи – 36307383. Засновник ТОВ “Лєон” -  ТОВ “НТНК” (код ЄДРПОУ 35730361). Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане головним управлінням благоустрою та комунального обслуговування Донецької міської ради, 09.11.2011 за ТОВ “Лєон” було зареєстровано право власності на приміщення спортивного клубу з прибудовою басейну літ.А1-1 в адміністративній будівлі літ.А-2.9, площею 4520,3 кв.м., розташованого за адресою м. Донецьк, вул. Овнатаняна, б.16А. (а.с.14-15) Протоколом №1 загальних зборів учасників ТОВ “Лєон” від 10.07.2017 було прийнято рішення про створення ТОВ “Реліс” та передання спортивного клубу з прибудовою басейну в статутний капітал в якості внеску засновника. Засновником та єдиним учасником ТОВ “Реліс” є відповідач (а.с.16). Згідно акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ “Реліс” від 10.07.2017 вказане приміщення було передано позивачу ТОВ “Лєон” (а.с.17). 11.07.2017 державним реєстратором внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно про запис право власності ТОВ “Реліс” на спірне нерухоме майно (а.с.18). 26 жовтня 2017 року між відповідачем та Терешонок Іриною Миколаївною укладено договір купівлі - продажу частки у статутному капіталі ТОВ “Реліс” (надалі - договір - 1). Згідно п. 1.1. договору -1 ТОВ “Лєон” передав Терешонок Ірині Миколаївні частку у статутному капіталі ТОВ “Реліс” у розмірі 95%, що становить 570 000 грн. 00 коп. Відповідно до п. 2.1 договору - 1 продаж частки здійснено у розмірі 9 500 (дев'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. 26 жовтня 2017 року між відповідачем та Іщенко Марією Олександрівною укладено договір купівлі - продажу частки у статутному капіталі ТОВ “Реліс” (надалі - договір - 2). Згідно п. 1.1. договору -2 ТОВ “Лєон” передав Іщенко Марії Олександрівні частку у статутному капіталі ТОВ “Реліс” у розмірі 5%, що становить 30 000 грн. 00 коп. Відповідно до п. 2.1 договору - 2 продаж частки здійснено у розмірі 500 (п'ятсот) грн. 00 коп. 26.10.2017 на загальних зборах ТОВ “Реліс” було прийнято рішення, оформлене протоколом №2, про вихід із складу учасників ТОВ “Лєон” та передачу частки учасника на користь нових учасників. Відповідну інформацію про зміну складу учасників ТОВ “Реліс” внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.52-53) та підтверджується Статутом ТОВ “Реліс” в новій редакції від 26.10.2017. 01 лютого 2018 р. на адресу позивач надійшов лист від ТОВ “Леон”, яким відповідач повідомляв позивача, що у зв'язку з виходом ТОВ “Лєон” зі складу учасників ТОВ “Реліс”, відповідач має право на повернення йому майна, внесеного до статутного фонду цього Товариства. Вважаючи, що ТОВ “Лєон” оспорює та не визнає право власності ТОВ “Реліс” на приміщення спортивного клубу з прибудовою басейну, яке розташоване за адресою м. Донецьк, вул. Овнатаняна, б.16А, керуючись нормами статті 392 Цивільного кодексу України, ТОВ “Реліс” звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про визнання права власності. Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів виходить з наступного: Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Зміст зазначених у ст. 15 Цивільного кодексу України підстав для захисту не розкривається, але він відображений у відповідних нормах ст.ст., що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин. Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб'єктивного цивільного права, зокрема, на майно, на право користування майном, на частину в загальному майні, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб'єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб'єктивного права. Водночас тут відсутнє звернення інших осіб до юрисдикційних органів про відсутність у особи цивільного права. Оспорювання суб'єктивного цивільного права відображає такий стан правовідносин, коли суб'єктивне цивільне право заперечується в юрисдикційному органі. Якщо таким органом є суд, то особа, чиє право оспорюється, може вимагати його визнання шляхом звернення із зустрічним позовом. Процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що завданням судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать, в тому числі, визнання права. Застосування конкретного  способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.   За змістом статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Отже, позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право не визнається. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, зокрема й про усунення перешкод у здійсненні невизнаного права шляхом зобов'язання вчинити певні дії, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення. Крім того, наслідком визнання права може бути визнання наявності або відсутності обов'язків у особи або їх припинення, визнання особи такою, що втратила право, визнання наявності правовідносин тощо, про що також можуть заявлятися позовні вимоги (постанова Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №6-1044цс16 та Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України, здійснений Верховним судом України). Оскільки правова природа вимог про визнання права власності є вимогами про визнання права, до предмету доказування у справі входять обставини щодо невизнання чи оспорення відповідачем такого факту. Як встановлено колегією суддів, на підставі протоколу №1 загальних зборів учасників ТОВ “Лєон” від 10.07.2017 спірне нежитлове приміщення було передане відповідачем до статутного капіталу ТОВ “Реліс” Відповідно до частини 1    статті 182 Цивільного кодексу України  право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. При цьому за змістом пункту 1 частини 1    статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень"    державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Запис про право власності ТОВ “Реліс” на спірне нерухоме майно державним реєстратором було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 11.07.2017. Згідно до статті 144 Цивільного кодексу України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів. За змістом статті 148 Цивільного кодексу України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом. У відповідності до статті 54 Закону України “Про господарські товариства” при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. На підставі рішення загальних зборів ТОВ “Реліс”, оформленого протоколом №2, ТОВ “Лєон” вийшов зі складу учасників цього Товариства, та посилаючись на норми ст.ст.144, 148 Цивільного кодексу України, ст. 54 Закону України “Про господарські товариства” просить повернути його вклад в натуральній формі. Позивач пояснює, що домовленість між учасниками позивача та учасниками відповідача про заміну способу виплати відповідачу вартості майна за статутний капітал ТОВ “Реліс” з грошової компенсації на передачу майна в натурі, між сторонами спору відсутня; відповідач отримав грошові кошти за продаж часток у статутному капіталі ТОВ “Реліс”, яка складає 100%, однак, вимагає повернення ще й частки у натурі. Позивач вважає, що за цих обставин ТОВ “Лєон” після виходу зі складу ТОВ “Реліс”, згідно ст.ст.144, 148 Цивільного кодексу України, ст. 54 Закону України “Про господарські товариства” не має правових підстав для отримання вкладу в натуральній формі. Колегія суддів зазначає, що встановлені судом обставини, які не оспорюються жодною з сторін даної справи, свідчать про відсутність підстав позову. Так, вимога відповідача про передання йому майна внаслідок виходу з господарського товариства, за своєю правовою суттю є визнанням права власності. Зокрема, відповідач звертається до позивача як до власності речі, і, посилаючись на певний юридичний факт, вимагає передання речі з власності позивача у власність відповідача.    Таку вимогу колегія суддів за жодних умов не може кваліфікувати як невизнання чи оспорювання права.   Наведені докази в сукупності дають підстави для висновку, що відповідач, до якого, власне, заявлені вимоги про визнання права власності на приміщення спортивного клубу з прибудовою басейну літ.А1-1 в адміністративній будівлі літ.А-2.9, площею 4520,3 кв.м., розташованого за адресою м. Донецьк, вул. Овнатаняна, б.16А, не заперечує та не оспорює факту переходу прав власності цього нерухомого майна до ТОВ “Реліс” на підставі протоколу №1 загальних зборів учасників ТОВ “Лєон” від 10.07.2017, у зв'язку з чим позивачем не доведено, що відповідачем не визнається чи оспорюється існування його права власності на вказане нерухоме майно, а отже і не доведено існування певної невизначеності у своєму правовому статусі у правовідносинах з відповідачем. Посилання апелянта на те, що ТОВ «Лєон» має намір подати до суду позовну заяву про визнання за ним права власності на спірне майно не підтверджується матеріалами справи, а наявність листування між позивачем та відповідачем не є доказом існування на даний час спору щодо визнання права власності на спірне майно. Виходячи із приписів  ст.2 Господарського процесуального кодексу України ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України    можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного захищуваного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог. Так, Верховний Суд України у постанові від 18 травня 2016 р. у справі № 6-658цс15 висловив наступну правову позицію: “Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні”. Частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Згідно з п.3 ст.129 Конституції України та ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Оскільки позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції  належних та допустимих доказів які свідчать, що право власності ТОВ “Реліс” на приміщення спортивного клубу з прибудовою басейну, яке розташоване за адресою м. Донецьк, вул. Овнатаняна, б.16А, оспорюється або не визнається ТОВ “Лєон”, у колегії суддів відсутні правові підстави для застосування норм ст. 392 Цивільного кодексу України для вирішення цього спору та задоволення позовних вимог про визнання права власності. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки місцевого господарського суду, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ТОВ "Реліс", м. Київ на рішення господарського суду Донецької області від 23.05.2018  у справі № 905/350/18 залишити без задоволення. Рішення господарського суду Донецької області від 23.05.2018  у справі № 905/350/18 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Повний тест постанови апеляційного суду складено 20.12.2018. Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Головуючий суддя                                                                    М.М. Слободін Суддя                                                                                           Р.А. Гетьман Суддя                                                                                           В.С. Хачатрян