Рішення

від 20.12.2018 по справі 914/1757/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 20.12.2018Справа №  914/1757/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Львівська автобаза №1»  (79036, м. Львів, вул. Пасічна, 127) до        Дочірнього підприємства «АТЛ Україна»   (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 34) про  стягнення 55 566,28 грн Представники сторін не викликались ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська автобаза №1» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Дочірнього підприємства «АТЛ Україна» про стягнення 55 566,28 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 19.10.2016 між Товариством з додатковою відповідальністю «Львівська автобаза №1» та Дочірнім підприємством «АТЛ Україна» був укладений договір №АВ/0181 про транспортно-експедиційні послуги, відповідно до умов якого позивач зобов'язався прийняти та доставити довірений йому вантаж у пункт призначення у строки і по маршруту, обумовлену сторонами в заявці й здати вантаж  уповноваженій  на одержання вантажу особі, а відповідач зобов'язався оплатити перевезення  вантажу. За доводами позивача, останнім було належно виконано умови договору, проте відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за договором щодо повної оплати, у зв'язку з чим у  останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 55  566,28 грн. Ухвалою Господарського суду Львівської області № 914/1757/18 від 25.09.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська автобаза №1» було передано за підсудністю до Господарського суду м. Києва. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу № 914/1757/18 передано на розгляд судді Пукшин Л.Г. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.10.18 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України залишено позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Львівська автобаза №1» без руху та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви, а саме надати суду докази часткової сплати транспортних послуг у розмірі 20 000,00 грн., докази направлення на адресу відповідача претензії вих.№431 від 12.09.2017, обґрунтування та детальний розрахунок штрафних санкцій, які були нараховані відповідачу та виставлені позивачем у вигляді  рахунка-фактури №330 від 28.10.2016 на суму 2556,28 грн. 08.11.2018 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Товариства з додатковою відповідальністю «Львівська автобаза №1» про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивач надав на виконання вимог ухвали Господарського суду м. Києва від 19.10.2018 оригінали доказів направлення позивачем на адресу відповідача претензії, копію рахунку-фактури № 330 від 28.10.2016 та докази часткової сплати у розмірі 20  000,00 грн. Таким чином, позивачем у строк, встановлений судом, усунуто недоліки позовної заяви. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 914/1757/18 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. З метою повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.11.2018 була направлена  рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 34. 16.11.2018 конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 09.11.2018 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «вибув». За приписами п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про  відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень – автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою  суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до ч. 2    ст.178 Господарського процесуального кодексу України  у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Оскільки, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив. 19 жовтня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська автобаза №1» (надалі – перевізник/позивач) та  Дочірнім  підприємством«АТЛ Україна» (надалі – експедитор/відповідач) було укладено договір транспортно-експедиційних послуг № АВ/0181 (надалі – договір). Відповідно до п. 1.1. договору перевізник зобов'язався прийняти, а експедитор пред'явити до перевезення вантаж клієнта. Для виконання перевезень вантажу з оплатою по тарифах перевізника, перевізник виконує роботу експедитора, згідно умов визначених даним договором (п. 1.2. договору). Згідно з п. 2.1. договору перевезення вантажу виконується перевізником на підставі умов певних даним договору. Експедитор надає перевізникові заявку на перевезення    вантажу, що є невід'ємною частиною даного договору. Порядок розрахунків за договором сторонами визначений у розділі 4 договору, зокрема, оплата за перевезення вантажів здійснюється експедитором на підставі наданих перевізником рахунку-фактури (оригінал), акту виконаних робіт податкової накладної й оригіналу ТТН у термін 15 банківських днів. Розмір вартості перевезення вантажів, а також розміри зборів за виконання перевізником  пов'язаних з перевезенням операцій і послуг визначається в заявці на перевезення. Належна перевізникові сума за перевезення вантажів і інших додаткових платежів оплачуються експедитором українською гривнею шляхом безготівкового перерахування на розрахунковий рахунок перевізника. Після повного виконання своїх зобов'язань по кожному окремому перевезенню сторони підписують акт. За доводами позивача на виконання умов договору, ТОВ Львівська автобаза №1» надало відповідачу послуги перевезення вантажу на загальну суму 72  500,00 грн за маршрутом   Клайпеда, Литва – Київ, Україна, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) від 26.10.2016 та від 19.11.2016.  Крім цього, позивач зазначає, що відповідачем прийняті такі послуги у повному обсязі без зауважень, що підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт (наданих послуг) № 360 від 23.11.2016 на суму 38  000,00 грн та № 329 від 28.10.2016 на суму 34  500,00 грн. та частково оплачені у сумі 20  000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 8637 від 20.02.2017. З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача  з претензією про добровільне виконання грошового зобов'язання  за договором, проте відповідачем борг не було погашено, а тому позивач звернувся до суду про стягнення заборгованості. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав. Внаслідок укладення сторонами договору транспортно-експедиційних послуг № АВ/0181 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки, між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України). Відповідно до ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Як встановлено ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано відповідачу послуги з міжнародного перевезення за маршрутом Клайпеда, Литва – Київ, Україна, що підтверджується міжнародно-транспортними накладними  (СМR) від 26.10.2016 та від 19.11.2016, а також  Актами виконаних робіт (наданих послуг) № 360 від 23.11.2017 та послуги з міжнародного перевезення за маршрутом Клайпеда, Литва – Київ, Україна, що підтверджується міжнародно-транспортною накладною  (СМR) б/н від 18.12.2017 та Актом виконаних робіт (наданих послуг) № 360 від 23.11.2017 та 23.11.2016 на суму 38  000,00 грн та № 329 від 28.10.2016 на суму 34  500,00 грн. Також в матеріалах справи наявні рахунки-фактури № 360 від 23.11.2016 на суму 38  000,00 грн, № 329 від 28.10.2018 на суму 34 500,00 грн, а також рахунок 330 від 28.10 2016 на суму 2  566,28 грн виставлений на підставі п. 5.7. договору. Вказані рахунки-фактури направлялися на адресу відповідача, докази чого наявні  в матеріалах справи. Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань  лише частково розрахувався за надані позивачем послуги у сумі 20  000,00 грн., згідно з платіжним дорученням № 8637 від 20.02.2017 із призначенням платежу: «часткова оплата за міжнародні транспортні послуги згідно рах. № 329 від 28.10.16 без ПД» Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи строки сплати, зазначені у договорі, строк виконання грошових зобов'язань відповідача по сплаті за надані послуги на момент вирішення спору настав. Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги  позивача про стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 55  066,28  грн. (34  500,00 грн + 38  000,00 грн + 2566,28 грн – 20  000,00 грн). Суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо наявності грошового зобов'язання  за договором у відповідача перед позивачем у сумі 500,00 грн, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести    ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до     ст. 86 Господарського процесуального кодексу України    суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов'язань за договором як і не надано доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму заборгованість. Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Львівська автобаза №1» підлягають задоволенню частково у розмірі 55  066,28  грн.. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд  ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Дочірнього підприємства «АТЛ Україна»  (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 34; ідентифікаційний код 32248838) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Львівська автобаза №1»  (79035, м. Львів, вул. Пасічна, буд.  127; ідентифікаційний код 01268489) заборгованість у сумі 55  066 (п'ятдесят п'ять тисяч шістдесят шість) грн 28 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1  746 (одна тисяча сімсот  сорок шість)  грн 16 коп. 3. В іншій частині позову відмовити. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст рішення складено 20.12.2018 Суддя                                                                                                      Пукшин Л.Г.