Рішення

від 18.12.2018 по справі 453/1304/18

СКОЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 453/1304/18

№ провадження 2/453/561/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18 грудня 2018 року Сколівський районний суд Львівської області у складі головуючого - судді Микитина В.Я. , розглянувши у порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні у залі суду у місті Сколе Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районного територіального центру соціального обслуговування про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 29.10.2018 року звернулася у суд з позовною заявою, в якій просить поновити її на посаді соціального працівника у ОСОБА_2 районному територіальному центрі соціальної допомоги з наступним переведенням на таку ж посаду у Славську селищну раду Сколівського району Львівської області, стягнути з ОСОБА_2 районного територіального центру соціального обслуговування на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також стягнути з ОСОБА_2 районного територіального центру соціального обслуговування на її користь 50 000 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди. Судові витрати у справі позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою судді від 30.10.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районного територіального центру соціального обслуговування про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди залишено без руху та надано термін для виправлення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Ухвалою судді від 09.11.2018 року, після усунення позивачем недоліків, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справиіз визначенням дати судового засідання 18.12.2018 року.

Розгляд справи по суті відбувся 18.12.2018 року.

Позов обґрунтовано тим, що з 01.02.2006 року позивач працювала у ОСОБА_2 територіальному центрі соціального обслуговування на посаді соціального працівника с. Волосянка. Наказом № 58-к від 28.09.2018 року її було звільнено у зв'язку із скороченням штатів згідно п. 1 ст. 40 КЗпП з 30.09.2018 року. Це звільнення вона вважає незаконним виходячи з наступного. Так, у 2017 році була створена Славська об'єднана територіальна громада, до якої увійшло с. Волосянка. Протягом 2018 року новоствореному органу місцевого самоврядування були передані певні функції, які раніше належали районним органам виконавчої влади та районним установам, серед яких - надання соціальної допомоги пенсіонерам, інвалідам та іншим особам, які її потребують. У зв'язку з цим, дванадцять соціальних працівників ОСОБА_2 територіального центру соціального обслуговування були переведені на ті ж посади у Славську селищну раду. Зазначає, що незважаючи на те, що мала першочергове право на переведення на роботу у Славську селищну раду, як така, що мала найбільший безперервний стаж, наявність двох дітей на утриманні та відсутність у сім'ї інших працівників з самостійним заробітком, переведено було інших працівників, а її звільнено. Крім того, роботодавцем порушено вимоги ст. 49-2 КЗпП, адже одночасно із попередженням про звільнення не запропоновано іншу роботу, а саме це мала бути пропозиція про переведення на аналогічну роботу у Славську селищну раду. Вважає, що її звільнено з роботи незаконно, а незаконним звільненням їй заподіяно моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 50 000 грн., у зв'язку з чим просить на підставі ст. ст. 235, 237-1 КЗпП України позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 районний територіальний центр соціального обслуговування подав відзив на позов із викладенням своїх заперечень, в якому зазначає, що позивач просить поновити її на роботу на посаду соціального працівника, хоча до звільнення працювала на посаді соціального робітника. Також зазначає, що 30.08.2018 року відповідачем отримано листа від Славської селищної ради, згідно якого з 01.10.2018 року остання припиняла фінансування центру. Відтак, відповідач змушений був провести скорочення посад соціальних робітників, які надавали соціальні послуги на території Славської селищної ради. Звільнення відбулось після отримання згоди профспілкового комітету та повідомлення працівників про можливе звільнення із займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Вакатної посади у центрі не було, однак, будучи зацікавленим у подальшому працевлаштуванні останньої, відповідач звернувся до Славської селищної ради з клопотанням про працевлаштування переводом до КП Соціальні гарантії при Славській селищній раді усіх соціальних робітників, які підпадали під скорочення згідно списку. Однак, з невідомих причин Славська селищна рада не наддала згоди на працевлаштування ОСОБА_1 і, як наслідок, остання булла звільнена за п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Просить у позові відмовити повністю, оскільки такий є необгрунтованим та безпідставним.

У відповіді на відзив позивач налогошує на тому, що відповідачем не зроблено жодної спроби з'ясувати причини відсутності надання згоди Славською селищною радою на її працевлаштування. Окрім того, у порушення вимог ст. 43 КЗпП України, профспілковий комітет надав згоду на її звільнення без її присутності, на засідання профспілкового комітету її не запрощували.

Відповідно до ухвали суду від 09.11.2018 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районного територіального центру соціального обслуговування про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, без повідомлення (виклику) сторін, роз'яснено сторонам, що у випадку наявності клопотання про виклик їх у судове засідання, його слід подати до суду у встановлені строки, запропоновано відповідачеві у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали подати до суду відзив на позовну заяву.

Частиною 1 статті 279 ЦПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи у порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше (ч. 5 ст. 279 ЦПК України).

Вказана вимога ЦПК України роз'яснена судом учасникам справи в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Сторони у справі не подавали клопотань про розгляд зазначеної справи з повідомленням сторін, а суд не вбачав підстав для розгляду справи з повідомленням сторін з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін слід здійснювати у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, в силу вимог ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 191 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що розгляд зазначеної справи здійснюється у порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, тобто за їх відсутності, то суд не вбачає підстав для здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

За таких обставин суд вважає, що перешкод для здійснення розгляду справи у судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами, - немає.

Розглянувши матеріали справи, давши належу оцінку доказам у справі, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі Плахтєєва та Плахтєєв проти України (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз'яснень, суд, перевіривши порушення прав та обов'язків позивача трудового характеру у межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

За змістом ст. 150 КЗпП України дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV цього Кодексу).

Згідно положень ст. 233, що міститься у главі XV КЗпП України, працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії Наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Як роз'яснюється у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , встановлені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини

пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на усі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Предметом спору у даній справі є звільнення позивача, котре відбулось 30.09.2018 року на підставі наказу відповідача від 28.09.2018 року. Як вбачається із поданої позовної заяви, така зареєстрована судом 29.10.2018 року, тобто менш, аніж за один місяць з дня видачі та вручення позивачу вищевказаного наказу і самого звільнення. Таким чином, встановлений законом строк звернення до суду за вирішенням трудового спору позивачем не пропущений.

По суті спору судом встановлено, що позивач, починаючи з 01.02.2016 року, працювала у відповідача на посаді соціального працівника с. Волосянка.

Встановлено і те, що у зв'язку із створенням Славською селищною радою Сколівського району Львівської області комунального підприємства Соціальні гарантії , а, відтак, припиненням діяльності центру на території Славської селищної ради Сколівського району Львівської області, відповідачем проведено скорочення посад соціальних робітників, які надавали послуги на території Славської селищної ради Сколівського району Львівської області, а саме 30.07.2018 року видано наказ № 52 Про скорочення штату працівників , згідно з яким з 01.10.2018 року скорочено посади та передбачалось звільнення працівників, які на них працювали, у тому числі й посаду позивача із подальшим її звільненням.

31.07.2018 року позивачу було вручено попередження від 30.07.2018 року, яким її повідомлено про скорочення та майбутнє вивільнення. 30.09.2018 року позивача на підставі наказу № 58-к від 28.09.2018 року звільнена із займаної посади за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України Про зайнятість населення , власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до загального правила, визначеного ст. 13 Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану, він: a) своєчасно надає відповідним представникам працівників інформацію щодо цього питання, зокрема інформацію про причини передбачуваних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може торкнутися, та строк, протягом якого їх буде проведено ; б) якомога раніше надає можливість, згідно з національними законодавством і практикою, відповідним представникам працівників провести консультації про заходи запобігання звільненням або зведення кількості їх до мінімуму та про заходи щодо пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення для відповідних працівників, зокрема такі, як надання іншої роботи.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що відповідач у строки, передбачені законом попередив позивача про майбутнє скорочення, а звільнення вивільнених працівників погоджене з профспілковою організацією. На момент звільнення позивача відповідач не мав можливості перевести позивача на іншу роботу, оскільки на час звільнення позивача у штатному розписі ОСОБА_2 районного територіального центру соціального обслуговування було 97,5 штатних одиниць, котрі не були вакантними.

Щодо покликань позивача на непереведення її на до роботу до Славської селищної ради Сколівського району Львівської області незважаючи на переваги, які вона мала у порівнянні з іншими працівниками відповідно до ст. 42 КЗпП України, то суд до таких ставиться критично, адже Славська селищна рада Сколівського району Львівської області вправі самостійно вирішувати питання організаційної структури, чисельності та штату працівників, така не є правонаступником відповідача і будь-якого відношення до нього не має, як і відповідач не був та не є структурним підрозділом чи комунальним підприємством Славської селищної ради Сколівського району Львівської області. Відповідно, стверджувати про обов'язок відповідача працевлаштувати позивача у порядку переведення у Славську селищну раду Сколівського району Львівської області в останньої підстав немає.

Суд також зазначає, що виконати вимоги ч. 2 ст. 42 КЗпП повинен роботодавець, в даному випадку - ОСОБА_2 районний територіальний центр соціального обслуговування, так як позивач перебувала у трудових відносинах саме з ним, а не з Славською селищною радою Сколівського району Львівської області.

Чинним КЗпП України передбачено обставини, за яких трудовий договір з працівником може бути розірваний лише за попередньою згодою профспілкового органу.

У даному випадку звільнення працівника за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України потребує згоди профспілкового комітету і така згода відповідачем отримана, що свідчить протокол № 16 засідання профспілкового комітету ОСОБА_2 районного територіального центру соціального обслуговування. Рішення профспілки про надання згоди на звільнення працівника з роботи має рекомендаційний характер.

Хоча судом встановлено, що дійсно мало місце неповідомлення позивача про засідання профспілкового комітету, на котрому вирішувалось питання про надання згоди на звільнення працівників, у тому числі і на звільнення позивача, однак суд переконаний, що порушення порядку отримання згоди на звільнення працівника з роботи не є достатньою умовою для поновлення такого працівника на раніше займаній посаді і не може бути єдиною підставою для можливості задоволення позову, а інших підстав для поновлення позивача на роботі і, як наслідок, задоволення позову у цій частині, суд не знаходить.

Враховуючи те, що скорочення посади, яку обіймала позивач, дійсно мало місце, а відповідач дотримав порядок вивільнення і не мав можливості перевести позивача на іншу роботу у ОСОБА_2 районному територіальному центрі соціального обслуговування у зв'язку з відсутністю вакантних посад, то суд дійшов висновку про законність звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Крім того, суд вважає, що оскільки рішення профспілкового комітету про надання згоди на звільнення позивача наявне, а прийняття іншого рішення, навіть при умові присутності позивача на засіданні профспілкового комітету, при встановлених судом обставинах та виходячи із підстав, котрі служили для звільнення позивача, було неможливим, то достатнім є встановлення судом факту наявності зазначеного рішення профспілкового комітету про надання відповідної згоди, хоча і прийнятого без участі позивача.

За таких встановлених судом обставин справи суд наголошує на недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту звільнення її з роботи з порушенням установленого законом порядку, а, отже, й стягнення у зв'язку з чим середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Оскільки позовна вимога про поновлення на роботі не підлягає до задоволення, то вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню з огляду на їх похідність від вимоги про поновлення на роботі.

Позивач при зверненні з позовом до суду звільнений від оплати судового збору, то судові витрати віднести за рахунок держави. Що стосується сплаченого позивачем судового збору за звернення до суду із вимогою про відшкодування моральної шкоди, то такий, у зв'язку із відмовою у позові у цій частині, до стягнення з відповідача на користь позивача не підлягає.

Керуючись ст. ст. 4-5, 12-13, 81, 89-90, 95, 141, 247, 258-259, 264-265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районного територіального центру соціального обслуговування про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, - відмовити .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського пеляційного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Сколівський районний суд Львівської області.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення .

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1; зареєстроване місце проживання: 82663, Львівська область, Сколівський район, с. Волосянка, вул. Золоті ключі, буд. 5; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_2 районний територіальний центр соціального обслуговування,; місцезнаходження: 82600, Львівська область, м. Сколе, вул. Стрийська, буд. 30-А, код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 22391113.

Повне рішення суду складене 20 грудня 2018 року.

Суддя В. Я. Микитин