Ухвала

від 13.12.2018 по справі 753/14127/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

------------------------------------------------------------------------------------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

захисника розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу з доповненнями прокурора відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_6 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32018100000000024, за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №32018100000000024 по обвинуваченню ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України, повернуто прокурору.

Постановляючи ухвалу про повернення обвинувального акту прокурору, суд першої інстанції виходив з того, що обвинувальний акт не містить у собі конкретний виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими та які відображають усі фактичні обставини злочинів.

Зокрема, як зазначено в ухвалі суду першої інстанції, за всіма епізодами в обвинувальному акті не зазначено, де саме ОСОБА_7 підписала та передала невстановленій особі вказані документи, тобто внесла в ці документи завідомо неправдиві відомості, тоді як саме ці дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 205-2 КК України, проте в обвинувальному акті місце вчинення цих дій не вказано, а зазначено лише, що ОСОБА_7 отрималавід невстановленої особи документи для подальшого підпису поблизу станції метро «Осокорки». При цьому, органом досудового розслідування не конкретизовано, де саме поблизу станції метро «Осокорки» невстановлена особа надавала ОСОБА_7 зазначені документи із прив`язкою до місцевості із зазначенням конкретної адреси (якщо така адреса встановлена органом досудового розслідування).

Крім того, кваліфікуючою ознакою інкримінованого ОСОБА_7 злочину за ч. 2 ст. 205-1 КК України є вчинення дій, передбачених ч.1 ст. 205-1 КК України за попередньою змовою групою осіб. Проте у тексті обвинувачення лише зазначено, що ОСОБА_7 діяла разом із невстановленою особою на виконання спільного злочинного умислу, однак не вказано, що це за особа та не конкретизована її роль у вчиненні злочину, а також не вказано, чи виділені матеріали відносно цієї особи в окреме кримінальне провадження. Реєстр матеріалів досудового розслідування також не містить відомостей щодо виділення відносно невстановленої особи матеріалів в окреме провадження. Відомості щодо інших кримінальних проваджень в реєстрі матеріалів досудового розслідування відсутні.

Невизначеним є і мотив вчинення інкримінованого ОСОБА_7 злочину, оскільки за всіма епізодами в обвинуваченні вказано, що ОСОБА_7 діяла із корисливих мотивів, які полягали в отриманні грошової винагороди, проте не вказано розмір цієї винагороди. В обвинувальному акті не вказано розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що виклад фактичних обставин кримінального правопорушення і формулювання обвинувачення не узгоджується із правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, оскільки зізмісту обвинувачення вбачається, що ОСОБА_7 вчиняла дії, пов`язані із внесенням завідомо неправдивих відомостей у документи та умисне подання цих документів для державної реєстрації неодноразово, а саме сім разів в різні дати в період з 13 жовтня 2017 р. по 26 грудня 2017 р. При цьому, зазначені дії не свідчили про наявність у обвинуваченої єдиного умислу, а стосувались різних підприємств, що свідчить про повторність дій ОСОБА_7 , що є самостійною кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч.2 ст. 205-1 КК України, який в даному випадку з урахуванням дій обвинуваченої не є продовжуваним злочином. Разом з тим, така кваліфікуюча ознака, як повторність в обвинуваченні, у правовій кваліфікації злочину відсутня.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, прокурор у кримінальному провадженні прокурор відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу з доповненнями, в яких просив ухвалу скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги з доповненнями прокурор зазначав, що обвинувальний акт містить виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію з посиланням на положення закону і статтю, та формулювання обвинувачення, а тому обвинувальний акт повністю відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Прокурор зазначав про помлковість висновку суду першої інстанції стосовно неконкретно встановленого місця вчинення кримінального правопорушення поблизу станції метро "Осокорки", оскільки станції метро у м. Києві не мають поштової адреси, тому зробити у даному випадку прив`язку станції метро «Осокорки» до конкретної адреси є неможливим.

Крім того, посилався на невідповідність висновків суду про відсутність відомостей щодо співучасника інкримінованого ОСОБА_7 злочину фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначав, що під час досудового розслідування не встановлено особу співучасника, а тому в обвинувальному акті відсутні відомості про цю особу. Разом з тим, роль цієї невстановленої особи як співучасника (співвиконавця) відповідно до ч. 2 ст. 27 КК України чітко наведена в обвинувальному акті.

Органом досудового розслідування виділено матеріали кримінального провадження стосовно невстановленої особи за ч. 2 ст. 205-1 КК України, які приєднано до матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №32017100000000104, а тому висновки суду першої інстанції стосовно відсутності процесуального рішення щодо невстановленої особи є безпідставними.

Зазначав, що досудовим розслідуванням достовірно встановлено мотив вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, а саме корисливий мотив, про що зазначено в обвинувальному акті. При цьому, сам факт отримання або неотримання такої винагороди, її розмір, тощо на кваліфікацію дій ОСОБА_7 жодним чином не впливають.

Крім того, на переконання апелянта, склад злочину, передбачений ст. 205-1 КК України, є формальним складом, диспозицією статті якого не передбачено настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричиненої державі чи іншим особам шкоди, а тому для кваліфікації дій особи за вказаною статтею не передбачено обов`язок доказування виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Обвинувачена ОСОБА_7 у судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду апеляційної скарги належним чином повідомлена, а тому, у відповідності до ч. 4 ст. 401 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне провести апеляційний розгляд у її відсутності.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення прокурора ОСОБА_5 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим.

Згідно п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Вичерпні вимоги до змісту обвинувального акта викладені в ст.ст. 109, 291 КПК України.

Із наведених норм кримінального процесуального закону убачається, що на стадії підготовчого провадження в суді першої інстанції повернення обвинувального акта прокурору допускається лише у разі порушення прокурором чи слідчим цих вимог.

Колегія суддів вважає, що повертаючи обвинувальний акт прокурору для усунення недоліків, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення прокурором вимог ст. 291 КПК України.

Зі змісту обвинувального акту відносно стосовно ОСОБА_7 убачається, що в ньому у повному обсязі викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленими, зазначена правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і частини статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Посилаючись в ухвалі на відсутність в обвинувальному акті відомостей про конкретну адресу місця вчинення злочину ОСОБА_7 , даних про невстановлену досудовим розслідуванням особу, яка за попередньою змовою з ОСОБА_7 вчинила злочин, та її роль у вчиненому злочині, даних про те, чи виділено в окреме провадження матеріали відносно невстановленої особи та чи проводиться досудове слідство правоохоронними органами відносно цієї особи, та фактичних обставин про розмір завданої злочином шкоди, судпершоїінстанції вийшов за межі тих питань, які підлягають вирішенню під час підготовчого судового засідання.

Замість перевірки дотримання слідчим та прокурором вимог ст. 291 КПК України при складанні, затвердженні та підписанні обвинувального акту та додатків до нього, суд першої інстанції вдався до оцінки фактичних обставин кримінального правопорушення, та до вирішення тих питань, які не є предметом розгляду в підготовчому судовому засіданні і не можуть бути підставами для повернення обвинувального акту прокурору.

Висновки суду щодо відсутності в обвинувальному акті даних про мотив вчиненого злочину та розміру винагороди не відповідають фактичним обставинам, оскільки у обвинувальному акті зазначено корисливий мотив вчинення ОСОБА_7 злочину, а розмір грошової винагороди за вчинення злочину не впливає на кваліфікацію дій обвинуваченої.

Крім того, ухвалюючи рішення про повернення обвинувального акту прокурору з підстав відсутності у ньому даних щодо конкретної адреси вчинення кримінального правопорушення та розміру шкоди, завданої злочином, які можуть бути встановлені лише шляхом проведення слідчих (розшукових) дій, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у відповідності до ч. 8 ст. 223 КПК України, слідчі (розшукові) дії не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду у випадках, передбаченихчастиною третьою статті 333цього Кодексу. Будь-які слідчі (розшукові) або негласні слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими.

Під час апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції,колегією суддів не встановлено порушень, допущених при складанні обвинувального акту щодо ОСОБА_7 ,які б перешкоджали призначенню кримінального провадження до розгляду,у зв`язкузчимдоводиапеляційноїскарги прокурора єобґрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому вона підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції зі стадії підготовчого провадження.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу з доповненнями прокурора відділу прокуратури міста Києва ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Судді :

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3