Постанова

від 12.12.2018 по справі 808/387/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 грудня 2018 року м. Дніпросправа № 808/387/18

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

за участю секретаря судового засідання Сонник А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича багатопрофільна компанія "АРТЕМІЯ"

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.09.2018 року (суддя Батрак І.В., м. Запоріжжя)

у справі № 808/387/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича багатопрофільна компанія "АРТЕМІЯ"

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У січні 2018 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00113591406 від 13.10.2017 р. про донарахування йому податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 34 892, 50 грн., у тому числі: 27 914 грн. - за основним платежем, 6 978,5 грн. - за штрафними санкціями.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.09.2018 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування вказаного рішення судом першої інстанції зазначено про відсутність фактичного здійснення фінансово-господарських операцій між покупцем - ТОВ "ВБК "Артемія" та продавцем - ТОВ "ТД "Купалинка Україна" у серпні 2014 року. Висновок суду першої інстанції обґрунтовано посиланням на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2018 р. у справі № 201/533/16-к, номер провадження 1кп-201/94/2016 р., яким директора ТОВ "ТД "Купалинка Україна" - ОСОБА_1. визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво). Належним чином засвідчена копія вказаного вироку з відміткою про набрання ним чинності 28.03.2016 р. долучена до матеріалів справи (т. 1 а.с. 232-234). Враховуючи обставини, встановлені вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2018 р. по справі № 201/533/16-к, зокрема, щодо відсутності фактичного здійснення ОСОБА_1. господарської діяльності та придбання суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, а також норми ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставне формування позивачем витрат у серпні 2014 р. по контрагенту-продавцю ТОВ "ТД "Купалинка Україна" та про правомірність та обґрунтованість винесеного відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке полягає у неправильному застосуванні норм ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, скаржник зазначає, що обставини, встановлені вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2018 р. у справі № 201/533/16-к, стосуються виключно особи, відносно якої вони встановлені, тобто засновника та директора ТОВ "ТД "Купалинка Україна". Водночас, вказані обставини не мають жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ "ВБК "Артемія", оскільки факт наявності ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, у діях посадових осіб підприємства у межах кримінальної справи № 201/533/16-к не досліджено. Відповідно, враховуючи норми ст. 61 Конституції України, скаржник не має нести відповідальність за протиправні дії свого контрагента. Також скаржник зазначає, що єдиним передбаченим законом наслідком фіктивності суб'єкта господарювання є припинення юридичної особи та визнання недійсними її установчих документів. Питання про недійсність інших дій, вчинених таким суб'єктом господарювання, в законі не ставиться.

Фактично проведена господарська операція із належним чином оформленими документами з суб'єктами господарювання, які займаються фіктивним підприємництво, не свідчить про її безтоварність та не може за аналогією визнаватись фіктивною. Лише підтверджена відповідними доказами обізнаність платника податків щодо протиправних дій свого контрагента є підставою для позбавлення права такого платника на податковий кредит. Крім того, скаржник зазначає про недослідження судом першої інстанції усіх первинних документів, що були надані ним на підтвердження реальності здійснення спірних фінансово-господарських операцій.

Враховуючи вищевикладене, скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати у повному обсязі та прийняти нове, яким визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення відповідача № 00113591406 від 13.10.2017 р.

У судовому засіданні 12.12.2018 р. представники скаржника вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача письмові заперечення на апеляційну скаргу не надав. Проти задоволення апеляційної скарги у судовому засіданні 12.12.2018 р. заперечував, просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки, а також під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що у період з 04.09.2017 р. по 05.09.2017 р. посадовими особами ГУ ДФС у Запорізькій області проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо перевірки дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "ТД "Купалинка Україна" за серпень 2014 року та податку на прибуток за 2014 рік при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "ТД "Купалинка Україна" у серпні 2014 року. За результатами проведеної перевірки відповідачем складений акт від 07.09.2017 №493/08-01-14-06/37708156, відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, у редакції, що діяла у 2014 році, Порядку заповнення декларації, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1213 від 28.09.2011 р., внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток за 2014 рік на суму 27 914,00 грн.

Враховуючи вказані висновки акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 13.10.2017 №0013591406, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 34 892,50 грн., у тому числі за основним платежем 27 914,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6 978,50 грн.

Судом встановлено, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу, з яким погодився суд першої інстанції, про відсутність здійснення позивачем фінансово-господарських операцій з ТОВ "ТД "Купалинка Україна" у серпні 2014 року, обґрунтований обставинами, викладеними у вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24.02.2018 р. по справі № 201/533/16-к, номер провадження 1кп-201/94/2016 р.

З матеріалів справи вбачається, що у серпні 2014 року ТОВ "ВБК "Артемія" було здійснено документальне оформлення фінансово-господарських операцій щодо придбання (без укладення відповідного договору) у ТОВ "ТД "Купалинка Україна" товару, перелік якого наведено у рахунках-фактурах від 04.08.2014 №СФ-040814-1, від 06.08.2014 №СФ-060814-1, від 11.08.2014 №СФ-110814-1 (т. 1 а.с. 95, 117, 138).

На підтвердження факту поставки вказаного товару позивачем до суду першої інстанції було надано видаткові накладні від 04.08.2014 №ВH-040814-1, від 06.08.2014 №ВН-060814-1, від 11.08.2014 №ВН110814-1, від 12.08.2014 №ВН-120814-1, а також податкові накладні від 04.08.2014 №140, від 06.08.2014 №141, від 11.08.2014 №142, від 12.08.2014 №143, складені ТОВ "ТД "Купалинка Україна", які з боку контрагента позивача підписано директором підприємства - ОСОБА_1. (т. 1 а.с. 96, 97, 118, 119, 139-142). Крім того, суду надані товарно-транспортні накладні від 04.08.2014 №0408-1, від 06.08.2014 №0608-1, від 11.08.2014 №1108-1, від 12.08.2014 №1208-1, платіжні доручення №228 від 12.08.2014 на суму 45 660,00 грн., від 14.08.2014 №234 на суму 7 692,00 грн., від 18.08.2014 №253 на суму 61 312,80 грн., від 27.08.2014 №273 на суму 71 428,00 грн., виписки по банківському рахунку позивача, докази реалізації продукції, придбаної у вищевказаного контрагента її кінцевому споживачу (товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, податкові накладні, видаткові накладні, довіреності на отримання товару тощо) (т. 1 а.с. 86-94, 98-116, 120-137, 142-190). Вказані документи також були надані позивачем до перевірки та відображені у відповідному акті.

Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п. 138.4, 138.6-138.9, пп. 138.10.2-138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, п.п. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п.п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, умовами реалізації права платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Дане твердження підтверджується також нормами ст. 44 Податкового кодексу України, якими на платника податків покладено обов'язок щодо ведення обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Водночас, вказаною нормою законодавства платникам податків заборонено формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХV у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Враховуючи норми ст. 44 Податкового кодексу України здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Водночас, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Таким чином, з системного аналізу наведених вище норм Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вбачається, що підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Висновки податкового органу, викладені у акті перевірки та підтверджені судом першої інстанції, обґрунтовані посиланням на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 201/533/16-к, яким встановлено, що з моменту підписання документів про призначення себе на посаду директора ТОВ "ТД "Купалинка Україна" ОСОБА_1. фактично у діяльності товариства участі не брала, розрахунковими документами товариства не користувалась, а також не залучала з цією метою будь-яких інших фізичних осіб. Умисні дії ОСОБА_1., які виразилися у фіктивному підприємництві, тобто придбанні суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, кваліфікуються за ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з твердженням скаржника, що вказані обставини не мають жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ "ВБК "Артемія", оскільки господарська операція по придбанню товару позивачем у ТОВ "ТД "Купалинка Україна" мала місце в серпні 2014 року, саме в період, охоплений вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі №201/533/16-к.

Надані позивачем на обґрунтування своєї позиції документи містять підпис ОСОБА_1. як представника ТОВ "ТД "Купалинка Україна", а також відбиток печатки підприємства.

Враховуючи факти, встановлені вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі №201/533/16-к, щодо непричетності ОСОБА_1. до фінансово-господарської діяльності ТОВ "ТД "Купалинка Україна", вказані документи, в порушення норм ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не відображають дійсного змісту оформлених ними фінансово-господарських операцій. Відповідно, вказані документи не є первинними в розумінні наведеної норми Закону та, враховуючи положення ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, не підлягають відображенню в бухгалтерському та податковому обліку обох підприємств.

Відповідно, не підлягають встановленню обставини здійснення оформлених вказаними документами фінансово-господарських операцій, оскільки дані документи не мають статусу первинних.

За даних обставин, судом першої інстанції вірно враховано позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.05.2018 р. у справі № 826/11377/14, відповідно до якої факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена рішенням суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому відображення в податковому обліку наслідків такої господарської операції є безпідставним.

Враховуючи вищевикладене, керуючись нормами п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність включення позивачем у серпні 2014 року до складу валових сум витрат, здійснених підприємством на користь ТОВ "ТД "Купалинка Україна", посилаючись на те, що вказані витрати не підтверджені відповідними первинними бухгалтерськими документами, що складені за правилами ведення бухгалтерського обліку.

Водночас, матеріалами справи підтверджено та актом перевірки не спростовано факт реалізації ТОВ "ВБК "Артемія" товару на адресу контрагентів-покупців: ТОВ "НПО "Енергія", ТОВ "Югтрейдінг", ТОВ "ТОС", ТОВ "Содружество Сервіс" та інш.

Враховуючи, що понесення позивачем витрат на придбання вказаних товарів не підтверджені відповідними первинними документами, податковим органом за результатами перевірки позивача вірно застосовано норму п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, якою передбачено, що до складу інших доходів підлягає включенню вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначені на рівні не нижче звичайної ціни.

Відповідно, є обґрунтованими висновки, викладені у акті перевірки щодо заниження позивачем доходу за результатами 2014 року на суму непідтверджених документально витрат в розмірі 27 914 грн.

Щодо твердження скаржника стосовно неправильного застосування судом першої інстанції норм ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, варто зазначити, що Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII від 03.10.2017 р., який набрав чинності з 15.12.2017 р., внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, положення ст. 72 Кодексу, на які посилається скаржник у апеляційній скарзі на час розгляду справи, закріплені у ч. 6 ст. 78 Кодексу.

Так, вказаною нормою встановлено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо застосування у межах розгляду даної справи положень ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки в даному випадку мова йде про бездіяльність особи - директора ТОВ "ТД "Купалинка Україна" ОСОБА_1. під час здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, яка має наслідком безпідставність формування первинних документів з подальшим відображенням їх у бухгалтерському та податковому обліку як самого підприємства, так і його контрагентів-покупців, зокрема - ТОВ "ВБК "Артемія".

Також, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відсутності підстав для звільнення позивача від відповідальності за дії свого контрагента, оскільки останній не надав жодного доказу на підтвердження прояву ним обачності при виборі свого контрагента.

Необхідність застосування підходу належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини "Булвес АД проти Болгарії", де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Таким чином, "обачний" платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової "добросовісності" за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента тощо.

Отже, в даному випадку саме платник податків має доводити обставини, що можуть звільнити його від відповідальності за протиправні дії свого контрагента.

Також, відсутні підстави для застосування в даному випадку норм ч. 2 ст. 61 Конституції України, оскільки у здійсненні спірних фінансово-господарських операцій брали участь два підприємства, які мають нести відповідальність за правильність їх оформлення та обліку.

Окремо варто звернути увагу на врахування у межах розгляду даної справи позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.02.2018 р. по справі № 802/1853/16-а, згідно якої сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Дана позиція сформована Верховним Судом за відмінних від даних обставин справи. Зокрема, у вказаній постанові Верховний Суд зазначає, що господарські операції, реальність яких оспорюється, здійснені на підставі договорів, підписаних іншими особами, у період, що значно передував проміжку часу, у якому встановлено факт фіктивності підприємства.

У межах даної справи судом першої інстанції вірно встановлено та позивачем не спростовано, що обставини, встановлені вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі №201/533/16-к охоплюють спірний період - серпень 2014 року.

Крім того, враховуючи наведені вище обставин та норми чинного законодавства України, судом першої інстанції при вирішенні даної справи доведено зафіксоване актом перевірки податкове порушення ТОВ "ВБК "Артемія" норм Податкового кодексу України.

Відповідно, податкове повідомлення-рішення, винесене на підставі акта перевірки є правомірним та не підлягає скасуванню.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича багатопрофільна компанія "Артемія" залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.09.2018 р. у справі №804/387/18 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 17.12.2018 року.

Головуючий суддя О.М. Панченко

Суддя С.М. Іванов

Суддя В.Є. Чередниченко