Постанова

від 12.12.2018 по справі 753/5834/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 753/5834/16-ц

провадження № 61-22237св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Боріс ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Боріс на рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Боріс (далі - ТОВ Боріс ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є матір'ю та законним представником ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. 08 липня 2014 року у зв'язку з погіршення стану здоров'я дочки вона звернулася до ТОВ Боріс за медичною допомогою, яка їй не була надана. Тому 09 липня 2014 року дочка була госпіталізована до відділення реанімації та інтенсивної терапії Київської обласної дитячої лікарні, де їй було встановлено діагноз - цукровий діабет 1-го типу. При виписці з лікарні дочці було призначено медикаментозне лікування та рекомендовано санаторно-курортне лікування. З 19 березня до 01 квітня 2015 року вона за власні кошти лікувала дочку в санаторії Березовий гай в Санаторно-курортному комплексі Миргород . Оскільки за станом здоров'я сама дочка не могла перебувати в санаторії, нею було придбано дві путівки, загальна вартість яких склала 8 902 грн. 13 червня 2014 року перед зверненням до ТОВ Боріс її дочка проходила медичне обстеження в дитячій поліклініці при Обухівській центральній районній лікарні за місцем проживання. На день обстеження дитина була здорова. Лікарем ТОВ Боріс ОСОБА_3 неналежним чином проведено дослідження дитини, діагноз встановлений лише за результатами візуального огляду. Внаслідок введення в організм 5 % глюкози її дочка у тяжкому стані потрапила до відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії Комунального закладу Київської обласної ради Київська обласна дитяча лікарня (далі - КЗ КОР Київська обласна дитяча лікарня ), внаслідок чого вона та її чоловік пережили психологічний шок. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь вартість двох санаторно-курортних путівок на загальну суму 8 902 грн та відшкодувати завдану їй моральну шкоду в розмірі 300 тис. грн.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року у складі судді Лужецької О. Р. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження обов'язку відповідача сплатити вартість придбаних нею санітарно-курортних путівок, оскільки таке лікування було рекомендовано лікарем дитячої лікарні і не залежало від дій відповідача та проведене за рішенням батьків ОСОБА_2. Також позивачем не доведено вчинення відносно дитини неправомірних дій з боку відповідача, наявності вини лікаря та порушення вимог закону щодо надання кваліфікаційної медичної допомоги.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ТОВ Боріс на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 тис. грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, апеляційний суд виходив з того, що лікарем ОСОБА_3 не було запропоновано та не проведено обов'язкового діагностичного дослідження стану ОСОБА_2, не встановлено правильного діагнозу, не визначено стан дитини як невідкладний, що потребувало вжиття відповідних лікувальних заходів, спрямованих на врятування і збереження життя дитини. Без визначення рівня глюкози у крові лікарем було призначено введення 5 % розчину глюкози, що може мати місце лише при стані гіпоглікемії - зниження рівня глюкози нижче норми. Вказані дії призвели до погіршення стану дитини, що стало причиною її госпіталізації через 6 годин до відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії у тяжкому стані. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що захворювання ОСОБА_2 мало місце ще до звернення її в ТОВ Боріс , а призначення їй санаторно-курортного лікування не є наслідком ненадання їй належної медичної допомоги.

У лютому 2017 року ТОВ Боріс подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що враховуючи нічний час прийому дитини черговим лікарем в консультативному кабінету, а також необхідність проведення досліджень зранку і натще, позивачу було запропоновано помістити дитину в стаціонарне відділення з метою проведення діагностики, лікування та покращення самопочуття, однак позивач відмовилася від послуг стаціонару у зв'язку з фінансовими обмеженнями. Черговим лікарем було проведено всі необхідні дії для покращення загального стану дитини та відправлено її з батьками додому. Апеляційним судом неправильно визначено характер спірних правовідносин та помилково застосовано до них норми права, які їх не регулюють. ТОВ Боріс не відноситься до державних чи комунальних закладів охорони здоров'я, а є приватною клінікою, послуги в якій надаються на платній основі. Судом помилково застосовано до спірних правовідносин Стандарти надання медичної допомоги хворим із невідкладними хірургічними захворюваннями органів черевної порожнини, оскільки в дитини не було гострого чи невідкладного стану, гострого хірургічного захворювання. Висновки суду апеляційної інстанції зроблені на припущеннях. Батьки надали лікарю неповну та недостовірну інформацію про стан здоров'я дитини. 09 липня 2014 року ОСОБА_2 було діагностовано цукровий діабет 1-го типу. Враховуючи характер розвитку цукрового діабету та медичні дані, вказана хвороба розвивалася у дівчинки і вона входила в дебют діабету вже більше 2-3 місяців, отже, стан дитини не був викликаний заходами очищення, проведеними у клініці відповідача. Оскільки позивач не повідомила лікарю про дійсні обставини захворювання її дочки, протягом декількох місяців ігнорувала незадовільний стан дитини, а також те, що цукровий діабет 1-го типу розвивався у неї тривалий час, дії лікаря не вплинули на перебіг хвороби, тому вина відповідача відсутня.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 03 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10 травня 2018 року справу № 753/5834/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дочкою ОСОБА_1 та ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1, виданим 27 лютого 2004 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Обухівського районного управління юстиції Київської області.

08 липня 2014 року о 23 годині 28 хвилин ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_5 разом з їх дочкою ОСОБА_2 звернулися до ТОВ Боріс з приводу надання дитині медичної допомоги.

У клініці дитину оглянула лікар-педіатр ОСОБА_3

З консультативного заключення педіатра ТОВ Боріс від 08 липня 2014 року встановлено, що у ОСОБА_2 були скарги на загальну слабкість та біль з правого боку. В анамнезі захворювання зазначено: перенесла вітряну віспу, хворіла з 21 червня 2014 року, після цього відмічається зниження апетиту, загальна слабкість, поганий настрій. Встановлено діагноз - реконвалесцент вітряної віспи, астено-вегетативний синдром, диспанкреатизм.

Приблизно о 09 годині 30 хвилин 09 липня 2014 року ОСОБА_2 стало гірше, у зв'язку з чим батьки звернулися до дитячої поліклініки при Обухівській центральній районній лікарні за місцем свого проживання.

З виписки з історії хвороби амбулаторного, стаціонарного хворого ОСОБА_2 встановлено, що дитина була оглянута лікарем педіатром-ендокринологом та за результатами аналізів було встановлено діагноз - цукровий діабет 1-го типу вперше виявлений, ДКА ІІ ступеня, вторинна кардіопатія та видано направлення на планове стаціонарне лікування до КЗ КОР Київська обласна дитяча лікарня .

Згідно з витягом з медичної карти ОСОБА_2 знаходилася в КЗ КОР Київська обласна дитяча лікарня на стаціонарному лікуванні з 09 по 24 липня 2014 року з діагнозом - цукровий діабет, 1-й тип, тяжка форма, вперше виявлений, ДКА ІІ ст., вторинна кардіопатія.Дитині рекомендовано санаторно-курортне лікування в спеціалізованих санаторіях за індивідуальною програмою реабілітації.

З 19 березня до 01 квітня 2015 року ОСОБА_2 разом з матір'ю ОСОБА_1 перебували на лікуванні в санаторії Березовий гай . Вартість путівок склала 8 902 грн.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Згідно з пунктами а), д), ї) частини першої статті 6 Закону України Про основи законодавства України про охорону здоров'я кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини, кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я, оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я.

Відповідно до частин першої, п'ятої, шостої статті 8 Закону України Про основи законодавства України про охорону здоров'я держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Частиною третьою статті 10, частиною першою статті 60 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 57 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обов'язку відповідача сплатити вартість санаторно-курортних путівок, оскільки рекомендації лікаря щодо оздоровлення дитини не залежали від дій відповідача та носили рекомендаційний характер.

Також правильним є висновок місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з огляду на таке.

Згідно з частиною першою, пунктами 1, 2 частини другої, частиною четвертою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Тобто відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Отже, зобов'язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов'язання належать до недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин.

Складовими для відшкодування шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача; вина. Перераховані підстави для деліктних зобов'язань є обов'язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

З урахуванням того, що позивачем не доведено факт завдання її дочці ОСОБА_2 шкоди здоров'ю лікарем ТОВ Боріс ОСОБА_3, не встановлено факту неправомірності дій лікаря, причинного зв'язку між погіршенням стану здоров'я дитини та проведеним обстеженням, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовну в означеній частині.

Задовольняючи частково позов, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин частини другої статті 8 Закону України Про основи законодавства України про охорону здоров'я (в рішенні апеляційного суду зазначено стаття 7), згідно з якою кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної допомоги, до якої належать екстрена медична допомога, первинна медична допомога, вторинна (спеціалізована) медична допомога, третинна (високоспеціалізована) медична допомога та паліативна допомога, оскільки ТОВ Боріс не відноситься до державних та комунальних закладів, а є приватним медичним закладом охорони здоров'я, що підтверджується інформацією, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин Закон України Про екстрену медичну допомогу , згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 якого екстрена медична допомога - медична допомога, яка полягає у здійсненні працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування і збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що при зверненні до ТОВ Боріс ОСОБА_2 перебувала у невідкладному стані та потребувала екстреної медичної допомоги.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Рішення апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням вищенаведених норм матеріального права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано рішення місцевого суду, яке відповідає закону, то оскаржуване рішення апеляційного суду необхідно скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Боріс задовольнити.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 рокускасувати, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик