Постанова

від 12.12.2018 по справі 606/1516/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 606/1516/15-ц

провадження № 61-20300св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

відповідач за первісним та за зустрічним позовами - Струсівська сільська рада Теребовлянського району Тернопільської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 13 лютого 2017 рокуу складі колегії суддів: Дикун С. І., Храпак Н. М., Загорського О. О.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, Струсівської сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області (далі - Струсівська сільська рада) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання незаконним та скасування рішення сесії сільської ради. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що належна йому на праві власності земельна ділянка по АДРЕСА_1 межує із земельною ділянкою по АДРЕСА_2, власником якої є ОСОБА_2 як спадкоємець після померлого ОСОБА_3. Відповідач захопила частину належної йому земельної ділянки, на якій незаконно звела господарську будівлю та межову огорожу. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив: усунути перешкоди у користуванні частиною належної йому земельної ділянки шляхом її повернення та демонтажу ОСОБА_2 за її рахунок самочинно збудованої господарської будівлі та огорожі, які зведені на захопленій земельній ділянці;визнати незаконним та скасувати рішення Струсівської сільської ради від 14 липня 2011 року № 170 в частині надання безоплатно у власність ОСОБА_3 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,22 га по АДРЕСА_2.

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, Струсівської сільської ради про скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку та рішення сесії сільської ради. Обґрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_2 посилалася а те, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її діда ОСОБА_3 вона як єдиний його спадкоємець прийняла спадщину у вигляді домоволодіння по АДРЕСА_2, яке переоформила на себе 07 жовтня 2013 року. Рішенням Струсівської сільської ради від 14 липня 2011 року її діду ОСОБА_3 було передано безоплатно у власність земельну ділянку загальною площею 0,2811 га, в тому числі: для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 0,22 га; для ведення особистого селянського господарства - 0,0611 га. У 2011 році її дід збудував кладову на своїй земельній ділянці, яку відповідач ОСОБА_1 безпідставно вважає самочинним будівництвом, стверджуючи, що воно здійснене на його земельній ділянці, що є суміжною. Отже, між сторонами існує межовий спір. Однак, не дивлячись на це, 22 липня 2013 року погоджувальною комісією для вирішення спорів з приводу суміжного землекористування громадян без її повідомлення було складено акт № 10 погодження меж ділянки, який було затверджено рішенням Струсівської сільської ради від 29 липня 2013 року № 485. При цьому не було враховано розміщення будівлі на межі земельної ділянки та огорожі, що існувала з 1969 року і належала її діду. Приймаючи оскаржуване рішення від 11 листопада 2013 року № 507, на підставі якого в подальшому ОСОБА_1 було видане свідоцтво про право власності на земельну ділянку, Струсівська сільська рада, будучи повідомленою про те, що вона є спадкоємцем за заповітом майна ОСОБА_3, земельна ділянка якого межувала із земельною ділянкою ОСОБА_1, всупереч вимогам законодавства погодила межу, а в подальшому затвердила технічну документацію без її повідомлення. Враховуючи наведене, ОСОБА_2 просила: скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 19 грудня 2013 року, індексний номер НОМЕР_1, видане ОСОБА_1, про право власності на земельну ділянку площею 0,236 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходиться по АДРЕСА_1; скасувати рішення сесії Струсівської сільської ради від 11 листопада 2013 року № 507 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1

Ухвалою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 вересня 2015 року зазначені позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 листопада 2016 року у складі суді Марціцкої І. Б. у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Скасовано рішення сесії Струсівської сільської ради від 11 листопада 2013 року № 507 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 19 грудня 2013 року, індексний номер НОМЕР_1, видане ОСОБА_1, про право власності на земельну ділянку площею 0,236 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходиться по АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач за первісним позовом не довів факту захоплення ОСОБА_2 частини його земельної ділянки. Вирішуючи зустрічний позов, суд виходив з того, що рішення сесії Струсівської сільської ради від 11 листопада 2013 року № 507 було прийнято на підставі технічної документації, при складанні якої допущені порушення щодо погодження меж із суміжними користувачами та на підставі актів погодження меж, які складені без повідомлення суміжних землекористувачів і без врахування даних земельно-облікових документів. Оскаржуваними рішенням Струсівської сільської ради та свідоцтвом про право власності на земельну ділянку порушені права і охоронювані законом інтереси ОСОБА_2 при завершенні нею процедури приватизації, яку було розпочато спадкодавцем ОСОБА_3

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 13 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 листопада 2016 року в частині задоволення зустрічного позову скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції про порушення прав ОСОБА_2 внаслідок несповіщення її про складання акта погодження меж є безпідставним, оскільки такий акт було складено у липні 2013 року, а прав суміжного землекористувача вона набула за рішенням сесії сільської ради від 11 листопада 2013 року № 509, яким їй як спадкоємцю ОСОБА_3 було надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною площею 0,2811 га, в тому числі 0,22 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в межах населеного пункту - АДРЕСА_2. Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. ОСОБА_2 не доведено порушення її прав на земельну ділянку площею 0,22 га при наданні у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1

У березні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 13 лютого 2017 року та залишити в силі рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17 листопада 2016 року.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована безпідставністю посилання апеляційного суду на те, що права суміжного землекористувача вона набула на підставі рішення сесії Струсівської сільської ради від 11 листопада 2013 року № 509, яким їй як спадкоємцю ОСОБА_3 було надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, оскільки заяву про прийняття спадщини вона подала 24 травня 2013 року. Крім того, 07 жовтня 2013 року вона успадкувала домоволодіння по АДРЕСА_2 і набула право користування земельною ділянкою, на якій розміщене успадковане домоволодіння, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених рішенням Струсівської сільської ради від 14 липня 2011 року № 170, для попереднього землевласника ОСОБА_3 Суд безпідставно не взяв до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи від 18 березня 2016 року № 572/15-22, який має значення для вирішення цієї справи, та помилково виходив з того, що ОСОБА_1 приватизував земельну ділянку за фактичним використанням, не порушивши прав суміжних землекористувачів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

У травні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, посилаючись на те, що покладені ОСОБА_2 в обґрунтування касаційної скарги доводи суперечать фактичним обставинам справи та не підтвердженні належними доказами. Відповідач не довела свого права користування чи володіння земельною ділянкою площею 0,22 га, про порушення якого вона заявила. Після смерті ОСОБА_3 ОСОБА_2 успадкувала домоволодіння без указаної земельної ділянки, оскільки спадкодавець не оформив право власності на неї. Спірна земельна ділянка не перебувала в користуванні ОСОБА_3, а тому й ОСОБА_2 не має права на неї.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

08 травня 2018 року справу № 606/1516/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог не оскаржені, тому в касаційному порядку не переглядаються.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками суміжних земельних ділянок з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2.

З картографічного матеріалу-схеми в селі Варваринці Струсівської сільської ради сільськогосподарської артілі Паризька комуна , складеної за результатами аерофотозйомки 1961 року, масштаб - 1:2000, та проекту впорядкування присадибних і громадських земель в селі Варваринці Струсівської сільської ради колгоспу Паризька комуна 1965 року встановлено, що ОСОБА_1 користувався земельною ділянкою площею 0,26 га, в тому числі: № 588-337 площею 0,21 га та № 839-337 - 0,05 га. Його суміжним землекористувачем був ОСОБА_6, який користувався земельними ділянками № 583-202 площею 0,13 га та № 589-202 площею 0,05 га. Землекористувачем суміжної земельної ділянки № 587-204 площею 0,30 га зазначена ОСОБА_7

Згідно із свідоцтвом на забудову індивідуальної садиби ОСОБА_3 на землях присадибного фонду колгоспу Паризька Комуна рішенням правління цього колгоспу від 28 березня 1969 року № 11 йому була виділена присадибна земельна ділянка площею 1 200 кв. м для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель. Ця ділянка межувала із земельними ділянками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 План забудови садиби та акт про відведення в натурі зазначеної земельної ділянки, які є невід'ємною частиною свідоцтва, відсутні, як відсутнє й згадане рішення правління колгоспу від 28 березня 1969 року № 11 про виділення земельної ділянки, а тому неможливо відслідкувати місце розташування даної земельної ділянки та за рахунок чиїх земельних ділянок суміжних землекористувачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вона була надана.

Земельно-кадастрова документація та погосподарські книги по сільській раді за 1965-1979 роки відсутні.

З письмових пояснень ОСОБА_8 встановлено, що у 1960-х роках його батьком - землекористувачем ОСОБА_6 у присутності комісії (правління колгоспу, сільської ради, земельної комісії) було передано із земельної ділянки його батька площею 0,13 га суміжному землекористувачу ОСОБА_1 земельну ділянку шириною 2,5 м вздовж межі. Однак іншу частину земельної ділянки ні його батько, ні він після смерті батька ОСОБА_3 не передавали.

Згідно з погосподарськими книгами за 1980-2011 роки та вибіркою з них за ОСОБА_1 (особистий рахунок 733, 753, 746, 803) обліковувалося з 01 січня 1980 року по 01 червня 1995 року всього землі - 0,36 га, в тому числі під будівлями - 0,02 га, а з 01 червня 1996 року (№ 739) всього землі - 0,51 га, під будівлями, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель - 0,04 га, під ріллею - 0,40 га; станом на 01 червня 1997 року всього землі - 0,66 га, станом на 01 червня 1998 року всього землі - 0,73 га, в тому числі під будівлями, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель - 0,06 га, під ріллею - 0,64 га; з 01 червня 1999 року по 2013 рік - розміри загальної площі земельних ділянок змінювалися, площа земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських будівель - 0,21 га, а з 2014 року - 0,2360 га. ОСОБА_3 (особистий рахунок № 749, а в подальшому - №№ 767, 759, 817, 754, 743, 765, 714) належало на праві користування станом на 01 січня 1980 року і по 01 червня 1995 року всього землі - 0,10 га, в тому числі під будівлями - 0,01 га, з 01 червня 1996 року по 2011 рік всього землі - 0,02 га, з них - 0,02 га для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських будівель, з 2011 року по 2015 рік площа земельних ділянок становила 7,7711 га, в тому числі для будівництва, обслуговування житлового будинку і господарських будівель - 0,22 га.

Рішенням сесії Струсівської сільської ради від 30 січня 1998 року № 64 згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 Про приватизацію земельних ділянок ОСОБА_1 було передано безоплатно у приватну власність та постійне користування земельну ділянку загальною площею 0,73 га, в тому числі для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 0,21 га, для ведення підсобного господарства - 0,52 га.

Рішенням сесії Струсівської сільської ради від 14 липня 2011 року № 170 Про безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян ОСОБА_3 передано безоплатно у власність земельні ділянки загальною площею 0,2811 га, в тому числі для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 0,22 га по АДРЕСА_2, яка згідно із земельно-обліковими документами перебувала у користуванні до 2002 року.

З пояснень представників Струсівської сільської ради та відповіді цієї ради ОСОБА_1 від 25 квітня 2014 року № 111 встановлено, що кадастровий план земельної ділянки під забудову площею 0,2358 га ОСОБА_3 виготовив у 2011 році (ще до проведення сесії сільської ради 14 липня 2011 року) і при прийнятті рішення від 14 липня 2011 року № 170 депутатам вже було відомо про земельний спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, тому останньому було передано лише 0,22 га земельної ділянки, якою він фактично користувався, а не 0,24 га, які він бажав отримати.

Як випливає із заяви ОСОБА_3 від 15 травня 2012 року, яку цього ж дня зареєстровано Струсівською сільською радою під № 63, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 існував спір з приводу меж земельних ділянок та порушення правил добросусідства.

04 липня 2012 року погоджувальною комісією для вирішення спорів із суміжного землекористування громадян складено акт № 2 погодження меж землекористувачів, згідно з яким проведено обстеження спірних земельних ділянок та встановлено, що при виготовленні кадастрового плану на земельну ділянку ОСОБА_3 помилково зазначена частина земельної ділянки для обслуговування житлового будинку ОСОБА_1 Комісія рекомендувала ОСОБА_3 переробити кадастровий план, а саме: межову лінію між поворотними точками 4-5 змістити на 0,90 м до своєї території. До акта додано схему обстеження, підписану членами комісії ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 З пояснень представників сільської ради встановлено, що саме у зазначеному місці комісія виявила залишки старої огорожі - твердого межового знаку між земельними ділянками. Вказаний акт затверджено рішенням сесії Струсівської сільської ради від 06 липня 2012 року № 317.

22 липня 2013 року погоджувальною комісією з вирішення спорів з приводу суміжного землекористування складено акт № 10 погодження меж землекористувачів, згідно з яким комісією проведено обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 та не виявлено порушень зі сторони суміжних землекористувачів ОСОБА_13 та покійного ОСОБА_3

Акт погодження меж землекористувачів від 22 липня 2013 року № 10 затверджено рішенням сесії Струсівської сільської ради від 29 липня 2013 року № 485.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 29 січня 2013 року серії НОМЕР_3, виданим Струсівською сільською радою.

26 квітня 2013 року ОСОБА_2 подано клопотання до Струсівської сільської ради, яке зареєстровано 26 квітня 2013 року за № 56, про те, що вона успадковує майно ОСОБА_3, яке знаходиться на суміжній земельній ділянці із земельною ділянкою ОСОБА_1, тому перед оформленням технічної документації просила надати для ознайомлення акт погодження зовнішніх меж на місцевості земельної ділянки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, який розпочав приватизацію своєї земельної ділянки.

Із свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2013 року встановлено, що ОСОБА_2 успадкувала майно ОСОБА_3, яке складається із житлового будинку з надвірними будівлями під АДРЕСА_2.

Рішенням сесії Струсівської сільської ради від 11 листопада 2013 року № 509 ОСОБА_2 надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною площею 0,2811 га, в тому числі - 0,22 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах населеного пункту в АДРЕСА_2.

Рішенням сесії Струсівської сільської ради від 11 листопада 2013 року № 507 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,2360 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в межах населеного пункту в АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, та передано ОСОБА_1 безоплатно у власність вказану земельну ділянку.

На підставі цього рішення 19 грудня 2013 року ОСОБА_1 було видане свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку.

Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом України.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 152 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України , цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону№ 280/97-ВР до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції Україниоргани місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону № 280/97-ВР).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною першою статті 10 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Частиною третьою статті 158 ЗК України визначено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Згідно з частинами першою, третьою, сьомою статті 55 Закону України Про землеустрій в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Відповідно до статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Отже, щоб набути право власності на земельну ділянку необхідно здійснити комплекс робіт: провести кадастрову зйомку землі з геодезичним встановленням меж земельної ділянки, яка включає, зокрема, і, перенесення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки, погодження цих меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок у власність. Виконання усіх підготовчих робіт з виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку передбачає перевірку того, чи не належить земельна ділянка іншому власнику або правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Відповідно до частини першої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Частиною першою статті 107 ЗК України передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Порядок встановлення та відновлення меж земельних ділянок визначений Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктами 4.1 - 4.3 Інструкції відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Апеляційним судом встановлено, що спір про встановлення та відновлення межі між земельними ділянками сторін було вирішено рішеннями Струсівської сільської ради від 06 липня 2012 року № 317 Про розгляд акта від 04 червня 2012 року № 2, складеного погоджувальною комісією для вирішення спорів з приводу суміжного землекористування , та від 29 липня 2013 року № 485 Про розгляд акта від 22 липня 2013 року № 10 , які були долучені до матеріалів технічної документації на земельну ділянку ОСОБА_1Дані рішення сільської ради є чинними.

Встановивши на підставі вищенаведених доказів, що право власності на земельну ділянку площею 0,236 га, розташовану по АДРЕСА_1, набуте ОСОБА_1 з дотриманням вимог законодавства, та недоведеність ОСОБА_2 порушення її прав на земельну ділянку площею 0,22 га при наданні у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до статті 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК України 2004 року) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 30 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про помилковість висновків апеляційного суду про те, що право суміжного землекористувача вона набула на підставі рішення сесії Струсівської сільської ради від 11 листопада 2013 року № 509, не впливають на правильність вирішення спору з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частинами першою, другою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 отримала 07 жовтня 2013 року і набула право користування земельною ділянкою, на якій розміщене успадковане домоволодіння, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача ОСОБА_3 Розгляд погоджувальною комісією Струсівської сільської ради спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з приводу суміжного землекористування відбувся у липні 2012 року, тобто за життя ОСОБА_3, й у липні 2013 року, тобто до отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину. Отже, посилання ОСОБА_2 на неповідомлення її про розгляд вказаного спору погоджувальною комісією Струсівської сільської ради є неспроможними.

Доводи заявника про неврахування судом висновку судової земельно-технічної експертизи від 18 березня 2016 року № 572/15-22, яким встановлено факт захоплення ОСОБА_1 частини земельної ділянки ОСОБА_2, не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд правильно виходив з того, що експерт не досліджував правовстановлюючих документів на земельну ділянку ОСОБА_2, зокрема щодо її конфігурації. Допитаний в судовому засіданні експерт Походай І. П. пояснив, що на час проведення експертизи ОСОБА_2 фактично користувалася земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2308 га, що свідчить про відсутність порушення її прав на цю ділянку.

Аргументи заявника щодо безпідставності висновку суду про те, що ОСОБА_1 приватизував земельну ділянку за фактичним використанням, є помилковими та спростовуються встановленими апеляційним судом вищенаведеними обставинами справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 13 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик