Ухвала

від 21.12.2018 по справі 347/908/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

21 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 347/908/18-к

провадження № 51-10323 ск 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2018 року,

встановив:

Вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2018 року

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України, до 3 років 2 місяців позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2018 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 21 лютого 2018 року, близько 02 год., а також 25 лютого 2018 року, близько 02 год., умисно, переслідуючи корисливий мотив, незаконно проник до приміщення церкви «Різдва Іоанна Хрестителя», яка знаходиться у с. Малий Рожин Косівського району Івано-Франківської області, звідки викрав майно релігійної громади «Різдва Іоанна Хрестителя» Української автокефальної православної церкви с. Малий Рожин, спричинивши матеріальну шкоду на загальну суму 1040 грн.

Крім того, ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 21 березня 2018 року, близько 01 год. 20 хв., умисно, переслідуючи корисливий мотив, з метою таємного викрадення майна релігійної громади незаконно проник до приміщення церкви «Різдва Іоанна Хрестителя», яка знаходиться у с. Малий Рожин Косівського району Івано-Франківської області, однак не довів свої злочинні дії до кінця, оскільки був затриманий місцевими жителями, які здійснювали чергування на території церкви.

У касаційній скарзі захисник порушує питання про перегляд вказаних судових рішень у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого, через суворість. При цьому посилається на ту обставину, що місцевим судом не враховано у повній мірі особу засудженого ОСОБА_5 , всі обставини, що пом`якшують йому покарання, відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також обставини та причини вчинення злочину. У свою чергу, апеляційний суд, у порушення вимог ст. 419 КПК України, допущених порушень не усунув, та вирок місцевого суду залишив без змін. Захисник просить звільнити засудженого ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Доводи касаційної скарги захисника про порушення щодо засудженого загальних засад призначення покарання, на думку колегії суддів, є непереконливими.

Як убачається з наданих суду касаційної інстанції копій судових рішень, суд обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_5 , призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, виходив з того, що засуджений вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких, відсутність тяжких наслідків злочинної діяльності.

Обставинами, які пом`якшують покарання засудженому, судом визнано, що засуджений вперше притягується до кримінальної відповідальності, його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, повне визнання вини. Обставин, які б обтяжували покарання засудженому, в ході судового розгляду не встановлено.

Крім того, апеляційним судом враховано незначний розмір викраденого майна, незадовільний стан здоров`я засудженого, який є інвалідом ІІІ групи, та думку представника релігійної громади «Різдва Іоанна Хрестителя», який просив суворо не карати засудженого.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, у тому числі і ті, про які наголошує захисник у своїй скарзі, суд обґрунтовано дійшов висновку, що перевиховання засудженого можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, та правильно призначив покарання із застосуванням положень ст. 70 КК України, з огляду на вимоги ч. 3 ст. 68 КК України.

Колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_5 і попередження нових злочинів, справедливим, та відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Таким чином, підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_5 покарання явно несправедливим через його суворість, а також підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, про що захисник зазначає у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

При розгляді апеляційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції перевірив доводи скарги, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів з яких апеляційну скаргу залишив без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2018 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3