Постанова

від 20.12.2018 по справі 820/16671/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2018 року

Київ

справа №820/16671/14

адміністративне провадження №К/9901/36416/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Тацій Л.В., суддів Григорова А.М., Подобайло З.Г. від 10 квітня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Трейдторгопт до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю Трейдторгопт (далі - позивач/Товариство) звернулося до суду з позовом до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (правонаступник - Центральна об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області; далі - відповідач/Інспекція), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 липня 2014 року №0002772203.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за результатами господарських операцій із контрагентом, які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю відповідних доказів.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Востаннє постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем не надано доказів, які підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій з ТОВ ІРА Наша лінія , наявності у контрагента можливостей виконання укладеного договору поставки, необхідних технічних та технологічних засобів, доказів фактичної сплати позивачем ПДВ в ціні придбаних товарів, руху активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, доказів реєстрації контрагента платником ПДВ на момент здійснення господарських операцій, наявності у діях Товариства ділової мети і позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку від таких господарських правовідносин. Відтак, за висновком цього суду, у позивача відсутні підстави для формування спірних сум податкового кредиту з ПДВ за результатами операцій із ТОВ ІРА Наша лінія .

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове про задоволення позову Товариства; оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентом (ТОВ ІРА Наша лінія ) є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак позивач правомірно та у відповідності до положень статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) включив до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких операцій по першій події - даті отримання платником податку товарів.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У доводах касаційної скарги зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права (частини п'ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення; далі - КАС України) та неправильне застосування норм матеріального права (пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України), прийняття рішень без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Вважає, що операції між позивачем та його контрагентом безпідставно розцінені судом як фактично здійснені, оскільки відсутні докази, що підтверджують транспортування товару, його зберігання, завантаження, розвантаження тощо. Крім того перевіркою встановлено, що придбаний у ТОВ ІРА Наша лінія товар (картон ММ) рахується на складі Товариства та не реалізований, тоді як до суду апеляційної інстанції подані договори про подальший продаж придбаного картону трьом суб'єктам господарювання, тобто надані документи суперечать обставинам, встановленим під час перевірки.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення КАС України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ ІРА Наша лінія (код ЄДРПОУ 30978769) за період з лютого 2014 року та їх подальшої реалізації або використання у господарській діяльності підприємства складено акт від 01 липня 2014 року №2270/20-33-22-03-07/38876615, в якому відображено висновок про порушення позивачем положень пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.7 статті 201 ПК України, у зв'язку з чим занижено ПДВ на суму 1069076,16 грн.

До наведених висновків Інспекція дійшла виходячи з того, що господарські операції з контрагентом ТОВ ІРА Наша лінія (щодо придбання картону ММ) не спричинили настання реальних правових наслідків з огляду на сукупність таких обставин: на момент проведення перевірки до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ ІРА Наша лінія внесено інформацію про відсутність платника податків за юридичною адресою; незнаходження суб'єкта господарювання за юридичною адресою унеможливило отримання первинних документів для проведення зустрічної звірки; неможливо підтвердити реальність проведених господарських операцій контрагента по ланцюгу постачання; відсутність розрахунків за договором поставки; відсутність заявок на перевезення вантажу згідно з умовами договору про надання транспортно-експедиторських послуг, актів здачі-прийняття виконаних робіт (послуг), не проведення розрахунків за такі послуги, недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних на перевезення вантажу, відсутність фізичної можливості здійснювати в один день ту кількість рейсів, що заявлена у товарно-транспортних накладних, зважаючи на відстань між пунктом навантаження (м. Полтава) та розвантаження (м. Харків) вантажу.

Також актом перевірки зафіксовано, що станом на 28 лютого 2014 року та на 01 червня 2014 року відповідно до даних інвентаризаційного опису та даних бухгалтерського рахунку 281 Товари на складі у Товариства рахуються залишки картону ММ у кількості 748,5517 тн, що відповідає кількості товару, придбаного у ТОВ ІРА Наша лінія .

На підставі акта перевірки відповідачем 15 липня 2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0002772203, яким збільшено Товариству суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1336345,20 грн., в тому числі 1069076,16 грн. основного платежу та 267269,04 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця можливості віднесення до податкового кредиту сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду та відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Для нарахування податкового кредиту також необхідними умовами є наявність у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної, її відповідність вимогам статті 201 ПК України.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Як встановлено судом апеляційної інстанцій та не спростовується відповідачем у касаційній скарзі, між Товариством (Покупець) і ТОВ ІРА Наша лінія (Продавець) укладено договір купівлі-продажу №2 від 03 лютого 2014 року, за умовами якого постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки (строк) другій стороні картон ММ, каолін та інші товарно-матеріальні цінності, а покупець зобов'язується сплатити за них певну грошову суму і прийняти вказаний товар. Базисні умови поставки - FCA, відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів Інкотермс - 2010. Передача товару здійснюється за видатковою накладною, строк поставки товару погоджується сторонами на кожну партію окремо.

Встановлено, що виконання договору підтверджується: видатковими накладними, виписаними на кожну партію поставки; оформленими контрагентом податковими накладними за лютий 2014 року; довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, виданої керівнику Товариства; посвідченням про відрядження директора Товариства у м. Полтава за місцезнаходженням постачальника ТОВ ІРА Наша лінія у період з 03 лютого 2014 року на 26 днів.

Розрахунки за отриманий товар, як свідчать обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, здійснювались безготівково, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки по банківському рахунку.

Перевезення товарно-матеріальних цінностей здійснювалось на підставі договору про надання послуг від 03 січня 2014 року, укладеного між Товариством та ТОВ АСС (перевізник). На підтвердження перевезення товару до матеріалів справи залучено копії товарно-транспортних накладних судом, які датовані періодом взаємовідносин позивача з його контрагентом щодо поставки/перевезення картону, у яких вказано вантажовідправника, вантажоодержувача, пункти навантаження та розвантаження товару, відомості про перевізника та відомості щодо задіяного у перевезенні автотранспорту, відомості щодо одержання вантажу.

Використання позивачем складських приміщень за адресою, вказаною у товарно-транспортних накладних, підтверджується договором оренди нежитлового приміщення від 02 вересня 2013 року, відповідно до умов якого ТОВ АСС (орендодавець) надав в оренду Товариству (орендар) частину нежитлового приміщення загальною площею 200 м.кв в нежитловій будівлі літ. Б-2, що розташована за адресою: м. Харків. пров. Динамівський, 4. Передача нежитлового приміщення від орендодавця орендарю підтверджується актом здачі - приймання нежитлового приміщення.

Товарно-матеріальні цінності доставлені на склад позивача в період з 03 лютого 2014 року по 28 лютого 2014 року та відображені по рахунку бухгалтерського обліку 281 товари на складі . Облік руху придбаних товарно-матеріальних цінностей на складі за видом і кількісними показниками здійснено позивачем в картці складського обліку матеріалів (форма №М-12).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, первинні документи, складені між позивачем та ТОВ ІРА Наша лінія , містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону.

Встановлено, що виписані контрагентом податкові накладні містять усі обов'язкові реквізити, передбачені статтею 201 ПК України, й на момент їх складення контрагент позивача був зареєстрований у якості юридичної особи та платником ПДВ.

В подальшому придбаний товар був реалізований позивачем третім особам, підтвердженням чого є надані позивачем на вимогу апеляційного суду копії договорів купівлі-продажу, товарно-транспортних накладних, видаткових накладних та облікових документів руху активів на підприємстві.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ ІРА Наша лінія документально підтверджені та фактично здійсненні з метою використання в оподатковуваних операціях.

Касаційний суд погоджується із висновками цього суду про те, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних сум податкового кредиту з ПДВ.

Не наведено й обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

З урахуванням сутності та обсягу операцій відповідачем під час розгляду справи не доведено й недостатності у ТОВ ІРА Наша лінія кількості трудових та інших ресурсів, які були необхідні контрагенту для виконання спірних операцій, але були відсутні.

Загалом як встановлено судом в ході розгляду справи, позиція податкового орану про порушення позивачем податкового законодавства по суті ґрунтується на наявності інформації, зазначеної в акті про неможливість проведення зустрічної звірки по контрагенту.

У той же час, акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання є документом, який складається у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести таку звірку, свідчить про неможливість співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання для цілей документального підтвердження чи спростування його господарських відносин з платниками податків, а отже й про неможливість формування відповідної податкової інформації по таким взаємовідносинам. Відтак при неможливості звірки контролюючим органом не можуть формуватися висновки за аналогією акта документальної перевірки, яка проводиться, у тому числі й на підставі первинних документів, що використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, а тому неможливість проведення зустрічної звірки контрагента не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення господарських операцій платників податків та про порушення саме позивачем податкового законодавства.

Доречним є й відхилення апеляційним судом доводів Інспекції про відсутність у позивача права на формування відповідних сум податкового кредиту з ПДВ за спірними операціями щодо поставки товарів з огляду на ненадання до перевірки документів, які б свідчили про придбання таких товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, адже такі документи не були предметом дослідження при проведенні перевірки, натомість були надані позивачем до суду апеляційної інстанції й отримали належну правову оцінку останнім. У відповідності ж до положень пункту 198.3 статті 198 ПК України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи товари почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Слід зазначити, що предметом доказування у справі, що розглядається, є обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість формування податкових вигод позивачем. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

За відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів, які б свідчили, що господарські операції позивача із вказаним контрагентом були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди, обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності підприємств у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності, наявність відхилень між сумами податкового кредиту/зобов'язань позивача та його контрагента, наявність недоліків у первинних документах тощо, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, підставою для прийняття якого стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та з урахуванням яких суд апеляційної інстанції вже надавав оцінку встановленим обставинам справи.

За правилами статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення та задоволення позовних вимог, а тому прийняв рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням процесуальних норм. Відтак, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду