Постанова

від 20.12.2018 по справі 136/273/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/273/18

Провадження № 22-ц/801/303/2018

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2018 рокуСправа № 136/273/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого : Копаничук С.Г.

Суддів: Оніщука В.В., Рибчинського В.П.

при секретарі Богацькій А.М.

за участю представника відповідача адвоката Бурятинського В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" на рішення Липовецького районного суду від 02.10.2018 року, ухваленого в приміщенні Липовецького районного суду суддею Кривенком Д.Т., у справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним -

В с т а н о в и в:

21.02.2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ТОВ Прилуцьке про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Зазначив, що він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,4606 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району. 03.03.2014 року між ним та ТОВ Прилуцьке було укладено договір оренди належної вказаної земельної ділянки, терміном на 5 років, договір зареєстрований 29.04.2014 державним реєстратором Липовецького районного управління юстиції Вінницької області за № 6169650. Вказує, що вказаний правочин ним не підписувався, а тому відсутнє його волевиявлення, доручень з даного приводу нікому не давав, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Представник ТОВ "Прилуцьке" подав до суду заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки вважає, що позивач міг довідатись про наявність оспорюваного правочину.

Рішенням Липовецького районного суду від 02.10.2018 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки укладений 03.03.2014, між ОСОБА_4 та ТОВ Прилуцьке , загальною площею 3,4606 га, кадастровий номер НОМЕР_1, право оренди за яким зареєстроване реєстраційною службою Липовецького районного управління юстиції Вінницької області 29.06.2014 за № 6169650. Стягнуто з ТОВ Прилуцьке на користь ОСОБА_4 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 704,80 грн., а також витрати за проведення судової експертизи в сумі 2860 грн., а всього 3 564, 80 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ "Прилуцьке", посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права ,просило вказане рішення скасувати ,а в задоволенні позову відмовити. Зазначило, що суд не звернув увагу на пропуск позивачем строку позовної давності, так як товариство з 2014 року обробляє належну позивачу земельну ділянку, останній отримував орендну плату, а відтак міг дізнатись про існування договору оренди землі.

Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду 1 вирішення справи.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ,позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції . Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги , заявлених позовних вимог та підстав позову ,суд апеляційної інстанції вважає що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального 1з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказане рішення цим вимогам відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2, являється власником земельної ділянки, площею 3,4606 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району.

03.03.2014 року ОСОБА_4 уклав з ТОВ "Прилуцьке" договір оренди землі, предметом якого є вищевказана земельна ділянка. На підставі зазначеного договору 29.06.2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Прилуцьке" було зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 строком на 5 років.

Відповідно до висновку судової експертизи Вінницького відділення КНДІСЕ Міністерства юстиції України 2305/2306/18-21 від 18.06.2018 року встановлено, що підпис в графі "Орендодавець" оспорюваного договору від 03.03.2014 року виконаний не самим ОСОБА_4, а іншою особою, шляхом наслідування його підпису.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір, укладений від імені орендодавця підписаний не ним, а іншою особою, тобто спірний договір був укладений без волевиявлення позивача, а тому наявні підстави для визнання договору оренди землі недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України. Крім того, оскільки позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише в травні 2017 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є початком перебігу строку позовної давності, тому він не знав і не міг довідатися про порушення свого права. Отже, підстав для застосування позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, немає, оскільки він його не пропустив.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду про визнання договору оренди землі недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, а також з тим, що відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 17 Закону України Про оренду землі об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідачем до суду першої інстанції подано заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності (а.с. 80).

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 255 ЦК України.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням наведеного та на підставі статті 261 ЦК України початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши наведені вище норми права, встановивши, що оспорюваний правочин, укладеній від імені ОСОБА_4, підписано не ним, а іншою особою, що підтверджено висновком експерта Вінницького відділення КНДІСЕ Міністерства юстиції України № 2305/2306/18-21 від 18.06.2018 року, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_4

При цьому суд першої інстанції правильно врахував, що про укладення оспорюваного правочину ОСОБА_4 дізнався лише у травні 2017 році, а з позовом до суду звернувся у 21.02.2018 року, тобто в межах строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги безпідставні, оскільки висновком експерта № № 2305/2306/18-21 від 18.06.2018 року встановлено, що договір оренди землі від 03.03.2014 року, підписаний не ОСОБА_4., а іншою особою, отже, останній не знав і не міг знати про укладення оспорюваного ним правочину.

Крім того, відповідачем не доведено, що виплати орендної плати позивачу здійснювалися саме за оспорюваним правочином.

З урахуванням наведеного доводи апеляційної скарги є безпідставними й на законність оскаржуваного рішення не впливають.

Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду від 02.10.2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий: Копаничук С.Г.

Судді: Оніщук В.В.

Рибчинський П.В.

Згідно з оригіналом:

Суддя: Копаничук С.Г.