Постанова

від 20.12.2018 по справі 237/1843/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/422/18

237/1843/17

Категорія 69

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2018 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 237/1843/17

Номер провадження 22-ц/804/422/18

Донецький апеляційний суд в складі суддів Кочегарової Л.М., Мироненко І.П., Ткаченко Т.Б.,

секретар судового засідання Герасимова Г.Є.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу виконуючого обов'язки керівника Волноваської місцевої прокуратури в інтересах держави України в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на ухвалу Мар'їнського районного суду Донецької області від 11 вересня 2017 року, у складі судді Ліпчанського С.М.,

в с т а н о в и в :

03 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, укладеного у формі розписки 30 вересня 2014 року, за яким відповідач позичила в неї 25 000 гривень та зобов'язалася повернути в строк до 30 грудня 2016 року. Посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики, просила стягнути з відповідача на її користь 25 000 гривень суму боргу та 640 гривень витрат на оплату судового збору.

Ухвалою Мар'їнського районного суду Донецької області від 11 вересня 2017 року задоволена заява про затвердження мирової угоди у справі та визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку розміром 3,2682 га, що розташована на території с.Дальнє Мар'їнського району Донецької області пай 185,2 2,6372 га кадастровий НОМЕР_1 (рілля), 0,2481 га НОМЕР_2 (рілля), 0,3829 га НОМЕР_3 (пасовище) на підставі державного акту серія НОМЕР_4, виданого Мар'їнським районним відділом земельних ресурсів 16 серпня 2006 року. Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку розміром 0,0276 га, кадастровий НОМЕР_5, що розташована на території Дачненської сільської ради Мар'їнського району Донецької області.

Провадження у справі не закрито.

В апеляційній скарзі в.о. керівника Волноваської місцевої прокуратури в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просив ухвалу суду скасувати і направити справу для продовження розгляду.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином телефонограмою та судовою повісткою, тому суд, відповідно до положень ст.ст.371, 372 ЦПК України, розглянув справу без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури Донецької області Русланової Г.М., яка підтримала доводи скарги Волноваської місцевої прокуратури, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, за таких підстав.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики в розмірі 25 000 грн.

Задовольняючи заяву про затвердження мирової угоди та визнаючи за ОСОБА_3 (мати позивача) та ОСОБА_2 право власності на земельні ділянки, суд першої інстанції зазначив, що дії сторін відповідають закону та не порушують прав і інтересів інших осіб.

Висновки суду не відповідають матеріалам справи, представленим доказам та нормам матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала зазначеним вимогам не відповідає.

Згідно п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На підставі ч. 1, 2 ст. 175 ЦПК України (в редакції 2007 року, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції) та ст. 207 ЦПК України (діюча редакція) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:

1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або

2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до п. 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" № 5 від 12 червня 2009 року, з метою врегулювання спору до судового розгляду суди мають з'ясовувати: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду. Зазначені процесуальні дії можуть бути вчинені лише в позовному провадженні та повинні здійснюватися не формально; суди мають вживати дієві заходи для примирення сторін та врегулювання спору до судового розгляду, зберігаючи при цьому об'єктивність і неупередженість. Закриваючи провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову чи визнанням укладеної між сторонами мирової угоди, суди повинні враховувати положення статей 174, 175 ЦПК (у редакції 2004 року) та до ухвалення відповідного судового рішення роз'яснювати сторонам наслідки вчинення відповідних процесуальних дій.

Отже, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

За змістом вказаної статті мирова угода - це складена сторонами з урахуванням інтересів усіх заінтересованих осіб, що беруть участь у справі, угода, яка визнається судом лише після встановлення законності й обґрунтованості її умов, а також з'ясування думки усіх заінтересованих осіб щодо можливості її визнання. Метою такої угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету спору, тобто матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Не може визнаватися судом мирова угода, умови якої не пов'язані зі спірними правовідносинами.

Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Із змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу (а.с.2-3).

Отже, між сторонами виникли правовідносини з приводу повернення грошових коштів, отриманих на підставі договору позики та саме наведені обставини становили предмет спору, і саме така позовна вимога була первинною. Питання щодо визнання права власності на земельні ділянки не було предметом розгляду суду.

Затверджуючи мирову угоду сторін, суд першої інстанції виходив з того, що дії сторін відповідають закону, не порушують прав та інтересів інших осіб.

Такі висновки суду не ґрунтуються на законі, оскільки предметом спору між сторонами були грошові кошти, а судовим рішенням фактично було узаконено договір міни земельних ділянок, що суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки ніяких позовних вимог щодо користування земельними ділянками до суду не подавалося.

Суд залишив поза увагою те, що згідно з п. 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , зокрема статтею 14 передбачено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться в середині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону зобов'язано Кабінет Міністрів України розробити рекомендації щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

На реалізацію цієї норми Закону Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 листопада 2003 року № 288 було затверджено рекомендації щодо обміну земельними ділянками, згідно підпунктів 3, 5 яких власник земельної ділянки, яка знаходиться в середині єдиного масиву, що використовується спільновласниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, звертається усно або письмово до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву, на яку він бажає обміняти свою земельну ділянку, із пропозицією укласти договір міни земельних ділянок. Оскільки обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників, то у разі відхилення пропозиції укласти договір міни земельних ділянок власник земельної ділянки, який виявив бажання її обміняти, має право звернутись із зазначеною вище пропозицією до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву.

Отже аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою пай на пай .

До таких висновків дійшов і Верховний Суд України в постановах від 5 листопада 2014 року та 11 лютого 2015 року та від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з приводу повернення грошових коштів, що виступає предметом спору. Затверджуючи мирову угоду укладену, між сторонами, суд визнав перехід права власності на нерухоме майно, що не було предметом спору і не заявлялось у позовній заяві.

Таким чином, визнанням права власності на земельні ділянки за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суд фактично взяв на себе повноваження, які не передбачені законом, оскільки для визнання права власності на земельну ділянку закон передбачає спеціальний порядок.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що дії сторін відповідають закону, а умови мирової угоди не порушують прав та інтересів інших осіб є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції про визнання мирової угоди підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись п.6 ч. 1ст.374, ст.379 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу виконуючого обов'язки керівника Волноваської місцевої прокуратури в інтересах держави України в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області задовольнити.

Ухвалу Мар'їнського районного суду Донецької області від 11 вересня 2017 року скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Дата складення повного судового рішення 21 грудня 2018 року.

Судді Л.М.Кочегарова

І.П.Мироненко

Т.Б.Ткаченко