Постанова

від 12.12.2018 по справі 209/4084/13-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1386/18 Справа № 209/4084/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Байбара Г.А. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Свистунової О.В.

при секретарі - Кошарі О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича

на ухвалу Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 21 березня 2018 року

по справі за скаргою ОСОБА_2, заінтересована особа: ОСОБА_3, на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича у виконавчому провадженні №55415699, -

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2018 року до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшла скарга ОСОБА_2, заінтересована особа: ОСОБА_3 на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича у виконавчому провадженні №55415699.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 березня 2018 року скаргу ОСОБА_2, заінтересована особа: ОСОБА_3 на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича у виконавчому провадженні №55415699 - задоволено.

Визнано неправомірними дії приватного виконавця Сивокозова Олександра Миколайовича щодо прийняття до виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 липня 2016 року, № 209/4084/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 11 червня 2010 року в сумі 908604,00 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн., сплаченого судового збору в сумі 3211,60 грн. на 229,40 грн.

Скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження № 55415699 від 19 грудня 2017 року, винесену при примусовому виконанні виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 липня 2016 року, № 209/4084/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 11 червня 2010 року в сумі 908604,00 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн., сплаченого судового збору в сумі 3211,60 грн. на 229,40 грн.

В апеляційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов Олександр Миколайович просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 березня 2018 року та відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 червня 2014 року у справі №209/4084/13-ц частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики від 11.06.2010 року в сумі 908640 грн., три відсотки річних в сумі 103062,18 грн., індексацію в розмірі 60456,85 грн., судовий збір 3211,60 грн. та 229,40 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2015 року скасовано заочне рішення у справі в частині стягнення індексації в розмірі 60 456,85 грн., ухвалене нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. При апеляційному розгляді справи був присутній представник позивача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 на підставі Довіреності, посвідченої 27.08.2013 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області за №1639, строком дії до 27 серпня 2018 року.

05 липня 2016 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_4 звернувся до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська з заявою про видачу виконавчого листа.

05 липня 2016 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська видано виконавчий лист у справі №209/4084/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 11.06.2010 року в сумі 908640 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн., судового збору 3211,60 грн. та 229,40 грн.

05 липня 2017 року Дніпровським відділом Державної виконавчої служби міста Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області виконавчий лист повернуто ОСОБА_3 без прийняття до виконання.

19 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. з заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська №209/4084/13-ц від 05 липня 2016 року.

19 грудня 2017 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозовим Олександром Миколайовичем винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження №55415699 за виконавчим листом №209/4084/13-ц від 05 липня 2016 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики від 11.06.2010 року в сумі 908640 грн., трьох відсотків річних в сумі 103062,18 грн., судового збору 3211,60 грн. та 229,40 грн.

Відповідно до п.2 ч.4 ст.4 Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII від 02.06.2016р., що набрав чинності 05.10.2016р., виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно ст.12 Закону України Про виконавче провадження №1404-VІІI (в редакції, що була чинна на момент відкриття виконавчого провадження) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців - частина перша. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Відповідно до п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про виконавче провадження №1404-VІІI виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Проте, п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про виконавче провадження №1404-VІІI не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, виходячи з наступного.

Згідно пред'явленого до виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 05 липня 2016 року №209/4084/13-ц рішення суду набрало законної сили - 02 червня 2015 року, строк пред'явлення до виконання - один рік.

Відповідно до ч.1 ст. 22 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, що діяла на момент видачі виконавчого листа), виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною другою статті 22 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, що діяла на момент видачі виконавчого листа) строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, з наступного дня після його постановлення.

Таким чином, судом встановлено, що виконавчим листом від 05 липня 2016 року №209/4084/13-ц визначено строк пред'явлення до виконання - один рік з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили, тобто до 03 червня 2016 року включно.

А тому, ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про видачу виконавчого листа і виконавчий лист фактично видано 05 липня 2016 року, тобто після спливу строку пред'явлення виконавчого документу до виконання. З заявою про поновлення строку на пред'явлення виконавчого документа до виконання позивач (стягувач) ОСОБА_3 до суду не звертався, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання судом не поновлювався.

Закон України Про виконавче провадження №1404-VІІI набув чинності 05 жовтня 2016 року, тобто після того як строк пред'явлення виконавчого листа до виконання сплинув.

Згідно з ст. 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

Статтею 94 Конституції України визначено порядок набрання чинності прийнятими законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ст.4 Цивільного кодексу України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Відповідно до ст.5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно п.2 Постанови пленуму Верховного суду України Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя від N 9 від 01.11.96 року оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Відповідно до ст.151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Конституційний суд України у Рішенні від 09.02.1999р. у справі N 1-7/99 N 1-рп/99 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Конституційний суд зазначив: В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце .

Конституційний суд України у Рішенні від 05.04.2001 у справі № 3-рп/2001 зазначив, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Конституційним Судом України встановлено, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Норми, що пом'якшують чи скасують відповідальності особи п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про виконавче провадження №1404-VІІI не містить.

Таким чином, враховуючи, що станом на момент набрання чинності Закону України Про виконавче провадження №1404-VІІI строк пред'явлення виконавчого листа до виконання сплинув та не поновлений судом, норми цього Закону на спірні правовідносини не розповсюджуються.

Пункт 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про виконавче провадження №1404-VІІI не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки такі припинились до набрання чинності даним законом.

За змістом ст.1 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів та ст.5 Закону України Про виконавче провадження №1404-VIII приватні виконавці є суб'єктами владних повноважень, на яких державою покладені функції з примусового виконання рішень, тобто функції державного примусу, що здійснюється за принципом законності (ст.19 Конституції України).

Відповідно до ст. 2 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.

Згідно ст.5 зазначеного вище Закону України, державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України країни Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

У п.18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07.02.2014 року роз'яснено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Задовольняючи вимоги скарги, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про задоволення скарги, оскільки рішення суду вступило в закону силу 02.06.2015 року і визначено строк пред'явлення до виконання - один рік з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили, тобто до 03 червня 2016 року включно, а виконавчий лист №209/4084/13-ц за заявою стягувача видано 05 липня 2016 року вже після спливу строку на пред'явлення виконавчого листа до виконання .

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення Проніна проти України № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 21 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

О.В. Свистунова