Рішення

від 12.12.2018 по справі 0440/6610/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року Справа № 0440/6610/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бондар М.В.

при секретарі судового засідання Бурцевій Я.Е.

за участю:

представника позивача Бондаренка О.В.

представника відповідача Бохан О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМПРОМТЕХНІКА" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанов, припису, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕМПРОМТЕХНІКА" (далі - ТОВ "РЕМПРОМТЕХНІКА", позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держпраці у Дніпропетровській області, відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову ГУ Держпраці у Дніпропетровській області №ДН963/257/АВ/МГ-ФС/495 від 09.08.2018 року про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 186 150 грн.;

- визнати протиправною та скасувати постанову ГУ Держпраці у Дніпропетровській області №ДН963/257/АВ/ІП/494 від 09.08.2018 року про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 3 723 грн.;

- визнати протиправним та скасувати припис ГУ Держпраці у Дніпропетровській області №ДН963/257/АВ/П від 15.08.2018 року.

В обґрунтування позову зазначено, ГУ Держпраці у Дніпропетровській області проведено інспекційне відвідування ТОВ "РЕМПРОМТЕХНІКА", за результатами якого складено акт інспекційного відвідування №ДН963/257/АВ від 26.07.2018 року. Відповідачем складено припис про усунення порушень, з яким позивач не погодився та оскаржив його до керівника відповідного територіального органу Держпраці. ГУ Держпраці у Дніпропетровській області прийнято постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН/963/257/АВ/МГ-ФС/495 від 09.08.2018 року та №ДН/963/257/АВ/ІП/494 від 09.08.2018 року. Позивач вважає вказані постанови протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству.

Ухвалою суду від 10.09.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.

ГУ Держпраці у Дніпропетровській області надано до суду відзив, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову та в обґрунтування своєї позиції зазначив, що оскаржувані постанови від 09.08.2018 року прийняті правомірно. Відповідач зазначив, що під час проведення інспекційного відвідування перевіряючим виявлено порушення законодавства про працю, що є підставою для застосування штрафів, передбачених статтею 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Представник позивача надав до суду відповідь на відзив, у якій містяться доводи, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача надав до суду заперечення на відповідь, у яких підтримав позицію, що викладена у відзиві на позов.

05.10.2018 року оголошено перерву у підготовчому засіданні до 26.10.2018 року; 26.10.2018 року продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів та оголошено перерву до 23.11.2018 року; 23.11.2018 року оголошено перерву у підготовчому засіданні до 05.12.2018 року; 05.12.2018 року оголошено перерву у підготовчому засіданні до 12.12.2018 року.

За письмовою згодою сторін розгляд справи по суті відбувся 12.12.2018 року одразу після закінчення підготовчого провадження.

В судовому засіданні 12.12.2018 року представник позивача підтримав позов та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позову та просила суд відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що у період з 25.07.2018 по 26.07.2018 інспектором праці ОСОБА_3 на підставі наказу ГУ Держпраці у Дніпропетровській області від 19.07.2018 року №584-І та направлення на проведення інспекційного відвідування від 19.07.2018 року №250/257 у присутності заступника директора ОСОБА_4, яка виконує обов'язки головного бухгалтера, проведено інспекційне відвідування ТОВ "РЕМПРОМТЕХНІКА", за результатами якого складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 26.07.2018 року №ДН963/257/АВ.

Перевіркою встановлено наступні порушення, зокрема:

- відсутність підпису звільненого працівника в особистій картці про ознайомлення його з призначенням при прийомі на роботу;

- підприємством відмовлено ОСОБА_5 у звільненні за власним бажанням з поважних причин (догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку) у строки, які вона просить;

- порушення порядку звільнення ОСОБА_5 за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП (відсутність на роботі без поважних причин);

- 5 та 8 травня 2018 року тривалість робочого дня при 40-годинному тижні не зменшена на 1 годину;

- відсутність нарахування за години, відпрацьовані понаднормово 5 працівниками в травні 2018 року;

- невиплата остаточного розрахунку ОСОБА_5 при звільненні;

- невидача трудової книжки при звільненні ОСОБА_5, нарахування та не виплата середнього заробітку за весь час затримки виплати коштів по день фактичного розрахунку зі звільненими працівниками;

- при звільненні працівника не виплачена грошова компенсація за невикористані ним дні щорічної відпустки.

Позивач надав зауваження на акт перевірки №ДН963/257/АВ від 26.07.2018 року, які розглянути відповідачем, про що повідомлено позивача листом №1541 від 15.08.2018 року, у якому зазначено, що твердження, викладені у запереченні, не спростовують викладеного в акті від 26.07.2018 року №ДН963/257/АВ (а.с.61-63).

На підставі акту перевірки від 26.07.2018 року №ДН963/257/АВ відповідачем винесено припис №ДН/963/АВ/П від 15.08.2018 року, яким зобов'язано позивача усунути такі порушення: (а.с.64-66):

- пункту 2.5 глави 2 Інструкції №58 в частині відсутності підпису звільненого працівника в особистій картці про ознайомлення його з призначенням при прийомі на роботу;

- частини 1 статті 38 КЗпП в частині відмови ОСОБА_5 у звільненні за власним бажанням з поважних причин (догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку) у строки, які вона просить;

- пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП в частині порушення порядку звільнення ОСОБА_5 (відсутність на роботі без поважних причин);

- частини 1 статті 53 КЗпП в частинні не зменшення на 1 годину робочого дня при 40-годинному тижні 5 та 8 травня 2018 року;

- частини 1 статті 106 КЗпП в частині відсутності нарахування за години, відпрацьовані понаднормово 5 працівниками в травні 2018 року;

- частини 1 статті 116 КЗпП в частині невиплати остаточного розрахунку ОСОБА_5 при звільненні;

- частини 1 статті 47 КЗпП в частині невидачі трудової книжки при звільненні ОСОБА_5 нарахування та не виплата середнього заробітку за весь час затримки виплати коштів по день фактичного розрахунку зі звільненими працівниками;

- частини 1 статті 83 КЗпП в частині не виплати при звільнені працівника грошової компенсації за невикористані ним дні щорічної відпустки.

25.08.2018 року позивач оскаржив припис про усунення виявлених порушень №ДН/963/АВ/П від 15.08.2018 року до відповідача.

09.08.2018 року відповідачем, на підставі висновків акту інспекційного відвідування від 26.07.2018 року №ДН963/257/АВ, прийнято постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами:

- №ДН/963/257/АВ/МГ-ФС/495, якою на ТОВ "РЕМПРОМТЕХНІКА" накладено штраф у розмірі 186150 грн. за порушення частини 1 статті 106 КЗпП, в якій зазначено, що за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинності ставки;

- ДН963/257/АВ/ІП/494, якою на ТОВ "РЕМПРОМТЕХНІКА" накладено штраф у розмірі 3723 грн. за не проведення остаточного розрахунку із ОСОБА_5, не видачі трудової книжки, не надсилання поштового повідомлення про необхідність отримання трудової книжки ОСОБА_5, що є порушенням вимог частини 1 статті 116 КЗпП, частини 1 статті 47 КЗпП та частини 1 статті 83 КЗпП.

Вказані постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 09.08.2018 року позивач отримав 21.08.2018 року, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с. 84).

Позивач, не погодившись з прийнятими постановами про накладення штрафу та з приписом про усунення порушень, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинами, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 7 цього положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Статтею 1 Закону України від 05.04.2007 року №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (надалі - Закон №877-V) визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295).

За змістом пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Позивачем не заперечується щодо наявності нормативно передбачених підстав для проведення заходів державного контролю.

У позовній заяві позивач вказав, що Порядком №295 передбачено, що інспекційне відвідування не може перевищувати 10 робочих днів, а тому інспекційне відвідування мало б бути завершене 07.08.2018 року та саме у цей день акт про результатами інспекційного відвідування мав був підписаний керівником підприємства.

Суд вважає вказані доводи позивача необгрунтованими, з огляду на наступне.

Пунктом 10 Порядку №295 передбачено, що тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб'єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів.

Так, з матеріалів справи вбачається, що наказом №584-І від 19.07.2018 року призначено інспекційне відвідування у період з 24.07.2018 року по 26.07.2018 року. Інспекційне відвідування закінчено 26.07.2018 року і в той же день складено акт про інспекційне відвідування №ДН963/257/АВ.

Таким чином, доводи позивача про те, що інспекційне відвідування мало б бути завершено та складено акт саме 07.08.2018 року є помилковими, оскільки Порядком №295 встановлено про обов'язок проведення інспекційного відвідування у терміни, які не можуть перевищувати 10 робочих днів, тобто відвідування може бути проведено в коротший термін, що не суперечить вимогам Порядку №295.

Пунктом 20 Порядку №295 визначено, що акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.

На підставі пункту 26 Порядку №295 у разі відмови керівника чи уповноваженого представника об'єкта відвідування від підписання або за неможливості особистого вручення акта і припису акт та припис складаються у трьох примірниках. Два примірники акта і припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються об'єкту відвідування рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування та невиїзного інспектування. Об'єкт відвідування зобов'язаний повернути інспектору праці підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання. У разі ненадходження в установлений строк підписаного примірника акта та припису складається акт про відмову від підпису у двох примірниках, один з яких надсилається об'єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

На виконання вимоги пункту 26 Порядку №295 акт направлено позивачу засобами поштового зв'язку 23.07.2018 року та 09.08.2018 року акт був отриманий позивачем.

Таким чином, судом не встановлено порушень в діях ГУ Держпраці в частині виконання вимог щодо складання та надіслання позивачу акту.

Частиною другою статті 265 КЗпП України передбачено відповідальність юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, за порушення вимог законодавства про працю, зокрема згідно абзацу 4 вказаної частини юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Штрафи, зазначені у частині другій статті 265 КЗпП України, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачений частиною другою статті 265 КЗпП України, визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками.

Як вже зазначено судом, у зв'язку з виявленими в ході інспекційного відвідування порушеннями вимог законодавства про працю, 09.08.2018 відповідачем винесено постанову про накладення штрафу №ДН963/257/АВ/МГ-ФС/495, якою на позивача накладено штраф в розмірі 186150 грн. на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України.

З акту інспекційного відвідування №ДН963/257/АВ відомо, що за результатами інспекційного відвідування ТОВ "РЕМПРОМТЕХНІКА" серед іншого встановлено, що у порушення вимог статті 106 КЗпП України позивачем не проведено скорочення робочого дня на 1 годину та не здійснено оплату надурочних годин.

Так, при ознайомлені з табелями обліку робочого часу за травень 2018 року встановлено, що ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відпрацьовано 168 годин за місяць, ОСОБА_9 - 160 годин, ОСОБА_10 (працює за сумісництвом по 4 години в день) - 84 години.

При цьому, з розрахунково-платіжної відомості №1801-016 від 31.05.2018 року вбачається, що оплата за надурочні години не нарахована та не оплачена відповідно до вимог статті 106 КЗпП України.

Згідно зі статтею 62 КЗпП України надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня.

Частиною 1 статті 53 КЗпП України визначено, що напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Враховуючи вищезазначені положення статей 53, 62 КЗпП України надурочними будуть вважатися роботи, що проводяться без відповідного скорочення на одну годину напередодні святкових та неробочих днів.

Відповідно до пункту 6.1 розділу 6 Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ "РЕМПРОМТЕХНІКА", затвердженого зборами трудового колективу від 03.01.2017 року, на підприємстві встановлено п'ятиденний робочий тиждень із тривалістю робочого часу - 40 годин на тиждень, 8 годин на день, із двома вихідними - суботі і неділя.

Згідно табеля обліку використання робочого часу за травень 2018 року у ТОВ "РЕМПРОМТЕХІНКА" 5 та 8 травня 2018 року п'ятьма працівниками відпрацьовано восьмигодинну норму робочого часу без скорочення на одну годину, що відповідно до вимог статті 53 КЗпП України є надурочною роботою. Загальний розмір відпрацьованого ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 робочого часу в березні 2018 року становить 168 годин, ОСОБА_9 - 160 годин, ОСОБА_10 (працює за сумісництвом по 4 години в день) - 84 години, в той час норма тривалості робочого часу при 40 годинному робочому тижні на травень місяць 2018 року становила 166 годин.

В позовній заяві позивач стверджує, що нарахування заробітної плати на підприємстві здійснюється на підставі формованого табеля обліку робочого часу у програмі "1С Підприємство", у якій закладено стару форму табелю обліку робочого часу та не коригує автоматично скорочення на одну годину тривалість робочого дня напередодні святкових і неробочих днів. Тому, табель за травень 2018 року формувався бухгалтером у ручному режимі, який допустив технічну помилку при внесенні даних та підрахунку годин, зазначивши в табелі обліку робочого часу замість відпрацьованих семи годин робочого часу вісім годин. Однак робочий час 5 та 8 травня 2018 року був дійсно скорочений на годину що підтверджується пояснювальними записками працівників ТОВ "РЕМПРОМТЕХНІКА".

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 30 Закону України Про оплату праці роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Форми первинних облікових документів затверджені наказом Держкомстату від 05.12.2008 року № 489 Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці , і серед них форма № П-5 Табель обліку використання робочого часу .

Таким чином, на законодавчому рівні встановлено обов'язок роботодавця забезпечити достовірне ведення табелів обліку робочого часу.

Крім того, відповідно до листа Міністерства праці і соціальної політики України від 01.06.2005 року № 36-211 Щодо застосування табеля використання робочого часу табель обліку використання робочого часу застосовується для обліку використання робочого часу всіх категорій працюючих, для контролю за дотриманням працюючими встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати, а також для складання статистичної звітності з праці.

Отже, єдиним документом який відповідно до трудового законодавства містить відомості про відпрацьований працівником робочий час і який використовується для підрахунку заробітної плати є табель обліку використання робочого часу.

Матеріалами справи спростовано доводи позивача про те, що на підприємстві 5 та 8 травня 2018 року було скорочено робочий день на одну годину, а саме у розрахунково-платіжній відомості №1801-016 від 31.05.2018 року зазначено, що працівникам нараховано заробітну плату за відпрацьовані 168 годин, а не за 166 годин.

Суд критично оцінює надані представником позивача письмові пояснення працівників ТОВ РЕМПРОМТЕХНІКА ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, що вони 05 та 07 травня працювали по 7 годин.

Суд зазначає, що перелічені особи є працівниками позивача, а тому є залежними від позивача, внаслідок чого судом не приймається до уваги зазначені пояснення.

Згідно зі статтею 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України Про оплату праці норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України.

Частиною 2 статті 12 вказаного Закону передбачається, що норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

Абзацом 4 частини 2 статті 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Таким чином, відповідачем правомірно застосовано штраф до позивача у розмірі 186150 грн., за порушення вимог частини 1 статті 106 КЗпП України.

Надаючи оцінку правомірності винесення постанови про накладення штрафу уповноваженими особами від 09.08.2018 року №ДН963/257/АВ/ІП/494 суд зазначає наступне.

З акту перевірки відомо, що в особовій картці за типовою формою П-2 звільненого працівника ОСОБА_9 відсутній особистий підпис ознайомлення із записом, занесеним до трудової книжки, що свідчить про порушення вимог пункту 2.5 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі - Інструкція №58).

Позивач заперечує щодо вказаного порушення та зазначає, що відсутність підпису звільненого працівника в особовій картці за типовою формою П-2 не є обов'язковим, а тому вказане не може бути кваліфіковано як порушення.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пункту 2.5 глави 2 Інструкції №58 з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма N П-2, затверджена наказом Мінстату України від 27 жовтня 1995 року № 277, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша). Міністерства і відомства за згодою з відповідними галузевими профспілками можуть, як виняток, дозволити підприємствам, що працюють в умовах територіальної роз'єднаності (підпорядковані структурні підрозділи розташовані на великій відстані), проводити ознайомлення з записами, що внесені до трудової книжки, в заочному порядку шляхом направлення власникам книжок відповідних повідомлень з наступною відміткою про це в особистій картці.

Таким чином, відсутність особистого підпису працівника в особистій картці є порушенням в розумінні пункту 2.5 глави 2 Інструкції №58.

При цьому, позивач не заперечує факт відсутності такого підпису, а лише вказує на те, що оскільки типова форма особової картки працівника не зареєстровано в Міністерстві юстиції, не є обов'язковою до виконання.

Таке твердження є помилковим, оскільки обов'язок роботодавця ознайомити працівника із записом під розписку в особистій картці чітко передбачений Інструкцією №58, яка прийнята за зареєстрована у визначеному законодавством України порядку.

Також, перевіркою встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 25.06.2018 року ОСОБА_11 подала заяву про звільнення за власним бажанням з 02.07.2018 року у зв'язку з неможливістю продовжувати роботу, що обумовлене необхідністю догляду за дитиною до досягнення нею 14-річного віку. У заяві ОСОБА_11 просила організувати, за необхідністю, передачу робочих справ та матеріалів. До вказаної заяви ОСОБА_11 надала копію свідоцтва про народження дитини.

Так, того ж дня, директором ТОВ "РЕМПРОМТЕХНІКА" ОСОБА_6 завізовано вказану заяву з резолюцією "звільнити з посади головного бухгалтера з відпрацюванням 14 календарних днів з дати подачі заяви про звільнення 25.06.2018 року".

Відповідно до табелю робочого часу за липень 2018 року ОСОБА_12 відпрацювала включно по 02.07.2018 року

03.07.2018 року на підставі доповідної записки заступника директора ОСОБА_10 на ім'я директора ТОВ "РЕМПРОМТЕХНІКА" складений акт №1 про відсутність працівника ОСОБА_5 на роботі з 08 год. 30 хв. 03.07.2018 року з невідомих причин, в якому зазначено, що працівник попередньо нікого не повідомив про свою відсутність, відповідь з смс на прохання пояснити причину відсутності на робочому місці не надійшла.

04.07.2018 року на адресу ОСОБА_5 направлено лист з проханням надати письмові пояснення про відсутність на роботі 03.07.2018 року, із встановленням терміну надання пояснень - протягом трьох робочих днів з моменту отримання листа.

Також, 04.07.2018 року направлено лист про запрошення на підприємство для оформлення звільнення.

Відповідно до роздруківки з сайту Укрпошти, поштове відправлення від 04.07.2018 року вручено 13.07.2018 року.

11.07.2018 року позивачем складено акт №2 про ненадання працівником ОСОБА_5 письмових пояснень про відсутність на роботі з 03.07.2018 року та визначено право роботодавця про можливість звільнення її за прогули за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Наказом від 11.07.2018 року №13-к ОСОБА_5 звільнено з посади головного бухгалтера за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, з виплатою компенсації за 20 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Запис про звільнення внесено у трудову книжку ОСОБА_5

Станом на час проведення інспекційного відвідування трудова книжка ОСОБА_5 знаходилась у ТОВ "РЕМПРОМТЕХНІКА".

З акту відвідування вбачається та представником позивача не заперечується, що з 11.07.2018 року по 26.07.2018 року позивачем не вживалось ніяких заходів щодо повідомлення ОСОБА_5 про необхідність отримання трудової книжки.

Пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Вказана норма продубльована у пункті 2.11 Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ "РЕМПРОМТЕХНІКА", де вказано, що працівники мають право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це директора підприємства письмово за два тижні до звільнення. У разі розірвання трудового договору з ініціативи працівника з поважних причин, передбачених чинним законодавством (ч.1 і 3 ст. 38 КЗпП), адміністрація звільняє працівника у строк, визначений працівником у заяві про звільнення.

В даному випадку, поважною причиною для розірвання трудового договору у строк, на який просить працівник - є догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку.

З аналізу вказаної статті 38 КЗпП України вбачається, що обов'язку надання документів на підтвердження необхідності догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку не встановлено.

Таким чином, є неправомірним з боку роботодавця вимагання від ОСОБА_5 будь-яких медичних довідок або інших документів для підтвердження необхідності догляду за дитиною. Крім того, до заяви ОСОБА_5 надала копію свідоцтва про народження дитини.

Крім іншого, позивач звільнив ОСОБА_5 11.07.2018 року, тобто раніше, ніж вона отримала лист з проханням надати пояснення щодо її відсутності на робочому місці.

Отже, з аналізу вищевикладених правових норм та обставин, суд дійшов висновку, що позивачем в порушення вимог статті 38 КЗпП України, при звільненні ОСОБА_5 застосовано пункт 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Так, під час інспекційного відвідування встановлено, що станом на 26.07.2018 року не було проведено розрахунків з працівником ОСОБА_5, у зв'язку з її звільненням.

Позивач зазначає, що підприємство в день звільнення нараховано ОСОБА_5 грошову компенсацію за 20 календарних днів невикористаної щорічної відпустки у сумі 2233,93 та нараховано за відпрацьований робочий день 01 липня 2018 року - 949,01 грн., доплата до мінімального розміру зарплати - 37,41 грн., всього нараховано 2403,16 грн., у тому числі обов'язкові податки - 468,62 грн. Однак, розрахунок з ОСОБА_5 не було здійснено, оскільки у підприємства відсутня її заява щодо перерахування виплати на її банківську карту. Крім того, в день звільнення ОСОБА_5 була відсутня на робочому місці та з вимогою про здійснення розрахунку не зверталась.

Частиною першою статті 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно з частинами першою та другою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Суд зауважує, що наведена норма статті 116 КЗпП України не містить будь-яких виключень та застережень до випадку, коли працівник у день звільнення працював. Тобто, якщо працівник у день звільнення працював (був присутнім на робочому місці), то розрахунок з ним має бути проведений саме у день звільнення безвідносно до будь-яких обставин. Задля можливої реалізації цієї норми законодавець іншими нормами Кодексу передбачив такі правила поведінки роботодавця та працівника, які попереджають (не допускають) виникнення будь-яких перешкод у здійсненні розрахунку з працівником у день звільнення, а саме: завчасне попередження роботодавця про звільнення працівника; двотижневе відпрацювання працівником робочого часу з моменту подання заяви про звільнення тощо.

Таким чином, при дотриманні роботодавцем та працівником інших норм КЗпП України, пов'язаних зі звільненням працівника, перешкоди у розрахунку з працівником у день звільнення (будь-то відсутність у працівника відкритого банківського рахунку чи закінчення банківського робочого дня, відсутність на місці бухгалтера чи відсутність у роботодавця готівкових коштів тощо) не виникають.

Як встановлено судом, ОСОБА_5 звільнена з роботи 11.07.2018 року, що є порушенням вимог КЗпП України, оскільки за її заявою, позивач мав звільнити її 02.07.2018 року.

А відтак, за правилом частини першої статті 116 КЗпП України виплата ОСОБА_5 всіх сум, що їй належали (і по заробітній платі, і по грошовій компенсації за невикористані дні щорічної відпустки) мала бути проведена позивачем у день звільнення, тобто 02.07.2018 року.

З огляду на встановлені обставини та правовий аналіз норм, суд дійшов висновку про порушення позивачем вимог частини першої статті 83 та частини першої статті 116 КЗпП України.

Суд також зазначає, що частиною другою статті 47 КЗпП України встановлено норму, за якою власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до абзаців 5-7 пункту 4.1 Інструкції №58 власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Матеріалами справи підтверджено та позивачем не спростовано, що трудова книжка ОСОБА_5 не видалась.

Та обставина, що ОСОБА_5 наказом виконкому Довгинцівської райради від 03.08.2018 року №50-к/тр призначена на посаду фахівця відділу освіти з 07.08.2018 року не звільняє ТОВ "РЕМПРОМТЕХНІКА" від виконання вимог трудового законодавства в частині належним чином оформлення документів про звільнення працівника та здійснення з ним остаточного розрахунку при звільненні.

Абзацом 8 частини 2 статті 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Таким чином, з аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН963/257/АВ/ІП/494 від 09.08.2018 року, якою на ТОВ "РЕМПРОМТЕХНІКА" накладено штраф у розмірі 3723 грн. є правомірною.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що виявлені порушення під час інспекційного відвідування знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а тому припис відповідача від 15.08.2018 року №ДН963/257/АВ/П, яким зобов'язано ТОВ "РЕМПРОМТЕХІНКА" усунути виявлені порушення є обґрунтованим та таким, що підлягає виконанню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За викладених обставин, суд відмовляє у задоволенні позову ТОВ "РЕМПРОМТЕХНІКА" до ГУ Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанов, припису.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМПРОМТЕХНІКА" (адреса: 50086, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Дніпровське шосе, буд. 16б, оф. 107; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 31932421) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (адреса: 49107, м. Дніпро, вул. Казакова, 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39788766) про визнання протиправними та скасування постанов, припису - відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду в повному обсязі складено 12.12.2018 року.

Суддя М.В. Бондар