Постанова

від 12.12.2018 по справі 821/743/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2018 р. м.ОдесаСправа № 821/743/18

Категорія: 10.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В.

Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Яковлєва О.В.,

суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В.

при секретарі Кучмій І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року, у справі за позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного виробничо-комерційного підприємства Універсаль про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И Л А :

Херсонське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом, у якому заявлено вимоги Приватному виробничо-комерційному підприємству Універсаль про стягнення адміністративно-господарських санкцій, у сумі 45180,00 грн., а також пені, у сумі 108,44 грн.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року відмовлено у задоволені позову.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що є помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позивних вимог, так як надання звітності до органів державної влади про наявність вакансій для інвалідів ще не є виконанням нормативу працевлаштування інвалідів, так як направлення інвалідів центром зайнятості на підприємство є лише його правом, а не обов'язком, невиконання якого, в свою чергу, не позбавляє відповідача обов'язку виконувати зазначений норматив, а в разі його невиконання сплачувати відповідні адміністративно-господарські санкції.

В свою чергу, відповідачем подано відзив на вказану апеляційну скаргу, відповідно до якого вбачається, що судом першої інстанції прийнято правомірне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, так як відповідачем вжито всі залежні від нього заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому до нього не можуть застосовуватись адміністративно-господарські санкції

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 січня 2018 року Приватним виробничо-комерційним підприємством Універсаль подано до Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік, в якому зазначено, що середньооблікова чисельність його штатних працівників становить 16 осіб, серед яких 0 інвалідів.

При цьому, відповідно до вимог ЗУ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні на вказаному підприємстві має працювати 1 інвалід.

Між тим, 25 січня 2018 року відповідачем подано до територіального відділу Державної служби зайнятості звіт форми 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , в якому зазначено про наявність 1 вакансії слюсаря з ремонту автомобілів, яка призначена для зайняття особами з інвалідністю.

В свою чергу, за незабезпечення працевлаштування інвалідів у відповідній кількості фондом нараховано підприємству адміністративно-господарські санкції, у сумі 45 180,00 грн., а також пеню, у сумі 108,44 грн., з метою стягнення яких фонд звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки підприємством вжито необхідних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому притягнення його до відповідальності за відсутність осіб з інвалідністю, що бажають та/або можуть бути працевлаштовані є безпідставним, з наступних підстав.

Так, Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно ч. 1 ст. 18 ЗУ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 20 ЗУ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Судовою колегією встановлено, що Приватним виробничо-комерційним підприємством Універсаль у 2017 році вжито заходів з працевлаштування осіб з інвалідністю, шляхом інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) через подачу відповідних звітів за формою № 3-ПН.

При цьому, колегія суддів вважає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В даному випадку, фондом не заперечується факт надсилання підприємством звіту до центру зайнятості формою № 3-ПН щодо робочого місця, яке може бути зайнято особою з інвалідністю.

Внаслідок чого, колегія суддів вважає, що підприємством вжито залежних від нього заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому на нього не може накладатися відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, або за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись.

Більш того, фондом не встановлено фактів відмови підприємством у працевлаштуванні інвалідів у спірному періоді, а також не надано будь-яких інших доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, якими можливо підтвердити небажання підприємства працевлаштувати інвалідів.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року - без змін.

Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Херсонське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складання повного судового рішення, відповідно до вимог ст. 243 КАС України.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: Ю.М. Градовський

А.В. Крусян