Постанова

від 18.12.2018 по справі 461/472/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/472/18 Головуючий у 1 інстанції: Лялюк Є.Д.

Провадження № 22-ц/811/2342/18 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

секретар: Бадівська О.О.,

за участі в судовому засіданні представника відповідача ГТзОВ Оптика 2 - Колішенко Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова в складі судді Лялюка Є.Д. від 20 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Господарського товариства з обмеженою відповідальністю Оптика 2 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20 вересня 2018 року у задоволені заяви представника позивача ОСОБА_5 про забезпечення позову - відмовлено.

Вказану ухвалу оскаржила ОСОБА_4

В апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати та постановити нове рішення, яким накласти арешт на 12,25% частки приміщення за адресою АДРЕСА_1, що належать Господарському товариству з обмеженою відповідальністю Оптика 2 . Вважає, що судом неправильно досліджено та оцінено докази, не встановлено обставин, які мають значення для справи та не обґрунтовано відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Зазначає, що суд не звернув увагу на Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якого за відповідачем на праві приватної власності зареєстровано нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення площею 179,8 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 Вказує на те, що у зазначеному приміщенні планується апартамент-готель та заклад громадського харчування, тому є ризик того, що відбудеться відчуження єдиного зареєстрованого майна за відповідачем, за рахунок якого позивач може сподіватися на реальне виконання рішення суду.

В судове засідання окрім представника відповідача решта учасників справи (їх представники) не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників),зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів заяви про забезпечення позову, позовної зави, заяви про збільшення позовних вимог, відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, а також пояснень представника відповідача у суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Так, як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції посилаючись, зокрема, на ч.ч.1,2 ст. 149, ч.ч. 1,2 ст. 150, п.1 ч.1 ст. 152, ч.1 ст. 153 ЦПК України, п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову та відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, виходив з того, що заява не підлягає до задоволення, оскільки позивач не надав належних доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову та те, що не вжиття заходів забезпечення позову можуть істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача.

Колегія суддів вважає, що підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду - немає.

Згідно ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб ;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно або грошові кошти неплатоспроможного банку, а також на майно або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних злочином. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов'язку вчиняти певні дії. Не допускається забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку до такого банку або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Майно або грошові суми клієнта неплатоспроможного банку, на які судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних, можуть бути передані приймаючому або перехідному банку чи спеціалізованій установі, утвореній Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передані майно або грошові суми залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до змісту п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до змісту п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову згідно з п.1ч.1 ст. 152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачу і знаходяться у нього або в інших осіб.

Згідно змісту п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що:

-між сторонами дійсно виник спір та

-існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;

-з'ясувати обсяг позовних вимог,

-дані про особу відповідача, а також

-відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Колегія суддів, відповідно до вказаних вище вимог закону та роз'яснень схожих правовідносин судом касаційної інстанції, перевіряючи: чи дійсно між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, а також беручи до уваги інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, - вважає, що підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду - немає.

Як вбачається із виділених матеріалів цивільної справи, що надійшли на розгляд до апеляційного суду, ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до Господарського товариства з обмеженою відповідальністю Оптика 2 про стягнення з Господарського товариства з обмеженою відповідальністю Оптика 2 на користь ОСОБА_4 1447901 грн.

Крім цього, представником ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подано заяву про забезпечення позову, у якій він просив накласти арешт на 12,25% частки приміщення за адресою АДРЕСА_1, що належить Господаорському товариству з обмеженою відповідальністю Оптика 2 , оскільки вказане приміщення є єдиним матеріальним ресурсом ГТЗОВ Оптика 2 . В обґрунтування заяви покликався на те, що у разі відчуження вказаних приміщень та позитивного вирішення справи, виконання рішення буде ускладненим, або й взагалі неможливим, оскільки вказані приміщення є єдиним матеріальним ресурсом, за рахунок якого позивач може сподіватися на реальне виконання рішення.

Дійсно, як вбачається із матеріалів справи між сторонами виник спір, який на час розгляду даної апеляційної скарги вирішено судом першої інстанції та справа за апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції перебуває на розгляді у суді апеляційної інстанції.

Також, позивачем в особі представника належним чином обґрунтовано ризики, які існують та можуть вплинути на виконання майбутнього рішення суду про задоволення позову, а саме загрози відчуження майна, що належить відповідачу, його видозміни, тощо та гіпотетично слід було в вважати, що заява про забезпечення могла б бути задоволена, оскільки, заходи забезпечення, про вжиття яких просив позивач, також, є і співмірними із позовними вимогами, однак позивачем не враховано однієї обставини, що має істотне значення для вирішення питання про застосування заходів забезпечення.

Так, спірне нерухоме майно як на час винесення оскаржуваної ухвали, так і на час подання заяви про вжиття заходів забезпечення не належало відповідачу та не належить і на даний час, а також відсутні і дані про те, що таке підлягає передачі відповідачу.

Так, як вбачається із державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, - спірне нерухоме майно з 26.01.2018 року (практично через чотири дні з часу подання позовної заяви, яка надійшла в суд 22.01.2018 року) зареєстроване на праві власності та належить громадянину ОСОБА_7, а не ГТзОВ Оптика 2 , що мало місце до цього.

Вказана особа до участі у справі не залучалась, відповідачем у справі не є та вимог до нього заявлено не було. Тому у суду були відсутні підстави для вжиття заходу забезпечення про вжиття якого просив позивач, а саме накладення арешту на частину майна, що не належить відповідачу.

Зважаючи на вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу, слід залишити без задоволення, ухвалу ж суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 20 вересня 2018 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 22 грудня 2018 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра