Постанова

від 17.12.2018 по справі 914/533/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2018 р. Справа №914/533/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Кордюк Г.Т.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Українська Страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_2» за вих. № 160000060054 від 02.07.2018 (вх. № ЗАГС 01-05/429/18 від 18.10.2018)

на рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2018, (суддя Стороженко О.Ф., повний текст рішення складено 25.06.2018)

у справі № 914/533/18

за позовом : приватного акціонерного товариства «Українська Страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_2» (надалі ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_2» ), м. Київ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «ДАР» (надалі ТзОВ ВКФ «ДАР» ), м. Миколаїв, Львівська область

про стягнення коштів у загальній сумі 172 447,66 грн

за участю учасників справи:

від позивача: ОСОБА_3 - адвокат (довіреність № 169-2017 від 28.12.2017)

від відповідача: ОСОБА_4 - адвокат (довіреність б/н від 24.04.2018)

ВСТАНОВИВ:

23.03.2018 ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_2» звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до ТзОВ ВКФ «ДАР» про стягнення коштів у загальній сумі 172 447,66 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.06.2018 у справі № 914/533/18 у задоволенні позову відмовлено в частині позовних вимог про стягнення коштів у сумі 104 411,31 грн. Позов стосовно решти позовних вимог - задоволено. Стягнуто з ТзОВ ВКФ ДАР на користь ПрАТ УСК КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 68 036,35 грн (для відшкодування шкоди) та витрати на судовий збір у сумі 1 020,54 грн.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд, з врахуванням умов договору добровільного страхування та висновку експертного дослідження, дійшов висновку про обґрунтованість заявленої вимоги в розмірі 118 036,35 грн. Оскільки згідно з нормою ст.1194 ЦК у відповідача наявний обов'язок зі сплати позивачу (страховику, що застрахував автомобіль марки AUDI Q7 ) різниці між фактичним розміром шкоди (118 036,35 грн.) та здійсненою страховою виплатою (50 000,00грн.), то такий розмір складає 68 036,35 грн. В решті стягнення коштів у сумі 104 441,31 грн відмовлено в зв'язку з необґрунтованістю.

Не погоджуючись з даним рішенням, ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_2» подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що згідно з ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України Про страхування до нього перейшло право вимоги в межах фактичних витрат. Оскільки позивачу було відшкодовано страховою компанією відповідача в добровільному порядку 50 000,00 грн, то з врахуванням ст. 1194 ЦК України, різниця між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою складає 172 447,66 грн, яка має бути стягнута з відповідача на підставі ст.1172 ЦК України.

Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю. На підтвердження своїх доводів апелянтом було подано письмові пояснення по справі (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/1481/18 від 17.12.2018).

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/4587/18 від 06.08.2018), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд, встановив наступне.

18.11.2015 між ПрАТ УСК КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_2 та ОСОБА_5, володільцем транспортного засобу марки AUDI Q7 (реєстраційний номер: ВС 1221 СХ), було укладено договір №06/03-01-002668 добровільного страхування наземного транспорту (а.с. 12-16).

04.03.2016 на трасі Київ-Чоп сталася ДТП за участю автомобілівНОМЕР_1 ( застрахованого у позивача під керуванням ОСОБА_5В) та автомобіля НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6 Дорожньо-транспортна пригодасталася внаслідок порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_6 в результаті чого транспортний засіб марки AUDI Q7 отримав механічні пошкодження (а.с. 123 том І).

Постановою Миколаївського районного суду від 05.04.2016 ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (а.с. 17).

Згідно рахунку №128/а від 07.03.2016 ТзОВ Ніко-Захід вартість матеріального збитку застрахованого автомобіля склала 236 646,45 грн (а.с. 18).

30.03.2016 ПрАТ УСК КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_2 складено страхові акти та розрахунок суми страхового відшкодування в розмірі 222 447,66 грн (а.с. 24-26).

Факт здійснення ТзОВ Ніко-Захід ремонту застрахованого автомобіля підтверджується нарядом-замовленням від 31.03.2016, що є актом виконаних робіт (а.с. 19-21).

15.04.2016 платіжними дорученнями № ЗР021220 та № ЗР021222 позивач сплатив страхове відшкодування ТзОВ Ніко-Захід у розмірі 222 447,66 грн. для здійснення ремонту застрахованого ТЗ AUDI Q7 (а.с. 27-28).

Дана сума страхового відшкодування визначена позивачем згідно з умовами п.п.23.3, 23.4 договору добровільного страхування: 236 646,45 грн (розмір відновлювального ремонту згідно із рахунком №128/а від 07.03.2016 ТзОВ Ніко-Захід ) Ч 94% (пропорційна відповідальність страховика згідно з п.17 розрахунку суми страхового відшкодування від 30.03.2016 з урахуванням коефіцієнта недострахування 6%, згідно з умовами договору страхування).

Особа, відповідальна за заподіяний збиток, - водій ОСОБА_6, на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах із ТзОВ ВКФ Дар .

Враховуючи, що відповідач мав чинний поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/6178781, укладений з ПрАТ СК Перша (а.с. 29), позивач звернувся до останнього з відповідною претензією про сплату страхового відшкодування. ПрАТ СК Перша відшкодувала шкоду заподіяну майну в розмірі 50 000,00 грн, що є лімітом відповідальності страховика згідно полісу страхування № АІ/6178781 (а.с. 30).

Позивач, на підставі ст.1172, ст. 1194 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, відшкодованою страховиком ПрАТ СК Перша , в розмірі 172 447,66 грн.

В свою чергу відповідач проти позову заперечує, стверджує, що позивачем не вірно визначено розмір шкоди, оскільки заявлений ним розмір становить вартість відновлювального ремонту автомобіля включаючи ті пошкодження, які виникли до ДТП. Натомість вартість матеріального збитку (майнової шкоди) завданої внаслідок ДТП становить 118 036,35 грн, що підтверджується висновком експерта.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст. 1187 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Враховуючи, що відповідальним за заподіяння збитку був водій відповідача, тому, згідно з нормою ст.1172 ЦК України у ТзОВ ВКФ Дар виник обов'язок з відшкодування шкоди, завданої його працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.

Як зазначалося вище, на момент ДТП відповідач мав чинний Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладений із ПрАТ СК Перша , що було підставою для сплати зазначеною страховою організацією позивачу 50 000,00 грн за пошкодження застрахованого автомобіля, - у межах ліміту відповідальності (згідно з умовами полісу).

Приписами ст.1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Враховуючи факт часткового відшкодування позивачу шкоди, залишок боргу складає 172 447,66 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що ТзОВ ВКФ Дар є особою, відповідальною за заподіяну шкоду як роботодавець та як власник джерела підвищеної небезпеки - субсидіарно, в розмірі, не покритому лімітом відповідальності за полісом АІ/6178781 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Причиною спору у даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення заявленої позивачем суми сплаченого страхового відшкодування.

За змістом ст. 9 Закону України Про страхування страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник . Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Згідно п.3 ч.1 ст. 988 ЦК України визначено, що страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків . Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.

Як зазначалося вище, між позивачем та ОСОБА_5 18.11.2015 було укладено договір №002668 добровільного страхування наземного транспорту ( каско без виключень ) (а.с. 12-16).

За змістом статей 511, 629 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, зазначений договір добровільного страхування ТЗ є обов'язковим до виконання страховиком (ПрАТ УСК КНЯЖА ВІЄННА ОСОБА_2 ) та страхувальником (ОСОБА_5В.), які є сторонами правочину.

Умовами п.19.1.1 договору передбачено, що страховим випадком є ДТП - подія, що сталася під час руху ЗТЗ або іншого транспортного засобу, внаслідок якої завдані матеріальні збитки.

Пунктами 23.3, 23.4 визначено, що розрахунок розміру страхового відшкодування здійснюється в порядку встановленому в. п.23.4. Розрахунок страхового відшкодування здійснюється наступним чином: при пошкодженні ЗТЗ внаслідок будь-якого ризику: СВ= РМЗ*КП-Ф-СВВО+ЗВ-НП, але не більше СС, де

СВ - це страхове відшкодування

РМЗ - розмір прямого матеріального збитку

КП - коефіціент недострахування

Ф - розмір франшизи

СВВО - сума відшкодувань, отриманих страхувальником від осіб, відповідальних за завдані збитки

ЗВ - розмір документально підтверджених застрахованих витрат, необхідність здійснення яких виникла у страхувальника в результаті настання страхового випадку

НП - дійсної вартості ЗТЗ на дату настання страхового випадку.

У п. 23,6 договору зазначено, що до розміру прямого матеріального збитку не включаються, зокрема збитки, за якими характер пошкоджень ЗТЗ не відповідає заявленим обставинам події, яка в подальшому може бути кваліфікована як страховий випадок.

Згідно довідки № 86996058 про ДТП спірний автомобіль отримав такі механічні пошкодження: задня центральна частина, передня ліва частина, передня центральна частина (а.с. 123).

В матеріалах справи наявний висновок №73 від 22.03.2016 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого (у ДТП) застрахованому автомобілю марки AUDI Q7 , відповідно до якого вартість матеріального збитку, який заподіяно власнику зазначеного транспортного засобу (внаслідок пошкоджень під час ДТП 04.03.2016), на момент дослідження складала 118 036,35 грн (а.с. 146-161).

При цьому, у висновку експертного дослідження зазначено:

- при огляді автомобіля виявлено наявність: експлуатаційних пошкоджень (подряпини) лакофарбового покриття певних складових частин ТЗ, які потребували усунення до моменту настання ДТП ; слідів відновлювального ремонту окремих складових частин ТЗ;

- вартість матеріального збитку, заподіяного власнику ТЗ, - це реальні збитки, що полягають у вартісному значенні: витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження ТЗ, з урахуванням фізичного зносу; а також втрат товарної вартості (зниження ринкової вартості);

- розмір матеріального збитку повинен враховувати коефіцієнт фізичного зносу ТЗ, так як на автомобілі наявні сліди відновлювального ремонту кузовних складових;

- вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 240 672,65 грн., проте, враховуючи коефіцієнт фізичного зносу ТЗ, вартість матеріального збитку, який заподіяно власнику автомобіля, складає 118 036,35 грн.

Отже, експертом (у висновку) визначено розмір реальних збитків у сумі 118 036,35 грн., які були заподіяні власнику (володільцю) пошкодженого ТЗ саме на момент настання ДТП.

Позивачем для відшкодування страхувальнику вартості ремонту ТЗ сплачено ТзОВ Ніко-Захід (яке здійснювало ремонт автомобіля) кошти у сумі 222 447,66 грн., виходячи із вартості відновлювального ремонту ТЗ, а не розміру реального збитку , визначеного у ході експертного дослідження та вказаного у висновку, оскільки такий порядок було передбачено умовами двостороннього договору добровільного страхування (п.11.2).

Проте, беручи до уваги вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що згідно з нормами статей 1172, 1194 ЦК України, у відповідача виник обов'язок зі здійснення відшкодування власнику (володільцю) пошкодженого автомобіля заподіяної шкоди, розмір якої визначено висновком №73 від 22.03.2016 експертного автотоварознавчого дослідження і складає 118 036,35 грн.

Враховуючи факт страхування відповідачем, як власником транспортного засобу марки Ford Transit , своєї цивільно-правової відповідальності, за полісом №6178781 від 06.07.2015, укладеним із ПрАТ СК Перша , зазначеною страховою організацією здійснено виплату позивачу (за його вимогою) страхового відшкодування у сумі 50 000,00 грн. (у межах встановленого ліміту), яке необхідно було здійснити Товариству ВКФ ДАР , що підтверджує платіжне доручення №33755 від 04.08.2016.

Отже, згідно з нормою ст.1194 ЦК, у відповідача наявний обов'язок зі сплати позивачу (страховику, що застрахував автомобіль марки AUDI Q7 ) різниці між фактичним розміром шкоди (118 036,35 грн.) та здійсненою страховою виплатою (50 000,00грн.), яка складає 68 036,35 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме у зазначеній частині позов є повністю обґрунтованим, що зумовлює наявність підстав для його задоволення (у вказаній частині).

Проте, позивачем безпідставно заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів у сумі 172 447,66 грн, яку обчислено, виходячи не з вартості матеріального збитку (118 036,35 грн), зазначеного у висновку експертного дослідження, а з вартості відновлювального ремонту ТЗ (240 672,65 грн).

Обґрунтування позивачем заявленої вимоги, виходячи із умов договору добровільного страхування ТЗ, укладеного із володільцем автомобіля марки AUDI Q7 , - безпідставне, так як умови правочину є обов'язковими лише для його сторін (ст.511 ЦК), і, відповідно, - не поширюються та третю особу, якою, у даному випадку, є ТзОВ ВКФ ДАР (відповідач).

Обов'язок відповідача зі здійснення відшкодування шкоди, завданої власнику (володільцю) автомобіля марки AUDI Q7 (а, відповідно, - позивачу як страховику), виник виключно на підставі норм закону, і, зокрема, - норми ст.1194 ЦК України, якою передбачено відшкодування фактичного розміру шкоди та, відповідно, - сплати різниці між фактичним розміром шкоди і здійсненим страховим відшкодуванням (страховою компанією Перша , що є страховиком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності).

Тобто, усі додаткові зобов'язання страховика (позивач), взяті перед страхувальником за договором обов'язкового страхування автомобіля марки AUDI Q7 (щодо відшкодування вартості відновлювального ремонту ТЗ без врахування коефіцієнту фізичного зносу) є обов'язковими до виконання лише для позивача і не породжують виникнення жодних додаткових зобов'язань (понад тих, що передбачені законом) у третьої особи (ст.511 ЦК), якою, у даному випадку, є відповідач.

При майновому страхуванні або страхуванні відповідальності сума страхової виплати (страхового відшкодування) за загальним правилом не може перевищувати розміру реальних збитків.

Зазначене підтверджує безпідставність вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 104 411,31 грн, що перевищує розмір реального матеріального збитку, визначеного у ході експертного дослідження та вказаного у відповідному висновку.

Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача решти коштів в сумі 104 411,31 грн є необґрунтованою, відповідно правомірно не задоволена судом першої інстанції.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч.1 ст. 2 ГПК України).

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про часткове задоволені позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено свої доводи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2018 у справі № 914/533/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Г.Т. Кордюк

ОСОБА_1