Постанова

від 18.12.2018 по справі 927/462/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2018 р. Справа№ 927/462/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Москалюк Т.В. - за ордером № 752343 від 19.11.2018 р.;

від відповідача: Колько Є.Ю. - за ордером № 198819 від 19.11.2018 р.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Сіті Девелоперс"

на рішення господарського суду Чернігівської області від 23.05.2018 р. (повний текст складено 04.06.2018 р.)

у справі № 927/462/17 (суддя - Фетисова І.А.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Сіті Девелоперс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Вебпродакшн"

про стягнення 78 909,60 грн,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Сіті Девелоперс" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Вебпродакшн" про стягнення 78 909,60 грн.

Вимоги вмотивовано тим, що позивачем помилково перераховано на розрахунковий рахунок відповідача у безготівковому порядку 78 909,60 грн. з призначенням платежу - оплата за ліцензію "OneBox" згідно рахунку № 2012292680 від 02.11.2016 р. без ПДВ, проте відповідний рахунок відповідачем не виставлявся, а вимога позивача про повернення суми в добровільно порядку відповідачем не виконана, що свідчить про безпідставність утримання ним грошових коштів.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 23.05.2018 р. у справі № 927/462/17 відмовлено у задоволенні позову: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Сіті Девелоперс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вебпродакшн" 24 998,40 грн. за проведення судової експертизи.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджується факт укладення сторонами договору шляхом оферти відповідача і прийняття акцепту позивачем, а отже позовні вимоги про стягнення грошових коштів як безпідставно набутих на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України задоволенню не підлягають, оскільки між сторонами склались зобов'язальні правовідносини.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Сіті Девелоперс" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 23.05.2018 р. у справі № 927/462/17 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказував на те, що між сторонами спору договори у письмовій формі не укладались, а посилання суду першої інстанції на договір № 2012292680 від 03.11.2016 р. є необґрунтованими, адже він не підписаний сторонами та не набув чинності. Крім цього, заяв про намір укласти договір сторони між собою не погоджували та не створювали умов для його попереднього укладення, заявки на програмне забезпечення позивач відповідачу не подавав, а доказів належного надіслання та отримання позивачем договору до матеріалів справи не надано. На думку позивача, вказаний договір не може бути підставою для виставлення рахунку-фактури № 2012292680 від 02.11.2016 р., оскільки він датований 03.11.2016 р., а враховуючи те, що рахунок-фактура є платіжним документом, то з неї не можуть виникати права і обов'язки у сторін. Позивач також заперечував факт отримання від відповідача рахунку-фактури № 2012292680 від 02.11.2016 р. на оплату наданих послуг та вказував, що відповідачем не надано підтвердження його авторського права на твір, який дозволяє йому реалізовувати права на комп'ютерну програму "OneBox" і укладати договори про надання послуг з технічної підтримки програмного забезпечення та про надання права користування об'єктом права інтелектуальної власності.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2018 р., у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А., прийнято до розгляду апеляційну скаргу та призначено розгляд справи на 20.11.2018 р.

01.11.2018 р. до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив із запереченнями на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2018 р. оголошено перерву до 18.12.2018 р.

13.12.2018 р. до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення.

14.12.2018 р. до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення.

В судовому засіданні 18.12.2018 р. представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача вказав на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для скасування відсутні.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За твердженням відповідача товариство займається реалізацією програмного забезпечення для організації та автоматизації роботи із замовниками (далі - CRM системи), які призначені для ведення бази звернень потенційних клієнтів, організації роботи з існуючими клієнтами, організації та автоматизації відділів продаж та інструментів маркетингу і лідогенерації, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 9-10 том 1)

Рішеннями про реєстрацію договорів, які стосуються права автора на твір № 3043 від 22.07.2016 р. та № 3044 від 22.07.2016 р. (а.с. 198-199 том 1) підтверджується, що товариство з обмеженою відповідальністю "Вебпродакшн" є власником прав інтелектуальної власності на комп'ютерну програму "OneBox CRM+ERP" та складеного твору "OneBox CRM+ERP".

У листопаді 2016 року позивач в особі Овчіннікова Л. електронним листом звернувся до відповідача з метою отримання інформації про CRM систему програмного забезпечення "OneBox". У відповідь відповідачем направлено інформацію про програмне забезпечення "OneBox" та сформовано номер заявки № 2012292680.

В подальшому між сторонами спору здійснювалось електронне листування.

Так, 01.11.2016 р. відповідач запросив у позивача реквізити для оформлення договору, які надіслано позивачем на електронну адресу відповідача (а.с. 118-119 том 2).

03.11.2016 р. між позивачем та відповідачем сформовано договір № 2012292680 про надання послуг з технічної підтримки програмного забезпечення та про надання права користування об'єктом права інтелектуальної власності та додаток № 1 до нього (а.с. 64-68 том 1).

03.11.2016 р. відповідач направив з електронної корпоративної адреси на електронну адресу позивача рахунок-фактуру № 2012292680 від 02.11.2016 р. на суму 78 909,60 грн. з вказівкою, що оплата здійснюється за 11 ліцензій "OneBox" та проект договору. В рахунку також зроблено посилання на заявку із попередньо сформованим номером № 2012292680 та вказані реквізити відповідача (а.с. 62 том 1).

09.01.2017 р. поштовим зв'язком відповідачем направлено позивачу проект договору для підписання, який отримано останнім 18.01.2017 р. відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 87-89 том 1).

Зі змісту проекту договору №2012292680 від 03.11.2016 р. вбачається, що замовник (позивач) доручає, а виконавець (відповідач) бере на себе зобов'язання виконати надання права користування 11 невиключних ліцензій програмного забезпечення "OneBox" замовник зобов'язується прийняти і оплатити в повному обсязі надані за договором послуги в строки та у відповідному порядку, які зазначені у даному договорі. Загальна вартість невиключних ліцензій на програмне забезпечення складає 78 909,60 грн. Оплата здійснюється 100% передоплатою. Після надходження цих коштів виконавець приступає до надання послуг (пункти 1.1, 2.3 договору).

01.12.2016 р. позивач здійснив відповідачу оплату 11 невиключних ліцензій у сумі 78 909,60 грн. з призначенням платежу - оплата за ліцензію "OneBox" згідно рахунку № 2012292680 від 02.11.2016 р., що підтверджується платіжним дорученням № 554 від 01.12.2016 р. (а.с. 6 том 1) та банківською випискою позивача на 02.12.2016 р. (а.с. 32 том 1).

02.12.2016 р. відповідачем з корпоративної електронної адреси надіслано на електронну адресу позивача лист-підтвердження, щодо оплати по замовленню № 2012292680.

В подальшому позивачем за інструкцією відповідача, що надійшла електронним листом з корпоративної електронної адреси відповідача на електронну пошту позивача було створено піддомен box.ncd.com.ua для домену ncd.com.ua, якому відповідає офіційна електронна адреса (веб-сайт) позивача http://ncd.com.ua та за вказаним піддоменом було розташоване програмне забезпечення "OneBox".

30.12.2016 р. виконуючи зобов'язання по наданню невиключних ліцензій, позивачу відповідач направив ключі (логіни та паролі) для доступу до інших користувачів (а.с. 193-196 том 2).

У січні 2017 року між сторонами обговорювалось питання налаштування програмного забезпечення, зокрема, щодо оформлення технічного завдання, що підготовлювалось відповідачем для узгодження з позивачем (а.с. 77-79 том 1), проте 25.01.2017 р. позивач не погодився з технічним завдання (а.с. 80 том 1).

26.01.2017 р. відповідач направив лист, щодо конкретизації вимог до технічного завдання, щоб на підставі нових даних внести зміни, які необхідні позивачу для використання програмного забезпечення (а.с. 81 том 1).

30.01.2017 р. позивач повідомив відповідача, що технічне завдання не відповідає вимогам та у разі неможливості налаштування вказував на припинення договірних відносин та повернення грошових коштів (а.с. 201 том 2).

27.02.2017 р. позивач звернувся до відповідача із телеграмою № С192 911 (а.с. 7 том 1) про повернення помилково перерахованих платіжним дорученням від 01.12.2016 р. грошових коштів у розмірі 78 909,60 грн., яка отримана відповідачем 27.02.2017 р. (а.с. 8 том 1).

У відповідь, 26.04.2017 р. відповідач листом № 25615 повідомив, що виконав зобов'язання щодо надання ліцензій за договором № 20122292680 від 03.11.2016 р., налаштування і впровадження програмного забезпечення (а.с. 102-104 том 1); вимагав підписати договір та надіслати його протягом п'яти днів на адресу товариства.

Стверджуючи, що грошові кошти помилково перераховано на розрахунковий рахунок відповідача у безготівковому порядку, позивач звернувся до господарського суду на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України про стягнення 78 909,60 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі прийнятої пропозиції відповідача позивачем та вчинення ним дій на виконання своїх зобов'язань, тож перераховані відповідачу грошові кошти у розмірі 78 909,60 грн. не можна вважати безпідставно отриманими, які підлягають стягненню в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Так само, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Поряд з цим, згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 Господарського кодексу України закріплено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положенням ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Разом з тим, положеннями вищевказаної статті допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами ст. 180, частиною 8 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Апелянт заперечував отримання від відповідача рахунку-фактури № 2012292680 від 02.11.2016 р. на суму 78 909,60 грн., проте з огляду на здійснення оплати позивачем на розрахунковий рахунок відповідача грошових коштів у розмірі 78 909,60 грн., з призначення платежу відповідно до платіжного доручення № 554 від 01.12.2016 р. - оплата за ліцензію "OneBox" згідно рахунку № 2012292680 від 02.11.2016 р., вбачається вчинення дій на підставі наявних у позивача відомостей про платіжні реквізити відповідача.

Відповідно до пункту 2.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ № 22 від 21.01.2004 р. примірник розрахункового документа, реєстр платіжних вимог, які залишаються в банку, мають містити підписи/підпис відповідальних/відповідальної осіб/особи, зразки підписів яких/якої заявлені банку в картці із зразками підписів.

Наведене свідчить, що оплата безготівкових коштів здійснювалась позивачем на підставі сформованого відповідачем рахунку-фактури № 2012292680 від 02.11.2016 р. реквізити якого зазначені позивачем, як клієнтом банку, самостійно, а отже скаржник був обізнаний про сформований відповідачем рахунок та здійснення платежу на його виконання.

Згідно висновку експерта № 179/17 за результатами проведення комплексної судової комп'ютерно-технічної експертизи та експертизи телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності від 07.03.2018 р. (а.с. 8-82 том 2) встановлено, що офіційна інтернет-сторінка за доменним ім'ям ncd.com.ua належить товариству з обмеженою відповідальністю "Нью Сіті Девелоперс" з урахуванням даних, зазначених безпосередньо на веб-ресурсі. За допомогою ключів доступу (паролів та логінів), здійснювався вхід та використання (користування функціоналу програмного забезпечення "OneBox", що знаходиться на ресурсі/посилання http://box.ncd.com.ua, у період з 02.02.2017 р. до дати проведення дослідження (зафіксовано станом на 30.11.2017 р.). Наявність логінів та паролів для доступу до програмного забезпечення "OneBox", що розміщене за посиланням box.ncd.com.ua, є достатньою умовою для використання програмного забезпечення "OneBox".

Враховуючи наведене та те, що позивачем не надано доказів користування та адміністрування піддомену box.ncd.com.ua у іншої особи, колегія суддів вважає доведеним передання відповідачем позивачу програмного забезпечення "OneBox" на піддомен box.ncd.com.ua для домену ncd.com.ua, якому відповідає офіційна електронна адреса (веб-сайт) позивача.

Слід також зазначити, що скріншоти за ресурсною адресою в мережі інтернет http://box.ncd.com.ua, піддомену (а.с. 127 том 1) та скріншоти за ресурсною адресою в мережі інтернет http://box.ncd.com.ua, піддомену додані до експертного висновку (а.с. 58, 59, 60, 61, 63, 65, 67, 69, 71, 73, 75, 77, 79 том 2) містять зазначення скороченої назви товариства позивача NCD та повної назви NEW CITY DEVELOPERS, які повністю співпадають з скороченою та повною назвою на наданих суду за підписом керівника товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Сіті Девелоперс" довідках (а.с. 177-179 том 1).

Позивачем не заперечується, що зазначені в таблиці № 2 (а.с. 33-34 том 2) експертного висновку № 179/17 від 07.03.2018 р. особи, які використовували функціонал комп'ютерної програми "OneBox" в період з 02.02.2017 р. по 31.11.2017 р. (у кількості 4422 звернень), є працівниками товариства, а отже такі обставини підтверджують факт передання відповідачем позивачу доступу (логінів та паролів користувачів) до програмного забезпечення "OneBox" та використання позивачем функціоналу програмного забезпечення "OneBox".

Нормами частини 2 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) та прийняття пропозиції (акцепту) іншою стороною.

Згідно із частинами 1, 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи наведене, позивач прийняв пропозицію, щодо укладення договору шляхом оплати 78 909,60 грн. на підставі виставленого відповідачем рахунку № 2012292680 від 02.11.2016 р., що свідчить про відповідність змісту та характеру пропозиції на укладення договору про надання послуг з технічної підтримки програмного забезпечення та про надання права користування об'єктом права інтелектуальної власності (11 невиключних ліцензій програмного забезпечення "OneBox"), а подальше використання функціоналу комп'ютерної програми свідчить про прийняття позивачем виконаного відповідачем замовлення.

Твердження апелянта про неможливість відповідачем реалізовувати права на комп'ютерну програму "OneBox" і укладати договори про надання послуг з технічної підтримки програмного забезпечення та про надання права користування об'єктом права інтелектуальної власності, спростовується матеріалами справи, зокрема, рішеннями про реєстрацію договорів, які стосуються права автора на твір № 3043 від 22.07.2016 р. та № 3044 від 22.07.2016 р. (а.с. 198-199 том 1).

Слід також зазначити, що придбання права користування функціоналом програмного забезпечення "OneBox" не свідчить про перехід виключних авторських прав позивачу, оскільки така програма не передбачає передачу позивачем її іншим особам в користування і призначена виключно для внутрішнього використання позивачем у здійсненні ним господарської діяльності.

Таким чином, фактичними діями сторін у справі, підтверджуються підстави виникнення прав та обов'язків за консенсуальним правочином, що передбачено ст. 11 Цивільного кодексу України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України.

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Зі змісту статті 1212 Цивільного кодексу України випливає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України. До відсутності правової підстави стаття 1212 Цивільного кодексу України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України (правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 24.09.2016 р. у справі № 6-122цс14).

Колегією суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами фактично існували взаємні зобов'язання, що полягали у наданні відповідачем права користування і забезпечення використання 11 невиключних ліцензій програмного забезпечення "OneBox", та їх оплаті позивачем, тому сплачені позивачем на користь відповідача грошові кошти в розмірі 78 909,60 грн. останній отримав як оплату за надання послуг з технічної підтримки програмного забезпечення та права користування об'єктом права інтелектуальної власності, отже такі кошти набуто за наявності правових підстав, а тому вони не можуть бути стягнуті відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набуте майно.

При цьому позивачем, в порушення приписів ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, не доведено і документально не підтверджено того факту, що вказана сума набута відповідачем за позадоговірними відносинами, або того, що на даний час така правова підстава відпала.

Посилання апелянта на заяву свідка - директора товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Сіті Девелоперс" - Седакова Д.І. ( а.с. 117 том 3) від 18.05.2018 р., колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки відповідна заява подана до суду першої інстанції з порушенням вимог статті 88 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, а не статтею 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про надання послуг у спрощеній формі, колегія зазначає, що такі правовідносини регулюються Главою 63 Цивільного кодексу України.

Беручи до уваги те, що відповідачем понесені витрати на оплату вартості проведеної у даній справі судової комп`ютерно-технічної експертизи (платіжне доручення № 701 від 06.09.2017 р. на суму 24 998,40 грн. (а.с. 47 том 3)), судом першої інстанції, у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу, правомірно покладено компенсацію таких витрат на позивача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Відповідно до ст. ст. 73,74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду Чернігівської області від 23.05.2018 р. у справі № 927/462/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Сіті Девелоперс" на рішення господарського суду Чернігівської області від 23.05.2018 р. у справі № 927/462/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 23.05.2018 р. у справі № 927/462/17 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Матеріали справи № 927/462/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 21.12.2018

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко