Ухвала

від 17.12.2018 по справі 903/582/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

"17" грудня 2018 р. Справа № 903/582/18 Суддя господарського суду Волинської області Дем'як В. М., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П., розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Бондарця Станіслава Григоровича

про розстрочку виконання рішення від 12.11.2018р. по справі № 903/582/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІО-ОЙЛ", Волинська область, м. Луцьк

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Бондарця Станіслава Григоровича, Волинська область, м. Луцьк

про стягнення 35 765,90 грн.

за участю представників-учасників справи:

від позивача : не прибув;

від відповідача : не прибув;

ВСТАНОВИВ:

10.12.2018р. на адресу господарського суду надійшла заява вх. № 01-60/34/18 Фізичної особи-підприємця Бондарця Станіслава Григоровича про розстрочку виконання рішення від 12.11.2018р. по справі № 903/582/18.

Заявник мотивує тим, що рішенням господарського суду Волинської області від 12.11.2018р. у справі №903/582/18 за позов ТзОВ ВІО-ОЙЛ до ФОП Бондарця С.Г. про стягнення заборгованості в сумі 35 765,90 грн. задоволено.

Разом з тим, звертає увагу суду на те, що ФОП Бондарець С.Г. не може виконати рішення суду від 12.11.2018р., оскільки перебуває у скрутному фінансовому становищі в підтвердження посилається на податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017р. згідно, якої чистий оподатковуваний дохід останнього складає 38 498,00 грн., а у 2018р. від здійснення підприємницької діяльності доходи складають 51 316,00 грн.

Також доводить, що з 26.11.2018р. Бондарець С.Г. є особою з інвалідністю ІІІ групи, в підтвердження долучив довідку за НОМЕР_2

Ухвалою господарського суду Волинської області від 11.12.2018р. прийнято до провадження заяву та призначено її розгляд на 17.12.2018 року на 09:30 год.

Через відділ документального забезпечення та контролю представник стягувача подав заяву за вх. №01-55/13705/18 від 17.12.2018р. в якому просить перенести розгляд заяви на іншу дату у зв'язку із перебуванням уповноваженого представника поза межами Волинської області.

Представник заявника 17.12.2018р. через відділ документального забезпечення та контролю подав заяву вх. №01-55/13712/18 в якій просить розглянути заяву без його участі та вказав, що заяву підтримує у повному обсязі та додатково звертає увагу суду на те, що Бондарець С.Г. є особою з інвалідністю ІІІ групи, внаслідок перенесеної хвороби, а саме інсульту, що позбавляє його в повному обсязі виконати рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ГПК України заява про розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, а тому суд немає процесуальної можливості відкласти розгляд даної заяви на іншу дату, а відтак в клопотанні стягувача за вх.№01-55/13705/18 від 17.12.2018р. відмовлено.

Розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Бондарця Станіслава Григоровича, суд, оцінюючи заяву та мотивацію в її обґрунтування за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, дійшов до висновку про підставність відповідної заяви та необхідність її задоволення частково. Викладена позиція суду пов'язана з наступними обставинами:

Рішенням господарського суду Волинської області від 12.11.2018р. у справі №903/582/17, позовні вимоги було задоволено та постановлено стягнути з Фізичної особи підприємця Бондарця Станіслава Григоровича (АДРЕСА_1 код ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІО ОЙЛ" (43006, м Луцьк, вул. Авіаторів, 1, код ЄДРПОУ 39917018) 35 765,90 грн. заборгованості 1762,00 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

На виконання вищевказаного судового рішення 07.12.2018р. було видано наказ №903/582/18-1.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Положеннями частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

Так, у рішенні від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено про те, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.

У рішенні від 17.05.2005 "Чижов проти України" вказано, що на державі лежить зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

Отже, з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає розстрочку виконання рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для "потерпілої сторони", 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника часу для негайного виконання рішення суду. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі "Ясюнієне проти Литви", заява N 41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи (ч. 2 ст. 331 ГПК України).

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 ГПК України).

Згідно ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сімї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З зазначених норм права, суд вбачає, що розстрочка рішення допускається при наявності обставин, які суттєво ускладнюють виконання рішення.

Приписами ч. 5 ст. 331 ГПК України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке рішення не може вважатися законним та справедливим.

З огляду на викладені норми вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили підлягає безумовному виконанню у визначеному законодавством порядку та строки, і лише у виключних випадках суд, за наявності обґрунтованих обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання, може відстрочити таке виконання.

Так, як слідує із доданих документів до заяві, а саме, податкової декларації про майновий стан і доходи ФОП Бондарця С.Г. за 2017р., довідок про доходи за 2018р., у боржника за 2017р. чистий оподатковуваний дохід останнього складає в розмірі 38 498,00 грн., а у 2018р. від здійснення підприємницької діяльності доходи складають в сумі 51 316,00 грн.

Крім того, згідно довідки за НОМЕР_2 з 26.11.2018р. Бондарець С.Г. є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок перенесеної хвороби, а саме інсульту, що позбавляє його в повному обсязі виконати рішення суду.

Відповідно до правової позиції наведеної у пункті 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17 жовтня 2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Дослідивши матеріали заяви, прийнявши до уваги викладені в заяві обставини, суд приходить до висновку, що надані заявником докази свідчать про наявність підстав розстрочення виконання рішення суду з метою уникнення негативних наслідків неплатоспроможності заявника (відповідача/боржника) для можливості подальшого реального виконання рішення господарського суду Волинської області від 12.11.2018 р. у справі № 903/582/18 строком на шість місяці а саме: з 01.01.2019 до 01.07.2019р.

Крім того, слід зазначити, що враховуючи скрутне фінансове становище , та те що боржник є особою з інвалідністю ІІІ групи, внаслідок перенесення інсульту та на даний час триває реабілітаційний період після хвороби боржника, крім того на думку суду, виконання рішення суду на даний час фактично матиме негативний вплив і є неможливим, оскільки може призвести до негативних наслідків для стану здоров'я - ФОП Бондарця С.Г., що унеможливить виконання рішення про стягнення коштів взагалі. Саме розстрочка виконання судового рішення дозволить акумулювати фінансові кошти для повного його виконання.

В даному випадку твердження заявника є переконливими та вказують на нездоланні причини, які виправдовують відстрочення виконання рішення суду. Слід зазначити, що дотримання принципу обов'язкового виконання судового рішення не повинно призводити до припинення фінансування першочергових зобов'язань боржника за відсутності реальної можливості виконати судове рішення.

За таких обставин, беручи до уваги майнові інтереси обох сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору, важке фінансове становище та стан здоров'я боржника, а також для убезпечення відповідача від негативних наслідків (зупинення діяльності, враховуючи те, що на даний час боржник є неспроможним виконати рішення господарського суду Волинської області від 12.11.2018р. з незалежної від нього волі, а фактичне зупинення виконання рішення на тривалий період порушує баланс інтересів стягувача та боржника, що в свою чергу, порушує основні принципи обов'язковості виконання судового рішення, яке ухвалене іменем України і, як наслідок позбавляє кредитора на можливість захисту своїх прав.

Враховуючи вищезазначене, заява ФОП Бондарця С.Г. про розстрочку виконання рішення господарського суду Волинської області від 12.11.2018р. підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст. ст. 232- 235, 253, 257, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

1. Заяву Фізичної особи-підприємця Бондарця Станіслава Григоровича про розстрочку виконання рішення господарського суду Волинської області від 12.11.2018р. у справі №903/582/18 задоволити частково.

2. Розстрочити виконання рішення господарського суду Волинської області від 12.11.2018р. у справі №903/582/18 по 5961 грн., на шість місяців з 01.01.2019р. по 01.07.2019р.

Відповідно до ст. 235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення (підписання).

Ухвала щодо розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Ухвала підписана 22.12.2018р.

Суддя В. М. Дем`як