Рішення

від 22.12.2018 по справі 910/14132/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.12.2018Справа №910/14132/18

Суддя господарського суду міста Києва Бойко Р.В. , розглянувши в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Антикус"

про стягнення 2 510,96 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Антикус" про стягнення 2 067,97 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України" зазначає, що у відповідача наявна заборгованість з оплати поставленого позивачем згідно Договору постачання №87-Ант від 01.06.2017 товару загальною вартістю 2 007,72 грн. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання позивачем нараховано за період з 09.02.2018 по 01.03.2018 пеню у розмірі 57,21 грн. та 3% річних у розмірі 3,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2018 (після усунення позивачем недоліків позовної заяви, встановлених ухвалою від 26.10.2018) відкрито провадження у справі №910/14132/18; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.

Про розгляд господарським судом міста Києва справи №910/14132/18 відповідач повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63), що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103048177151, з якого вбачається, що ухвала суду від 06.11.2018 була отримана відповідачем 06.12.2018.

23.11.2018 до господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої (у зв'язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу) позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 339,49 грн., нараховану за період з 09.02.2018 по 10.08.2018, 3% річних у розмірі 47,00 грн., нараховані за період з 02.02.2018 по 16.11.2018, та інфляційні втрати у розмірі 116,71 грн., нараховані за період з лютого по жовтень 2018 року.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Так, у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 57,21 грн. за період з 09.02.2018 по 01.03.2018 та 3% річних у розмірі 3,00 грн. за період з 09.02.2018 по 01.03.2018.

Наразі, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 339,49 грн. за період з 09.02.2018 по 10.08.2018, 3% річних у розмірі 47,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 116,71 грн., нараховані за період з 02.02.2018 по 16.11.2018

Таким чином, суд розцінює подану позивачем заяву в частині пені, 3% річних та інфляційних втрат як заяву про збільшення позовних вимог в частині вказаних вимог та приймає її до розгляду.

При цьому, у поданій до суду 23.11.2018 заяві позивач не відмовився від стягнення з відповідача суми основного боргу, а лише повідомив суд, що сума основного боргу була сплачена відповідачем, надавши відповідні докази.

За таких обставин, враховуючи подану позивачем 23.11.2018 заяву, суд здійснює розгляд даної справи з новою ціною позову, що становить 2 510,96 грн. (2 007,76 грн. основного боргу, 339,49 грн. пені, 116,71 грн. інфляційних втрат та 47,00 грн. 3% річних).

Справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив наступне.

01.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Антикус" (покупець) укладено Договір постачання №87-Ант (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати на умовах даного договору продовольчу продукцію у власність покупця з метою її подальшої реалізації третім особам, а покупець зобов'язується приймати товар у власність, реалізовувати його споживачам і оплачувати вартість товару постачальнику на умовах договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору вартість конкретної партії товару визначається виходячи із замовлення покупця, накладних на товар, які підтверджують кількість фактично прийнятого покупцем товару та поставленого постачальником згідно з даним договором.

Пунктом 7.2 Договору встановлено, що покупець зобов'язується оплачувати товар після його реалізації споживачам шляхом щотижневого переказу грошових коштів, отриманих від споживачів за попередній тиждень до третього робочого дня наступного тижня.

Пунктом 8.1 Договору визначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань винна сторона сплачує на користь іншої сторони суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру невиконаних зобов'язань за кожний день прострочення виконання зобов'язання.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 (п. 11.1 Договору).

На виконання своїх зобов'язань за Договором позивачем було поставлено відповідачу товар загальною вартістю 2 007,72 грн.

16.11.2018 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 2007,72 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1129 від 16.11.2018 (призначення платежу - оплата за продукти харчування згідно з Договором №87-Ант від 011.06.2017).

Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача, що ним було належно виконано свої зобов'язання за Договором з поставки відповідачу товару загальною вартістю 2 007,72 грн., а відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України" у розмірі 2 007,76 грн. Крім того позивач вказує на наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антикус" пені у розмірі 339,49 грн. та 3% річних у розмірі 47,00 грн. (відповідно до заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України" від 23.11.2018).

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається наявних в матеріалів справи за видатковою накладною №МВУ-035906 від 11.07.2017 позивач поставив відповідачу товар на суму 787,32 грн, за видатковою накладною №МВУ-044001 від 18.08.2017 - товар на суму 745,80 грн., за видатковою накладною№МВУ-050203 від 19.09.2017 - товар на суму 203,40 грн., за видатковою накладною №МВУ-051485 від 26.09.2017 - товар на суму 271,20 грн., що разом становить 2 007,72 грн.

Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб позивача і відповідача.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 7.2 Договору сторонами погоджено, що покупець зобов'язується оплачувати товар після його реалізації споживачам шляхом щотижневого переказу грошових коштів, отриманих від споживачів за попередній тиждень до третього робочого дня наступного тижня.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, зокрема укладають господарський договір, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, строк (термін) виконання зобов'язання встановлюється у вигляді календарної дати або періоду, а також може бути визначений подією, що має неминуче настати. В такому випадку зобов'язання підлягає виконанню з настанням цієї події або протягом певного періоду (через певний період) після настання такої події. Подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане.

У Договорі сторони погодили строк оплати товару з вказівкою на подію - "після його реалізації споживачам", тобто обумовили настання у відповідача обов'язку оплатити товар обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України - договір з відкладальною обставиною). При цьому відкладальна обставина вважається такою, що настала, якщо її настанню недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно (ч. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України).

Таким чином, дослідивши умови Договору, судом встановлено, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки з відстроченням платежу (відкладальна умова).

В пункті 14.1.202 Податкового кодексу України визначено, що продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Загальні умови виконання господарського зобов'язання з оплати товару встановлені статтею 692 Цивільного кодексу України.

Так, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, враховуючи предмет спору у цій справі та правило розподілу тягаря доказування між сторонами, відповідач, для звільнення себе від обов'язку оплатити вартість товару, має довести належними та допустимими доказами, що отриманий ним товар ще не реалізований.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №910/4846/17.

В той же час, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що поставлений згідно спірних накладних товар є таким, що нереалізований, а отже, строк його оплати не настав станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду (розгляду справи у суді).

Приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження нереалізації спірного товару, та враховуючи, що поставка спірного товару позивачем відповідачу мала місце більше 1 року до звернення позивача з даним позовом до суду, в той час як матеріали справи не містять жодних доказів повернення товару (його частини) постачальнику, суд приходить до висновку, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду у відповідача була наявна заборгованість у розмірі 2 007,76 грн.

Відтак, станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач не здійснив оплату товару, поставленого позивачем за вказаними видатковими накладними.

Однак, 16.11.2018 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 2 007,72 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1129 від 16.11.2018 (призначення платежу - оплата за продукти харчування згідно з Договором №87-Ант від 011.06.2017).

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу , знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи, що предмет спору (сума основного боргу у розмірі 2 007,72 грн.) припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 2 007,76 грн.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 339,49 грн., нараховану за період з 09.02.2018 по 10.08.2018 (в редакції заяви про збільшення позовних вимог).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань винна сторона сплачує на користь іншої сторони суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру невиконаних зобов'язань за кожний день прострочення виконання зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем до заяви про збільшення позовних вимог розрахунок пені, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антикус" пені у розмірі 339,49 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 47,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 116,71 грн., нараховані за період з 02.02.2018 по 16.11.2018 (в редакції заяви про збільшення позовних вимог).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антикус" 3% річних у розмірі 47,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 116,71 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Частиною 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій відповідача щодо неоплати товару, поставленого позивачем за спірними видатковими накладними, судовий збір в частині позовних вимог, щодо яких суд дійшов висновку закрити провадження у справі (сума основного боргу) покладається на відповідача.

В іншій частині позовних вимог відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позову покладається на відповідача у зв'язку з задоволенням позову у повному обсязі (в частині пені, інфляційних втрат та 3% річних).

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 129, ст. 231, ч. 2 ст. 178, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України" задовольнити частково.

2. Закрити провадження в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антикус" суми основного боргу у розмірі 2 007,76 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антикус" (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63; ідентифікаційний код: 40411298) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України" (01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 33Б; ідентифікаційний код: 36001810) пеню у розмірі 339 (триста тридцять дев'ять) грн. 49 коп., 3% річних у розмірі 47 (сорок сім) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 116 (сто шістнадцять) грн. 71 коп. та судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 22.12.2018.

Суддя Р.В. Бойко