Ухвала

від 18.12.2018 по справі 0940/2247/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

"18" грудня 2018 р. справа № 0940/2247/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Біньковської Н.В.,

за участю: секретаря судового засідання Хоми О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача - Пронь О.Д.,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у підготовчому засіданні в приміщенні суду матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Богородчанської районної державної адміністрації Пронь Оксани Дмитрівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Глибівська сільська рада про визнання протиправним та скасування рішення № 43994748 від 12.11.2018 року,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_4 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Богородчанської районної державної адміністрації Пронь О.Д., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Глибівська сільська рада, про визнання протиправним та скасування рішення № 43994748 від 12.11.2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем через представника ОСОБА_1, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0516 га, що розташована в АДРЕСА_1 з присвоєнням їй кадастрового номеру НОМЕР_1 з метою подальшої реєстрації права власності на цю земельну ділянку, яка безоплатно передана у приватну власність його матері, спадкоємцем якої є позивач, та отримано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НОМЕР_2 від 18.12.2017. Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 19.11.2018 №145972224 позивачу стало відомо, що рішенням відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 43994748 від 12.11.2018, на вказану земельну ділянку, згідно рішення Глибівської сільської ради "Про реєстрацію упорядкованих земельних ділянок в комунальну власність" № 223-20/2017 від 26.10.2018, відомостей з Державного земельного кадастру №5256172 від 07.11.2018, зареєстровано право комунальної власності за Глибівською сільською радою. Вважає, що відповідачем протиправно, в порушення вимог ст.19 Конституції України, ч.4 ст.182 Цивільного кодексу України, ч.ч. 1, 3, 4, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України, ч.1 ст.27, ст.28 Закону України Про державне реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , п.5 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , п.10-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, без встановлення наявності відомостей про власників, користувачів земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, та відповідності таких відомостей про власників, користувачів відомостям зазначених заявником у заяві, а також при наявності відомостей з Державного земельного кадастру №5256172 від 07.11.2018, а не витягу з Державного земельного кадастру, прийнято незаконне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №43994748 від 12.11.2018 на нерухоме майно - земельну ділянку.

Судом поставлено на вирішення питання щодо закриття провадження у справі, оскільки спірні правовідносини, як слідує з адміністративного позову та пояснень представника позивача, наданих у підготовчому засіданні, пов'язані не лише з протиправністю дій державного реєстратора, а стосуються спору про право, а відтак спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Представник позивача у підготовчому засіданні заперечив проти закриття провадження у справі. Пояснив, що відповідач є суб'єктом владних повноважень, здійснює публічні владно-управлінські функції, позов обґрунтований порушенням відповідачем норм законодавства при здійсненні реєстраційної дії, при цьому позивач не ставить на вирішення питання про право на земельну ділянку, тому спір є підсудний адміністративним судам.

Відповідач та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача вважають, що провадження у справі підлягає закриттю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, суд зазначає наступне.

У підготовчому засіданні представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення відповідача порушує права позивача, оскільки земельна ділянка повинна належати позивачу, так як безоплатно була передана його матері за рішенням Глибівської сільської ради від 24.12.1997р., і за законом належить саме позивачу, як спадкоємцю.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, в спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послу (пункт 7 частини першої статті 4 вказаного Кодексу).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частин 3 та 5 статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

У правовідносинах, з приводу яких виник спір, третя особа - Глибівська сільська рада, діючи як власник відповідних об'єктів комунальної власності, на підставі свого рішення Про реєстрацію упорядкованих земельних ділянок в комунальну власність №223-20/2017 від 26.10.2018 зареєструвала право комунальної власності на спірну земельну ділянку площею 0,0516 га за Глибівською територіальною громадою.

За змістом позовних вимог, вимоги про скасування рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку за Глибівською сільською радою покликані на відновлення порушеного права позивача на спірну земельну ділянки, перехід права власності на яку до вказаної третьої особи відбувся за наслідками прийнятого останньою рішення Про реєстрацію упорядкованих земельних ділянок в комунальну власність №223-20/2017 від 26.10.2018.

Тобто звернення позивача до суду із цим позовом пов'язане з необхідністю захисту його прав у приватноправових відносинах, а не у сфері публічно-правових відносин.

При цьому, вирішення питання правомірності набуття Глибівською сільською радою права власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Про реєстрацію упорядкованих земельних ділянок в комунальну власність №223-20/2017 від 26.10.2018 є поза межами компетенції суду адміністративної юрисдикції.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 справа №815/6956/15, від 06.06.2018 справа №826/26536/15, від 13.06.2018 №819/362/16.

В постанові від 04.09.2018 (справа №823/2042/16) Велика Палата Верховного Суду висловила таку правову позицію: …оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваної реєстраційної дії, тобто остання була вчинена за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис .

Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі також - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?и;…&?л; фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

У відповідності до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За наведених вище обставин, суд вважає, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відноситься до юрисдикції загального місцевого суду та повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Підсумовуючи наведене вище, суд приходить висновку про закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 183, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

закрити провадження у справі.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до суду апеляційної інстанції через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Біньковська Н.В.

Ухвала складена в повному обсязі 21.12.2018.