Рішення

від 13.12.2018 по справі 369/8592/18

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/8592/18

Провадження № 2/369/3212/18

РІШЕННЯ

Іменем України

13.12.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Дубас Т.В.,

за участю секретаря - Ріпка Л.Ю., Раситюк М.П.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у порядку загального позовного провадження в судовому засіданні м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на об``єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку, -

в с т а н о в и в:

У липні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Киэво-Святошинського районного суду Київської області з вищевказаним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що з 04 квітня 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 30 березня 2015 року відповідач ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку площею 0,0749 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 24 квітня 2015 року на підставі будівельного паспорту на земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку НОМЕР_5 було затверджено та погоджено схему забудови вищезазначеної земельної ділянки. У період 2015-2018 років на вказаній земельній ділянці позивачем за власні кошти було побудовано жилий будинок загальною площею 234,5 кв.м. Будівництво фактично закінчено, останній функціонує за своїм цільовим призначенням, однак через складні взаємовідносини з відповідачем, позивач позбавлена можливості належним чином оформити документи на будівництво, новобудову не прийнято до експлуатації, право власності не оформлене. Також зазначила, що в період 2015-2018 років відповідач не мав офіційного працевлаштування та не отримував жодного доходу. Фінансовим забезпеченням родини та будівництва будинку здійснювала позивач. За рахунок коштів, отриманих від позик, вона здійснювала будівництво будинку, що є об'єктом незавершеного будівництва. Окрім того, в період 2015-2018 років нею витрачено на будівельні матеріали, внутрішні роботи близько 1 826 670 грн та 40 000 дол. США.

Окрім того, у позовній заяві зазначено, що позивач понесла витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 800 грн.

Тому просила суд визнати об'єктом спільної сумісної власності земельну ділянку площею 0,0749 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Виділити та визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,0749 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Виділити та визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,0749 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Визнати за ОСОБА_1 особистою приватною власністю об'єкт незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Стягнути з ОСОБА_4 судові витрати.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.07.2018 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче засідання.

Одночасно із позовною заявою ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.07.2018 року заяву про забезпечення позову повернуто заявнику.

31.07.2018 року ОСОБА_1 повторно звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила суд просила накласти арешт на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер: 35638468, видавник Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області; накласти арешт на об'єкт незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; заборонити будь-яким третім особам вселятися в об'єкт незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; заборонити ОСОБА_4 проводити ремонтні роботи, реконструкцію, перепланування, здавати в оренду, найм, піднайм, безоплатне користування або іншим способом передавати третім особам у платне або безоплатне користування об'єкт незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; заборонити ОСОБА_4 змінювати замки об'єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; заборонити ОСОБА_4 вчиняти перешкоди ОСОБА_1 у вільному користуванні об'єкта незавершеного будівництва, розташованого за спірною адресою; зобов'язати ОСОБА_4 не вчиняти будь-яких дій щодо продажу, пошкодження чи передачі у платне або безоплатне користування технікою меблями; зобов'язати ОСОБА_4 забезпечити вільний доступ ОСОБА_1 до земельної ділянки НОМЕР_3, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер: 35638468, видавник Реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області; зобов'язати ОСОБА_4 забезпечити вільний доступ ОСОБА_1 до об'єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_4 передти ОСОБА_1 дублікат ключів від об'єкта незавершеного будівництва розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.08.2018 року задоволено заяву про забезпечення позову частково та накладено арешт на земельну ділянку, площею 0,0749 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд . У решті вимог заяви відмовлено.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.08.2018 року задоволено заяву представника позивача про витребування доказів. Витребувано з Державної фіскальної служби України довідку про доходи, отримані ОСОБА_4 за 2014-2018 роки.

21 серпня 2018 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_4 на позовну заяву ОСОБА_1 Заперечення мотивовані тим, що відповідач набув право власності на земельну ділянку площею 0,1498 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ( яка була в результаті поділена на два самостійні об'єкти права власності) використавши своє конституційне право на безоплатне отримання земельної ділянки із земельного фонду, що підтверджується свідоцтвом про право власності на земельну ділянку. Після поділу отриманої відповідачем у 2008 році земельної ділянки на дві самостійні земельні ділянки відповідач подарував одну із сформованих земельних ділянок батькові позивача - ОСОБА_6. Тому поділ попередньо приватизованої у 2008 році відповідачем земельної ділянки було здійснено в період шлюбу, а тому земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 вважається такою, що набута відповідачем в приватну власність в порядку приватизації. З приводу будівництва будинку зазначив, що будівництво та фактичного використання його за цільовим призначенням відбулось до реєстрації шлюбу з позивачем. Сукупність доказів, якими ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги штучно створені нею та її батьками, в яких позивач ніби то брала кошти в борг під будівництво житлового будинку. Будівництво спірного будинку було розпочато ним в період шлюбу з ОСОБА_7 та всі будівельні матеріали закуплені в той час, що підтверджується квитанціями про придбання будівельних матеріалів. Зазначив, що будівельні матеріали та загалом будівництво будинку було здійснено його коштами, оскільки він отримав від сестри ОСОБА_9 компенсацію за частку батьківської хати та землі у результаті отримання останньою усього майна батьків, що підтверджується розпискою від 06.08.2013 року, а також за рахунок коштів, отриманих від ОСОБА_8Окрім того, йому ніколи не було відомо про укладення позивачем в період шлюбу договорів позики коштів з цільовим призначенням - на будівництво житлового будинку, він не надавав згоди на їх укладення. Окрім того, надання позивачем розписок та договорів не свідчить про спрямування отриманих за ними коштів саме в інтересах сім`ї на будівництво житлового будинку, оскільки квитанцій на придбання будівельних матеріалів позивачем не надано. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу заперечував у повному обсязі. Оскільки позивачем не надано доказів сплати вартості наданої правничої допомоги, а саме підписаного сторонами акту виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання правової допомоги та квитанції до прибуткового касового ордера. Окрім того, матеріали справи не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом із зазначенням годин, витрачених адвокатом на надання кожної із вказаних послуг, а також доказів сплати позивачем вартості вказаних послуг. Тому просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

13.09.2018 року у підготовчому судовому засідання позивачем подано до суду заяву про зміну предмету позову, в які зазначила, що до подачі позовної заяви їй не було відомо, що спірна земельна ділянка була отримана відповідачем шляхом приватизації. Тому просила суд визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на земельну ділянку пропорційно до її частки у праві власності на об'єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати.

13.09.2018 року у підготовчому судовому засіданні позивачем подано відповідь на відзив. Зокрема зазначила, що з огляду на те, що спірна земельна ділянка була отримана Відповідачем шляхом приватизації, про що Позивачу не було відомо до подачі позовної заяви та з огляду на правову позицію викладену в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , згідно якої до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, вимушені звернутись до суду із клопотанням про зміну предмету позову. Окрім того, із рішення суду по справі №369/1302/13-ц вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 брали участь у справі в якій було встановлено, що у сторін відсутній спільний інтерес, сторони не ведуть спільне господарство, не підтримують подружні стосунки. Доводи Позивача щодо будівництва будинку під час шлюбу з ОСОБА_7 спростовуються з огляду на встановлені рішенням суду обставини, що набрало законної сили, а саме тим, що сторони не ведуть спільне господарство, не підтримують подружні стосунки мінімум з 15 лютого 2013 року, а 17 квітня 2013 року ОСОБА_7 підтримала заявлені позовні вимоги. Звернула увагу суду на надані відповідачем розписки про отримання коштів, які не можуть бути належними та обгрутованими доказами. Вважає, що ОСОБА_4 вводить в оману суд вказуючи завідомо неправдиві відомості щодо розпочатого будівництва до шлюбу із Позивачем, чим створює сукупність штучних доводів, що нічим не підтверджені. Так, у відповідності до Будівельного паспорта НОМЕР_5, схеми забудови земельної ділянки НОМЕР_5 та НОМЕР_6, акту здачі-приймання робіт від 27.04.2015 року та Договору дарування земельної ділянки від 07 квітня 2015 року вбачається, що земельна ділянка не містила жодних споруд, а тим паче готового будинку, що вже функціонував за своїм призначенням як зазначає Відповідач. Навпаки, із вищевказаних документів, що видані уповноваженими особами державних установ вбачається, що жодної забудови земельної ділянки до моменту виготовлення відповідних документів не здійснювалось, окрім того, вказані документи містять відомості про нове будівництво. Вважає заперечення відповідача проти позову необґрунтованими та не підтвердженими належними та допустимими доказами. Тому просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

02.10.2018 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив. Заперечення мотивовані тим, що позиція позивача про визнання права власності на земельну ділянку пропорційно об'єкту незавершеного будівництва підлягає застосуванню виключно за умови, що спірну земельну ділянку ОСОБА_1 набуває за відплатним договором та на умовах, погоджених із власником такої земельної ділянки. Така позовна вимога означає безоплатне набуття позивачем речових прав на нерухоме майно, набуте іншим з подружжя до шлюбу і до якого позивач жодного відношення не має. У свою чергу такий стан речей фактично означає примусове безоплатне позбавлення законного власника його майна. За переконанням позивача, встановлені в судовому рішенні про розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 фату того, що вказані особи не ведуть спільне господарство та не підтримують подружні відносини має визначальне значення для правильного вирішення даної цвітної справи. Проте встановлення даного факту не спростовує ту обставину, що будівництво спірного будинку було розпочато ще до знайомства з позивачем та в період шлюбу із ОСОБА_4Надані позивачем документи дозвільного характеру , серед яких будівельний паспорт, що датуються станом на 2015 рік, є доказом того, що розпочате задовго до того будівництво, в 2015 році було приведено відповідачем у відповідність до встановленого у цій сфері порядку. Тому просив суд відмовити повністю у задоволенні позову.

02.10.2018 року у підготовчому судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.10.2018 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів та витребувано від ТОВ ПРОФІТЕХ ЛТД копії рішень уповноваженого органу управління про видачу поворотної фінансової допомоги ОСОБА_1, ОСОБА_6, про виплату дивідендів учасникам товариства за 2014 рік.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.10.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

У судовому засіданні позивач та її представник вимоги позовної заяви підтримали у повному обсязі. Просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні відповідач та його представник заперечували проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив. Просили суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

При розгляді справи судом встановлено, що 04 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб у Солом'янському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м.Києві, актовий запис №501.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.08.2018 року шлюб між сторонами розірвано. Змінено прізвище ОСОБА_1 на дошлюбне ОСОБА_1 .

Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно копії державного акту вбачається, що ОСОБА_4 на підставі рішення 7 сесії 5 скликання Дмитрівської сільської ради від 28.09.2007 року надано у власність земельну ділянку площею 0,1495 га, цільове призначення - обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.03.2015 року вбачається, що ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0749 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

07 квітня 2015 року на підставі договору дарування земельної ділянки ОСОБА_4 подарував ОСОБА_6 належну йому на праві власності земельну ділянку площею 0,0749 га, кадастровий номер НОМЕР_4, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд

24 квітня 2015 року Відділом містобудування і архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації було видано ОСОБА_4 будівельний НОМЕР_1 на земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1

У судовому засіданні позивач та його представник зазначили, що будівництво об'єкту незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється, відповідач пояснив,що станом на сьогоднішній день він проводовжує проводити будівельні роботи в будинку, а також земельна ділянка виділена сільською радою до укладення шлюбу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України по справі №6-98 цс11, викладеної в постанові від 15.02.2012 року, окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до п.п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя №11, від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

П.23 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до п. 24 до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У постанові судової палати у ицвільних справах Верховного суду України від 07 вересня 2016 року № 6-47цс19 вже було усталено практику щодо визнання обєкта незавершеного будівництва таким, що може належити на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

У ЦК України, крім понять нерухомість , нерухоме майно , об'єкт нерухомого майна (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: об'єкт незавершеного будівництва (стаття 331), об'єкт будівництва (статті 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (стаття 368 ЦК України).

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в п. 15 постанови №5 від 07.02.2014 року Про судову практику у справах про захист права власності та інших нерухомих прав роз'яснив, що до завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦК).

У зв'язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна.

Таким чином, законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду України по справі №6-159 цс15, викладену в постанові від 27.05.2015 року, не передбачено визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Позивачем суду не надано доказів щодо процентної готовності будинку, а також правовстановлюючих документів на нього.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 3, 21, 57-74 СК України, постанова Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя №11 від 21 грудня 2007 року, ст.ст. 76-89 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права особистої приватної власності на об`єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку - відмовити.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Повний текст рішення суду складено 20.12.2018 року.

Суддя: Дубас Т.В.