Постанова

від 12.12.2018 по справі 808/1030/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а їн и

12 грудня 2018 року м. Дніпросправа № 808/1030/18

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Приморського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.04.2018 р. (головуючий суддя Бойченко Ю.П., дата складання повного тексту 27.04.2018)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Приморського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся 27.03.2018 року з позовом до Приморського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Просив визнати протиправними дії відповідача щодо припинення йому виплати пенсії з 01.03.2016 року та поновити виплату пенсії з 01.03.2016 року. Просив також зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення та звернути до негайного виконання рішення в межах стягнень за 1 місяць.

Позов обґрунтовано тим, що з 2007 року він здобув право на отримання пенсії за віком. До вересня 2014 року перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Красний Луч Луганської області. У зв'язку з проведенням антитерористичної операції він змінив місце проживання та з вересня 2014 року був взятий на облік в Приморське об'єднане управління Пенсійного фонду України Запорізької області. З цього часу відповідач нараховував йому пенсію, але з березня 2016 року припинив її виплату. У своїй відповіді від 13.11.2017 № 1882/Ц-18/КЦ зазначив, що з 01.03.2016 року пенсійну виплату було призупинено. Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27.04.2018 р. позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії відповідача щодо припинення з 01.03.2016 року виплати пенсії позивачу та зобов'язано відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 01.03.2016 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем (Приморським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Запорізької області) подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що суд дійшов не правильного висновку, що позивачем не порушено строк звернення до суду, вважає, що позивач ввів суд в оману, зазначаючи, що дізнався про порушення свого права лише 13.11.2017 року. Вважає, що це є неправдивими даними з боку позивача. Зазначає, що позивач знав про порушення своїх прав з травня 2017 року, тому звертаючись до суду 28.03.2018 року порушив строки звернення до адміністративного суду. До управління ПФ (відповідача) позивач з заявою про поновлення виплати не звертався.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 13.04.2007 перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Красний Луч Луганської області та отримував пенсію за віком.

З вересня 2014 року позивача було прийнято та поставлено на облік до Приморського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Запорізької області для отримання соціальних виплат. Позивачем отримано довідку про взяття його на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення № НОМЕР_1 від 16.04.2015року.

Позивач перебував на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб. Проте, відповідно до положень ст.12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб , п. 9 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 , наказу управління соціального захисту населення Приморської райдержадміністрації від 15.03.2017 № 12 Про зняття з обліку, як такі що не пройшли верифікацію та на підставі списку осіб наданого Департаментом соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації Про надання інформації від 18.02.2016 № 02.19 він був знятий з обліку в інформаційній системі та довідка № НОМЕР_1 від 16.04.2015 була скасована та занесена до архіву.

У зв'язку з припиненням пенсійних виплат з березня 2016 року позивач звернувся до відповідача на електронну адресу з листом, в якому просив поновити йому виплату соціальних виплат. Листом від 13.11.2017 №1882/Ц-18/КЦ Головне управління пенсійного фонду України в Запорізькій області повідомило позивача про те, що виплата пенсії була призупинена до з'ясування місця проживання та з проведенням верифікації за списками Служби Безпеки України.

Позивач не погодившись з такими діями відповідача, звернулася до суду із вказаним позовом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Конституції України,Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-VI , Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 №1706-VII .

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Так, відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Згідно статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 2, ст. 5, ч. 3 ст. 7, ч. 1 ст. 10 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб - Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. Кабінет Міністрів України: координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи , затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що виплата пенсії та продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на обліку у якому перебуває особа, що також підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи .

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно частини 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсії виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч.1 ст.49 цього Закону.

Приписами ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що положення пункту 2 ч. 1 ст. 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, перелік підстав припинення виплати пенсії , визначений ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини 1 статті 46, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009р. в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту , а саме, отримання пенсії.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ( стаття 3 Конституції України ).

Рішенням ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України", зокрема у пункті 54 цього рішення ЄСПЛ, суд зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

В цьому випадку суд вважає, що позбавлення позивача пенсійних виплат не є необхідним та в інтересах суспільства.

Ведучи мову про "Закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на той самий критерій, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. справу "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" (Case of James and others v. the United Kingdom), рішення від 21 лютого 1986 року, заява № 3/1984/75/119, § 40. Цей критерій вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві.

Матеріалами справи підтверджено, що, зокрема, в пенсійній справі позивача відсутні буд-які відомості щодо причин припинення виплат пенсії позивачу, буд-які рішення з цього приводу.

Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" орган, що здійснює соціальні виплати та структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у м. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та здійснює повернення сум недоотриманих соціальних виплат за минулий період відповідно до законодавства.

Щодо посилань відповідача про порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Матеріали справи містять підтвердження, що у зв'язку з припиненням пенсійних виплат з березня 2016 року позивач звернувся до відповідача на електронну адресу з листом, в якому просив поновити йому виплату соціальних виплат. При цьому, матеріали справи містять лист Головне управління пенсійного фонду України в Запорізькій області від 13.11.2017 №1882/Ц-18/КЦ, яким було повідомлено позивача про те, що виплата пенсії була призупинена до з'ясування місця проживання та з проведенням верифікації за списками Служби Безпеки України. Отже зазначений лист підтверджує, що позивач дізнався про порушення своїх прав 13.11.2017 року, тобто з моменту отримання офіційної відповіді.

Отже, виходячи з викладених доводів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства України.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, рішенням суду першої інстанції права, свободи та інтереси позивача захищені, а права та інтереси відповідача не були порушені.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приморського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2018 р. - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 ст. 328 КАС.

В силу пункту 2 частини 5 ст. 328 КАС постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно статті 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 22.12.2018р.

Головуючий - суддя Ю.В. Дурасова

суддя А.В. Суховаров

суддя Т.І. Ясенова