Постанова

від 29.11.2018 по справі 815/1617/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/1617/18

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Шеметенко Л.П.

за участі секретаря - Скоріної Т.С.

представника апелянта - Чурсової В.О.;

представників відповідача - Соц О.В., Бутрик А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю МАКСІМУМ-ПЛЮС на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю МАКСІМУМ-ПЛЮС до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Короткій зміст позовних вимог.

У квітні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю МАКСІМУМ-ПЛЮС (далі - ТОВ МАКСІМУМ-ПЛЮС ) звернулося до суду першої інстанції з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ГУ ДФС в Одеській області) в якому просило визнати протиправними та скасувати наступні податкові повідомлення-рішення від 05.04.2018 року:

- № 0012731410, яким за порушення ч.4, п.5 ч.10, п.2 ч.11 ст.58, ч.1 ст.69 Митного кодексу України, правил 1, 3 (а), 3 (б), 6 Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД, затверджених Законом України Про Митний тариф України , Закону України Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року збільшено суму грошового зобов'язання за додатковим імпортним збором на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання, в загальному розмірі 2 957,54 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 2 366,03 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 591,51 грн.;

- № 0012741410, яким за порушення ч.4, п.5 ч.10, п.2 ч.11 ст.58, ч.1 ст.69 Митного кодексу України, правил 1, 3 (а), 3 (б), 6 Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД, затверджених Законом України Про Митний тариф України , Закону України Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання, в загальному розмірі 39 101,86 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 31 281,49 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 7 820,37 грн.;

- № 0012751410, яким за порушення ч.4, п.5 ч.10, п.2 ч.11 ст.58, ч.1 ст.69 Митного кодексу України, правил 1, 3 (а), 3 (б), 6 Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД, затверджених Законом України Про Митний тариф України , Закону України Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року збільшено суму грошового зобов'язання щодо мита на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання, в загальному розмірі 110 916,58 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 88 733,27 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 22 183,31 грн.

Правове обґрунтування позиції позивача складалося з того, що декларантом для підтвердження витрат на транспортування імпортованого товару до місця ввезення на митну територію України, відповідно до ч.2 ст. 53 Митного кодексу України, були надані документальні підтвердження, зокрема, було надано міжнародні товарно-транспортні накладні (СМР), договори на перевезення, заявки на перевезення із зазначенням маршруту перевезення від місця за межами України до пункту перетину кордону та пункту митного оформлення на території України, документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, а саме довідки про транспортно-диспетчерські витрати.

Саме на підставі наявних довідок про транспортно-диспетчерські витрати, до митної вартості товару було включено транспортні витрати.

Позивач наголошував, що при визначенні митної вартості товару, він діяв відповідно до п.2 ч.11 ст.58 Митного кодексу України, а саме: включив до митної вартості витрати, що фактично підлягали сплаті за вказаними довідками.

Не погоджуючись з рішенням контролюючого органу про порушення норм закону України Про митний тариф України , ТОВ МАКСІМУМ-ПЛЮС , з посиланням на правову позицію Верховного Суду України зазначило, що, якщо митні органи, приймаючи вантажну митну декларацію, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України, то в подальшому немає правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень про донарахування податкових зобов'язань, у зв'язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару.

Понад те, позивач вважав, що товар був розмитнений за правильним кодом товарної номенклатури.

Так, на його думку, в митних деклараціях, що подавались фіскальному органу для визначення коду УКТ ЗЕД, містився опис товару, відповідно до його характеристики, а саме: паспортні дані на товар, технічна документація. Про те, що товар, який був заявлений до митного оформлення, повинен був класифікуватися за іншим кодом, з боку митниці зауважень не було.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення по суті спору, суд, погоджуючись з доводами контролюючого органу, викладеними в акті перевірки, вважав, що позивач занизив податкові зобов'язання на загальну суму 16 158,51 грн., в т.ч. ввізне мито 214,72 грн., додатковий імпортний збір 2 366,03 грн., ПДВ 13 577,76 грн.

На думку суду, це відбулось у зв'язку з тим, що декларант при визначені митної вартості товару занизив витрати на його транспортування.

Зазначена позиція суду першої інстанції ґрунтувалась на аналізі статей Митного кодексу України, які встановлюють визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту.

До того ж, суд першої інстанції вважав, що контролюючий орган дійшов обґрунтованого висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань на загальну суму 106 222,28 грн., у т.ч. ввізне мито 88 518,55 грн., ПДВ 17 703,73 грн.

Відповідне заниження ввізного мита та податкових зобов'язань з ПДВ відбулось, на думку суду першої інстанції, у зв'язку з неправильною кваліфікацією ТОВ МАКСІМУМ-ПЛЮС товарів, поданих до митного оформлення. Як вважав суд, це підтверджується результатами вивчення контролюючим органом технічної документації, паспортних даних на товар, інформацією, розміщеною у відкритому доступі мережі Інтернет, а також самостійним митним декларуванням ТОВ МАКСІМУМ-ПЛЮС товару у іншій товарній підкатегорії у 2017 році.

Резюмуючи викладене, суд дійшов висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовував свої вимоги, не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи, а відповідач довів суду належними та допустимими доказами необґрунтованість позовних вимог позивача.

Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву.

ТОВ МАКСІМУМ-ПЛЮС оскаржило ухвалене судове рішення, зазначаючи про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, про невідповідність висновків суду обставинам справи, про неправильне застосування норм матеріального права та про порушення норм процесуального права.

Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доказам, що ним були надані для підтвердження своїх доводів.

На думку апелянта, в рішенні суду відсутні аргументи, чому саме суд відхилив його правову позицію, а взяв до уваги доводи контролюючого органу, що викладені в акті перевірки, які безпосередньо не були перевірені в ході судового розгляду, у зв'язку з їх відсутністю.

Так, апелянт стверджує, що надані ним для митного оформлення товарів довідки ТОВ МТК Фортекс про транспортно-диспетчерські послуги підтверджували витрати на перевезення. Використання в акті перевірки відомостей, що отримані від перевізників, які надавали послуги з перевезення належного ним товару - МТК Фортекс , не можуть братися до уваги.

До того ж, апелянт вважає неприпустимим контролюючим органом визначати код товару, керуючись внутрішніми службовими листами та роз'ясненнями, а також неприпустимо застосовувати до позивача штрафні санкції за відсутності відомостей про умисне надання декларантом недостовірної інформації або недостовірних документів щодо коду товарів, що підлягають розмитненню.

Не може також бути підставою для підтвердження вини декларанта у неправильному обранні коду товару, за ствердженням апелянта, розмитнення у 2017 році аналогічного товару до іншої товарної позиції.

Відзив на апеляційну скаргу від ГУ ДФС в Одеській області не надходив.

Представник апелянта у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала доводи викладені в апеляції та просила їх задовольнити.

Представники ГУ ДФС в Одеській області в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.

Фактичні обставини справи.

Аналізуючи фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції, колегія суддів встановила, що вони повністю відтворюють зміст акта документальної планової виїзної перевірки ТОВ МАКСІМУМ-ПЛЮС дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року.

Так, виходячи з акта перевірки , ГУ ДФС в Одеській області опрацьовуючи взаємовідносини між позивачем та перевізником МТК ФОРТЕКС встановило випадки відсутності розподілу витрат на перевезення до кордону України та після ввезення товарів на територію України.

Також було встановлено, що ТОВ МТК ФОРТЕКС для надання послуг з перевезення товарів залучало інших суб'єктів господарювання (ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ПП ІНТЕРТРАНС К , ТОВ ЗАКАРПАТЄВРОТРАНС , ТОВ ЄВРОБРУК ), якими безпосередньо здійснювалось перевезення вантажів, про що свідчать також міжнародні транспортні документи, які надавались до митного оформлення.

На запити ГУ ДФС в Одеській області отримана інформація, завдяки якої встановлені розбіжності між сумами фактичних транспортних витрат до кордону України та транспортними витратами, заявленими при митному оформленні, які відображені в додатку № 7 Відомості щодо фактичного розміру транспортних витрат, понесених ТОВ МАКСІМУМ-ПЛЮС , за перевезення (надані послуги) імпортованих товарів від підприємств-перевізників та ГУ ДФС у Хмельницькій, Чернівецькій, Закарпатській областях, а також реквізити документів (актів виконаних робіт) .

Встановлено, що за митною декларацією від 29.10.2015 року № 500060006/2015/9870 підприємством було імпортовано 20 товарів з Туреччини. Імпорт товарів здійснювався на умовах поставки EXW. Транспортні витрати, які заявлені декларантом та включені до митної вартості товарів становлять 30 000,00 грн.

На підтвердження витрат на транспортування товарів позивачем до перевірки надано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.10.2015 року №0000001365 на загальну суму 54 179,60 грн. та рахунок від 30.10.2015 року № 0000001365 на суму 54 179,60 грн., де виконавцем робіт (послуг) є ТОВ МТК ФОРТЕКС .

В акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.10.2015 року № 0000001365 на суму 54 179,60 грн. зазначена в т.ч. вартість міжнародного перевезення 49 728,00 грн., транспортно-експедиційні послуги по території України 3 709,67 грн., ПДВ 741,93 грн.

Перевезення здійснювалось автомобілем НОМЕР_5 за маршрутом Туреччина (Бурса) - Україна (Одеса). Згідно банківської виписки за 16.11.2015 року ТОВ МТК ФОРТЕКС було сплачено за транспортні послуги 54 179,60 грн.

Згідно CMR від 23.10.2015 року №0000762 перевізником вищезазначеного товару є ПП ІНТЕРТРАНС К .

В акті контролюючий орган зазначає, що з метою з'ясування фактичного розміру транспортних витрат було направлено запит до ПП ІНТЕРТРАНС К від 14.02.2018 року №2184/10/-15-32-14-10-07 та отримано копії наступних документів: договір № П1541 про надання послуг з транспортно-експедиційного обслуговування; заявки від 03.09.2015 року №03/09-15, від 20.10.2015 року № 20/02 на перевезення вантажів автомобільним транспортом; CMR від 03.09.2015 року № 0001018, CMR від 23.10.2015 року № 0000762; рахунки на оплату від 10.09.2015 року № ІНТ0000194, від 30.10.2015 року № ІНТ0000252; акти надання послуг від 11.09.2015 року № 199, від 30.10.2015 року № 248; виписки банку від 23.09.2015 року, від 11.11.2015 року, від 13.11.2015 року. Згідно вищезазначених документів, перевіркою встановлено, що за МД від 29.10.2015 року № 500060006/2015/9870 сума витрат на транспортування становить 49 728,00 грн.

Отже, як зазначало ГУ ДФС в Одеській області, враховуючи, що митна вартість товарів в МД від 29.10.2015 року № №500060006/2015/9870 визначена за основним і другорядним методами, то сума витрат на транспортування, яка не включена до складових митної вартості, склала 18 838,80 грн.

Аналогічна ситуація, на думку ГУ ДФС в Одеській області, склалась також за наступними митними деклараціями: від 10.09.2015 року № 500060006/2015/7447 (лист ПП ІНТЕРТРАНС К від № 2491/10/15-32 від 22.02.2018 року); від 26.01.2016 року № 500060006/2015/803 (лист ТОВ ЄВРОБРУК від № 2185/10/15-32 від 16.02.2018 року).

Водночас, обставини, встановлені судом апеляційної інстанції свідчать про те, що між ТОВ МАКСІМУМ-ПЛЮС та ТОВ МТК ФОРТЕКС був укладений договір - доручення про надання послуг з транспортно-експедиційного обслуговування.

Колегія суддів бажає зауважити, що суд першої інстанції, посилаючись, у мотивувальній частині рішення, як на докази на копії документів, отриманих від ПП ІНТЕРТРАНС К , ТОВ ЄВРОБРУК їх не досліджував, оскільки вони ГУ ДФС в Одеській області до суду не надавались .

Окрім того, контролюючий орган, вважаючи, що відбулось неповне декларування транспортних витрат за митними деклараціями від 10.09.2015 року № №500060006/2015/7447 (різниця склала 5 201,89 грн.), від 26.01.2016 року №500060006/2015/803 (різниця склала 2 851,20 грн.) не навів у акті будь яких обґрунтувань на підставі яких доказів він дійшов до такого висновку.

Водночас, суд апеляційної інстанції встановив , що згідно додатку № 7 Відомості щодо фактичного розміру транспортних витрат, понесених ТОВ МАКСІМУМ-ПЛЮС , встановлено, що розмитнення товару за переліченими митними деклараціями відбувалось за першим та другорядними методами.

Колегія суддів, вивчаючи матеріали справи встановила, що позивачем до митного органу при розмитненні товару, за наведеними вище митними деклараціями, надавались довідки про транспортно-диспетчерські витрати, кожна на суму 30 000 грн. Складання актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) між ТОВ МАКСІМУМ-ПЛЮС та постачальником послуг МТК Фортекс , а також їх оплата проводились після розмитнення товару.

Далі, як слідує з акта, за митною декларацією від 07.08.2015 року №500060006/2015/6136 підприємством було імпортовано 31 товар з Туреччини. Імпорт товарів здійснювався на умовах поставки EXW.

Транспортні витрати, які заявлені декларантом та включені до митної вартості товарів становлять 30 000,00 грн.

На підтвердження витрат на транспортування товарів МТК Фортекс та їх оплати позивачем до перевірки надано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 08.08.2015 року №0000000942 на загальну суму 51 804,00 грн. в т.ч. вартість міжнародного перевезення 42 986,00 грн., транспортно-експедиційні послуги по території України 5 348,33 грн., штрафні санкції 2 400,00 грн., ПДВ 1069,67 грн. та банківську виписку від 20.08.2015 року.

Ураховуючи викладене, контролюючий орган дійшов висновку, що за митною декларацією від 07.08.2015 року №500060006/2015/6136 розмір транспортних витрат становить 42 986,00 грн., а беручи до уваги, що митна вартість товарів в митній декларації від 07.08.2015 року № 500060006/2015/6136 визначена за основним і другорядним методами, то сума витрат на транспортування, яка не включена до складових митної вартості повинна складати 10 030,29 грн.

Аналогічна ситуація склалась, на думку ГУ ДФС в Одеській області, також за митними деклараціями:

- від 08.07.2015 року № 500060006/2015/4898 (різниця складає 13 250,91 грн.);

- від 25.02.2016 року №500060006/2016/2742 (різниця складає 15 137,17 грн.).

Аналіз критеріїв, за якими встановлювалися суми ПДВ та ввізного мита за вказаними митними деклараціями в акті відсутній.

Між тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що при розмитненні товару за вказаними митними деклараціями позивачем надавались довідки про транспортно-диспетчерські витрати на суму 30 000 грн.

Усі інші документи, а саме: складання акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) між позивачем та МТК Фортекс , а також оплата наданих послуг відбувались після розмитнення товару.

Розмитнення за цими деклараціями відбувалось за основним та другорядним методами.

Далі в акті описується надання позивачем недостовірних відомостей, внесених до митної декларації щодо класифікації товару згідно УКТ ЗЕД.

Зазначається, що ТОВ МАКСІМУМ-ПЛЮС здійснювало ввезення на митну територію України товарів підставка (дерев'яний блок) для набору ножів (арт. S-4101) за кодом 4419009000 згідно УКТ ЗЕД.

В митній декларації від 24.03.2016 року № 500060006/2016/4435 позивачем зазначено товар № 8 Вироби кухонні, дерев'яні: Підставка (дерев'яний блок) для набору ножів (з хромованим кріпленням на релінг), розміром 280мм. * 115мм. *385мм., арт. S-4101 -10шт. Країна виробництва TR. Торговельна марка - STARAX. Виробник - STAR MUTFAK VE MOBILYA AKSESUARLARI SAN. VE TIC. AS. за кодом 4419009000. За даним кодом УКТ ЗЕД встановлена ставка мита - 0%).

Контролюючий орган вважав, що відповідно до положень Основних правил інтерпретації класифікації товарів 1, 3(б), 6, затверджених Законом України Про Митний тариф України , приміток та пояснень УКТ ЗЕД до пояснення до товарної позиції 8302, з урахуванням характеристики, призначення, складу, інформації про товар, товар Підставка для набору ножів, арт. S-4101 , повинен класифікуватися згідно УКТ ЗЕД в товарній підкатегорії 8302500000 (ставка ввізного мита 10%).

Такому виводу, суб'єкт владних повноважень дійшов, вважаючи, що вказана підставка є виробом з недорогоцінних металів, який кріпиться за допомогою рейлінгової системи до стіни та є підставкою для ножів, а це входить до товарної групи 83, яка має товарну позицію 8302.

Так, на думку посадових осіб контролюючого органу, до товарної позиції 8302 входить Арматура кріплення, фурнітура та аналогічні вироби з недорогоцінних металів , що використовуються для меблів, дверей, сходів, вікон, віконниць, у кузовах транспортних засобів, для лимарських виробів, валіз, ящиків, скриньок та аналогічних виробів; кронштейни, вішалки для одягу, капелюхів, підставки та аналогічні вироби з недорогоцінних металів; ролики з арматурою з недорогоцінних металів; замикальні пристрої для автоматичних дверей з недорогоцінних металів включаються допоміжна арматура та кріплення загального призначення з недорогоцінних металів, які широко використовуються в меблях, дверях, вікнах, кузовах і т.п. Полки для капелюхів, вішалки для капелюхів, консолі (фіксовані, шарнірні чи зубцюваті і т.п.) та аналогічні вироби, такі як вішалки для пальто, рушників, кухонних ганчірок, щіток, ключів. Товарна позиція 8302 має товарну підкатегорію - 8302500000, до якої включаються полиці, вішалки, у тому числі для капелюхів, та аналогічні вироби.

Позивач, не погоджуючись з указаною кваліфікацією зазначає, що підставка (дерев'яний блок) для набору ножів представляє собою дерев'яний блок і відноситься до виробів кухонних, дерев'яних повинна бути класифікована за кодом 4419009000.

Далі, контролюючий орган встановив, що ТОВ МАКСІМУМ-ПЛЮС здійснювало ввезення на митну територію України товарів Піддон пластиковий, призначений для сушки посуду (покриття-прозоре) (арт. S-5212, S-5213, S-5214, S-5215) за кодом 3924 90 00 90 - інші речі домашнього вжитку, ставка мита - 5%.

На підставі даних виробника ГУ ДФС в Одеській області встановило, що товар піддон для сушіння посуду, арт. S-5212, арт. S-5213, арт. S-5214, арт. S-5215 це спеціальний вид кухонних аксесуарів, призначений для зберігання та висушування помитого посуду, піддон призначений для збору води. Таким чином, пластиковий піддон (арт. S-5212, S-5213, S-5214, S-5215 ) призначений для сушки посуду та являється одним із різновиду кухонного начиння, а тому повинен класифікуватися згідно УКТ ЗЕД в товарній підкатегорії 3924100000 (ставка ввізного мита 6,5%).

Позивач наполягає на тому, що вказаний товар відноситься до товарної підкатегорії 392490 00 90, до якої зокрема, включаються вироби кухонні із пластмас.

Слід зазначити, що у митний декларації позивачем зазначено, що розмитненню підлягає виріб із пластмаси у вигляді піддону пластикового, призначеного для сушки посуду.

Наступне, з чим не погоджується контролюючий орган це з правильністю класифікації згідно з УКТ ЗЕД товару двохярусна металева сушка у комплекті з пластиковим піддоном, кріпленням та алюмінієвою рамою (арт. S-5159-1, S-5159-3, S-5160-1, S-5160-3, S-5161-1, S-5161-3, S-5162-1, S-5162-3, S-5331-1, S-5332-1, S-5333-1, S-5334-1, S-5171, S-5172, S-5174), одноярусна металева сушка для стаканів (арт. S-5311, арт. S-5312, арт. S-5313, арт. S-5314.), одноярусна металева сушка для посуду з високим бортом (арт. S-5321, S-5322, S-5323) .

На думку суб'єкта владних повноважень, враховуючи основні характеристики та наявність у сушках технологічних отворів для подальшого кріплення (фіксації) в меблях, вищезазначені товари відносяться до мебельної фурнітури та повинні класифікуватись в групі 83 Недорогоцінні метали та вироби з них . Дана товарна позиція 8302 має товарну підкатегорію - 8302420090 - інші вироби з недорогоцінних металів для меблів, до якої включається інша арматура кріплення, фурнітура та аналогічні вироби для меблів (вироби, які застосовуються у виробництві меблів (з недорогоцінних металів).

З урахуванням зазначеного, ГУ ДФС в Одеській області дійшло висновку, що при розмитненні наведеного товару його необхідно класифікувати в товарній підкатегорії 8302420090 за кодом УКТ ЗКЕД (ставка мита 10%).

Як вбачається з митних декларацій позивач розмитнював наведений товар за кодом 7323990000, за ставкою мита 5%, адже ці товари були ним віднесені до виробів побутових кухонних з чорних металів (з нержавіючої сталі). В митній декларації був наступний опис цього товару: двохярусна металева сушка у комплекті з пластиковим піддоном, кріпленням та алюмінієвою, одноярусна металева сушка для стаканів, одноярусна металева сушка для посуду з високим бортом .

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частина 2 статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 49 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Стаття 52 Митного кодексу України унормовує, що заявлення митної вартості здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Декларація митної вартості подається у разі, зокрема:

1) якщо до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати, зазначені у частині десятій статті 58 цього Кодексу, і якщо вони не включалися до ціни;

2) якщо з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, виділено витрати, зазначені у частині одинадцятій статті 58 цього Кодексу;

Стаття 53 Митного кодексу встановлює, що до документів, які підтверджують митну вартість товарів відносяться, у тому числі і транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Стаття 54 Митного кодексу України передбачає наступне.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний:

- здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

- надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску.

Стаття 58 Митного кодексу України унормовує метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Частина 4 даної статті встановлює, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Згідно з частинами 10 та 11 наведеної статті слідує, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню, зокрема витрати на транспортування після ввезення.

Отож, для правового регулювання, зокрема декларування транспортних витрат, слід керуватися наведеним переліком статей Митного кодексу України.

Далі слід зосередитись на нормах митного законодавства, що регулюють класифікацію товарів поданих до митного оформлення.

Відповідно до ч. ч.1-4 ст. 69 Митного кодексу України товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД. Органи доходів і зборів здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД. На вимогу посадової особи органу доходів і зборів декларант або уповноважена ним особа зобов'язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них. У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів орган доходів і зборів має право самостійно класифікувати такі товари.

Частини 6 та 7 ст. 69 Митного кодексу України встановлює, що штрафи та інші санкції за несплату митних платежів та за інші порушення, виявлені у зв'язку з неправильною класифікацією товарів, застосовуються органами доходів і зборів виключно у разі, якщо прийняте органом доходів і зборів рішення про класифікацію цих товарів у складному випадку було прийнято на підставі поданих заявником недостовірних документів, наданої ним недостовірної інформації та/або внаслідок ненадання заявником всієї наявної у нього інформації, необхідної для прийняття зазначеного рішення, що суттєво вплинуло на характер цього рішення. Рішення органів доходів і зборів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими. Такі рішення оприлюднюються у встановленому законодавством порядку. У разі незгоди з рішенням органу доходів і зборів щодо класифікації товару декларант або уповноважена ним особа має право оскаржити це рішення до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Відповідно до ч.1 ст. 257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

Згідно з ч.8 ст. 257 Митного кодексу України митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів.

Так, пункт 5 зобов'язує, зокрема, вносити:

а) найменування; б) звичайний торговельний опис, що дає змогу ідентифікувати та класифікувати товар; в) торговельну марку та виробника товарів (за наявності у товаросупровідних та комерційних документах); г) код товару згідно з УКТ ЗЕД; ґ) найменування країни походження товарів (за наявності).

Стаття 345 Митного кодексу України регулює проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Так, частини 1 та 3 вказаної статті унормовують, що документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, зокрема, щодо:

1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів;

2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування;

3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення.

Частина 8 наведеної статті передбачає, що у разі скасування, зміни за результатами документальної перевірки рішень щодо класифікації товарів для митних цілей, прийнятих органами доходів і зборів відповідно до статті 69 цього Кодексу, або рішень про коригування заявленої митної вартості товарів, прийнятих органами доходів і зборів відповідно до розділу III цього Кодексу, дії, вчинені підприємством на виконання таких рішень, не тягнуть за собою застосування штрафних (фінансових) санкцій, нарахування пені, накладення адміністративних стягнень, крім випадків, якщо зазначені рішення були прийняті на підставі поданих підприємством недостовірних документів, недостовірної інформації та/або внаслідок ненадання підприємством всієї наявної у нього інформації, необхідної для прийняття зазначених рішень, що суттєво вплинуло на характер цих рішень.

Відповідно до ч.2 ст. 270 Митного кодексу України правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, іншими (крім мита) митними платежами встановлюються Податковим кодексом України з урахуванням особливостей, що визначаються цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 278 Митного кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов'язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Відповідно до п.190.1 ст. 190 Податкового кодексу України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Позиція апеляційного суду.

Оцінюючи аргументи учасників справи та висновки суду першої інстанцій, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Апелянт, не погоджуючись з рішенням суду в частині заниження товариством витрат на транспортування товару при його митному декларуванні, наголошував на дотриманні ним вимог ч.11 ст.58 Митного кодексу України, а саме на тому, що декларував наведені витрати відповідно до довідки ТОВ МТК ФОРТЕКС про транспортно-диспетчерські витрати.

Колегія суддів вважає вказану позицію апелянта обґрунтованою з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, декларант, здійснюючи розмитнення товару, одночасно з митною декларацією подавав митному органу довідки про транспортно-диспетчерські витрати, де була зазначена сума витрат 30 000 грн.

Слід зазначити, що Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів. (Вищий адміністративний суд, від 13.03.2017, Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року ).

Митним органом указані довідки були взяті до уваги при розмитненні товару за методом визначення митної вартості товару за ціною договору (контракту).

Водночас після розмитнення товару, в усіх випадках, про які йде мова в акті, між Замовником ТОВ МАКСІМУМ-ПЛЮС та Виконавцем ТОВ МТК ФОРТЕКС були складені акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), де сума міжнародного перевезення складала більшу суму ніж та, що зазначена в довідках про транспортно-диспетчерські витрати. Усього сума транспортних витрат, неврахованих при визначенні митної вартості за всіма митними деклараціями склала - 65 308 грн.

Розглядаючи вказану правову ситуацію, колегія суддів вважає, що декларант, на момент розмитнення імпортованих товарів, зазначив правильну суму транспортних витрат, а саме ту, що надав перевізник, завіривши довідку про транспортно-диспетчерські витрати своїми підписом і печаткою.

Законом України від 01.07.2004 року № 1955-IV Про транспортно-експедиторську діяльність визначено, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Утім, контролюючий орган не перевірив правильність видачі транспортним експедитором документів, що надавались митному органові при розмитненні товару та не з'ясував причини розбіжностей між довідками про транспортно-диспетчерські витрати та актами здачі - прийняття робіт (надання послуг), не довів наявність злочинної змови між вказаними суб'єктами господарювання, направленої на заниження митної вартості товару.

Дійсно, ст. 58 Митного кодексу України забороняє при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.

Розрахунки згідно із ст. 58 Митного кодексу України робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Отже, заслуговує на увагу довід апелянта, що він був позбавлений можливості внести будь-яку іншу суму витрат на транспортування, ніж та, що була зазначена у відповідних транспортних документах.

До того ж, слід звернути увагу, що вимоги щодо включення транспортних витрат до митної вартості товару пред'являються за умови розмитнення товару за ціною договору, тобто за першим методом.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, за всіма спірними митними деклараціями розмитнення відбувалось як за першим методом так і за другорядними методами.

Переходячи до доводів апелянта про необґрунтованість висновків суду щодо заниження ТОВ МАКСІМУМ-ПЛЮС податкових зобов'язань при митному декларуванні у зв'язку з неправильною кваліфікацією коду товару, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Якщо провести системний правовий аналіз ст. 69 Митного кодексу України, яка встановлює правовий режим класифікації товарів поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД, то з нього слідують наступні висновки.

По-перше, органи доходів і зборів повинні здійснювати контроль правильності класифікації товарів, а декларант або уповноважена ним особа зобов'язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них.

Як вбачається з митних декларацій, ТОВ МАКСІМУМ-ПЛЮС надав усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також навів в описі товарів достовірну інформацію.

Обсяг контролю, достатнього для забезпечення додержання правил класифікації товарів при митному оформленні, визначається на основі результатів застосування системи управління ризиками.

Рішення приймається за результатами класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД у разі необхідності зміни задекларованого коду товару згідно з УКТ ЗЕД, у тому числі за результатами спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками у складних випадках митних формальностей.

Контроль правильності класифікації товарів здійснюється шляхом перевірки відповідності: опису товару в митній декларації процедурі декларування згідно з вимогами статті 257 Кодексу; відомостей про товар та коду товару згідно з УКТ ЗЕД, заявлених у митній декларації, відомостям про товар (найменування, опис, визначальні характеристики для класифікації товарів тощо), зазначеним у наданих для митного контролю документах, шляхом перевірки дотримання вимог Основних правил інтерпретації УКТЗЕД, з врахуванням Пояснень до УКТЗЕД, рекомендацій, розроблених центральним органом виконавчої влади у сфері митної справи відповідно до вимог статті 68 Кодексу; заявленого коду товару відомостям, наведеним у базі даних Класифікаційні рішення програми Інспектор 2006 ЄАІС.

При цьому така відповідність поділяється на три категорії: а) ідентичні товари; б) подібні (аналогічні) товари; в) товари, які не підпадають під вимоги підпунктів а та б абзацу четвертого цього пункту, але мають схожі: характеристики, які є визначальними для класифікації товару; призначення або принцип дії яких є основним для класифікації товару; перевірки відповідності заявленого опису товару та коду товару згідно з УКТ ЗЕД відомостям, наведеним у ПРК, у разі якщо до митного контролю та митного оформлення разом з пакетом документів надається ПРК.

У випадку, передбаченому підпунктом а абзацу четвертого цього пункту, класифікація товару згідно з УКТ ЗЕД проводиться без додаткових процедур контролю.

У випадку, передбаченому підпунктом б абзацу четвертого цього пункту, перевіряється відповідність характеристик товару критеріям, визначальним для класифікації товару згідно з УКТ ЗЕД за наведеними характеристиками товару в Рішенні.

У випадку, передбаченому підпунктами б , в абзацу четвертого цього пункту, виявлені Рішення на ідентичні або подібні (аналогічні) товари беруться до уваги.

Отже, відсутність рішення про визначення коду товару та випущення товару у вільний обіг свідчить про класифікацію його митним органом відповідно до коду, заявленого у митній декларації.

Водночас ГУ ДФС в Одеській області вважає, що декларант умисно навів у митній декларації інші коди товарів, що надало йому можливість розмитнювати товар за нижчою ціною.

При цьому, у своїх висновках контролюючий орган спирався на паспортні дані на товар, які позивач зазначав у своїй митній декларації, на інформацію про товар, що була розміщена у відкритому доступі мережі Інтернет, а також на те, що позивач у 2017 році почав самостійно декларувати спірний товар у іншій товарній підкатегорії, що підтверджує правильність їх висновків про допущені порушення при декларування у 2016 році.

Слід вважати правильним зауваження апелянта про те, що перелічені вище джерела, що були підставою контролюючому органу для визначення іншого коду товару, не є беззаперечною підставою для висновку про умисне порушення декларантом класифікації товару.

Якщо проаналізувати запити контролюючого органу до Департаменту адміністрування митних платежів, то можна побачити, що у кожному із них, було посилання на ч.5 ст.69 Митного кодексу України, що встановлює складний випадок класифікації товару.

Відповідаючи на вказані запити, даний Департамент зазначив, що класифікація товарів згідно з УКТ ЗЕД залежить від технічних характеристик, які прописані в достовірній техніко-технологічній документації, а це відповідно до ст. 12 Митного кодексу України є офіційно видані книги, державні та галузеві стандарти, технічні умови, специфікації, каталоги, креслення і паспортні дані на виріб виробника.

Також, у даній відповіді, яка надавалась на запит щодо класифікації тримача для ножів, сушки для посуду та піддону наголошено про відсутність вказаної документації.

Довід ГУ ДФС в Одеській області про те, що декларант в подальшому став визначати код класифікації спірного товару правильно, не свідчить про його умисел, при заповненні спірних митних декларацій, уникнути від сплати податків та зборів.

Колегія суддів підкреслює, що у даному правовому спорі доказуванню, з боку контролюючого органу, підлягає не правильність визначення декларантом коду товару, а подання, останнім, до митного органу недостовірних документів, недостовірної інформації та ненадання усієї наявної у нього інформації, необхідної для прийняття зазначеного рішення, що суттєво вплинуло на характер цього рішення.

При цьому, відповідно до ст. 77 КАС України, обов'язок доказування покладається на суб'єкта владних повноважень.

Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на національному рівні закріпив практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Так, у справі Федорченко та Лозенко проти України (заява №387/03), у п. 53 вказано, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення поза розумними сумнівом , тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У інших справах Європейський суд з прав людини зазначив, що втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах.

У справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини виклав окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема розкрив зміст принципу належного урядування , а саме підкреслив, якщо справа впливає на основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належній і якомога послідовніший спосіб .

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З іншого боку, потреба виправити минулу помилку, не повинна непропорційним чином втручатись в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, як наголосив Європейський суд з прав людини, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вважаючи встановленими обставини, що мають значення для вирішення справи, не звернув уваги на те, що вони не доведені суб'єктом владних повноважень належними та допустимими доказами. До того ж слід вважати правильними доводи апелянта про те, що мотивувальна частина рішення суду не відповідає вимогам ст. 246 КАС України, яка встановлює, що у вказаній частині рішення повинні бути зазначені докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення, а також мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

У рішенні суду не наведено мотивів відхилення доводів позивача, що витрати на транспортування товару, якій підлягав розмитненню, визначались на підставі належних документів, які, контролюючим органом, не були визнані сфальсифікованими або фіктивними, не надав правову оцінку доводам декларанта про добросовісність його дій при класифікації товарів.

Посилання суду першої інстанції у своєму рішенні на рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України та Руїс Торіха проти Іспанії , що пункт 1 статті 6 Конвенції не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент , у даному спорі не може братися судом апеляційної інстанції до уваги, адже в рішенні, яке є предметом оскарження відсутня будь-яка аргументація щодо доводів позивача.

Викладені вище порушення, відповідно до ст. 317 КАС України, є підставами для скасування рішення суду першої інстанції та для прийняття нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до п.6 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

Частина 5 ст. 328 КАС України унормовує, що не підлягають касаційному оскарженню, зокрема, судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, незважаючи на те, що колегія суддів вважає, що справа не підлягає касаційному оскарженню, учасники справи, за обставинами переліченими вище, можуть скористатися таким правом.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю МАКСІМУМ-ПЛЮС - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року - скасувати.

Ухвалити у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МАКСІМУМ-ПЛЮС до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - нове рішення про задоволення позову.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Головним управлінням ДФС в Одеській області № 0012731410 від 05.04.2018 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю МАКСІМУМ-ПЛЮС за порушення ч.4, п.5 ч.10, п.2 ч.11 ст.58, ч.1 ст.69 Митного кодексу України, правил 1, 3 (а), 3 (б), 6 Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД, затверджених Законом України Про Митний тариф України , Закону України Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року збільшено суму грошового зобов'язання по додатковому імпортному збору на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання, в загальному розмірі 2957,54 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 2366,03 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 591,51 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Головним управлінням ДФС в Одеській області № 0012741410 від 05.04.2018 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю МАКСІМУМ-ПЛЮС за порушення ч.4, п.5 ч.10, п.2 ч.11 ст.58, ч.1 ст.69 Митного кодексу України, правил 1, 3 (а), 3 (б), 6 Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД, затверджених Законом України Про Митний тариф України , Закону України Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання, в загальному розмірі 39101,86 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 31281,49 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 7820,37 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Головним управлінням ДФС в Одеській області № 0012751410 від 05.04.2018 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю МАКСІМУМ-ПЛЮС за порушення ч.4, п.5 ч.10, п.2 ч.11 ст.58, ч.1 ст.69 Митного кодексу України, правил 1, 3 (а), 3 (б), 6 Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД, затверджених Законом України Про Митний тариф України , Закону України Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року збільшено суму грошового зобов'язання по миту на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання, в загальному розмірі 110916,58 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 88733,27 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 22183,31 грн.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код за ЄДРПОУ 39398646) 5736 (п'ять тисяч сімсот тридцять шість) грн. 61 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МАКСІМУМ-ПЛЮС (код за ЄДРПОУ 34871770), у рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя Л.П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 03.12.2018 року.