Постанова

від 18.12.2018 по справі 0940/1225/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 рокуЛьвів№ 857/2491/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ,,Гресько» на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у справі № 0940/1225/18 (головуючий суддя Грицюк П.П., м. Івано-Франківськ ) за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю ,,Гресько» до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

13 липня 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) ,,Гресько» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління (ГУ) ДФС в Івано-Франківській області від 26 квітня 2018 року за № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Рішенням від 13 вересня 2018 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позивних вимог в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ТзОВ ,,Гресько» подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що суд не в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для справи та прийняв „формальне» рішення без доведеності обставин що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; висновки суду не відповідають обставинам справи, суд не взяв до уваги та не спростував жодного поданого позивачем доказу до справи; грубо порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

В апеляційній скарзі позивач також зазначає, що суд першої інстанції допустив порушення вимог ч. 5 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо спрощеного провадження, оскільки від відповідача прийняв до уваги та розгляду додаткові пояснення по справі від 07.08.2018 року, однак ухвали про дозвіл відповідачу подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, не виносив.

Крім того, суд не врахував ті обставини, що ТОВ „Агрокультура-Ів» не було та не є фіктивним підприємством. Як видно з акту перевірки підприємство було зареєстроване в законом передбаченому порядку, мало необхідні установчі та бухгалтерські документи, керівника, відкриті рахунки в банках, які діяли та обслуговувались для підприємства.

Позивач вважає, що тільки наявність вироку по кримінальній справі справ не може бути підставою для притягнення до фінансової відповідальності ТОВ „Гресько» . Також не можна погоджуватися з тим, що визнаний у вироку факт фіктивного підприємництва тягне за собою скасування всіх результатів відносин із контрагентами. Треба з'ясовувати не як був створений суб'єкт, а оцінювати його контакти з контрагентами, які є реальними та підтверджуються усіма необхідними первинними бухгалтерськими документами та діями, що не спростовано ні вироком суду ні в акті податкової перевірки.

З огляду на викладене, позивач вважає протиправними оскаржені податкові повідомлення-рішення, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного провадження, а тому в силу приписів п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), колегія суддів визнає правильним розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що за наслідками проведеної позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ ,,Гресько» з питань правильності та своєчасності сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово - господарських операцій з ТОВ ,,Агрокультура-ІВ» (код ЄДРПОУ 40060793), за період з 01.05.16 року по 31.07.16 року, оформленої актом від 06.04.2018 року № 267/09-19-14-01-01/40299337, ГУ ДФС в Івано-Франківській області 26 квітня 2018 року прийняло податкові повідомлення-рішення:

- форми ,,Р» № НОМЕР_1, яким збільшило суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 131720,00 грн., з яких 1053760,00 грн. основного платежу та 26344,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- форми ,,В4» № НОМЕР_2, яким зменшило розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2016 року на 19167,00 грн. .

Висновки податкового органу базуються на тому, що ТзОВ ,,Гресько» допустило порушення вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, п. 201.1, ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 105 376,33 грн. , в т.ч. за: за травень 2016 року в сумі 28 000,00 грн., за червень 2016 року в сумі 77 376,33 грн. та збільшення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 19 166,66 грн. за липень 2016 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права та є вірними.

Так, частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу (ПК) України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності (пункт 198.1).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Статтею 1 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З огляду на викладене апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що будь-які документи (у тому числі, договори, акти, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та встановив, що11.05.2016 року між позивачем (Покупець) та ТОВ ,,Агрокультура-ІВ» (Постачальник) укладено Договір поставки № 11/05-16, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцю нафтопродукти в асортименті, а саме: бензин марок Mustang - 100, Mustang - 95, A - 95, A - 95 (Mustang 92), дизельне паливо (дизельне паливо Mustang) та газ скраплений (газ ,,Mustang» (LPG Mustang), а покупець зобов'язується прийняти твар від постачальника і оплатити його вартість відповідно до умов цього договору (а.с. 18-19).

Відповідно до п. 3.1 Договору поставки №12/10-16 від 12.10.2016, після погодження сторонами асортименту, кількості та ціни товару (товарної партії), постачальник надає за видатковою накладною покупцю картку (и) на пальне ,,WOG» встановленої форми відповідного номіналу на пальне або картка (и). Передача покупцю карток на пальне ,,WOG» здійснюється за місцезнаходженням офісу Постачальника уповноваженій особі Покупця, яка зобов'язана надати Постачальнику довіреність на отримання товару (партії товару).

На підтвердження факту виконання умов договору позивач надав видаткові накладні, виписані ТОВ ,,Агрокультура-ІВ» ; платіжні доручення, отримувачем платежу за якими є ТОВ ,,Агрокультура-ІВ» (а.с. 20-55).

Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27.10.2017 у справі №344/5564/17, який набрав законної сили 28.11.2017, ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), та засуджений до штрафу в розмірі 51000 грн.(а.с. 60-61).

Згідно вказаного вироку ОСОБА_1 вчинив фіктивне підприємництво, тобто створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі.

З моменту реєстрації ТОВ ,,Агрокультура-ІВ» ОСОБА_1, використовуючи реквізити ТОВ ,,Агрокультура-ІВ» , а саме печатку суб'єкта господарювання та електронний цифровий підпис керівника вказаного товариства, діючи з метою прикриття незаконної діяльності надавав незаконні послуги реальним суб'єктам господарювання, шляхом оформлення первинних бухгалтерських документів про безтоварні господарські операції, які дозволяли ухилятися від сплати податків.

Так, протягом травня, червня, серпня та вересня 2016 року ТОВ ,,Агрокультура-ІВ» безпідставно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість підприємствам реального сектору економіки в розмірі 691304,80 грн..

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Долучені до матеріалів справи первинні документи, зокрема видаткові накладні, на підставі яких сформований податковий кредит від контрагента позивача ТОВ ,,Агрокультура-ІВ» , як постачальника, підписані без визначення особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що доводить їх невідповідність частині другій статті 9 Закону України ,,Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» , не є доказами фактів здійснення господарських операцій та підставою для їх бухгалтерського обліку, виходячи із процесуальних принципів належності та допустимості доказів, закріплених статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки вироком у кримінальній справі, який набрав законної сили, встановлено об'єктивну сторону складу злочину посадової особи контрагента позивача, дії якої не були спрямовані на реальне настання наслідків, а лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій. Господарські операції, за наслідками яких підприємством сформований податковий кредит, відбулися на підставі первинних документів, виписаних у той самий період, в якому встановлено факт вчинення злочину.

Крім того, позивач не надав жодного документа на підтвердження факту перевезення нафтопродуктів від ТОВ ,,Агрокультура-ІВ» до ТзОВ ,,Гресько» .

Відтак, сукупність наведених обставин (невідповідність видаткових накладних вимогам законодавства, відсутність товарно-транспортних накладних на переміщення нафтопродуктів, актів приймання-передачі нафтопродуктів, складських документів, тощо, наявність вироку щодо засновника контрагента позивача, який засуджений за фіктивне підприємництво доводить правомірність висновків суду першої інстанції про наявність складу податкових правопорушень в діях позивача в розумінні статті 109 Податкового кодексу України і, як наслідок, правомірність прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги позивача про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права, то колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч.5 ст. 159 КАС України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

При цьому КАС не містить обов'язку суду виносити при цьому окрему ухвалу.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд першої інстанції правильно вирішив справу, рішення суду не може бути скасоване лише з підстав порушення норм процесуального права, крім випадків, передбачених ч.3 ст. 317 КАС України, які в даній справі відсутні.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322 , 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ,,Гресько» залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у справі № 0940/1225/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повне судове рішення складено 28 грудня 2018 року.