Рішення

від 13.12.2018 по справі 440/3731/18

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2018 року м. ПолтаваСправа № 440/3731/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Головка А.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання - Крутько О.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

24 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання протиправною відмову у реєстрації місця проживання за адресою Полтавський район, Супрунівська сільська рада, Урочища "Дачне", вулиця Дачна, 8 та зобов'язання зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 за адресою: Полтавський район, Супрунівська сільська рада, Урочища "Дачне", вулиця Дачна, 8.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що відмовою, викладеною у рішенні за №208 від 26.06.2018 відповідач порушив передбачене законом право особи (у даному випадку громадянина України ОСОБА_3) на реєстрацію місця свого постійного проживання.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, клопотання та відзив на позов не надав.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини.

Згідно витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 27.03.2013 на підставі договору купівлі-продажу позивачем набуто у власність земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером 5324085200:00:026:0101, яка знаходиться на території Супрунівської сільської ради та призначена для індивідуального дачного будівництва /а.с. 10/.

На підставі технічного паспорту та декларації про готовність об'єкта до експлуатації за позивачем зареєстроване право власності на житловий будинок загальною площею 145,4 кв.м. за адресою: Полтавська область, Полтавський район, Супрунівська сільська рада, урочище Дачне земельна ділянка 8, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності /а.с. 16/.

Згідно рішення ХІХ сесії Супрунівської сільської ради сьомого скликання від 20.06.2018 житловому будинку було присвоєно наступну адресу: урочище Дачне , вулиця Дачна, будинок №8 на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів. Таку ж адресу було присвоєно і земельній ділянці за кадастровим номером 5324085200:00:026:0101, яка призначена для обслуговування будинку /а.с. 17/.

ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію свого місця проживання за вищевказаною адресою /а.с. 37/.

Рішенням відповідача за №208 від 26.06.2018 відмовлено у реєстрації за адресою Полтавський район, Супрунівська сільська рада, Урочище Дачне , вулиця Дачна, буд. 8, у зв'язку із тим, що земельна ділянка, на якій збудований будинок, знаходиться за межами населеного пункту та відсутністю у поштовій адресі населеного пункту /а.с. 36/.

Виходячи з вищенаведеного, позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною, у зв'язку із чим просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог суд дійшов до наступних висновків.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і випадки їх обмеження визначено Законом України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , який регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами.

Закон України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні передбачає, що громадянам У країни, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом (ч.1 ст. 2).

Згідно з ч.1 ст.6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

За визначенням ст.3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції; місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку) (ч.3 ст.6).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів (ч. 6 ст.6).

Також ст. 9 1 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в У країні передбачено підстави для відмови в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання. Їх перелік є вичерпним.

Зокрема, орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо:

особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію;

у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними;

для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.

Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Аналогічні положення про порядок реєстрації місця проживання особи, вимоги щодо подання необхідних документів, а також підстави для відмови у реєстрації місця проживання передбачено Правилами реєстрації місця проживання, які було затверджено Постановою КМУ від 2 березня 2016р. № 207.

Крім того, виходячи із системного аналізу норм Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні суд приходить до висновку, що даний Закон не містить посилань на поняття житлового фонду та не встановлює обмежень у реєстрації за адресою приміщення, яке не відноситься до житлового фонду.

Відповідно до ст.379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Як вбачається з матеріалів справи, житловий будинок позивача є придатним для експлуатації та проживання в ньому людей.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що реєстрація за адресою житла позивача повністю узгоджується зі статтею 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні .

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що невиконання відповідачем покладених на нього Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" обов'язків призводить до порушення прав позивача. Крім цього, це суттєво обмежує і здійснення інших цивільних, громадських та політичних прав позивача, які підлягають безумовному захисту.

Суд також зазначає, що відповідно до статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Верховенство права закріплено у частині першій статті 8 Конституції України як загальноправовий принцип: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права". За змістом це один із найбагатогранніших правових принципів. Один із елементів принципу верховенства права втілено у статті 3 Конституції України: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції звичаї тощо. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність осіб.

Європейський Суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону. Під законом тут мається на увазі положення нормативно-правового акта. По-перше, закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. По-друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. По-третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб'єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб'єктів владних повноважень (п. 27 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Круслен проти Франції" від 24 квітня 1990 року).

Крім того, суд зазначає, що прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який випливає з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.

Кожен громадянин України не може бути позбавлений права на освіту, медицину, участі у виборах та інших прав, які встановлено та гарантовано Конституцією України та законодавчими актами держави.

Враховуючи конституційний принцип верховенства права, суд вважає, що право особи на свободу вибору місця проживання та можливість користування правами та свободами, які закріплені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, не може бути обмеженим.

Отже, відмовляючи у проведенні реєстрації за обраним позивачем місця проживання, відповідач фактично обмежує реалізацію зазначених прав та інтересів позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 26.06.2018 № 208.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 за адресою: Полтавський район, Супрунівська сільська рада, Урочища "Дачне", вулиця Дачна, 8, суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету ОСОБА_4 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо зобов'язання зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 за адресою: Полтавський район, Супрунівська сільська рада, Урочища "Дачне", вулиця Дачна, 8 не підлягають задоволенню, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача і виходять за межі завдань адміністративного судочинства.

Однак, враховуючи те, що в ході розгляду справи судом встановлено, що рішення Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 26.06.2018 № 208 є протиправним, суд з метою повного та належного захисту прав позивача, вважає за необхідне зобов'язати Виконавчий комітет Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.06.2018 про реєстрацію місця проживання з урахуванням висновків суду.

Зазначене узгоджується з положеннями частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 38751, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (вул. Соборна, 3, с. Супрунівка, Полтавський район, Полтавська область, 38714, код ЄДРПОУ 21047833) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 26.06.2018 № 208.

Зобов'язати Виконавчий комітет Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.06.2018 про реєстрацію місця проживання з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (вул. Соборна, 3, с. Супрунівка, Полтавський район, Полтавська область, 38714, код ЄДРПОУ 21047833) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26 грудня 2018 року.

Суддя А.Б. Головко