Постанова

від 08.04.2019 по справі 440/3731/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 р.Справа № 440/3731/18Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Григорова А.М.,

Суддів: Тацій Л.В. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.12.2018 року, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, м. Полтава, повний текст складено 26.12.18 року по справі № 440/3731/18

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

24 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання протиправною відмову у реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 та зобов`язання зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що відмовою, викладеною у рішенні за №208 від 26.06.2018 відповідач порушив передбачене законом право особи (у даному випадку громадянина України ОСОБА_1 ) на реєстрацію місця свого постійного проживання.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.12.2018р. адміністративний позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 26.06.2018 № 208. Зобов`язано Виконавчий комітет Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.06.2018 про реєстрацію місця проживання з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом було безпідставно відмовлено у задоволенні вимог щодо визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язанні зареєструвати місце проживання. Даний спосіб відновлення свого порушеного права вважає найбільш ефективним у даній ситуації. Зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку що у суду відсутня компетенція щодо зобов`язання відповідача вчинити дії, які чітко та однозначно вказані у законі. Посилається на рішенні Верховний Суд України від 16 вересня 2015 року у справі № 21 -1465а15, постанову Верховного Суду у складі колегії від 16 травня 2018 року у справі №826/23192/15, від 24 липня 2018 року у справі №806/2254/15. Враховуючи вищевикладене просить суд скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.12.2018 року по справі №440/3731/18 у частині, яка стосується зобов`язання Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.06.2018 про реєстрацію місця проживання з урахуванням висновків суду та відмови у задоволенні інших позовних вимог. Ухвалити у цій частині нове рішення, яким визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, яка полягає у відмові ОСОБА_1 у реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 , у зв`язку із тим, що земельна ділянка, на якій збудований будинок, знаходиться за межами населеного пункту та відсутністю у поштовій адресі населеного пункту згідно Рішенню Відповідача за №208 від 26.06.2018 року; зобов`язати Виконавчий комітет Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 .

Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи.

Позивач повідомлявся на адресу визначену в апеляційній скарзі, поштове відправлення повернулося з відміткою пошти : " повернення за закінченням встановленого строку зберігання".

Відповідно до ч. 11 ст. 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Тобто відповідно до ч. 11 ст. 126 КАС України позивач вважаються повідомленим належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, частково доведеними, а тому підлягають частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 27.03.2013 на підставі договору купівлі-продажу позивачем набуто у власність земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером 5324085200:00:026:0101, яка знаходиться на території Супрунівської сільської ради та призначена для індивідуального дачного будівництва (а.с. 10).

На підставі технічного паспорту та декларації про готовність об`єкта до експлуатації за позивачем зареєстроване право власності на житловий будинок загальною площею 145,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 16).

Згідно рішення ХІХ сесії Супрунівської сільської ради сьомого скликання від 20.06.2018 житловому будинку було присвоєно наступну адресу: урочище «Дачне», вулиця Дачна, будинок №8 на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів. Таку ж адресу було присвоєно і земельній ділянці за кадастровим номером 5324085200:00:026:0101, яка призначена для обслуговування будинку (а.с. 17).

ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію свого місця проживання за вищевказаною адресою (а.с. 37).

Рішенням відповідача за №208 від 26.06.2018 відмовлено у реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , у зв`язку із тим, що земельна ділянка, на якій збудований будинок, знаходиться за межами населеного пункту та відсутністю у поштовій адресі населеного пункту (а.с. 36).

Виходячи з вищенаведеного, позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною, у зв`язку із чим просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову сторонами по справі не оскаржене.

Щодо позовної вимоги позивача, в задоволенні якої відмовлено судом першої інстанції, стосовно визнання протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, яка полягає у відмові ОСОБА_1 у реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 , у зв`язку із тим, що земельна ділянка, на якій збудований будинок, знаходиться за межами населеного пункту та відсутністю у поштовій адресі населеного пункту згідно Рішенню Відповідача за №208 від 26.06.2018 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Кодекс адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень

Виконавчий комітет Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області в своїй діяльності не позбавлений, як проводити реєстрацію місця проживання так і відмовляти в проведенні такої реєстрації.

Враховуючи вищенаведене, положення пункту 2 частини першої статті 5 Кодекс адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку, є визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 26.06.2018 № 208.

Щодо позовної вимоги позивача, стосовно зобов`язання Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх службові та посадові особи зобов`язані діяти та приймати рішення виключно у межах та спосіб, визначений Конституцією та законодавством України.

Так, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість дільності держави.

Правове становище (статус) людини і громадянина в повному обсязі характеризується сукупністю прав, свобод і обов`язків, якими він наділяється як суб`єкт правовідносин, що виникають у процесі реалізації норм всіх галузей права.

Право на вибір місця проживання становить частину свободи самовизначення особистості.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу приписів ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.47 Конституції України кожен має право на житло.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачачених Конституцією України.

Відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в України» терміни вживаються в такому значенні:

- місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;

- орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради;

- реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

- реєстр територіальної громади - база даних, призначена для зберігання, обробки, використання визначеної цим Законом інформації, що створюється, ведеться та адмініструється органом реєстрації для обліку осіб, які проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

- зняття з реєстрації - внесення інформації про зняття з реєстрації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» від 10.12.2015 р. № 888-УІІІ внесено зміни до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. №1382-ІУ та визначено, що органом реєстрації є виконавчий орган міської ради, що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Відповідно до статті 10 Закону № 1382-IV правила здійснення реєстрації місця проживання, форми необхідних для цього документів, порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно пунктів 3, 8 Правил реєстрації місця проживання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 (далі Правила № 207) реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в України» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

У відповідності до ч.3 ст.6 вказаного Закону для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг):

- письмову заяву;

- документ, до якого вносяться відомості про місцепроживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження;

- квитанцію про сплату адміністративного збору;

- документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації;

- військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Аналогічні вимоги містяться в п. 18 Правила № 207 особа або її представник подає:

1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;

2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження;

3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу);

4) документи, що підтверджують: право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків / одного з батьків або законного представника/представників);

5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);

6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному органу реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 7 вказаного Закону зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації.

При цьому, зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. За заявою особи зняття з реєстрації може бути здійснено одночасно з реєстрацією нового місця проживання з урахуванням вимог, визначених частиною одинадцятою статті 6 цього Закону. Разом із заявою особа подає документ, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження.

Статтею 9-1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в України» встановлено підстави для відмови в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання. Так, Орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо:

- особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію;

- у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними;

- для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.

Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Відповідно до п. 19 Правил № 207 працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання (або документа, до якого вносяться відомості про місце перебування, - у разі реєстрації місця перебування), особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця проживання/перебування (у разі потреби надає допомогу особі в заповненні бланка заяви) та наявність документів, необхідних для реєстрації місця проживання/перебування, про що ним вчиняється відповідний запис у цій заяві.

Відповідно до п.23 Правил № 207 працівник органу реєстрації в день звернення особи або її представника чи в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг або представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту, посадової особи виконавців послуг з управління (утримання) багатоквартирного будинку (гуртожитку), об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельного кооперативу, управителя багатоквартирного будинку, органів державної реєстрації актів цивільного стану або даних від органу соціального захисту населення приймає рішення про реєстрацію або про відмову у реєстрації місця проживання особи.

Відповідно до п.24 Правила № 207 реєстрації місця проживання у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання в іншій адміністративно-територіальній одиниці до органу реєстрації, на території обслуговування якого було зареєстроване попереднє місце проживання особи, не пізніше наступного дня надсилається повідомлення (залежно від форми ведення реєстрів - в письмовій або електронній формі) про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 15 для внесення інформації до відповідного реєстру територіальної громади. У документ особи (у формі книжечки), до якого вносяться відомості про реєстрацію місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання, органом реєстрації спочатку проставляється штамп зняття з реєстрації місця проживання особи, а потім відповідний штамп реєстрації нового місця проживання особи.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_1 до відповідача про реєстрацію місця проживання. Відповідно до наданої заяви позивач просить прописати його та його сім`ю, за адресою : АДРЕСА_1 (а.с. 37)

Слід відмітити, що згідно наданої копії заяви, до вказаної заяви позивача не було додано жодних документів передбачених ч.3 ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в України» та п. 18 Правила № 207 .

Також суд зазначає, що в заяві позивач просить прописати його та його сім`ю, за адресою : АДРЕСА_1 , при цьому кого саме з членів сім`ї потрібно зареєструвати, заява позивача не містить.

Доказів того, що до заяви надавались документи достатні для проведення реєстрації членів сім`ї позивача ( документи, до якого вносяться відомості про місце проживання, свідоцтво про народження якщо дитина не досягла 16 років, тощо) до суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України (в редакції на час звернення позивача до суду з позовом), суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

За приписами частини 2 статті 5 КАС України (в редакції, що набрала чинності 15.12.2017) захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

При цьому колегія суддів не погоджується доводами суду першої інстанції стосовно того, що відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу і суд не може зобов`язати відповідні органи вчинити певні дії.

Проте, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області з заявою та документами передбаченим Правилами № 207, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що належним способом захисту порушеного права є зобов`язання Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.06.2018 про реєстрацію місця проживання з урахуванням висновків суду.

З урахуванням вищенаведеного, відсутності доказів звернення позивача до Виконавчого комітету Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області з заявою та документами передбаченим Правилами № 207, посилання позивача на рішення Верховний Суд України від 16 вересня 2015 року у справі № 21 -1465а15, постанову Верховного Суду у складі колегії від 16 травня 2018 року у справі №826/23192/15, від 24 липня 2018 року у справі №806/2254/15 є необґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін..

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.12.2018 року по справі № 440/3731/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)А.М. ГригоровСудді(підпис) (підпис) Л.В. Тацій Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 15.04.2019 року