Постанова

від 17.12.2018 по справі 826/4200/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/4200/16 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Ісаєнко Ю.А., Файдюка В.В.

за участю секретаря: Рагімової Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Публічного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона № 20" Бєлкіна Л.М. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Імпульс-плюс" до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Київський завод газового устаткування та приладів", Публічне акціонерне товариство "Фінансова компанія "СТС-Капітал", Публічне акціонерне товариство "Пересувна механізована колона № 20" про зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Публічне акціонерне товариство "Імпульс-плюс" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Київський завод газового устаткування та приладів", Публічне акціонерне товариство "Фінансова компанія "СТС-Капітал", Публічне акціонерне товариство "Пересувна механізована колона № 20" про зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2018 року адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Імпульс-плюс" задоволено частково.

Зобов'язано Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку вчинити дії по виключенню ПАТ "Імпульс плюс" з Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності, у зв'язку із набранням законної сили судового рішення про скасування рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12 червня 2015 року № 820 Про встановлення ознак фіктивності ПАТ "Імпульс плюс" та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності , шляхом прийняття відповідного Рішення.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12 червня 2015 року Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку прийнято рішення № 820 Про встановлення ознак фіктивності ПАТ Імпульс плюс та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності .

Вважаючи таке рішення протиправним та незаконним, ПАТ Імпульс плюс звернулося до суду з позовом про його скасування.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2015 року у справі № 826/12079/15 адміністративний позов Публічного акціонерного товариства Імпульс плюс задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12 червня 2015 року №820 Про встановлення ознак фіктивності ПАТ Імпульс плюс та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності .

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2015 року залишено без змін.

Як встановлено з позовної заяви, ПАТ Імпульс плюс у зв'язку з набранням законної сили постановою суду від 30.09.2015 року до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку з вимогою виключити ПАТ Імпульс плюс з Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності.

Втім, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку листом від 17.02.2016 року (вих. № 13/02/3588) позивача повідомлено про відсутність правових підстав для виключення виключити ПАТ Імпульс плюс з Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності, з посиланням на подачу Комісією касаційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2015 року.

Одночасно вказаним листом, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку було зазначено, що на її адресу постанова про відкриття виконавчого провадження з приводу виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2015 року не надходила.

Позивач, не погоджуючись з вказаними діями відповідача, звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні регулює Закон України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні № 448/96-ВР від 30.10.1996 р. (далі - Закон № 448/96-ВР).

Відповідно до ст. 2 Закону № 448/96-ВР, державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою, зокрема, створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства, захисту прав учасників фондового ринку.

Статтею 5 Закону № 448/96-ВР визначено, що державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону № 448/96-ВР, одним із основних завдань Комісії є захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень, здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, а також у сфері спільного інвестування.

Відповідно до положень пунктів 37-10, 37-11 ч. 2 ст. 7 Закону № 448/96-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань: встановлює за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, ознаки фіктивності емітента цінних паперів; приймає рішення про включення емітента до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, у порядку, встановленому Комісією за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

На момент виникнення спірних правовідносин останні були врегульовані Положенням про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності, затвердженим рішенням НКЦПФР від 14.10.2014 року №1360 (далі - Положення №1360), прийнятим відповідно до пп. 153.8.4 п. 153.8 ст. 153 та пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПК України, п.п. 37-10 та 37-11 ч. 2 ст. 7, п. п. 5-1 та 13 ст. 8 Закону України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні , з метою визначення ознак фіктивності емітентів та їх цінних паперів і порядку включення (виключення) емітента до (з) переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності.

Пунктом 4 Положення №1360 визначено перелік критеріїв, відповідність яким є підставою для прийняття рішення про визначення емітента та його цінних паперів такими, що мають ознаки фіктивності, та включення емітента до Переліку: 1) встановлений Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія) та/або Державною фіскальною службою України факт відсутності емітента за місцезнаходженням; 2) неподання емітентом до Комісії регулярної інформації та до органів ДФС податкової звітності в порядку, встановленому законодавством; 3) нескликання акціонерним товариством загальних зборів акціонерів протягом двох років поспіль та/або неутворення органів управління акціонерного товариства, визначених законодавством, протягом року з дня реєстрації Комісією звіту про результати приватного розміщення акцій серед засновників акціонерного товариства; 4) низький рівень (менше 3 відсотків від розміру активів емітента) або відсутність доходів від реалізації товарів, робіт, послуг за основним видом діяльності станом на кінець фінансового року; 5) відсутність сплаченого податку на додану вартість протягом звітного періоду, якщо емітент є платником податку на додану вартість; 6) переважну частку активів емітента (більше ніж 90 відсотків) складають фінансові інвестиції та/або дебіторська заборгованість відповідно до фінансової звітності емітента, поданої до Комісії та/або ДФС станом на кінець звітного періоду; 7) кількість працівників емітента станом на кінець звітного періоду становить менше трьох осіб; 8) середньомісячні витрати емітента на оплату праці одного працівника є меншими від мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством; 9) реєстрація місцезнаходження емітента у будівлі житлового фонду за адресою, де зареєстровані юридичні особи, що не є афілійованими особами власника такого житлового приміщення; 10) наявність судового рішення, яке набрало законної сили, пов'язаного з використанням цінних паперів емітента з метою ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до п. 5 Положення №1360, на підставі наявної інформації Комісія та/або ДФС в межах компетенції проводять аналіз відповідності емітента ознакам фіктивності згідно з критеріями, визначеними у пункті 4 цього Положення.

Пунктом 6 Положення №1360, у разі відповідності емітента щонайменше трьом критеріям, визначеним у пункті 4 цього Положення, Комісія та/або ДФС в межах компетенції проводять перевірку щодо відповідності емітента іншим критеріям фіктивності. За результатами такої перевірки, у разі відповідності емітента трьом або більше критеріям, визначеним у пункті 4 цього Положення, на підставі відповідного спільного рішення Комісії та ДФС (далі - Рішення), емітент включається до Переліку як такий, що має ознаки фіктивності.

Наведений порядок включення емітента до Переліку було передбачено у пп. 153.8.4 п. 153.8 ст. 153 розділу ІІІ ПК України, який було виключено на підставі Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 року №71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 року.

Згідно пунктів 13, 14 Положення №1360, у разі отримання Комісією документів, що підтверджують усунення усіх ознак, які стали підставою для прийняття Рішення, Комісія здійснює згідно з законодавством відповідну перевірку, та за її результатами у разі підтвердження усунення зазначених ознак емітент виключається зі Списку на підставі відповідного рішення Комісії.

На підставі рішення, зазначеного у цьому пункті, здійснюється відновлення обігу цінних паперів емітента.

У разі отримання Комісією інформації про внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації припинення емітента емітент виключається зі Списку на підставі відповідного рішення Комісії.

Оприлюднення рішення, зазначеного у пункті 13 цього Положення, внесення відповідної інформації до Списку та його направлення емітенту, фондовим біржам та Центральному депозитарію цінних паперів здійснюються у спосіб та строк, що визначені у пункті 10 цього Положення.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 червня 2015 року Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку прийнято рішення № 820 Про встановлення ознак фіктивності ПАТ Імпульс плюс та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності .

Вважаючи таке рішення протиправним та незаконним, ПАТ Імпульс плюс звернулося до суду з позовом про його скасування.

Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2015 року у справі № 826/12079/15 адміністративний позов Публічного акціонерного товариства Імпульс плюс задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12 червня 2015 року №820 Про встановлення ознак фіктивності ПАТ Імпульс плюс та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності .

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2015 року залишено без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 254 КАС України (в редакції до 15.12.2017 року), постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано

В силу ст. 255 КАС України (в редакції до 15.12.2017 року), постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Згідно ч. 2 ст. 257 КАС України (в редакції до 15.12.2017 року), судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Положеннями ч. 1 ст. 72 КАС України (в редакції до 15.12.2017 року, тобто в чинній на час набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2015 року) було визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на скасування постановою суду рішення відповідача від 12.06.2015 року № 820 Про встановлення ознак фіктивності ПАТ Імпульс плюс та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності , у відповідача виник обов'язок вчинення дій щодо виключення ПАТ Імпульс плюс з Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності, чого відповідачем виконано не було.

При цьому, посилання відповідача на відсутність чинного нормативно-правового акту, який регулює питання фіктивності, у відповідача на даний момент відсутня посадова особа на яку покладено обов'язок виключити юридичних осіб з списку емітентів , колегією суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Так, Положення №1360, яке регулювало порядок прийняття рішення про визначення емітента та його цінних паперів такими, що мають ознаки фіктивності та порядок включення (виключення) емітента до (з) переліку (списку) емітентів, що мають ознаки фіктивності втратило свою чинність 20.09.2016 року. Тобто, майже через рік, після набрання чинності відповідним рішенням суду.

Разом з тим, причин поважності невиконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2015 року, за виключенням посилання на подачу касаційної скарги на рішення судів та відсутності виконавчого провадження, представником відповідача надано не було.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що аналіз положень КАС України (в редакції до 15.12.2017 року) дає підстави дійти висновку, що подача касаційної скарги на судові рішення, не зупиняє їх виконання.

Також постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2015 року було лише визнано протиправним та скасовано рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12 червня 2015 року №820 Про встановлення ознак фіктивності ПАТ Імпульс плюс та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності , що в свою чергу виключає видачу виконавчого листа, оскільки з моменту набрання законної сили рішенням суду, вказане рішення вважається скасованим.

Отже, відповідачем протиправно не було виконано рішення суду, що набрало законної сили.

Крім цього, з 30.05.2017 року діє Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, затверджене рішенням Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку № 393.

Зокрема, відповідно до п. 12 вказаного Положення, усунення емітентом ознак, які стали підставою для прийняття Рішення (крім ознак, для визначення яких використовується показник капіталізації), є підставою для виключення емітента зі списку.

У разі отримання Комісією документів, що підтверджують усунення ознак, які стали підставою для прийняття Рішення, Комісія здійснює згідно з законодавством відповідну перевірку, та за її результатами у разі підтвердження усунення таких ознак емітент виключається зі списку на підставі відповідного рішення Комісії.

На підставі рішення про виключення емітента зі списку здійснюється відновлення обігу цінних паперів емітента шляхом прийняття Комісією окремого рішення про відновлення обігу цінних паперів.

У разі отримання Комісією інформації про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи - емітента емітент виключається зі списку на підставі відповідного рішення Комісії.

Згідно з пунктом 13 Положення, оприлюднення рішень, зазначених у пункті 12 цього Положення, внесення відповідної інформації до списку, їх оприлюднення та направлення емітенту, фондовим біржам та Центральному депозитарію цінних паперів здійснюються у спосіб та строк, що визначені в пункті 9 цього Положення.

Емітент та його цінні папери вважаються такими, що не мають ознак фіктивності, з дати внесення відповідної інформації до списку.

Таким чином, аналіз вказаних вище норм свідчить, що підставою для виключення для виключення емітента зі списку, що мають ознаки фіктивності є усунення емітентом ознак, які стали підставою для прийняття такого Рішення.

Згідно положень ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З системного аналізу вказаних норм ст. 245 КАС України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.

Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

Натомість, в даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16.

Відповідно до статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Колегія суддів звертає увагу на те, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи, або нездійснення суб'єктом владних повноважень дій, які випливають із його повноважень на виконання вимог чинного законодавства та впливають на права, свободи та інтереси фізичної чи юридичної особи.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень, яка не впливає на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи не породжує для такої фізичної особи жодних правових наслідків.

Отже, у випадку протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень, належним способом захисту порушеного права фізичної особи є зобов'язання такого суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).

У пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі Чуйкіна проти України ЄСПЛ зазначив, що порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відсутність "бажаного результату" виключає можливість визначення ефективності правового захисту, оскільки "бажаний результат" встановлює межі (кінцеву мету) правового захисту, який полягає у використанні передбачених законом можливостей для поновлення порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права саме в цих межах.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу належного урядування .

Принцип належного урядування , зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ПАТ Імпульс плюс виконано всі умови для виключення його з Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності, однак відповідачем, як вбачається з матеріалів справи, позивачу було відмовлено у задоволенні вищевказаного питання.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку вчинити дії по виключенню ПАТ Імпульс плюс з Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності, у зв'язку із набранням законної сили судового рішення про скасування рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12 червня 2015 року № 820 Про встановлення ознак фіктивності ПАТ Імпульс плюс та включення його до Переліку емітентів, що мають ознаки фіктивності , шляхом прийняття відповідного Рішення.

Водночас, у задоволенні позовної вимоги про анулювання списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, який підтримується Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку та знаходиться на сайті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, судом першої інстанції правомірно відмовлено, оскільки враховуючи задоволення попередньої позовної вимоги, відповідний список емітентів, що мають ознаки фіктивності, не буде ніяким чином порушувати права та законні інтереси позивача.

Крім цього, судом першої інстанції звернуто увагу на те, що згідно інформації, розміщеної на сайті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, станом на час прийняття вказаного рішення судом, ПАТ Імпульс плюс відсутній у списку емітентів, що мають ознаки фіктивності.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить обґрунтованими частково та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги представника Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Публічного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона № 20" Бєлкіна Л.М. залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Ісаєнко Ю.А.

Суддя Файдюк В.В.