Постанова

від 18.12.2018 по справі 204/4982/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3757/18 Справа № 204/4982/18 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Куценко Т.Р.

суддів - Демченко Е.Л., Макарова М.О.,

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1,

на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Реополімер про визнання трудових відносин припиненими з 06 квітня 2018 року , -

в с т а н о в и л а:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати його трудові відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю Реополімер припиненими з 06.06.2018 року, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади генерального директора за власним бажанням на підставі ст. 38 КзпП /а.с. 76-78/.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 18.10.2016 року його було прийнято на посаду генерального директора ТОВ Реополімер , що підтверджується копією протоколу загальних зборів від 17.10.2016 року № 2/2016 та копією наказу від 18.10.2016 року № 3/2016. Контракт з позивачем, як з генеральним директором, не укладався. Відповідно до п.8.8. Статуту ТОВ «Реополімер» до виключних повноважень загальних зборів належить обрання та відкликання (звільнення) генерального директора. 10.01.2018 року позивач зареєстрував заяву у відповідача про звільнення за власним бажанням з посади генерального директора. 10.01.2018 року, 30.01.2018 року позивачем було направлено до засновників підприємства повідомлення про проведення позачергових загальних зборів ТОВ «Реополімер» відносно розгляду питання про звільнення генерального директора. Позачергові загальні збори учасників ТОВ Реополімер були заплановані на 23.03.2018 року на 11:00 годину. 23.03.2018 року заплановані позачергові збори учасників (засновників) ТОВ Реополімер ; не відбулися у зв'язку з відсутністю кворуму. Однак, відповідно до протоколу реєстрації на позачергових загальних зборах, було запропоновано позивачу, у разі наполягання на звільненні, вчинити всі необхідні дії стосовно передачі майна ТОВ Реополімер учаснику (засновнику) ОСОБА_2 у строк до 15.06.2018 року. 06.04.2018 року позивачем було видано наказ №1-ОК про звільнення його з посади генерального директора ТОВ Реополімер . 11.06.2018 року між позивачем та учасником (засновником) ТОВ Реополімер ОСОБА_2 був складений та підписаний АКТ приймання - передачі майна, відповідно до якого позивач передав все майно учаснику (засновнику) ТОВ Реополімер , у свою чергу учасник (засновник) ТОВ Реополімер передав йому трудову книжку та наказ про звільнення від 06.04.2018 року. У зв'язку з тим, що учасниками (засновниками) ТОВ Реополімер не було прийнято рішення про звільнення позивача, і як наслідок при відсутності рішення вищого органу управління ТОВ Реополімер до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не можуть бути внесені відомості про керівника юридичної особи в порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» , позивач вимушений звернутися до суду із позовною заявою.

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 вересня 2018 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 /а.с. 67-71/.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не застосував норми закону, які належить застосувати до спірних правовідносин. Зокрема, суд не звернув уваги на порушення відповідачем гарантованого статтею 43 Конституції України права на свободу вибору праці.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами;

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів

3)показань свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що вимога позивача про визнання припиненими трудових відносин з ТОВ Реополімер з 06 червня 2018 року, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади генерального директора за власним бажанням на підставі ст.38 КзпП, є такими, що не відносяться до компетенції суду, оскільки чинним законодавством не передбачено способу захисту права шляхом припинення в судовому порядку повноважень виконавчого органу товариства, а відтак, вимоги заявлені не у передбачений законом спосіб, задоволенню не підлягають.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитись не може, оскільки вони засновані на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права.

Встановлено, що у серпні 2016 року було створено Товариство з обмеженою відповідальністю Реополімер ; проведення державної реєстрації юридичної особи здійснено 01.08.2016 /а.с.6-8/.

Як вбачається зі статуту ТОВ Реополімер , учасниками товариства є: юридична особа Латвійської Республіки - ТОВ Трастком Інвестментс та фізичні особи - громадяни України ОСОБА_2, ОСОБА_1 /пункт 1.2. статуту а.с.10/. Формою власності товариства є приватна власність. Місцезнаходження товариства: м.Дніпро, вул.Робоча, буд.89-А, про що зазначено в п.1.3. Статуту.

Згідно п.1.6. Статуту, Товариство набуває прав юридичної особи з моменту його державної реєстрації.

Товариство створено з метою здійснення комерційної, виробничо-господарської, науково-дослідної, іншої діяльності та отримання на цій основі прибутку. Основним напрямком діяльності Товариства є неспеціалізована оптова торгівля; оптова торгівля хімічними продуктами; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; виробництво інших основних органічних хімічних речовин; виробництво іншої хімічної продукції, н.в.і.у. /пункт 2.1., 2.2. Статуту/.

Відповідно до п.3.3. Статуту, для забезпечення діяльності товариства за рахунок грошових внесків Учасників формується Статутний капітал у розмірі 20000,00 (двадцять тисяч) грн. 00 коп., що складає 100% статутного капіталу, який розподіляється між учасниками наступним чином: ОСОБА_2 - розмір внеску 4900,00 грн., що дорівнює 24,5%; ОСОБА_1 - розмір внеску 4900,00 грн., що дорівнює 24,5%; ТОВ Трастком Інвестментс - 10200,00 грн., що дорівнює 51%.

Встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу №3/2016 від 18 жовтня 2016 року було призначено директором Товариства з обмеженою відповідальністю Реополімер на підставі протоколу №2/2016 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Реополімер від 17.10.2016 року /а.с.28/, що також підтверджено записом у трудовій книжці ОСОБА_1 /а.с.30/.

10.01.2018 року та 30.01.2018 року позивачем було направлено учасникам ТОВ Реополімер заяву про звільнення його з посади генерального директора ТОВ Реополімер , а також повідомлення про проведення позачергових загальних зборів учасників (засновників) ТОВ Реополімер /а.с.31,32,33, 34/.

Як вбачається з реєстру присутніх на позачергових загальних зборах учасників (засновників) ТОВ Реополімер від 23.03.2018 року зафіксовано присутність учасників: ОСОБА_1, ОСОБА_2. ТОВ Трастком Інвестментс - відсутнє /а.с.37/.

Відповідно до Протоколу № 23/03-1 реєстрації на позачергових зборах учасників (засновників) ТОВ Реополімер від 23.03.2018 року, кількість осіб, які мають право на участь у зборах учасників - 3 особи: ТОВ Трастком Інвестментс володіє 51% часток; ОСОБА_2 володіє 24,5% часток; ОСОБА_1 володіє 24,5% часток (арк.с.38). Кількість осіб, які зареєструвалися для участі у зборах - 2 особи: ОСОБА_2 володіє 24,5% часток; ОСОБА_1 володіє 24,5% часток; кількість голосів, що належить особам, які зареєструвалися для участі у зборах: 49, що становить 49% від загальної кількості голосів у Товаристві, і що підтверджує неправомочність прийнятті рішення на позачергових виборах/а.с. 38/.

Згідно наказу №1-ОК від 06 квітня 2018 року, виданого за підписом генерального директора ТОВ Реополімер ОСОБА_1, звільнено з посади генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю Реополімер ОСОБА_1 з 06 квітня 2018 року за власним бажанням, стаття 38 КзпП України /а.с.29/.

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого 06.07.2018 року, позивач ОСОБА_1 залишається керівником підприємства /а.с.6/.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (стаття 13 ЦК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільного права та інтересу зазначені у ст. 16 ЦК України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

Зі змісту ч. 3 ст.16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції не визначився належним чином з характером спірних правовідносин, не встановив фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив лише з того, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту, залишивши поза увагою, що суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб та надано докази на підтвердження вимог.

Способи захисту порушеного права зазначені ч. 2 ст. 16 ЦК України мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Існують особливості щодо захисту особистих немайнових прав, визначені ст. 275 ЦК України, за якою захист цих прав здійснюється способами, встановленими гл. 3 ЦК України, і може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило порушення.

Крім цього, суд першої інстанції при вирішення спору залишив поза увагою, що позивач, звертаючись до суду за захистом свого порушеного права, посилався, у тому числі на положення трудового та цивільного законодавства.

Правовідносини в цій сфері регулюються нормами КЗпП України, ЦК України, Законом України Про господарські товариства від 19 вересня 1991 року, Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 15 травня 2003 року.

Згідно ч. 2 ст. 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Частиною 1 ст. 38 КЗпП України зазначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (ч. 3 ст. 38 КЗпП України).

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У відповідності до ст. ст.. 97, 99 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Згідно зі ст. 41, ст. 62 Закону України Про господарські товариства до компетенції загальних зборів належить:

г) утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства;

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що право найманого працівника, у т.ч. того, який обіймає посаду директора ТОВ, можуть бути припинено на підставах, передбачених Кодексом законів про працю України, зокрема і за власним бажанням. Так, звільнити директора, дійсно, може тільки засновники підприємства, але якщо загальні збори скликати не можливо, то це не означає, що директор буде змушений довічно працювати на цьому підприємстві.

Крім того, Міністерство праці та соціальної політики в листі від 12.01.11 р. № 15/06/186-11 вказувало, що у таких випадках директор має право реалізувати своє право звільнитися за власним бажанням, передбачене ст. 38 КЗпП України. Для цього директор повинен видати наказ про визнання себе звільненим за власним бажанням.

Відповідно до вимог ст. 312 ЦК України, - фізична особа має право на вибір роду занять та використання примусової праці забороняється.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 вересня 2018 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Реополімер про визнання трудових відносин припиненими з 06 квітня 2018 року - задовольнити.

Визнати трудові відносини ОСОБА_1 (РНОПП НОМЕР_1) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Реополімер» (код ЄДРПОУ 40705007) припиненими з 06 квітня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л.Демченко

ОСОБА_3