Рішення

від 12.12.2018 по справі 908/1581/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/110/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2018 Справа № 908/1581/18

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., при секретарі судового засідання Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

За позовом: Заступника прокурора Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29а) в інтересах держави

до відповідача 1: Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (юридична адреса: 72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Калініна, 67, фактична адреса: 72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, Приморський бульвар, 1, код ЄДРПОУ 25489968)

до відповідача 2: Комунального підприємства «Розвиток курортної зони» (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, Приморський бульвар, 1, код ЄДРПОУ 31791572)

до відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов 2016» (69001, м. Запоріжжя, бул. ГвардійськийАДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 40786710)

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні прокуратури: Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (6900, м. Запоріжжя, вул. Українська, 50)

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні прокуратури: Державна екологічна інспекція у Запорізькій області ( 69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 72-а)

про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради, визнання відсутнім права, повернення земельної ділянки

за участю

представника прокуратури (позивач): ОСОБА_1, посвідчення № 035883 від 05.10.2015 р.

представник відповідача-1: ОСОБА_2, дов. б/н від 10.01.2018 р.

представник відповідача-2: не з'явився

представник відповідача-3: не з'явився

представник третьої особи-1: ОСОБА_3, дов. № 3 від 02.01.2018 р.

представник третьої особи-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

14.08.2018 р. до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави до відповідача 1 - Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, відповідача 2 - Комунального підприємства «Розвиток курортної зони» , відповідача 3 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов 2016» про:

1. Визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 16 від 02.08.2016 «Про передачу земельної ділянки в постійне користування Комунальному підприємству «Розвиток курортної зони» , яким передано в постійне користування Комунальному підприємству «Розвиток курортної зони» земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0581, площею 0,5196 га, розташовану за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область;

2. Визнання відсутнім у Комунального підприємства «Розвиток курортної зони» права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності кадастровий номер 2320355400:11:001:0581, площею 0,5196 га, розташовану за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область;

3. Зобов'язання Комунальне підприємство «Розвиток курортної зони» повернути територіальній громаді смт Кирилівка, в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку кадастровий номер 2320355400:11:001:0581, площею 0,5196 га, розташовану за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область;

4. Визнання недійсним інвестиційний договір від 27.10.2016 р. № 27/10-2, укладений між Комунальним підприємством «Розвиток курортної зони» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Азов 2016» .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2018 р., справу № 908/1581/18 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 16.08.2018 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1581/18, присвоєно справі номер провадження 27/110/18 та призначено підготовче судове засідання на 06.09.2018 р.

Справа № 908/1581/18 розглядається за правилами загального позовного провадження.

06.09.2018 р. від відповідача 1 надійшов письмовий відзив (вх. № 08-08/15898/18 від 06.09.2018 р.) на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області вважає заявлений позов незаконним та необґрунтованим, з порушенням матеріального та процесуального права, оскільки чинним законодавством передбачені органи виконавчої влади та їх повноваження щодо здійснення контролю за додержанням норм земельного законодавства, в т. ч. щодо здійснення перевірок та видачу обов'язкових для виконання приписів (розпоряджень), а також притягнення до відповідальності винних осіб. Подання прокурором позову без зазначення контролюючого органу та додержання порядку проведення перевірки додержання норм земельного законодавства - є порушенням норм чинного законодавства та перевищення повноважень з боку прокуратури. Також відповідач 1 зазначив, що прокуратурою не надано жодного доказу на підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду по прибережних захисних смуг. Також відповідач 1 звертає увагу, що нормами чинного законодавства не передбачений захист права шляхом Визнання відсутнім права , оскільки господарський суд вирішує спори щодо захисту порушених прав та охороню вальних законом інтересів позивача, а не встановлює факти наявності або відсутності прав у інших осіб. Крім того, відповідач 1 посилався на те, що вимога позивача про визнання недійсним інвестиційного договору є жодним чином не обґрунтованою та відсутнє посилання на норми права щодо визнання недійсним даного договору. Що стосується вимоги про зобов'язання повернути земельну ділянку, відповідач 1 вказав, що до набрання чинності судовим рішенням про скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також наступного скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та направлення вимоги землевласника про повернення земельною ділянки є передчасною та необґрунтованою, в зв'язку з відсутністю юридичного факту порушення прав землевласника.

Ухвалою суду від 06.09.2018 р., відповідно до ст. 183 ГПК України, підготовче засідання відкладено на 10.10.2018 р.

Від представника відповідача-1 28.09.2018 р. надійшла заява (вх. № 08-08/17329/18) в порядку ст. 50 ГПК України, відповідно до якої вважає, що для повного та об'єктивного розгляду справи до її участі необхідно залучити у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні прокуратури (позивача) - Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області та Державну екологічну інспекцію у Запорізькій області, у зв'язку з чим просить суд, задовольнити клопотання та залучити вищевказані органи до участі у справі.

Представник прокуратури в судовому засіданні 10.10.2018 р. не заперечував проти клопотання відповідача-1, в порядку ст. 50 ГПК України, також вважав за доцільне участь Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та Державної екологічної інспекцію у Запорізькій області у розгляді даної справи.

Від прокуратури 10.10.2018 р. надійшла відповідь на відзив відповідача-1 № 05/2-4625-18 від 09.10.2018 р. (вх. № 08-08/18114/18), відповідно до якої вважає, що доводи відповідача-1 наведені у відзиві не спростовують законності та обґрунтованості позовних вимог прокурора, зазначено, що правовідносини, пов'язані з розпорядженням землями із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Щодо недоведеності з боку прокуратури про належність спірної земельної ділянки до земель прибережної захисної смуги Азовського моря, прокуратура зазначає, що розмір та правовий статус прибережної смуги морів визначено законом, тому доводи відповідача 1, що така захисна смуга існує лише у разі її визначення окремим проектом землеустрою є безпідставними. Земельні ділянки водного фонду до яких належить спірна земельна ділянка не можуть передаватись у постійне користування КП Розвиток курортної зони , адже це підприємство не є відповідним державним підприємством, вичерпний перелік яких наведений у ст. 59 Земельного кодексу України. Вимоги прокурора про повернення спірної землі територіальній громаді обумовлені потребою захисту інтересів держави з метою забезпечення охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмідчення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоду здоров'ю людей тощо. Органами прокуратури було з'ясовано, що Кирилівська селищна рада розпорядилась спірною земельною ділянкою не у спосіб передбачений законом, в свою чергу, КП Розвиток курортної зони набуло права на земельну ділянку не правомірно, в зв'язку з чим охоронювальні інтереси держави підлягають захисту шляхом визнання відсутності у комунального підприємства права постійного користування спірною земельною ділянкою. Також зазначено, що доводи відповідача 1 щодо визнання недійсним інвестиційного договору не відповідають змісту позовної заяви, в якій визначено порушені сторонами норми матеріального права, що згідно зі ст.ст. 203, 2015 ЦК України є підставою для недійсності правочину. Крім того, як зазначає прокуратура, необґрунтованими є доводи відповідача щодо відсутності правової можливості для задоволення позовних вимог про повернення спірної земельної ділянки смт Кирилівка, вимога прокуратури про повернення земельної ділянки направлена саме на захист інтересів територіальної громади селища Кирилівка, як власника спірної землі, а не Кирилівської селищної ради, яка розпорядилась спірною землею з порушенням вимог закону, тобто всупереч волі громади.

Ухвалою суду від 10.10.2018 р., строк підготовчого засідання було продовжено на підставі ст. 177 ГПК України, на 30 днів. До участі у справі, відповідно до ст. 50 ГПК України залучено у якості 3-х осіб, які не заявляють вимог на предмет спору на стороні прокуратури було залучено - Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області та Державну екологічну інспекцію у Запорізькій області. Підготовче засідання, згідно ст. 183 ГПК України, відкладено та призначено на 14.11.2018 р.

13.11.2018 р. представником прокуратури подано клопотання № 05/2-4625-18 від 12.11.2018 р. (вх. № 08-08/20408/18) про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме завірені копії технічного звіту з виготовлення висновку щодо місця розташування земельних ділянок відносно урізу води Азовського моря та Утлюкського, Молочного лиманів, складеного ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» ; завірену копію акта здачі та приймання виконаних робіт (послуг) від 23.07.2018 р., завірену копію сертифіката інженера-геодезіста ОСОБА_4, завірену копію договору № 85 від 20.06.2018 р.

13.11.2018 р. представником третьої особи 2 подано суду письмові пояснення від 09.11.2018 р. (вх. № 08-08/20395/18 від 13.11.2018 р.) по справі № 908/1581/18, відповідно до яких позов прокуратури підтримано в повному обсязі та зазначено, що землі водного фонду не можуть бути передані в постійне користування для розміщення об'єктів реєкраційного призначення.

14.11.2018 р. відповідачем 1 надано суду письмові заперечення б/н від 08.11.2018 р. (вх. № 08-08/20481/18), відповідно до яких зазначено, що належним позивачем у справі є Державна екологічна інспекція, а не прокуратура. Суд вирішує спори щодо захисту порушених прав, а не має права встановлювати факти наявності або відсутності прав у інших осіб, також прокурором не наведено жодного обґрунтування, що суд має застосувати непередбачений законом спосіб захисту права, крім того, для скасування запису в реєстрі необхідна окрема правова вимога, яка має бути заявлена у відповідності до норм процесуального права та стосуватись саме предмету реєстрації та обліку майна.

Представник третьої особи 1 в підготовчому засіданні 14.11.2018 р. надав суду усні пояснення по суті справи. Вважає вимоги прокуратури обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 14.11.2018 р., відповідно до ч. 2 ст. 185 ГПК України, підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні 12.12.2018 р.

Від відповідача 3 15.11.2018 р. на адресу суду надійшло заперечення на позовну заяву, відповідно до якого ТОВ Азов 2016 вказав, що підтримує позиції відповідача 1 щодо відсутності повноважень прокурора бути позивачем в даній справі, зазначив, що відповідач 1 правомірно прийняв оскаржене рішення. Зазначив, що закон не забороняє визначати категорію земель біля моря в межах населеного пункту, відповідно до містобудівної документації, як землі громадської забудови, а лише зберігає визначення розміру прибережної захисної смуги для захисту узбережжя. Відповідач 3 посилався на те, що спірна земельна ділянка правомірно віднесена до категорії громадської забудови для розміщення об'єктів рекреації, що повністю відповідає генеральному плану населеного пункту та плану розвитку курорту, а також не порушує обмеження щодо використання захисної смуги. Просив суд відмовити в задоволенні позову.

29.11.2018 р. від третьої особи 1 надійшли письмові пояснення, відповідно до яких зазначено, що факт порушення вимог ст.ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України, ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України при відведені спірної земельної ділянки підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 01.08.2017 р., складеним Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, встановлено, що спірна земельна ділянка передана КП Розвиток курортної зони з порушенням ст.ст. 87, 88, 90 Водного кодексу України, ст.ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України, п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Мінприроди України від 05.11.2004 р. № 434.

У судовому засіданні 12.12.2018 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг .

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам позивача, відповідача 1, третіх осіб, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Представники позивача, відповідача 1 та третіх осіб в судовому засіданні 12.12.2018р. надали заяву на підставі ч. 6 ст. 183 ГПК України про закінчення підготовчого провадження та розгляд справи по суті, яка прийнята судом.

12.12.2018 р. у судовому засіданні представник прокуратури заявлені вимоги підтримав, на підставах викладених у позовній заяві та відповіді № 05/2-4625-18 (вх. № 08-08/18114/18) на відзив відповідача-1. Просив суд позовні вимоги задовольнити.

12.12.2018 р. у судовому засіданні представник відповідача-1 проти позову заперечив на підставах викладених у письмовому відзиві вих. б/н від 03.09.2018 р. (вх. № 08-08/15898/18 від 06.09.2018 р.) та письмових заперечень б/н від 08.11.2018 р. (вх. № 08-08/20481/18 від 14.11.2018 р.).

Представник третьої особи 1 в судовому засіданні 12.12.2018 р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

В засіданні суду 12.12.2018 р. здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

У судовому засіданні 12.12.2018 р., на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.

Судові дебати - частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.

12.12.2018 р. у судовому засіданні представники відповідачів 2, 3 не з'явились, про час та місце розгляду справи були попереджені належним чином. Клопотань про розгляд справи без відповідачів 2, 3 або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення відповідачів 2, 3 про дату, час та місце розгляду справи № 908/1581/18.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідачів 2, 3, третьої особи 2.

Заслухавши представників прокуратури, відповідача 1, третьої особи 1, після судових дебатів, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 13 від 20.05.2016 року Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення об'єктів рекреаційного призначення КП Розвиток курортної зони надано дозвіл Комунальному підприємству Розвиток курортної зони на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,5196 га, для розміщення об'єктів рекреаційного призначення, яка розташована в смт Кирилівка, вул. Коса Федотова в районі ТРК Шторм-2013 , в постійне користування, за рахунок земель громадської та житлової забудови смт Кирилівка, Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області.

Рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 16 від 02.08.2016 р. Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП Розвиток курортної зони затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5196 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0581, для розміщення об'єктів рекреаційного призначення, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Коса Федотова.

Згідно п. 2 вказаного рішення вирішено передати в постійне користування Комунальному підприємству Розвиток курортної зони за рахунок земель житлової та громадської забудови смт Кирилівка земельну ділянку загальною площею 0,5196 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0581, для розміщення об'єктів рекреаційного призначення, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Коса Федотова.

На підставі вказаного рішення Комунальним підприємством Розвиток курортної зони було зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою площею 0,5196 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0581, розташованої за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Коса Федотова, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна внесено запис № 16393812 від 12.09.2016 року.

З матеріалів справи вбачається, що 27.10.2016 року між Комунальним підприємством Розвиток курортної зони (далі Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Азов 2016 (Інвестор) був укладений Інвестиційний договір № 27/10-2 (Договір).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору вказано, що за даним Договором Інвестор зобов'язується профінансувати та виконати на земельній ділянці площею 0,5196 га будівельно-монтажні роботи - Роботи Замовника - зведення на підставі дозвільної та проектної документації планових об'єктів нерухомості, введення в експлуатацію від свого імені закінчених будівельних об'єктів, придбання та встановлення необхідного обладнання для об'єктів будівництва та інфраструктури, огородження ділянки, підключення планових об'єктів нерухомості до створеної інфраструктури. На початку будівельних робіт Замовник погоджує та видає Інвестору вихідні архітектурні та планувальні рішення будівництва планових об'єктів нерухомості, згідно відповідних Додатків, яких Інвестор зобов'язаний дотримуватись при виконанні робіт Інвестора (Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та ін.).

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що закінчені будівництвом об'єкти є власністю Інвестора та використовуються Інвестором. Порядок подальших взаємовідносин сторін визначається договором.

Пунктом 8.1. Договору визначено, що він набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до повного виконання його сторонами.

Прокурор посилається на те, що рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 16 від 02.08.2016 року прийнято з порушенням вимог Земельного і Водного законодавства, а саме з порушенням вимог ст. ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України та ст. ст. 85, 90 Водного кодексу України, що є підставою для визнання його незаконним та скасування. В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги та відноситься до земель водного фонду і не могла передаватись відповідачу 2 на праві постійного користування, оскільки останній не є державним підприємством, вичерпний перелік яких наведений у ст. 59 Земельного кодексу України. Також вказує, що проект землеустрою щодо відведення вказаної ділянки розроблений з порушенням вимог 186-1Земельного кодексу України та ст. 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , оскільки не містить погоджень відповідних органів та не пройшов обов'язкову державну експертизу. При цьому прокурор вважає, що внаслідок визнання незаконним та скасування вказаного рішення спірна земельна ділянка має бути повернена її власнику - територіальній громаді смт Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради. Прокурор вказує, що оскаржуваним рішенням Кирилівської селищної ради порушені права та інтереси держави і територіальної громади при розпорядженні землями водного фонду, у зв'язку з чим зазначені інтереси підлягають захисту шляхом визнання відсутності у відповідача 2 права постійного користування спірною земельною ділянкою. Разом з тим, зазначає, що укладений між відповідачем 2 та відповідачем 3 інвестиційний договір суперечить вимогам ст. ст. 12, 116, 123, 124 ЗК України, ст. 375 ЦК України та ст. ст. 4, 9 Закону України Про інвестиційну діяльність та підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Приписами ч.ч. 3, 4 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель встановлено, що здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (надалі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 15 (зі змінами та доповненнями) центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Пунктом 4 вказаного Положення визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за:

- дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

- дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

- дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Умовами п. 5-1 вказаного Положення передбачено, що посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Аналогічні повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель визначено і статтями 6, 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель .

Однак, вказаний Закон та Положення не наділяють Держгеокадастр України та його органи повноваженнями звертатися до суду із позовами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування з питань розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Таким чином, враховуючи відсутність у органу, до компетенції якого віднесено контроль за дотриманням земельного законодавства, повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, прокурор самостійно звернувся з позовом в інтересах держави.

Підставою для представництва інтересів держави в даній справі прокурор вказує порушення інтересів держави та територіальної громади смт Кирилівка при розпорядженні землями водного фонду. Інтереси держави мають чітке формулювання та вмотивовані у позовній заяві, поданій прокурором.

Розглянувши вимогу прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 02.08.2016 № 16 Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП Розвиток курортної зони суд зазначає наступне.

Статтею 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Відповідно до ст. 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно зі ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 02.08.2016 № 16 Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП Розвиток курортної зони є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), який породжує певні правові наслідки для Комунального підприємства Розвиток курортної зони .

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно з приписами частини 1 статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Прокурор в якості підстави для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Кирилівської селищної ради зазначив, що воно прийняте з порушенням вимог ст.ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України та ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України, оскільки вказаним рішенням відповідачу 2 була передана в постійне користування земельна ділянка, яка належить до земель прибережної захисної смуги Азовського моря та пляжної зони Утлюцького лиману, на яку розповсюджується спеціальний режим провадження господарської діяльності за умов обов'язкового виконання вимог, передбачених ст. 90 Водного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради АР Крим, Ради міністрів АР Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 3 Водного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина 2 ст. 3 Водного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), визначає, що до водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України та ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (частина 2 статті 58 Земельного кодексу України).

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (ст.ст.1, 88, 90 Водного кодексу України).

Частиною 1 ст. 60 Земельного кодексу України передбачено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

З метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду статтею 84 Земельного кодексу України заборонено передавати їх у приватну власність.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) та їх ширина, визначена ст. 88 Водного кодексу України та частиною 2статті 60 Земельного кодексу України, має становити: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Відповідно до частини 5 статті 88 Водного кодексу України, в межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Згідно пункту 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 08.05.1996, на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Частиною 3 ст. 60 Земельного кодексу України встановлено, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Слід зазначити, що Верховним Судом України в своїй постанові від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14 (як і в інших аналогічних справах № 6-193цс14 від 17.12.2014, № 6-175цс14 від 19.11.2014, № 6-179ц1с4 від 12.11.2014, № 915/1228/13, № 915/1220/13, № 915/1226/13, № 915/1223/13, 905/6025/13 від 09.11.2014, № 6-171 цс14 від 05.11.2014, № 915/1223/13 (3-41гс14) від 02.09.2014) зазначено, що у разі відсутності землевпорядної документації та встановлення в натурі меж щодо прибережних захисних смуг, збереження водних об'єктів має бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України.

Таким чином, віднесення земельної ділянки до такої, що розташована у межах прибережної захисної смуги (статті 58, 60 Земельного кодексу України), може підтверджуватись не тільки відповідною землевпорядною документацією, а й шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 та Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434.

Згідно із пунктом 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 року № 434, (чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин) у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року № 486 Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них , з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50 - 54 Закону України Про землеустрій .

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони земель водного фонду, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них. Надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 Земельного кодексу України, суперечать нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

В матеріалах справи міститься службова записка № 0-8-0.36-2607/115-18 від 24.10.2018 р. в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, відповідно до якої зазначено, що проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги азовського моря та Молочного, Утлюцкого лиманів на території Якимівського району Запорізької області не розроблявся, прибережна захисна смуга навколо Азовського моря та лиманів не встановлювалась.

Матеріали справи свідчать, що Державним підприємством Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою був складений технічний звіт з виготовлення висновку щодо місця розташування земельних ділянок відносно урізу води до Азовського моря та Утлюцького, Молочного лиманів, в тому числі щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:001:0581.

Зі змісту виготовленої Державним підприємством Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою схеми розташування земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:11:001:0581 вбачається, що відстань від урізу води Азовського моря до земельної ділянки становить 294,22 метрів та 295,90 метрів, а також відстань від урізу води Утлюцького лиману до земельної ділянки становить 111,66 метри та 77,68 метри.

Згідно зі ст. 62 Земельного кодексу України, ст. 90 Водного кодексу України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:

а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;

б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу;

в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів;

г) застосування сильнодіючих пестицидів.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об'єктів, об'єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об'єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.

Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України, у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає:

території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями;

прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів;

скелі, інші гірські утворення.

Пляжна зона не встановлюється у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів на земельних ділянках, віднесених до земель морського транспорту, а також на земельних ділянках, на яких розташовані військові та інші оборонні об'єкти, рибогосподарські підприємства. Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства. До узбережжя морів, морських заток і лиманів у межах пляжної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.

Таким чином, пляжні зони (як землі водного фонду за особливостями режиму використання та цільового призначення) не можуть використовуватися для забудови об'єктами рекреаційного призначення.

Враховуючи вищевикладене, з наведеного вбачається, що спірна земельна ділянка є ділянкою водоохоронної зони (прибережної захисної смуги) та відноситься до земель водного фонду.

Чинним законодавством України встановлений особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59 Земельного кодексу України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність, надання їх у постійне користування та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Так, частиною 3 ст. 59 Земельного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 85 Водного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), у постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватись підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Таким чином, законодавець чітко обмежує права певної категорії юридичних осіб недержавної форми власності на отримання в постійне користування земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги водних об'єктів та передбачає обмежене використання таких земель виключно на умовах оренди.

Комунальне підприємство Розвиток курортної зони не відноситься до вичерпного переліку суб'єктів, який наведений у ст. 59 Земельного кодексу України. А тому, як наслідок, спірна земельна ділянка, яка належить до земель водного фонду та розташована в межі прибережної захисної смуги, не могла бути надана у постійне користування останньому.

Також матеріали справи містять акт від 01.08.2017 р. Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, відповідно до якого зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:001:0581 передана в постійне користування Комунальному підприємству «Розвиток курортної зони» з порушенням вимог ст. ст. 87, 88, 90 Водного кодексу України, ст. ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України та п. 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Мінприроди України від 05.11.2004 № 434.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, матеріалами справи доведено, що спірна земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі, і право на передачу в постійне користування земельної ділянки юридичним особам недержавної форми власності законодавчо обмежене, отже рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 02.08.2016 року № 16 про передачу спірної земельної ділянки відповідачу 2 в постійне користування, є таким, що суперечить нормам 59, 60 Земельного кодексу України та ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України.

Відповідно до ст. 90 Водного кодексу України визначено, що у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Як вбачається з Інвестиційного договору № 27/10-2 від 27.10.2016 р., Інвестор зобов'язується профінансувати та виконати на земельній ділянці площею 0,5196 га будівельно-монтажні роботи - Роботи Замовника - зведення на підставі дозвільної та проектної документації планових об'єктів нерухомості, введення в експлуатацію від свого імені закінчених будівельних об'єктів, придбання та встановлення необхідного обладнання для об'єктів будівництва та інфраструктури, огородження ділянки, підключення планових об'єктів нерухомості до створеної інфраструктури (п. 2.1 Інвестиційного договору).

Частиною 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території АР Крим - з органом виконавчої влади АР Крим з питань водного господарства.

В матеріалах справи міститься лист Державного агентства водних ресурсів України, відповідно до якого зазначено, що на лист прокуратури Запорізької області від 12.06.2018 року № 05/1-661 вих-18 повідомляє, що проекти землеустрою щодо відведення зазначених у листі земельних ділянок Держводагенством не погоджувалися.

Отже, всупереч вимог ст. 186-1Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в постійне користування не погоджувався з відповідним центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації № 1808-ІV від 17.06.2004 року проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення підлягають обов'язковій державній експертизі.

Докази проведення обов'язкової державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки матеріали справи не містять.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом Інтересів позивача у справі.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

За таких обставин, враховуючи те, що рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 02.08.2016 року № 16 Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП Розвиток курортної зони прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, воно підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Вимога Заступника прокурора Запорізької області про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 02.08.2016 № 16 Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП Розвиток курортної зони є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги прокуратури про зобов'язання Комунальне підприємство Розвиток курортної зони повернути територіальній громаді смт Кирилівка, в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку кадастровий номер 2320355400:11:001:0581, площею 0,5196 га, розташовану за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, суд вважає її обґрунтованою, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Статтею 83 Земельного кодексу України передбачено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Частиною 5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Тобто, територіальна громада як власник спірного об'єкта нерухомості чи землі делегує міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах.

Спірна земельна ділянка перебуває в межах смт Кирилівка та в силу положень ст. 83 Земельного кодексу України є власністю територіальної громади смт Кирилівка.

Відповідно до інформації, наявної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:11:001:0581, площею 0,5196 га є Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області.

Враховуючи те, що рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 02.08.2016 № 16 Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП Розвиток курортної зони , яким земельна ділянка площею 0,5196 га, з кадастровим номером 2320355400:11:001:0581 передана у постійне користування КП Розвиток курортної зони є незаконним, то відсутні правові підстави збереження земельної ділянки за вказаним підприємством.

Отже, спірна земельна ділянка має бути повернута її власнику - територіальній громаді смт Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовна вимога Заступника прокурора Запорізької області щодо зобов'язання Комунального підприємства Розвиток курортної зони повернути територіальній громаді смт Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0581, площею 0,5196 га, що розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги прокуратури про визнання недійсним Інвестиційного договору від 27.10.2016 р. № 27/10-2, укладеного між Комунальним підприємством Розвиток курортної зони та Товариством з обмеженою відповідальністю Азов 2016 , суд вважає її обґрунтованою, з огляду на наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до приписів статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів це визнання правочину недійсним та визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України Про інвестиційну діяльність передбачено, що забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Статтею 9 Закону України Про інвестиційну діяльність встановлено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги Азовського моря та пляжної зони Утлюцького лиману і належить до земель водного фонду, для яких встановлений особливий режим використання.

Згідно із ч. 3 ст. 62 Земельного кодексу України у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Статтею 90 Водного кодексу України зазначено, що у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Умовами спірного Інвестиційного договору передбачено виконання на спірній земельній ділянці будівельно-монтажних робіт по зведенню планових об'єктів нерухомості, які по завершенню будівництва стають власністю інвестора.

Таким чином, укладення Інвестиційного договору, який передбачає здійснення будівельно-монтажних робіт по зведенню планових об'єктів нерухомості на спірній земельній ділянці, суперечить вимогам чинного законодавства України.

Оскільки спірний Інвестиційний договір суперечить вимогам ст.ст. 12, 116, 123, 124 Земельного кодексу України, ст. 375 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 9 Закону України Про інвестиційну діяльність порушує права та інтереси власника вказаної земельної ділянки територіальної громади смт Кирилівка, суд дійшов висновку, що Інвестиційний договір № 27/10-2 від 27.10.2016 р. підлягає визнанню недійсним.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовна вимога Заступника прокурора Запорізької області про визнання недійсним Інвестиційного договору від 27/10-2 від 27.10.2016 р., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Розглянувши вимогу про визнання відсутнім у Комунального підприємства Розвиток курортної зони права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності кадастровий номер 2320355400:11:001:0581, площею 0,5196 га, розташованою за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, суд вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною 3 ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Приписами ст. 16 ЦК України передбачено, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Нормами чинного законодавства України не передбачений захист права шляхом визнання відсутності права, оскільки господарський суд вирішує спори щодо захисту порушених прав та охороню вальних законом інтересів, а не встановлює факти наявності або відсутності прав у інших осіб.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що обраний прокурором спосіб захисту прав не відповідає встановленим способам захисту в порядку чинного законодавства України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога Заступника прокурора Запорізької області про визнання відсутнім у Комунального підприємства Розвиток курортної зони права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,5196 га, кадастровий номер 2320355400:11:001:0581 не підлягає задоволенню.

Що стосується тверджень відповідача 1 про подання прокурором позову без зазначення контролюючого органу та без додержання порядку проведення перевірки додержання норм земельного законодавства, перевищення повноважень з боку прокуратури є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

Приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

В позовній заяві прокурор зазначив, що органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції (контролю за використанням та охороною земель) у спірних правовідносинах є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області. А оскільки у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом в даній справі, тому прокурор пред'явив його самостійно в інтересах держави як позивач, що узгоджується з приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Положеннями ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що повідомлення прокурором суб'єкта владних повноважень про намір звернутися до суду з позовом застосовуються лише у разі звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, якого визначає позивачем. Проте, оскільки у вказаній справі прокурор самостійно звернувся з цим позовом до суду як позивач, обов'язок щодо здійснення вказаного повідомлення відсутній.

Посилання відповідача 1 на те, що належним позивачем у даній справі є Державна екологічна інспекція України є необґрунтованими, оскільки звертаючись з позовом прокурор вказував на порушення, допущені органом місцевого самоврядування саме під час розпорядження земельною ділянкою водного фонду, зазначивши при цьому, що органом, який здійснює державний нагляд (контроль) у вказаних відносинах є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області. Проте, у зв'язку з відсутністю у вказаного органу повноважень звертатися з даним позовом до суду, прокурор самостійно звернувся з позовом в інтересах держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною права на суд , адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бурдов проти Росії ).

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Заперечення на позовну заяву спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Заступника прокурора Запорізької області задовольняються судом частково.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Заступника прокурора Запорізької області до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, Комунального підприємства Розвиток курортної зони , Товариства з обмеженою відповідальністю Азов 2016 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області № 16 від 02.08.2016 Про передачу земельної ділянки в постійне користування Комунальному підприємству Розвиток курортної зони , яким передано в постійне користування Комунальному підприємству Розвиток курортної зони земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:001:0581, площею 0,5196 га, розташовану за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область.

Зобов'язати Комунальне підприємство Розвиток курортної зони (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, Приморський бульвар, 1, код ЄДРПОУ 31791572) повернути територіальній громаді смт Кирилівка, в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (юридична адреса: 72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Калініна, 67, фактична адреса: 72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, Приморський бульвар, 1, код ЄДРПОУ 25489968) земельну ділянку кадастровий номер 2320355400:11:001:0581, площею 0,5196 га, розташовану за адресою: вул. Коса Федотова, смт Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область.

Визнати недійсним інвестиційний договір від 27.10.2016 р. № 27/10-2, укладений між Комунальним підприємством Розвиток курортної зони (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, Приморський бульвар, 1, код ЄДРПОУ 31791572) та Товариством з обмеженою відповідальністю Азов 2016 (69001, м. Запоріжжя, бул. ГвардійськийАДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 40786710).

Стягнути з Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (юридична адреса: 72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Калініна, 67, фактична адреса: 72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, Приморський бульвар, 1, код ЄДРПОУ 25489968) на користь Прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29 а, розрахунковий рахунок № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Прокуратура Запорізької області, код ЄДРПОУ 02909973) 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Комунального підприємства Розвиток курортної зони (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, Приморський бульвар, 1, код ЄДРПОУ 31791572) на користь Прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29 а, розрахунковий рахунок № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Прокуратура Запорізької області, код ЄДРПОУ 02909973) 2643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Азов 2016 (69001, м. Запоріжжя, бул. ГвардійськийАДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 40786710) на користь Прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29 а, розрахунковий рахунок № 35217095000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Прокуратура Запорізької області, код ЄДРПОУ 02909973) 881 (вісімсот вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення оформлено та підписано 22.12.2018 р.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя С.С. Дроздова