Рішення

від 19.12.2018 по справі 908/1386/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/100/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2018 Справа № 908/1386/18

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Перший заступник прокурора Запорізької області - начальник управління (69057, м.Запоріжжя, вул. Матросова, 29а) в інтересах держави,

до відповідача 1: Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька обл., Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Калініна, 67);

до відповідача 2: Комунального підприємства "Розвиток курортної зони" (72563, Запорізька обл., Якимівський район, смт.Кирилівка, вул. Приморський бульвар, 1);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Фізична особа - підприємець Черненко Юрій Олександрович, (АДРЕСА_1)

про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради, визнання відсутнім права, повернення земельної ділянки

Суддя Зінченко Н.Г.

секретар судового засідання Петриченко А.Є.

Представники сторін:

від позивача - Мошков Д.І., посвідчення № 035883 від 05.10.2015;

від відповідача-1 - не з'явився;;

від відповідача-2 - не з'явився;

від третьої особи - не з'явився.

Заявлено позов Першим заступником прокурора Запорізької області - начальником управління в інтересах держави до відповідача 1 - Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області та до відповідача 2 - Комунального підприємства "Розвиток курортної зони"; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Фізична особа - підприємець Черненко Юрій Олександрович, про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 14.07.2015 № 42 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони", визнання відсутнім права , та повернення земельної ділянки.

17.07.2018 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/1386/18 розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою суду від 23.07.2018 позовну заяву Першого заступника прокурора Запорізької області - начальника управління в інтересах держави залишено без руху.

Ухвалою суду Запорізької області від 10.08.2018 після усунення недоліків прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1386/18 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.09.2018. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.09.2018 продовжено строк підготовчого провадження до 07.11.2018, підготовче засідання відкладено на 09.10.2018.Ухвалою від 09.10.2018, підготовче судове засідання відкладено на 01.11.2018.

У зв'язку з перебуванням судді Зінченко Н.Г. з 29.10.2018 на лікарняному, судове засідання, призначене на 01.11.2018 не відбулося. Представники сторін повідомлені про перенесення судового засідання на 22.11.2018.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.11.2018 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 22.11.2018.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 22.11.2018 оголошено перерву до 06.12.2018, потім до 18.12.2018 та до 19.12.2018.

У судовому засіданні 19.12.2018 справу розглянуто, прийнято та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

19.11.2018 на адресу суду за вих. №05/2-4617-18 від 15.11.2018 (вх. № 08-08/207512/18 від 19.11.2018) від Першого заступника прокурора Запорізької області - начальник управління надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи з додатками до нього. Зокрема до клопотання долучені копія акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 01.08.2017, складений Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та також листування щодо отримання прокуратурою області вказаного акта; - копія технічного звіту з виготовлення висновку щодо місця розташування земельних ділянок відносно урізу води Азовського моря та Утлюкського, Молочного лиманів, складеного ДП Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою ; - копію акта здачі та приймання виконаних робіт (послуг) від 23.07.2018;- копію сертифіката інженера-геодезиста ОСОБА_3; - копію договору про надання послуг від 20.06.2018

Відповідно до ч.2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Частинами 4 і 8 ст. 80 ГПК України унормовано, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

В обґрунтування причин поважності неподання доказів прокурором зазначено, що вказані докази не були подані разом з позовною заявою у зв'язку з великою завантаженістю, та необхідності проходження цих документів через відповідні відділи прокуратури у відповідності до документообігу.

Проте, як вбачається зі штемпелю на супровідному листі вказані акти перевірки надійшли в прокуратуру області ще 12.10.2018, а з цим клопотанням прокурор звернувся лише 19.11.2018. Разом з цим, складені акти ще у 2017 році. Прокурором не доведено поважності причин неподання доказів у строк визначений Господарсько процесуальним кодексом України.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що ухвалою суду від 15.11.2018 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 22.11.2018, клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи за вих. №05/2-4617-18 від 15.11.2018 (вх. № 08-08/207512/18 від 19.11.2018) з додатками до нього судом до розгляду не приймається, письмові докази, подані з зазначеним клопотанням, судом не досліджуються та не беруться до уваги при вирішені по суті спору у даній справі.

Присутній у судовому засіданні прокурор в повному обсязі підтримав позовні вимоги. Позовні вимоги викладені прокурором у позовній заяві, відповіді на відзив, відповіді на пояснення третьої особи та письмових поясненнях. Причину подання даного позову прокуратурою Запорізької області у позовній заяві обґрунтовано тим, що статтею 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади таким центральним органом виконавчої влади є Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру. Разом з тим, п. 8 ст. 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель інспекторам у сфері державного контролю і використанням та охороною земель надано право звертатися до суду лише з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Повноважень щодо звернення до суду з позовами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння, юрмами зазначеного Закону не передбачено. Таким чином органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області - територіальний орган Державної служби з питань геодезії, картографії а кадастру. Разом з цим у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з дійсним позовом.Крім того, зазначає, що порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 (п.15) та Положенням про державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, передбачено повноваження Держекоінспекції та її територіальних органів з контролю за установленням та використанням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також додержанням режиму використання їх територій. Таким чином, вказаними нормами органи державної екологічної інспекції України не наділені повноваженнями щодо перевірки законності рішень органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями у межах прибережних захисних смуг моря, оскільки їх функції обмежені виключно контролем за встановленням таких смуг та їх використанням. Відповідно і повноважень на звернення до суду з такими позовами державна екологічна інспекція не має та не може бути позивачем у цій справі.

За доводами прокурора, рішення Кирилівської селищної ради від 14.07.2015 № 42 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" прийняте з порушенням норм земельного законодавства України та підлягає скасуванню, відповідно, земельна ділянка підлягає поверненню за належністю територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради, виходячи з наступного. В якості підстави для визнання незаконним та скасування рішення селищної ради прокурор посилається на те, що при передачі у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" земельної ділянки площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 2320355400:11:001:0491, Кирилівською селищною радою не враховано розмірів та меж прибережної захисної смуги Утлюцького лиману Азовського моря та не враховано розмірів та меж прибережної захисної смуги Азовського моря, чим порушено вимоги ст. 59 Земельного кодексу України та ст. 85 Водного кодексу України. Крім того, затверджений рішенням Кирилівської селищної ради від 14.07.2015 № 42 проект землеустрою, розроблений з порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", оскільки вказаний проект землеустрою погоджено лише з відділом містобудування та архітектури Якимівської райдержадміністрації та Відділом Держгеокадастру в Якимівському районі. Враховуючи що спірна земельна ділянка розміщена в межах прибережної захисної смуги Азовського моря та відноситься до земель водного фонду, проект землеустрою даної ділянки, в порушення ст.186-1 Земельного кодексу України не містить погоджень з відповідним структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, а також з відповідним центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Також, в порушення ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", проект землеустрою не пройшов обов'язкову державну експертизу. Крім того, прокурор звернув увагу, що з метою забудови спірної земельної ділянки КП "Розвиток курортної зони", ФОП Черненко Ю.О. укладено інвестиційний договір від 09.09.2015 №2-09/09, згідно з умовами якого, комунальне підприємство надає земельну ділянку для забудови інвестору (без визначення конкретного цільового призначення об'єкту), з подальшим оформлення права власності за інвестором. При цьому комунальне підприємство отримує невизначену суму інвестицій. З урахуванням особливих природних властивостей та правового статусу земель прибережних захисних смуг статтею 85 Водного кодексу України та статтею 59 Земельного кодексу України встановлено обмеження щодо їх передачі у постійне користування виключно державним підприємствам для догляду за водними об'єктами та прибережними захисними смугами, для розміщення та догляду за об'єктами портової інфраструктури та для ведення аквакультури. Тому спірна земельна ділянка, з огляду на її розташування в межах прибережних захисних смуг на косі Федотовій у смт. Кирилівка не може передаватись у постійне користування КП "Розвиток курортної зони", оскільки підприємство не є відповідним державним підприємством, вичерпний перелік яких наведено у ст. 59 Земельного кодексу України. Посилаючись на норми ст.ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України, ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України, ст. 1212 ЦК України, прокурор просить позов задовольнити, визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради від 14.07.2015 № 42 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони", визнати відсутнім у КП "Розвиток курортної зони" права постійного користування земельною ділянкою площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 2320355400:11:001:0491, яка розташовано за адресою: вул. Коса Федотова, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область та зобов'язати КП "Розвиток курортної зони" повернути територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області вищезазначену земельну ділянку.

Відповідач-1 в судових засіданнях, у відзиві на позов та наданих суду запереченнях проти позовних вимог зазначив, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 910-р погоджено пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру" функцій і повноважень Державної інспекції сільського господарства, що припиняється, із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Оскільки чинним законодавством передбачений орган виконавчої влади та його повноваження щодо здійснення контролю за додержанням норм земельного законодавства, в т.ч. щодо здійснення перевірок та видачу обов'язкових для виконання приписів (розпоряджень), а також притягнення до відповідальності винних осіб, відповідач-1 вважає подання прокурором позову без зазначення контролюючого органу є порушенням порядку проведення перевірки додержання норм земельного законодавства та перевищенням повноважень з боку прокуратури. Вказує, що в системі державних органів є Державна екологічна інспекція України, яка відповідно до Положення Про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017, №275, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Державна екологічна інспекція України на підставі п.п. 9) п. 4 Положення Про Державну екологічну інспекцію України має право вживати в установленому порядку заходи досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах. Таким чином, належним позивачем у справі є саме Державна екологічна інспекція України, а не прокурор. Також, зазначає, що в позові відсутні посилання на докази попереднього повідомлення суб'єкта владних повноважень про намір звернутися до суду, що є порушенням порядку звернення до суду та підставою для відмови прокуратурі у підтвердженні судом підстав для представництва.

По суті заявлених вимог відповідач-1 вказав, що Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області діяла в межах своєї компетенції, і мала право прийняти оскаржуване рішення. Зазначив, що Кирилівська селищна рада у відповідності до вимог ст. ст. 123, 125 ЗК України належним чином розпорядилася спірною земельною ділянкою та прийняла відповідне рішення про її передачу. Вважає, що прокурором не надано належних доказів на підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та прибережних захисних смуг, оскільки належними та допустимими доказами вважатимуться дані проектів землеустрою прибережних захисних смуг. Просить в задоволені позову відмовити повністю.

Відповідач-2 свого представника у судове засідання жодного разу не направив, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, відзив на позовну заяву не надав.

02.11.2018 на адресу суду від відповідача-2 надійшли заперечення на позов, в яких зокрема зазначив, що з заявленими позовними вимогами не погоджується та підтримує позицію відповідача - 1 відносно відсутності повноважень прокурора бути позивачем у даній справі. Вважає, що відповідач - 1 правомірно прийняв оскаржуване рішення, а прокурор не надав жодного доказу на підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка відносить до земель водною фонду. Зазначає, що закон не забороняє визначати категорію земель біля моря в межах населеного пункту відповідно до містобудівної документації як землі громадської забудови, а лише зберігає умову визначення розміру прибережної захисної смуги для захисту узбережжя. Звертає увагу, що прокурор неправомірно наполягає на застосуванні обмежень, передбачених ст. 61 ЗК України, оскільки на узбережжя морів та лиманів діє спеціальна норма ст. 62 ЗК України с правом будівництва об'єктів рекреації. Таким чином, за даними містобудівної та проектної документації спірна земельна ділянка правомірно віднесена до категорії громадської забудови для розміщення об'єктів рекреації, що повністю відповідає генеральному плану населеного пункту та плану розвитку курорту, а також не порушує обмеження щодо використання прибережної захисної смуги.

Фізична особа - підприємець Черненко Юрій Олександрович (третя особа) у письмових поясненнях зазначив, що позовні вимоги не визнає, та вважає їх необґрунтованими. Вважає, що Перший заступник прокурора Запорізької області - начальник управління неналежний позивач в розумінні ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , оскільки ця норма Закону передбачає обов'язок прокурора, до подання позову до суду, повідомити про це суб'єкта владних повноважень, інтереси якого він буде захищати, чого в доданих до позову письмових доказах немає. Позивач зазначив, що мають місце порушення інтересів держави України в особі ГУ Держгеокадастру в Запорізькій області, однак вважає, що до позову не долучено жодного-належного доказу звернення ГУ Держгеокадастру в Запорізькій області до Позивача із заявами про захист його прав та, відповідно, повідомлень Позивача до ГУ Держгеокадастру в Запорізькій області про звернення до суду в його інтересах. Зазначає, що позивачем не зазначено, в інтересах якого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає прокурор. Вважає, що сплинули строки позовної давності звернення до суду з даним позовом, оскільки оскаржуване Позивачем рішення Відповідача-1 № 42 Про передачу земельної ділянки у постійне користування Відповідачу-2 винесено 14 липня 2015 року, а позов надійшов до суду 17.07.2018, тобто більше ніж 3 роки до подання позову до суду. Заявляє про сплив строків позовної давності. Звертає увагу, що Позивач самостійно визначив категорію спірної земельної ділянки такою, яка є землями водного фонду, хоча в рішенні Відповідача-1 зазначено, що Відповідачу-2 передавалась саме ця земельна ділянка за рахунок земель житлової та громадської забудови смт. Кирилівка. Згідно статуту Відповідача-2, засновником Відповідача-2 є саме Відповідач-1, що також підтверджується витягом з ЄДРПОУ, а тому спірна земельна ділянка з комунальної власності не вибувала. Отже, вимога про повернення земельної ділянки є безпідставною, оскільки не надано належних доказів передачі в користування Відповідачем-1 цієї земельної ділянки.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора та представників учасників справи суд -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Кирилівської селищної ради від 22.05.2015 № 9 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення об'єктів рекреаційного призначення КП "Розвиток курортної зони" надано дозвіл комунальному підприємству "Розвиток курортної зони" на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0, 1200 га для розміщення об'єктів рекреаційного призначення, яка розташована в смт. Кирилівка, вул. Коса Федотова, р-н б/в "Дельфін".

Рішенням Кирилівської селищної ради від 14.07.2015 № 42 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 2320355400:11:001:0491, розташованої за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Федотова.

Пунктом 2 вказаного рішення передано в постійне користування КП "Розвиток курортної зони", за рахунок земель житлової та громадської забудови смт. Кирилівка, земельну ділянку загальною площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 2320355400:11:001:0491, для розміщення об'єктів рекреаційного призначення, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Федотова.

На підставі вказаних рішень КП "Розвиток курортної зони" оформлено право постійного користування земельної ділянкою площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 2320355400:11:001:0491, розташованої за адресою: Запорізька область, Якимівський район, вул. Коса Федотова, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено відповідний запис.

За доводами прокурора, земельна ділянка, яка передана у користування КП "Розвиток курортної зони", розташована в межах прибережної захисної смуги, відноситься до земель водного фонду і не могла бути надана у користування КП "Розвиток курортної зони" на праві постійного користування, оскільки підприємство не є відповідним державним підприємством, перелік яких наведено у ст. 59 ЗК України. Невідповідність прийнятого Кирилівською селищною радою рішення 14.07.2015 № 42 щодо спірної земельної ділянки вимогам ст.ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України, ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України є підставою для визнання рішення від 14.07.2015 № 42 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" незаконним та його скасування, та, відповідно, повернення земельної ділянки власнику.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши подані докази, заслухавши прокурора, представників відповідача-1 та третьої особи, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з приписами частин 3, 4 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (надалі - Положення), затвердженого постановою КМУ від 14.01.2015 № 15 (зі змінами та доповненнями) центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Пунктом 4 вказаного Положення визначено, що Держгеокадастр України організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за:

- дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

- дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Разом з цим, пунктом 5-1 Положення передбачено, що посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Аналогічні повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель визначено і статтями 6, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

При цьому, ані вказаним Законом, ані Положенням Держгеокадастр України не наділений повноваженнями щодо звернення до суду із позовами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування з питань розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Разом з тим, п. 8 ст. 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель інспекторам у сфері державного контролю за використанням та охороною земель надано право звертатися до суду лише з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Повноважень щодо звернення до суду з позовами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння, нормами зазначеного Закону не передбачено.

Таким чином органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області - територіальний орган Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. Разом з цим у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з даним позовом.

Щодо доводів відповідача-1, що Державна екологічна інспекція має бути позивачем у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

До повноважень Держекоінспекції належать: а) здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині; додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель; консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання встановленого законодавством України режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання вимог екологічної безпеки під час транспортування, зберігання, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; додержання вимог екологічної безпеки при розробленні нової техніки і технологій для обробки ґрунтів, а також під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів; б) проведення лабораторного аналізу стану забруднення земель, у тому числі радіоактивного, в зонах безпосереднього впливу викидів і скидів підприємствами забруднюючих речовин, а також у разі виникнення аварій та надзвичайних ситуацій; в) участь у розробці нормативно-правових актів у сфері охорони земель; г) організація ліквідації екологічних наслідків аварій, залучення до цього підприємств, установ, організацій незалежно від підпорядкування та форм власності, а також громадян; ґ) вирішення інших питань відповідно до закону.

Держекоінспекція перевіряє додержання вимог законодавства про охорону земель.

Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 (п.15) та Положенням про державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, передбачено повноваження Держекоінспекції та її територіальних органів з контролю за установленням та використанням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також додержанням режиму використання їх територій.

Таким чином, вказаними нормами органи державної екологічної інспекції України не наділені повноваженнями щодо перевірки законності рішень органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями у межах прибережних захисних смуг моря, оскільки їх функції обмежені виключно контролем за встановленням таких смуг та їх використанням. Відповідно і повноважень на звернення до суду з такими позовами державна екологічна інспекція не має та не може бути позивачем у цій справі.

Крім того, суд зазначає, що в анологічній справі ухвалою господарського суду Запорізької області від13.03.2017 у справі №9089/479/17 позовну заяву заступника прокурора Запорізької області та додані до неї матеріали повернуто заступнику прокурора Запорізької області без розгляду, з підстав не надання обґрунтувань щодо порушень інтересів держави та відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави справі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2017 ухвалу господарського суду Запорізької області від 13.03.2017 у справі №908/479/17 - скасовано. Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що прокурором при зверненні до суду з даним позовом надано правове обґрунтування підстав звернення до господарського суду за захистом інтересів держави, при цьому зазначено про відсутність органу уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Також, суд зазначає, що на важливість питання захисту суспільних інтересів, шляхом забезпечення гарантованого законом обмеження забудови та використання земель на узбережжі моря, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Депаль проти Франції , яке застосовано до правовідносин аналогічних спірним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц. Наведена практика ЄСПЛ також доводить наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Таким чином, зважаючи на відсутність у органу, до компетенції якого віднесено контроль за дотриманням земельного законодавства, повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, прокурор самостійно звернувся з позовом в інтересах держави.

Підставою для представництва інтересів держави в даній справі прокурор вказує порушення інтересів держави та територіальної громади смт. Кирилівка при розпорядженні землями водного фонду. Інтереси держави мають чітке формулювання та вмотивовані у позовній заяві, поданій прокурором.

Статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" - місцеве самоврядування здійснюється на принципах законності.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" - сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішенням Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 передбачено, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В якості підстави для визнання незаконними та скасування оспорюваного рішення Кирилівської селищної ради прокурор зазначив, що земельна ділянка площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 2320355400:11:001:0491, яка знаходиться за адресою: смт. Кирилівка, вул. Коса Федотова, передана у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" в порушення ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України, ст.ст. 59, 60, 186-1Земельного кодексу України, ст. 9 Закону України "Про державну землевпорядну експертизу", оскільки зазначена земельна ділянка розташована на відстані 268,41 метрів від Утлюцького лиману та 58,89 метрів від урізу води Азовського моря, тобто, в силу положень ст. 88 Водного кодексу України належить до земель прибережної захисної смуги Азовського моря та пляжної зони Утлюцького лиману.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі ст.ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина 2 ст. 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що до водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води, яка належить до земель державної власності. Ці землі не можуть передаватися у приватну власність і повинні використовуватися у режимі обмеженої господарської діяльності.

З метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду статтею 84 Земельного кодексу України заборонено передавати їх у приватну власність.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) та їх ширина, визначена ст. 88 Водного кодексу України та ч. 2 ст. 60 ЗК України, має становити: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

За положеннями ч. 4 ст. 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Частиною 3 ст. 60 ЗК України унормовано, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Верховним Судом України в своїй постанові від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14 (як і в інших аналогічних справах № 6-193цс14 від 17.12.2014, № 6-175цс14 від 19.11.2014, № 6-179ц1с4 від 12.11.2014, № 915/1228/13, № 915/1220/13, № 915/1226/13, № 915/1223/13, № 905/6025/13 від 09.11.2014, № 6-171 цс14 від 05.11.2014, № 915/1223/13 (3-41гс14) від 02.09.2014) зазначено, що у разі відсутності землевпорядної документації та встановлення в натурі меж щодо прибережних захисних смуг, збереження водних об'єктів має бути досягнуто шляхом врахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок, нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України.

Тобто, віднесення земельної ділянки до такої, що розташована у межах прибережної захисної смуги (статті 58, 60 Земельного кодексу України), може підтверджуватися не тільки відповідною землевпорядною документацією, а й шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 та Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434.

Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5.11.2004 № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст.ст. 50, 54 Закону України "Про землеустрій".

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

В матеріалах справи міститься лист Кирилівської селищної ради № 1091 від 22.06.18 року, в якому Кирилівська селищна рада повідомляє заступника прокурора Запорізької області, що проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт Кирилівка виготовлений та знаходиться в Міністерстві екології та природних ресурсів України, для його погодження згідно чинного законодавства. (а.с.128 т. I).

Проте, докази погодження та затвердження проекту землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка станом на час прийняття судового рішення в матеріалах цієї справи відсутні. Вказане не заперечувалось представником відповідача 1 в ході судового розгляду справи.

Відповідно до Схеми розташування земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:001:0491, виготовленої державним підприємством "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", із визначенням відстані до урізу води Утлюцького лиману Азовського моря, (топографічний план) відстань спірної земельної ділянки від урізу водо Азовського моря становить 58,89 метри та від урізу води Утлюцького лиману - 268, 41 метри. ( а.с .126 т. I).

Наведене свідчить, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної. захисної смуги та відноситься до земель водного фонду.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність, надання їх у постійне користування та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Так, частиною 3 ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у т.ч. рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 85 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), у постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Таким чином, законодавець чітко обмежує права певної категорії юридичних осіб недержавної форми власності на отримання в постійне користування земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги водних об'єктів та передбачає обмежене використання таких земель виключно на умовах оренди.

Проте, відповідач 2 - КП "Розвиток курортної зони" не відноситься до вичерпного переліку суб'єктів, який наведений у ст. 59 ЗК України.

Отже, з урахуванням зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час прийняття оспорюваного рішення) спірна земельна ділянка, з огляду на її віднесення до земель водного фонду та розташування в межах прибережних захисних смуг не могла бути надана у постійне користування комунальному підприємству "Розвиток курортної зони", оскільки підприємство не є відповідним державним підприємством, вичерпний перелік яких наведено у ст. 59 Земельного кодексу України.

Більш суворий режим використання встановлений ст. 88 ВК України для пляжної зони. Так, у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення. Пляжна зона не встановлюється у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів на земельних ділянках, віднесених до земель морського транспорту, а також на земельних ділянках, на яких розташовані військові та інші оборонні об'єкти, рибогосподарські підприємства. Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства. До узбережжя морів, морських заток і лиманів у межах пляжної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.

Отже, з урахуванням наведених положень, пляжні зони як землі водного фонду за особливостями свого режиму використання та цільового призначення не можуть використовуватися для забудови об'єктами рекреаційного призначення.

Як вже зазначалось вище, відповідно до топографічного плану з одного боку спірної земельної ділянки (2320355400:11:001:0491) відстань від її межі до урізу води Азовського моря становить 58,89 м, з іншого боку - 268, 41м від Утлюкського лиману, що свідчить про її належність до пляжної зони, тому рішення Кирилівської селищної ради від 14.07.2015 № 42 щодо передачі цієї земельної ділянки КП "Розвиток курортної зони" для розміщення об'єктів рекреаційного призначення суперечить вимогам статей 18, 19, 20 ЗК України та ст. 88 ВК України.

Крім того, слід враховувати, що згідно зі ст. 61 ЗК України та ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Статтею 90 ВК України визначено, що у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Проте, Комунальним підприємством "Розвиток курортної зони" 09.09.2015 укладено з ФОП Черненко Ю.О. інвестиційний договір № 2-09/09, відповідно до умов якого передбачено виконання будівельно-монтажних робіт по зведенню об'єктів нерухомості, які по завершенню будівництва стають власністю підприємців (п. 2.3 договору), що також не відповідає вимогам вищенаведених норм права.

При цьому, умовами вказаного договору передбачено надання земельної ділянки для забудови інвестору без зазначення конкретного цільового призначення об'єкту забудови з подальшим оформленням права власності за інвестором.

Таким чином, при передачі в постійне користування спірної земельної ділянки відповідачем 1 не враховано розміри та межі прибережної захисної смуги Азовського моря та цілі, для яких вона може надаватись у постійне користування.

Приписами ч. 3 ст. 186 1 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території АР Крим - з органом виконавчої влади АР Крим з питань водного господарства.

В матеріалах справи міститься лист Державного агентства водних ресурсів України, в якому останнє у відповідь на лист прокуратури Запорізької області від 12.06.18 № 05/1-661вих-18 повідомляє, що проекти землеустрою щодо відведення зазначених земельних ділянок Держводагенством не погоджувалися.( а.с.127 т. I).

Отже, всупереч вимогам ст. 186 1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в постійне користування не погоджувався з відповідним центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" № 1808-ІV від 17.06.04, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення підлягають обов'язковій державній експертизі.

Проте, докази проведення обов'язкової державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в матеріалах справи відсутні.

Вищевикладене, свідчить про порушення відповідачем 1 вимог ст. 186 1 ЗК України та ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Частиною 1 ст. 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Враховуючи вищенаведене, рішення Кирилівської селищної ради від 14.07.2015 № 42 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" суперечить вимогам земельного та водного законодавства, а саме ст. ст. 59, 60, 186-1 ЗК України та ст. 87, 88, 90 ВК України, у зв'язку з чим є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім приватних та державних земельних ділянок.

Частиною 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Тобто, територіальна громада як власник спірного об'єкта нерухомості чи землі делегує міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах.

Спірна земельна ділянка перебуває в межах смт. Кирилівка та в силу положень ст. 83 Земельного кодексу України є власністю територіальної громади смт. Кирилівка.

Відповідно до інформації, наявної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна власником спірної земельної ділянки є Кирилівська селищна рада.

Враховуючи, що рішення Кирилівської селищної ради 14.07.2015 № 42 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони", яким земельна ділянка площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 2320355400:11:001:0491 передана у постійне користування КП "Розвиток курортної зони", підлягає визнанню незаконним та скасуванню, то відсутні правові підстави збереження земельної ділянки за вказаним підприємством.

Таким чином, спірна земельна ділянка має бути повернена її власнику - територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради.

Щодо вимог прокурора про визнання відсутнім у КП "Розвиток курортної зони" права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 2320355400:11:001:0491, суд зазначає наступне.

Прокурор в обґрунтування вказаної позовної вимоги зазначив, що оскаржуваним рішенням Кирилівської СР порушені права та інтереси держави і територіальної громади при розпорядженні землями водного фонду, у зв'язку з чим зазначені охоронювані інтереси підлягають захисту шляхом визнання відсутності у КП "Розвиток курортної зони" права постійного користування земельною ділянкою.

Способи захисту права на земельну ділянку передбачені ст. 152 ЗК України.

Частиною 3 ст. 152 ЗК України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: -визнання прав; -відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; -визнання угоди недійсною; -визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; - відшкодування заподіяних збитків; -застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним;3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення;5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення;8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Проте обраний прокурором спосіб захисту його прав не відповідає наведеним критеріям, визначеним ст. 5 ГПК України.

Вимога прокурора про визнання відсутнім у КП "Розвиток курортної зони" права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим №2320355400:11:001:0491 фактично спрямована на встановлення юридичного факту, що відповідач 2 не набув постійного користування земельною ділянкою.

Вимога щодо встановлення або спростування певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в межах господарського судочинства, оскільки відповідно до положень частини 1 статті 2, статті 20 ГПК Украйни, до повноважень господарського суду не належать повноваження щодо встановлення фактів, які мають юридичне значення.

Юридичні факти можуть встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог.

Слід зазначити, що посилання прокурора в обґрунтування наведеної вище позовної вимоги на положення ст. 20 ГК України є безпідставним, оскільки відповідно до ст. 4 ГК України, земельні відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.

Поряд з цим, відновлення порушених прав та інтересів держави і територіальної громади при розпорядженні земельною ділянкою водного фонду та їх захист в даній справі здійснюється шляхом задоволення позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради та зобов'язання відповідача 2 повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді в особі Кирилівської селищної ради.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога заступника прокурора Запорізької області про визнання відсутнім у КП "Розвиток курортної зони" права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим № 2320355400:11:001:0491 не підлягає задоволенню.

Щодо доводів відповідачів про відсутність у матеріалах справи попереднього повідомлення суб'єкта владних повноважень про намір звернутися до суду з позовом, суд зазначає, що положення ч.4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру застосовуються лише у разі звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, якого визначає позивачем. У вказаній справі прокурор самостійно звернувся з цим позовом до суду як позивач, тому відповідне повідомлення не направляється.

Стосовно доводів відповідача 1 про ненадання прокурором належних доказів на підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та прибережних захисних смуг, оскільки з урахуванням норм ч. 6 ст. 60 ЗК України та ч.ч. 6, 7 ст. 88 ВК України належними та допустимими доказами вважатимуться дані проектів землеустрою прибережних захисних смуг, суд вважає зазначити наступне.

На момент відведення у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" спірна земельна ділянка, з огляду на її місце розташування в межах 2 кілометрів від урізу води Азовського моря, належала до категорії земель водного фонду в силу положень ст. 58 ЗК України, якою передбачено, що землі, зайняті під прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, належать до категорії земель водного фонду.

Факт розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги підтверджується схемою розташування земельної ділянки з кадастровим № 2320355400:11:001:0491, яка міститься в матеріалах справи.

Аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність проекту землеустрою та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та, відповідно, не визначає можливість до її встановлення передавати у користування земельні ділянки, які підпадають від нормативно визначену двокілометрову зону від урізу води.

Доводи відповідача -1 та третьої особи відносно того, що відповідно до довідки Відділу Держземагенства у Якимівському районі від 11.06.2015 № 1061 спірна земельна ділянка відводилась у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" за рахунок земель житлової та громадської забудови, а не водного фонду, суд відхиляє як необґрунтовані, з огляду на таке.

Питання віднесення земель до певної категорії за її цільовим призначенням врегульовані та висвітлені у главі 4 розділу II Земельного кодексу України Склад та цільове призначення земель України .

Зокрема, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії ( ч. 1 ст. 18 Земельного Кодексу).

Частиною 1 ст. 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Отже, діючим законодавством передбачено, що відомості щодо віднесення земель до тієї чи іншої категорії мають міститися у рішеннях органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до топографічного плану, з одного боку спірної земельної ділянки (2320355400:11:001:0491) відстань від її межі до урізу води Азовського моря становить 28,89 м, з іншого боку - 268, 41м від Утлюкського лиману.

Таким чином, на момент відведення у користування КП Розвиток курортної зони спірна земельна ділянка площею належала до категорії земель водного фонду в силу положень ст. 58 Земельного кодексу України, яка без будь-яких застережень передбачає, що землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм , крім земель зайнятих лісами належать, до категорії земель водного фонду. Окремого рішення уповноваженого органу щодо віднесення земельної ділянки до земель водного фонду Закон не вимагає.

При цьому, рішення уповноваженого органу, яким би на підставі ст. 20 Земельного кодексу України вказану ділянку було віднесено до земель житлової та громадської забудови відсутнє, а жодною нормою законодавства не передбачено, що цільове призначення землі може визначатись виключно проектом землеустрою.

Тому, незалежно як земельна ділянка обліковувалась у проекті її відведення, без відповідного рішення компетентного органу про зміну цільового призначення, вона продовжує бути землями водного фонду, оскільки її категорія визначена законом.

Така ж позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.03.2017 у справі № 477/475/16ц.

Щодо доводів третьої особи про застосування строку позовної давності, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Третя особа у поясненнях на позов посилається на сплив позовної давності з огляду на те, що в ухвалі про відкриття провадження у справі № 908/1386/18 від 10 серпня 2018 року суд зазначив, що позов прокурора надійшов до суду 17 липня 2018 року , а тому сплинули строки позовної давнини звернення до суду, оскільки оскаржуване рішення Відповідача-І винесено 14 липня 2015 року, тобто більше ніж 3 роки до подання позову до суду.

Відповідно до положень ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 та ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом з тим, згідно із ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки строк, обчислюваний роками,закінчується у відповідний місяць та число останнього року цього строку, тож для оскарження рішення Кирилівської ради від 14.07.2015 цей строк закінчується 14.07.2018.

Прокурором позовну заяву з додатками направлено до суду 12.07.2017 поштою (як то вбачається з поштового штемпелю на конверті).

Отже , строк позовної давності у даному спорі не пропущено.

За таких обставин, підстави для застосування строку позовної давності у даному спорі відсутні.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Прокурор надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідачами не спростовано обґрунтованість заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги прокурора такими, що підлягають частковому задоволенню, в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради, повернення земельної ділянки. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовляється.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідачів, пропорційно розміру заявлених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов Першого заступника прокурора Запорізької області - начальника управління в інтересах держави до відповідача 1 - Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області та до відповідача 2 - Комунального підприємства "Розвиток курортної зони " про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 14.07.2015 № 42 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони" задовольнити частково.

2.Визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради від 14.07.2015 № 42 "Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП "Розвиток курортної зони".

3.Зобов'язати Комунальне підприємство "Розвиток курортної зони" (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1, ідентифікаційний код 31791572) повернути територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Калініна, 67, код ЄДРПОУ 25489968) земельну ділянку кадастровий номер 2320355400:11:001:0491, площею 0, 12 га, розташовану за адресою: вул. Коса Федотова, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область. Видати наказ.

4.Стягнути з Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Калініна, 67, код ЄДРПОУ 25489968) на користь прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а, розрахунковий рахунок №35217095000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач: прокуратура Запорізької області, код ЄДРПОУ 02909973) кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 1762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.). Видати наказ .

5.Стягнути з Комунального підприємства "Розвиток курортної зони" (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1, код ЄДРПОУ 31791572) на користь прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а, розрахунковий рахунок № 35217095000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач: прокуратура Запорізької області, ідентифікаційний код 02909973) кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 1762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.). Видати наказ .

6. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України "27" грудня 2018 р.

Суддя Н.Г.Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.