Рішення

від 22.12.2018 по справі 910/2385/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.12.2018Справа № 910/2385/18

Суддя господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. ОСОБА_1

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Селтік"

про стягнення 17 951,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (надалі - "ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (надалі - "ТДВ СК "Альфа-Гарант") про стягнення 17 951,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №АМ.107791 від 23.05.2016 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "ZAZ", державний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "MAN", державний номер НОМЕР_2, водієм якого скоєно ДТП, застрахована ТДВ СК "Альфа-Гарант" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/1616669, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування спричинених збитків у розмірі 17 951,64 грн. покладається на відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.03.2018 відкрито провадження у справі №910/2385/18; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); залучено до участі у справі ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Селтік" в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; визначено учасникам справи строки для подання заяв по суті спору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2018 зупинено провадження у справі №910/2385/18 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/7449/17 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2017.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.11.2018 у зв'язку із отриманням інформації про те, що Великою Палатою Верховного Суду було розглянуто справу №910/7449/17 та винесено постанову від 05.06.2018 (оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 23.06.2018), якою касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 в справі №910/7449/17 скасовано, а рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2017 в справі №910/7449/17 залишено в силі, поновлено провадження у справі №910/4348/18 та запропоновано учасникам справи протягом п'яти днів з дати одержання такої ухвали надати суду додаткові пояснення з приводу обставин справи з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17.

07.12.2018 через відділ діловодства суду представником відповідача подано додаткові пояснення, у відповідності до яких проти позову заперечував в повному обсязі, вказував на те, що як потерпілий, так і позивач всупереч визначеному ст.ст. 35, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку не звертався до відповідача із заявою про виплату спірного страхового відшкодування, а тому, з урахування викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №910/7449/17 правової позиції підстави для задоволення його вимог відсутні.

Позивач та треті особи своїм правом на подання додаткових пояснень у визначений строк не скористалися, а тому справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив наступне.

Згідно договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №АМ.107791 від 23.05.2016, укладеного між ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник), (надалі - "Договір") позивачем було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані із володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом, а саме: автомобілем марки "ZAZ", державний номер НОМЕР_1, на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вигодонабувачем за яким визначено ПАТ "Кредобанк". Строк дії Договору: з 23.05.2016 по 22.05.2017.

02.11.2016 о 12:00 год. по вул. Гагаріна, 15, у м. Бровари сталася ДТП за участі застрахованого автомобіля "ZAZ", державний номер НОМЕР_1, та автомобіля "MAN", державний номер НОМЕР_2, а саме: ОСОБА_1, керуючи автомобілем "MAN", будучи неуважним, не встеживши за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечної дистанції та допустив зіткнення з автомобілем "ZAZ", в результаті чого транспортні засоби зазнали механічних ушкоджень.

Факт скоєння ДТП підтверджується довідкою №3016312588361809 про дорожньо-транспортну пригоду, виданою за №15650/109/1003/02-16 25.11.2016 інспектором з нагляду за дорожнім рухом Броварського відділу поліції ГУНП в Київській області Хомич Т.Г.

Вказана ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 п.п. 2.3 (б), 13.1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.11.2016 у справі №361/6520/16, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На підставі калькуляції №КА-003664 від 07.11.2016, акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №51 від 20.12.2016, розрахунку страхового відшкодування до страхового акту №UA2016110200017/L01/01 від 13.12.2016, страхового акту №UA2016110200017/L01/01 від 13.12.2016, розрахунку страхового відшкодування до страхового акту №UA2016110200017/L01/02 від 27.02.2017, страхового акту №UA2016110200017/L01/02 від 27.02.2017 позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, здійснив відшкодування завданої страхувальнику внаслідок спірної ДТП шкоди у загальному розмірі 18 951,64 грн. шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок страхувальника, що підтверджується платіжними дорученнями №48845 від 14.12.2016 та №1756 від 28.02.2017.

Згідно договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/1616669, укладеного між ТДВ СК "Альфа-Гарант" (страховик) та ТОВ "Селтік" (страхувальник), (надалі - "поліс №АК/1616669) було застраховано цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля марки "MAN", державний номер НОМЕР_2, із встановленням страхової суми за шкоду майну в межах 100 000,00 грн. та франшизи у розмірі 1 000,00 грн. Строк дії: з 02.11.2016 по 01.11.2017.

Спір у справі стосується наявності правових підстав для покладення на відповідача обов'язку із виплати позивачу страхового відшкодування на підставі полісу №АК/1616669 за наслідками пошкодження автомобіля "ZAZ", державний номер НОМЕР_1, в дорожньо-транспортній пригоді, настання якої зумовлено порушенням водієм забезпеченого за вказаним полісом транспортного засобу, а саме: автомобілем "MAN", державний номер НОМЕР_2, Правил дорожнього руху України, у зв'язку з чим останнього було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

При цьому, звертаючись з відповідним позовом до суду позивач вказував на те, що з моменту виплати на підставі Договору страхового відшкодування власнику автомобіля "ZAZ", державний номер НОМЕР_1, у нього згідно положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України виникло право вимоги до ТДВ СК "Альфа-Гарант" як страховика, яким згідно полісу №АК/1616669 було застраховано цивільно-правову відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди, тому він не зобов'язаний попередньо звертатися до відповідача з будь-якими заявами, у зв'язку з чим реалізація отриманого ним права на страхове відшкодування здійснена безпосередньо шляхом звернення з даним позовом до суду.

В той же час, в положеннях ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" законодавцем було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.

Тобто, право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується, зокрема, з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) в порядку, визначеному ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).

Відтак, у силу приписів статі 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови виконання встановлених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вимог, в т.ч. щодо подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання відповідної заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.

При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто, підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданої внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу шкоди на підставі договору добровільного майнового страхування.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17 (саме до формування відповідної правової позиції судом і було зупинено провадження у даній справі з метою отримання узагальнюючого висновку щодо застосування зазначених положень законодавства у спірних правовідносинах, а саме, встановлення чи є здійснення виплати за договором добровільного майнового страхування виникненням нового зобов'язання або ж за наслідками такої виплати лише відбувається заміна кредитора у вже існуючому зобов'язанні із набуттям останнім всіх прав і обов'язків попереднього кредитора (в т.ч. передбачених ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів")).

При цьому, суд звертає увагу на те, що за останні роки, до формування нового Верховного Суду, правова позиція судів касаційних інстанцій відносно порядку застосування положень ст.ст. 35, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в частині поширення їх норм на правовідносини, які виникли між страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ та особою, якою здійснено відшкодуванню потерпілому завданої внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу на підставі договору добровільного майнового страхування (КАСКО), (в т.ч. щодо обов'язку звернення відповідною особою з заявою про виплату страхового відшкодування) декілька разів змінювалася, а саме:

- 2012 рік: в постановах Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі №58/168 та від 26.08.2012 у справі №4/17-3520-2011 було сформовано правову позицію відносно того, що страховик, який здійснив відшкодування потерпілому завданої внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу шкоди на підставі договору добровільного майнового страхування (КАСКО), набуває право вимоги до винуватця в порядку регресу, а тому не може бути суб'єктом правовідносин за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, оскільки в такому випадку виникло нове зобов'язання.

- 2013 рік: в постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-112цс13, прийнятій спільно судовими палатами у цивільних та господарських справах, було викладено правовий висновок відносно того, що при виплаті страховою компанією страхового відшкодування на підставі договору добровільного майнового страхування (КАСКО) в силу ст. 993 Цивільного кодексу України до неї переходять права вимоги потерпілого, а не відбувається набуття такого права в порядку регресу, тобто, вказано на те, що внаслідок проведеної виплати відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).

- 2014 рік: в постанові Вищого господарського суду України від 29.04.2014 у справі №910/21529/13 було вказано на те, що до страховика за договором добровільного майнового страхування (КАСКО), який здійснив виплату страхового відшкодування потерпілому, не переходять права потерпілої особи, що передбачені Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів";

- 2016 рік: в постанові Верховного Суду України від 14.12.2016 у справі №206/837/15-ц було викладено правовий висновок про те, що після виконання особою, яка не завдавала шкоди, свого обов'язку з відшкодування потерпілому шкоди, заподіяної іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, тому первісне деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням, а у особи, яка здійснила таке відшкодування виникає право регресної вимоги, тобто, виникає нове зобов'язання;

- 2018 рік: в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/12500/17 було зазначено про те, що перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією, при якій нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди, внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

З огляду на викладене вбачається, що протягом останніх років позиція вищих судів відносно вирішення спорів у даних правовідносинах різнилася.

Однак, вирішуючи даний спір, суд в силу приписів ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при застосуванні положень ст.ст. 35, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до спірних правовідносин враховує висновки саме Великої Палати Верховного Суду щодо застосування таких норм, викладені в постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17, як органу, на який відповідно до приписів ст. 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 302 Господарського процесуального кодексу України станом на сьогоднішній день покладено обов'язок з формування єдиної правозастосовної практики.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За змістом п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування. У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування, подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення. Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Отже, настання строку здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування за полісом №АК/1616669 обумовлене закінченням дев'яностоденного строку з дня отримання ним заяви про страхове відшкодування та документів, визначених статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

В той же час, матеріали справи не містять доказів звернення позивачем чи первісним кредитором - ОСОБА_3, до відповідача з заявою в порядку, визначеному ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а в поданому до суду позові позивачем підтверджується той факт, що відповідна заява на виплату страхового відшкодування не подавалася.

Відтак, суд приходить до висновку, що визначений ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк на прийняття рішення щодо здійснення виплати страхового відшкодування на підставі полісу №АК/1616669 за наслідками настання дорожньо-транспортної пригоди, зумовленої порушенням водієм забезпеченого за вказаним полісом транспортного засобу, а саме: "MAN", державний номер НОМЕР_2, Правил дорожнього руху України, як і строк здійснення відповідної виплати не настав.

При цьому, суд враховує посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002, в якому зазначається, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Однак, в даному випадку таке право позивача не обмежується, адже його позов прийнято судом до розгляду, в той час, наведене рішення не регулює питання матеріального права в частині настання строку виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Тому, правові підстави для покладення на відповідача обов'язку із виплати позивачу страхового відшкодування на підставі полісу №АК/1616669 за наслідками пошкодження автомобіля "ZAZ", державний номер НОМЕР_1, в спірній дорожньо-транспортній пригоді, відсутні.

Стаття 55 Конституції України наділяє кожну особу правом захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами від порушень і протиправних посягань (частина шоста наведеної статті Конституції України).

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до приписів ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом обраного позивачем способу захисту права або інтересу є його доведення останнім факту порушення такого права чи інтересу.

В той же час, судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду строк виконання відповідачем грошового зобов'язання не настав внаслідок недотримання позивачем визначеного чинним законодавством України порядку реалізації свої прав у спірних правовідносинах, а відтак, підстав вважати наявним порушене право позивача щодо отримання спірної суми страхового відшкодування відсутні.

За таких обставин, позовні вимоги ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" до ТДВ СК "Альфа-Гарант" про стягнення 17 951,64 грн. задоволенню не підлягають.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що стягнення в судовому порядку з відповідача спірного страхового відшкодування за відсутності вчинення визначеного Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" комплексу узгоджених дій (в т.ч. щодо повідомлення страховика за полісом ОСЦПВВНТЗ про настання відповідного страхового випадку, з моментом чого пов'язується виникнення у нього можливості реалізувати закріплені в Законі права на отримання інформації та витребування документів задля встановлення всіх обставин страхового випадку, адже останній не є його учасником, а тим більше - суб'єктом правовідносин з виплати потерпілому відшкодування за договором добровільного майнового страхування (КАСКО)) нівелюватиме суть та мету здійснення такого виду ліцензійної діяльності, яка спрямована на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відтак, виключно за наслідками вчинення наведених дій, які зумовлюють початок перебігу встановленого законодавцем в положеннях ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строку на прийняття страховиком рішення щодо відповідного страхового випадку, та у випадку не здійснення страхової виплати (неповної її виплати) за спливом такого строку чи повідомлення про прийняття рішення щодо відмови у виплаті страхового відшкодування взагалі, можна вести мову про існування порушених прав потерпілого або іншої особи, яка має право на отримання страхового відшкодування за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, що підлягає судовому захисту.

Однак, в даному випадку звернення позивачем з даним позовом до суду є передчасним, адже матеріали справи не містять доказів настання обставин, з якими чинне законодавство України, що регулює спірні правовідносини, надає можливість для висновку про існування порушених прав позивача, що не позбавляє його можливості звернутися з відповідною заявою до відповідача про виплату спірного страхового відшкодування у визначеному Законом порядку і у випадку не здійснення ним такої виплати у визначені строки або повідомлення про прийняття рішення щодо відмови у її виплаті повторно звернутися з позовом до суду.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40; ідентифікаційний код 20782312) до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26; ідентифікаційний код 32382598) про стягнення 17 951,64 грн.

2. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи покласти на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 22.12.2018.

Суддя Р.В. Бойко