Рішення

від 18.12.2018 по справі 910/14127/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.12.2018Справа № 910/14127/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАЛУСЬКИЙ КОМБІНАТ ХЛІБОПРОДУКТІВ"

до Міністерства аграрної політики та продовольства України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України

про стягнення 660494,19 грн.

за участю представників:

від позивача: Котович І.О.

від відповідача: Григорян О.О.

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КАЛУСЬКИЙ КОМБІНАТ ХЛІБОПРОДУКТІВ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України про стягнення 660494,19 грн., з яких: 113462,67 грн. - 3% річних, 547031,52 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані простроченням відповідачем зобов'язань зі сплати кредиторської заборгованості перед позивачем у розмірі 1 754 082,00 грн. за бюджетною програмою 2801180 "Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі", у зв'язку із чим позивачем нараховані 3% річних у сумі 113462,67 грн. та інфляційні втрати у сумі 547031,52 грн.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму.

З огляду на наведені положення Господарського процесуального кодексу України, судом визнано дану справу малозначною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2018 (після усунення недоліків позовної заяви) прийнято вказаний вище позов до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

03.12.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що положення статті 625 ЦК України застосуванню не підлягають, оскільки заборгованість виникла за бюджетною програмою, а не за договірними правовідносинами. Відповідач вказує, що правовідносини, які виникли між сторонами мають специфічний характер, оскільки передбачають отримання бюджетних коштів суб'єктами господарювання в межах і спосіб, які визначені Бюджетним кодексом України та Порядком № 794, в той час як жодних договорів та угод між вказаними суб'єктами не укладалось.

В судовому засіданні 04.12.2018 відкладено розгляд справи по суті на 18.12.2018, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання та третій особі направлено ухвалу про повідомлення про судове засідання.

14.12.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив, викладені у відзиві обставини.

Представник позивача в судовому засіданні 18.12.2018 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача надав пояснення по суті своїх заперечень, проти позову заперечив.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. Про розгляд справи третя особа була повідомлена ухвалою суду від 04.12.2018, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103048390033.

В судовому засіданні 20.12.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "КАЛУСЬКИЙ КОМБІНАТ ХЛІБОПРОДУКТІВ" є сільськогосподарським підприємством, суб'єктом агропромислового комплексу, яким взято участь в програмі на відшкодування понесених товариством витрат у 2011 році, за бюджетною програмою 2801180 "Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі" відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення фінансової підтримки суб'єктів господарювання агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів та компенсації лізингових платежів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №794 від 11.08.2010 (далі - Порядок № 794).

Згідно пункту 1-1 Порядку № 794, головним розпорядником бюджетних коштів і відповідальним виконавцем відповідної бюджетної програми є Міністерство.

Відповідно до пункту 14 Порядку № 794 Міністерство спрямовує бюджетні призначення Міністерству аграрної політики та продовольства Автономної Республіки Крим, головним управлінням агропромислового розвитку обласних і управлінню промисловості, розвитку інфраструктури та агропромислового комплексу Севастопольської міської держадміністрацій на підставі рішення комісії Мінагрополітики.

Згідно з наказами Міністерства № 745 від 30.11.2012 та № 632 від 19.10.2012 "Про затвердження розподілів бюджетних коштів, передбачених для надання державної підтримки суб'єктам господарювання агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів" Товариство з обмеженою відповідальністю "КАЛУСЬКИЙ КОМБІНАТ ХЛІБОПРОДУКТІВ" було включено до переліку суб'єктів господарювання, та було встановлено відшкодування понесених позивачем витрат у сумі 1268418,00 грн. та 485664.00 грн.

Оскільки протягом тривалого часу вказані грошові кошти на рахунок позивача не надходили, Товариство "КАЛУСЬКИЙ КОМБІНАТ ХЛІБОПРОДУКТІВ" з метою отримання належних коштів звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України, в якому просило: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виразилась у непогашенні кредиторської заборгованості перед позивачем у розмірі 1 754 082,00 грн. за бюджетною програмою 2801180 "Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі" за заходом-здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів; 2) стягнути з Державного бюджету України на користь позивача заборгованість у розмірі 1 754 082,00 грн. за бюджетною програмою 2801180 "Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі" за заходом-здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів, шляхом списання з наявних бюджетних програм відповідача.

18.12.2017 Міністерство агропромислової політики та продовольства України добровільно погашено вказану заборгованість, що підтверджується банківською випискою з ПАТ "Креді Агріколь банк".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва в справі 30 травня 2018 року закрито провадження у справі №826/4379/17 за позовом ТОВ "КАЛУСЬКИЙ КОМБІНАТ ХЛІБОПРОДУКТІВ" до Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії.

Позивач в обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що обов'язок Міністерства аграрної політики та продовольства України сплатити бюджетні кошти позивачу виникло у 2012 року та станом на 2013 рік перед позивачем виникла кредиторська заборгованість, проте, бюджетні кошти, які були передбачені наказами відповідача № 632 та №745 позивач отримав лише 18.12.2017. У зв'язку із чим, позивачем за період з 22.10.2015 по 17.12.2017 нараховані 3% річних у сумі 113462,67 грн. та інфляційні втрати у сумі 547031,52 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Частиною 3 статті 20 Бюджетного кодексу України (у редакції чинній на час спірних правовідносин) бюджетні програми визначаються головними розпорядниками бюджетних коштів з урахуванням положень частини 2 статті 21 і пункту 2 частини 5 статті 22 цього Кодексу.

У відповідності до частини 4 статті 20 Бюджетного кодексу України, при цьому відповідальний виконавець бюджетних програм визначається головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики (місцевим фінансовим органом). Відповідальним виконавцем бюджетних програм може бути головний розпорядник бюджетних коштів за бюджетними програмами, виконання яких забезпечується його апаратом, та/або розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який виконує бюджетні програми у системі головного розпорядника.

Відповідальний виконавець бюджетних програм у процесі їх виконання забезпечує цільове та ефективне використання бюджетних коштів протягом усього строку реалізації відповідних бюджетних програм у межах визначених бюджетних призначень.

Згідно із положеннями частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 Кодексу.

Пунктом 47 ст. 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядник бюджетних коштів це - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом та здійснення витрат бюджету.

Пунктом 7 статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Згідно із п. 4 ст. 2 Бюджетного кодексу України, бюджетна програма - сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Відповідно до ст. 1-1 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення фінансової підтримки суб'єктів господарювання агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів та компенсації лізингових платежів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року № 794, головним розпорядником бюджетних коштів і відповідальним виконавцем відповідної бюджетної програми є Мінагрополітики.

Виходячи з статей 2, 3, 20 Бюджетного кодексу України, головний розпорядок бюджетних коштів за відповідними бюджетними програмами протягом бюджетного періоду повинен спрямувати бюджетні кошти за цільовим призначенням.

Наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України № 745 від 30.11.2012 та № 632 від 19.10.2012 "Про затвердження розподілів бюджетних коштів, передбачених для надання державної підтримки суб'єктам господарювання агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів" Товариство з обмеженою відповідальністю "КАЛУСЬКИЙ КОМБІНАТ ХЛІБОПРОДУКТІВ" було включено до переліку суб'єктів господарювання, та було встановлено відшкодування понесених позивачем витрат у сумі 1268418,00 грн. та 485664.00 грн.

Як вбачається із наданого відповідачем наказу за №625 від 19 листопада 2017 року, розподіл видатків за КПКВК за бюджетною програмою 2801180 "Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі" було здійснено відповідачем лише у 2017 році.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема і факту наявності боргу з відшкодування понесених позивачем витрат, передбаченого бюджетною програмою.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Отже, зважаючи на юридичну природу цих правовідносин між сторонами як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини другої статі 625 Цивільного кодексу України, згідно із якою за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем зобов'язання з відшкодування понесених позивачем витрат, передбаченого бюджетною програмою, суд прийшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 лютого 2018 року по справі №926/263/17 про стягнення компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам, що передбачена бюджетною програмою, та нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних.

З урахуванням наведеного вище, визнаються необґрунтованими посилання відповідача на те, що приписи ст. 625 ЦК України не поширюються на правовідносини сторін у справі.

При цьому, доводи відповідача про відсутність бюджетних коштів, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За змістом статті 511 ЦК України, зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.

Частиною 2 статті 194 ГК України передбачено, що неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

За змістом ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях від 29.06.2004 у справі "Войтенко проти України" та від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" вказав, що відсутність відповідних асигнувань у Державному бюджеті не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

У відповідності до ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005, відсутність необхідних бюджетних коштів або взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах викладена й у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат, судом встановлено, що сума нарахованих за період з 22.10.2015 по 17.12.2017 становить 547030,89 грн., у зв'язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Розрахунок 3% річних, нарахованих за період з 22.10.2015 по 17.12.2017 у сумі 113462,67 грн. є арифметично вірним, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м. Київ, вулиця ХРЕЩАТИК, будинок 24, ідентифікаційний код 37471967) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КАЛУСЬКИЙ КОМБІНАТ ХЛІБОПРОДУКТІВ" (77300, Івано-Франківська обл., місто Калуш, ВУЛИЦЯ СТ.БАНДЕРИ, будинок 102 А, ідентифікаційний код 31967407) 3% річних у сумі 113462,67 грн., інфляційні втрати у сумі 547030,89 грн. та судовий збір у розмірі 9907,40 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 26.12.2018.

Суддя О.В. Гулевець